Фактори економічного зростання і сталий розвиток

Стале економічне зростання забезпечується за рахунок зменшення частки невідновлюваних природних ресурсів, що досягається більш ефективним їх­нім використанням, переходом на відновлювані ресурси за мінімізації шкід­ливого впливу процесів виробництва на довкілля. Такі підходи дають мож­ливість підтримувати економічне зростання в довготривалій перспективі, забезпечуючи максимально можливе відтворення всіх видів ресурсів. Темпи сталого економічного зростання повинні забезпечувати відповідність наявних ресурсів обсягу сукупного попиту, що виключить необхідність під­вищення цін на фактори виробництва через їхню зростаючу нестачу. Отже, виникнення концепції сталого розвитку підірвало фундаментальну основу традиційної економіки - необмежене економічне зростання. Соціально-економічний розвиток та зростання обсягів ВВП відбуваються за­вдяки використанню ресурсів, тобто факторів виробництва. Усі виробничі ресурси кожної країни у певний період часу обмежені, вони мають кількісну і якісну визначеність.

До основних факторів виробництва та економічного розвитку в класичній економічній науці відносять капітал, працю та землю, тобто трудові ресурси, засоби виробництва у товарній та грошовій формі та природні ресурси.

Трудові ресурси характеризуються чисельністю економічно активного на­селення, рівнем його загальної і професійної освіти, ділової кваліфікації; співвідношенням зайнятих і безробітних, можливостями зміни галузевої і те­риторіальної структури зайнятості; наявністю та рівнем розвитку систем під­готовки і перепідготовки фахівців.

Найбільш активним і мобільним фактором виробництва є капітал у вигляді виробничих фондів (або засобів виробництва). Основні фонди складають основу будь-якого підприємства, вони мають цілком визначені якісні і кіль­кісні характеристики: техніко-технологічний рівень, вартість, вік і зношеність, відповідність екологічним вимогам та інші характеристики.

Природні ресурси - це запаси корисних копалин, їхнє місце розташування, інфраструктурна облаштованість регіонів видобутку і переробки, техноло­гія видобутку. До природних ресурсів відносять також рекреаційні зони та історичні місця, які є основою організації туристичного бізнесу. Кількісні обмеження природних факторів можуть бути частково компенсовані удо­сконалюванням технології видобутку і переробки. Але сьогоднішній стан світового господарства свідчить про необхідність розширення розуміння природного фактору.

Розвиток економіки світу в ХХ ст. привів до формування нових факторів ви­робництва - ресурсів управління (менеджменту) та науки (новітні техноло­гії - інновації). Ресурси управління - це кількість управлінських кадрів, їхній професійний рівень, досвід роботи, здатність до адаптації в нових умовах господарювання. Інноваційні ресурси прямо пов'язані з науково-технічним прогресом, що поєднує усі ланки і стадії життєвого циклу товару: від фунда­ментальних досліджень через дослідно-конструкторські розробки до його виробничого застосування.

Всі фактори можна розділити на дві групи: екстенсивні (забезпечують еко­номічний розвиток за рахунок свого кількісного збільшення) та інтенсивні (забезпечують економічний розвиток за рахунок підвищення ефективності власного використання).

До екстенсивних факторів відносять збільшення чисельності зайнятих; збільшення фізичного обсягу капіталу; залучення до­даткових природних ресурсів (нові розвідані родовища).

До інтенсивних факторів - технологічний прогрес; рівень освіти та професійної підготовки кадрів; економія за рахунок зростання масштабу виробництва; покращення розподілу ресурсів; законодавчі, інституційні та інші фактори.

Починаючи з 70-80-х рр. ХХ ст. в економічній науці все більше аналізується та враховується значення природного фактору. З одного боку, більшість тра­диційних природних ресурсів стали дефіцитними. Причому це стосується не тільки непоновлюваних ресурсів (ресурсів, запаси яких можуть бути вичер­пані уже в найближчий час за існуючих темпів використання), а й поновлюва­них - перш за все ресурсів екосистем та біорізноманіття. Оскільки природа і природні ресурси є основою життєдіяльності людини, їхнє виснаження та деградація за існуючих економічних відносин негативно відображаються на соціальних відносинах, структурі виробництва та спожи­вання, зростають злидні. З іншого боку, виявилось, що багато поновлюваних природних благ не мають відповідної цінності, що привело до їхнього висна­ження та деградації.

