Загальні відомості про професійні інтоксикації

В промисловому виробництві нерідко використовують речовини, які мають токсичні властивості. Такими речовинами можуть бути початкові, проміжні та кінцеві продукти хімічної промисловості, різні розчинники, лаки, фарби, інсектофунгіциди. Подібні речовини можуть утворюватись і при деяких процесах, пов’язаних з переробкою нафти і кам’яного вугілля, газо- і електрозварювання, вибухових роботах.

Основні шляхи попадання в організм промислових отрут – органи дихання і шкіра, рідше шлунково-кишковий тракт. Через органи дихання проникають в основному токсичні речовини, які знаходяться в газо- чи пароподібному стані, а також у вигляді аерозолю і пилу. Токсичні речовини, які розчиняються в жирах, легко проникають через непошкоджену шкіру, до них відносяться – органічні розчинники, ефіри, аміно- і нітросполуки ароматичного ряду, тетраетил свинець, хлор- і фосфорорганічні інсектофун­гіциди. Проникнення токсичних речовин через шлунково-кишковий тракт спостерігається в основному при аварійних ситуаціях, а також при засмоктуванні ротом отруйних розчинів в піпетки і шланги.

Токсичні речовини, що надійшли в організм, мають здатність вибірково накопичуватись в певних органах – депо, тоді концентрація їх в крові значно знижується, а це зумовлює зниження їх токсичного впливу. Токсичні речовини можуть виділятись з організму у незміненому і в зміненому вигляді через легені, шлунково-кишковий тракт, нирки, шкіру (потові і сальні залози), слинні і молочні залози. Через плаценту отрута може попадати в кров плода. У жінок в період лактації при контакті з токсичними речовинами, останні можуть виявлятись в молоці. Небезпека інтоксикації і її ступінь залежать від кількості і тривалості надходження отрути в організм. По клінічній картині розпізнають гострі (розвиваються в результаті одноразового надходження в організм великої кількості токсичних речовин), підгострі (виникають при одноразовому надходженні отрути в організм, але в меншій кількості), хронічні форми інтоксикації (розвиваються повільно в результаті тривалого надходження в організм невеликої кількості токсичних речовин чи в результаті повторних гострих інтоксикацій).

Основні загальні принципи надання невідкладної допомоги при гострих інтоксикаціях: 1) негайне припинення подальшого надходження токсичних речовин в організм потерпілого; 2) виведення токсичних речовин, які потрапили в організм; 3) нейтралізація токсичних речовин, які знаходяться в організмі; 4) відновлення функції найбільш важливих для життєдіяльності органів і систем.

Якщо токсичні речовини знаходяться у повітрі, яке вдихається, потерпілого необхідно якнайшвидше вивезти із зони їх дії. При попаданні токсичних речовин на шкіру чи одяг, слід ретельно обмити теплою водою уражені ділянки шкірних покривів і зняти забруднену одежу. Якщо отрута потрапила в шлунок, здійснюють ретельне промивання шлунка з наступним введенням через зонд адсорбуючих засобів (активованого вугілля). Якщо отрута не викликає подразнення слизової оболонки шлунка і не має припікаючої дії, можна призначити блювотні засоби. Крім цього, для прискорення виведення отрути, що проникла в кишечник, рекомендують сольові проносні.

При багатьох інтоксикаціях для виведення та нейтралізації отрути, що знаходиться в організмі, використовують відповідні антидоти і комплексони (унітіол, натрію тіосульфат, тетацинкальцій, пентацин, пеніциламін, депіроксим, ізонітрозин, метиленовий синій, амілнітрит та ін.).

 

Інтоксикація ртуттю

Потенціальна небезпека отруєнь ртуттю виникає при її добуванні на рудниках, виплавленні її із руд, електростанціях, при виготовленні радіовакуумних апаратів, рентгенівських трубок, ртутних насосів. В організм ртуть проникає в основному через органи дихання, або через шлунково-кишковий тракт (через забруднені руки). Однак попадання металевої ртуті через травний тракт нешкідливе тому, що вона повністю виділяється з організ­му із випорожненнями. Відомі випадки ртутної інтоксикації, які виникли в результаті втирання ртутної мазі в шкіру.