Тому і виникла необхідність переходу до екологічної економіки та економіки сталого розвитку. Мова йде не про негайне припинення економічного зрос­тання, а про припинення на першому етапі нераціонального використання ресурсів довкілля. Звичайно, це складно здійснити за умов зростаючої кон­куренції, збільшення продуктивності та прибутку, сьогоднішніх показників успішної економічної діяльності. В той же час перехід до постіндустріального суспільства - економіки сфери послуг, нематеріальних фінансових потоків, інтелектуальної власності, зображення, повідомлень, інформації – приводить і сталий розвиток до так званої «дематеріалізації» господарської діяльності. Таку нову економі­ку рухає вперед не тільки, і не стільки дефіцит матеріальних (і природних) ре­сурсів, а у все більшій мірі інформація та знання. Питоме енергоспоживання (споживання на одиницю виробленої продукції) в господарській діяльності продовжує знижуватися, хоча загальне енергоспоживання поки зростає. Прискорений економічний розвиток і зростання населення світу у ХХ ст. су­проводжувались збільшенням обсягів споживання природних ресурсів. Ре­сурсні проблеми у період індустріального розвитку загострилися. Господарська діяльність спричинила виснаження і трансформацію (перет­ворення) усіх компонентів природи: земельних, водних, біологічних, міне­ральних та інших ресурсів, порушення екологічної рівноваги природних комплексів.

 

Слабка та сильна стійкість

В концепції сталого розвитку капітал має три форми: створений людиною (товари, машини та обладнання, будівлі тощо), людський (навички, знання, творчість) та природний (природні ресурси).

Причому природній капітал виконує три функції:

• забезпечення ресурсів для життєдіяльності людини;
• адсорбція відходів життєдіяльності людини;
• забезпечення збереження довкілля незалежно від життєдіяльності людини або взаємозалежно з нею.

Основою концепції сталого розвитку є збереження капіталу, як створеного людиною, так і природного. Проблема традиційної економіки в тому, що вона у розрахунках та практиці робить акцент на збереженні тільки створеного лю­диною капіталу, не враховуючи природного. Більше того, неокласична теорія вважає, що створений людиною капітал (у формі грошей, ідей та технологій) є майже ідеальним замінником природного капіталу. Для сталого розвитку необхідно збільшувати загальну суму (створеного людиною + природного) капіталу, коли частина природного може бути замінена створеним людиною, якщо така взаємозамінність має місце.

Така ситуація була визначена як «слабка стійкість», що є слабкою в тому, що заснована на припущенні про взаємозамінність капіталів. На відміну від слабкої, «сильна стійкість» вимагає збереження як створеного люди­ною, так і природного капіталу окремо, засновуючись на положенні, що в більшості виробничих функцій вони не взаємозамінюють, а взаємодопов­нюють один одного.

Слабка стійкість - це незменшення в часі загальної суми природного та ство­реного людиною капіталу за умови, що створений людиною капітал може ви­ступати майже ідеальним замінником природного.

Сильна стійкість - це незменшення в часі як створеного людиною, так і при­родного капіталу, оскільки ці види капіталу взаємодоповнюють один одного.

Поняття «сильної стійкості» більшою мірою відповідає концепції сталого роз­витку, але навіть використання підходу «слабкої стійкості» свідчило б про по­кращення існуючого стану світової економіки.

За сильної стійкості природний капітал має зберігати свій постійний запас, він розглядається як лімітуючий фактор розвитку, певні екологічно деструк­тивні типи діяльності повинні бути заборонені.

Прихильники сильної стійкості займають жорстку, часто «антиекономічну» позицію з багатьох питань економічного розвитку: стабілізація чи зменшення масштабів економіки, пріоритет прямого регулювання, жорстке обмеження споживання тощо. Прихильники слабкої стійкості надають перевагу модифі­кованому економічному зростанню з урахуванням екологічного, «зеленого» виміру економічних показників, широке використання еколого-економічних інструментів (плата за забруднення та ін.). Незважаючи на розбіжності в пози­ціях, обидві сторони протистоять техногенній концепції розвитку, яка базуєть­ся на необмеженому розвитку вільного ринку, орієнтації на суто економічне зростання, експлуатацію природних ресурсів, на вірі в безмежні можливості науково-технічного прогресу, максимізації споживання та ін. Суттєвою відмінністю цих трьох підходів є ставлення до можливої заміни при­родного капіталу створеним людиною (антропогенним). До якої межі можна заміняти природні ресурси і блага створеними людиною технологіями та за­собами виробництва, виснажувати природні ресурси, використовуючи за­мість них досягнення НТП?

Техногенний підхід говорить про безмежні можливості заміни природного капіталу за рахунок розвитку вільного ринку та НТП.

Прихильники слабкої стійкості говорять про широкі можливості такої заміни, але за збереження агрегованого запасу всіх видів капіталу. Концепція силь­ної стійкості - про мінімально можливу заміну і збереження величини при­родного капіталу.

Уже зрозуміло, що можливості заміни природного капіталу не безмежні: ці­лий ряд функцій та послуг екологічних систем, що є життєво важливими для людини, взагалі не можуть бути замінені. У цьому зв'язку виникла концепція «критичного природного капіталу», тобто ті необхідні для життя природні блага, які не можна замінити штучним шляхом: ландшафти, рідкі види рос­лин і тварин, озоновий шар, океани тощо, а також незамінні естетичні якості довкілля. Критичний природний капітал має бути збережений за будь-яких варіантів економічного розвитку. Деяка частина природного капіталу може бути замінена створеним людиною - поновлювані природні ресурси та час­тина непоновлюваних (заміна нафти, газу, вугілля на сонячну енергію, енер­гію вітру тощо).

Сьогодні міжнародні закони дозволяють одній країні використовувати еколо­гічні ресурси іншої країни, тому знову постає питання про взаємозамінність та взаємодоповнюваність створеного людиною та природного капіталів.

Окрема країна може замінити природні ресурси, яких у неї немає, грошовим капіталом і купляти на нього ресурси у інших країн. Але на світовому рівні баланс створеного людиною та природного капіталу повинен зберігатися, оскільки економічна система не може рости безмежно, вона є частиною біо­сфери планети Земля, яка обмежена кількісно. І питання про розмір еконо­мічної підсистеми на планеті вже не є абстрактним, а дуже конкретним, важ­ливим і критичним для виживання людства.

Альтернативним і конструктивним шляхом досягнення збалансованої вза­ємодії суспільства і природи є розробка моделей стабільності екологічної ситуації. Проте механізми, які забезпечують стабільність екосистем, до кін­ця ще не з'ясовані ні в соціальній, ні у господарської практиці, ні в наукових розробках.

Незначні доробки науки у розв'язанні проблеми охорони навколишнього природного середовища зумовлені, по-перше, традиційним спрямуванням природоохоронної практики на боротьбу з наслідками руйнувань і збуджень у природі, а не на їх причини (джерела); по-друге, недооцінкою методологіч­ного положення про те, що вихідним моментом впливу на будь-які суспільні і природні явища служить зміна технологічного способу виробництва, умов виробництва і відтворення життєвих благ.

У цьому контексті, за умов загострення глобальних екологічних проблем не­обхідна радикальна зміна підходу до розвитку техніки і технології. Відверну­ти глобальну екологічну катастрофу можливо за таких умов:

- докорінного перетворення технологічного способу виробництва і пере­ходу на цій основі до інтенсивного способу відтворення, зміни типу відтворювальних пропорцій у напрямі переважання у сукупному суспільному продукті частки споживчих благ;

- істотної зміни принципів і характеру розподілу життєвих благ між регіона­ми, спільнотами, соціальними групами;

- подолання антропоцентризму, який набув характеру культу споживання;

- розробки методів цивілізованого упорядкування зростання чисельності населення.

Основні терміни

Економічний розвиток - це виникнення якісних змін в економічній системі суспільства, які приводять до підвищення ефективності її функціонування та вдосконалення базових елементів основних структур.

Економічне зростання - це кількісна характеристика змін параметрів еко­номічної системи: збільшення ВВП, обсягів споживання, сукупного попиту, робочої сили, населення, капіталу, інвестицій тощо, які, як правило, сприяють соціально-економічному розвиткові.

Сталий економічний розвиток (sustainable economic development) - про­цес структурної перебудови економіки відповідно до потреб збалансованого розвитку виробництва, соціальної сфери, населення і навколишнього при­родного середовища, технологічного і соціального прогресу.

Стале економічне зростання (sustainable economic growth) - це одна з основних цілей макроекономічної політики, досягнення якої забезпечує ви­переджальний ріст реального обсягу продукції (ВВП) у порівнянні з ростом населення для підвищення життєвого рівня, не виходячи за межі господар­ської ємності екосистем.

 

Контрольні питання

1. Що таке економічний розвиток та економічне зростання, які їхні критерії?
2. Що таке фактори економічного зростання?
3. Назвіть класичні та новітні фактори економічного розвитку.
4. Коли співпадають фактори економічного розвитку і економічного зростання?
5. Які основні форми має капітал в теорії сталого розвитку?
6. Поясніть сутність «слабкої» та «сильної стійкості».
7. Розкрийте сутність концепції «критичного природного капіталу».