Виділяється ртуть з сечею, фекаліями, потом, слиною і молоком матерів, що годують груддю. Визначення рівня ртуті в сечі має велике практичне значення. Проте слід враховувати, що кількість ртуті в сечі не відповідає тяжкості інтоксикації, а залежить переважно від концентрації її у повітрі, яке вдихається.

Попадаючи в організм, ртуть з’єднується з білками і циркулює в крові у вигляді альбумінатів, які блокують сульфгідрильні групи білкових сполук, що призводить до глибоких порушень функції центральної нервової системи; патологічний процес відбувається фазно і характеризується комплексом нейрорегуляторних і нейрогуморальних змін.

Розпізнають гострі і хронічні форми інтоксикації металічною ртуттю. Гострі отруєння зустрічаються досить рідко, вони можливі при вибухах ртуті при аваріях, які супроводжуються великими виділеннями ртуті в повітря. При цьому раптово появляється слабкість, адинамія, головний біль, нудота, блювання, відчуття металічного присмаку у роті, слинотеча, біль в животі, іноді криваві проноси. Типовими симптомами є виразковий стоматит і гінгівіт, який виникає до кінця першої або на початку другої доби інтоксикації. Надалі спостерігається поліурія, яка переходить в анурію. Наслідком гострої інтоксикації можуть бути хронічні ураження нирок, хронічний коліт, ураження печінки, а також стійка астенія. Після своєчасно проведеного лікування можливе повне видужання.

У хворих, які мають довготривалий контакт з ртуттю, виникає хронічна інтоксикація. Спочатку у хворих розвивається симптомокомплекс „ртутної неврастенії”. Хворі скаржаться на підвищену втомлюваність, дратівливість, плаксивість, порушення сну, деяке зниження пам’яті, стійкий головний біль. Поступово наростають симптоми емоційної лабільності: безпричинний сміх, сором’язливість. Хворий стає розсіяний, йому тяжко виконувати роботу у присутності інших. Характерним симптомом ртутної інтоксикації є тремор пальців витягнутих рук, який має постійний характер.

Синдром „ртутної неврастенії” супроводжується підвищеною збудливістю вегетативної нервової системи, найперше симпатичної. Це проявляється лабільністю пульсу, схильністю до тахікардії, артеріальної гіпертензії, появою яскраво-червоного стійкого дермографізму, еритемних плям на грудях і шиї, при хвилюванні, підвищеною пітливістю. Вегетативні порушення поєднуються з ураженням ендокринних залоз (щитоподібної, статевих). Досить часто у хворих уражаються ясна, вони стають розпушеними, кровоточивими, надалі розвивається гінгівіт і стоматит. З трофічних порушень найчастіше зустрічається випадання волосся і ламкість нігтів. Зміни внутрішніх органів не специфічні.

Залежно від ступеня вираженості патологічного процесу в клінічному перебігу хронічної ртутної інтоксикації розпізнають три стадії: початкову (функціональну), помірно виражених змін і виражену.

Початкова стадія або стадія „ртутної неврастенії” характеризується малосимптомністю і швидким зворотним розвитком процесу. Стадія помірно виражених змін характеризується появою всіх основних клінічних синдромів. Третя стадія характеризується розвитком токсичної енцефалопатії. У хворих з’являється стійкий головний біль без чіткої локалізації, безсоння, порушення ходи, слабкість в ногах, стан постійного страху, депресії, зниження пам’яті та інтелекту, можливі галюцинації, тремор пальців супроводжується хореєподібним посмикуванням окремих груп м’язів, іноді розвивається шизофреноподібний синдром. Токсичні енцефалопатії тяжко піддаються навіть активному тривалому лікуванню.

Для встановлення діагнозу важливе значення має добре зібраний професійний анамнез, санітарно-гігієнічна характеристика умов праці. Підтвердженням діагнозу є визначення ртуті в сечі і випорожненні.

В лікуванні найбільш ефективними є використання антидотів: унітіолу, сукцимеру, натрію тіосульфату. Найбільш ефективним серед них є унітіол, його вводять внутрішньом’язово по 5-10 мл. В першу добу роблять 2-4 ін’єкції, а в наступні 6-7 діб – по 1 ін’єкції щоденно. В комплекс лікувальних заходів включають препарати, які сприяють покращенню і метаболізму та кровопостачання мозку (аміналон, пірацетам, стугерон), вітамінотерапія, транквілізатори (триоксазин, мепротан), снотворні (фенобарбітал, барбаміл). Рекомендуються фізіотерапевтичні процедури: сіркововодневі, хвойні і морські ванни; ультрафіолетове опромінення; лікувальна фізкультура; психотерапія. Велике значення має санація ротової порожнини. При гінгівітах та стоматитах призначають полоскання рота таніном, калію перманганатом. Показано санаторно-курортне лікування.

Один раз на рік працівники, які працюють в умовах можливого впливу ртуті і її сполук, проходять медичний огляд.

Інтоксикація свинцем

Інтоксикація свинцем відбувається в основному у виробничих умовах, проте зустрічаються випадки інтоксикації свинцем у побуті при вживанні харчових продуктів, які довгий час зберігались в керамічному посуді покритому з середини свинцевою глазур’ю. Свинець проникає в організм через дихальні шляхи, шлунково-кишковий тракт і частково через шкірні покриви. У виробничих умовах найчастіше свинець надходить в організм у вигляді пилу, аерозолю і парів. В побутових умовах отруєння відбувається через шлунково-кишковий тракт.

Свинець відноситься до отрут, які мають кумулятивні властивості. Найчастіше свинець відкладається в трабекулах кісток, крім того, він депонується в м’язах, печінці, нирках, невелику кількість його знаходять в селезінці, головному мозку, міокарді і лімфатичних вузлах. З депо свинець виділяється повільно, іноді протягом декількох років після припинення контакту з ним. Свинець виводиться з організму переважно через кишечник і нирки. Найбільша кількість його виділяється з потом, слиною, в період лактації – з молоком.

Свинець є отрутою, яка має політропну дію. Свинець пригнічує активність ферментів, які беруть участь в біосинтезі гема. Таким чином він діє безпосередньо на еритроцит, порушуючи морфофункціональні структури еритробластів і зрілих форм, внаслідок чого тривалість їх життя скорочується, а загибель прискорюється. У відповідь на це відбувається активація еритропоезу, яка проявляється ретикулоцитозом і збільшенням кількості еритроцитів з базофільною зернистістю. Одночасно уражається нервова система, шлунково-кишковий тракт, печінка.

Залежно від тяжкості захворювання в клінічній картині хронічної свинцевої інтоксикації можуть переважати синдроми ураження крові, нервової системи, шлунково-кишкового тракту, печінки.

Найбільш ранніми ознаками інтоксикації є порушення крові і нервової системи. До гематологічних ознак свинцевої інтоксикації відносять ретикулоцитоз, поява в периферійній крові еритроцитів з базальною зернистістю і анемії. Ураження нервової системи в основному перебігають з асте­нічним синдромом, поліневропатією і енцефалопатією. Астенічний синдром проявляється швидкою втомлюваністю, загальною слабістю, підвищеною дратівливістю, головним болем, запамороченням, зниженням пам’яті і працездатності. Іноді турбує біль в кінцівках. Знижується чутливість нюхового, смакового, шкірного і зорового аналізаторів. Відмічається брадикардія, сповільнений дермографізм, іноді приєднується тремтіння пальців витягнутих рук, язика, повік.

Поліневротичний синдром може проявлятися наступними формами: чутливими, руховими та змішаними. Чутлива форма характеризується несильним болем і відчуттям слабості в руках і ногах. Об’єктивно відмічається гіпотрофія м’язів кінцівок, болючість при пальпації вздовж нервових стовбурів, гіперестезія дистальних відділів кінцівок, з одночасним їх ціанозом і зниженням шкірної температури, ослабленням пульсації периферичних судин. Можуть виникати судоми гомілкових м’язів. Рухова форма свинцевого поліневриту супроводжується розвитком парезів та паралічів. Найчастіше уражається група розгиначів кистей і пальців рук, значно рідше – група згиначів. Ранніми ознаками цієї форми є ослаблення сили в згиначах кисті і пониження їх збудливості. Пізніше розвивається так звана висяча кисть, з часом приєднується атрофія м’язів.

Енцефалопатія відноситься до найбільш тяжких синдромів свинцевої інтоксикації. Клінічними ознаками енцефалопатії є асиметрія іннервації черепних нервів, анізокорія, інтенційний тремор рук, посмикування в окремих м’язових групах, гіперкінези, геміпарези, атаксія, ністагм, дизартрія. Можуть спостерігатися мозкові розлади у вигляді судинних кризів.

В клінічній картині свинцевої інтоксикації можуть спостерігатися зміни з боку органів травлення: свинцева кайма – лілово-сіра смужка по краю ясен. Досить часто люди, які контактують зі свинцем, мають скарги на відчуття металічного присмаку в роті, печію, нудоту, поганий апетит, періодичний переймоподібний біль в животі, нестійкі випорожнення: часті запори, які змінюються поносами. Найбільш тяжким синдромом ураження шлунково-кишкового тракту є свинцева колька, яка супроводжується артеріальною гіпертензією.

Розпізнають початкову, легку і виражену форму інтоксикації.

Діагноз свинцевої інтоксикації встановлюють на основі ретельно зібраного професійного анамнезу, даних об’єктивного обстеження, результатів лабораторних досліджень (ретикулоцитоз, збільшення числа еритроцитів з базофільною зернистістю, зниження вмісту гемоглобіну, підвищеної екскреції з сечею d-амінолевулинової кислоти і копропорфірину в креатиніні).

Основним лікувальним, а також профілактичним заходом є припинення контакту зі свинцем і виведення його з організму. Найбільш ефективними засобоми, що сприяють виведенню свинцю є комплексони: тетацин-кальцій і пентацин. Тетацин-кальцій вводять внутрішньовенно струминно повільно, по 20 мл. Пентацин є більш ефективним препаратом, його вводять внутрішньовенно струминно повільно по 20 мл. Широко використовується D-пеніциламін. Лікування поєднують з вітамінотерапією, транкві­лізаторами. З фізіотерапевтичних процедур рекомендують хвойні ванни, чотирикамерні ванни з сіркою, масаж. Рекомендують курортне лікування.

Всі працівники, які працюють в умовах можливого контакту з свинцем та його сполуками, один раз на рік повинні проходити медичні огляди. З метою профілактики таким працівникам рекомендують призначати пектини, які містяться в плодах і коренеплодах (яблуках тощо). Працівникам рекомендують щоденно приймати вітамін С протягом 1 місяця не рідше ніж 2 рази на рік.

Інтоксикація пестицидами

Широка хімізація сільського господарства передбачає постійне збільшення засобів боротьби з шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур. Разом з тим, використання отрутохімікатів (пестицидів) в сільськогосподарських роботах як хімічних засобів захисту рослин постійно збільшує число осіб, які контактують з ними. Цей контакт відбувається при транспортуванні, зберіганні, і видачі засобів протравлення насіння, обприскуванні рослин. При виконанні вказаних робіт можуть виникати умови для попадання в організм робітників токсичних сполук в кількостях, які здатні викликати інтоксикацію. За характером призначення пестициди поділяють на такі основні групи: акарициди – для боротьби з рослинними кліщами, бактерициди – для знищення бактерій, гербіциди – для боротьби з бур’янами, зооциди – для боротьби з гризунами, інсектициди – для знищення комах.

Всі пестициди за характером діючої речовини можна розділити на такі основні групи: хлорорганічні, фосфорорганічні, ртутьорганічні, миш’яковмісні, похідні карбамінової кислоти (карбамати), нітрофенольні.