Становлення парламентської монархії в Англії.

Смерть Кромвеля в 1658 р. прискорила реставрації монархії Стюартів. За задумом ця монархія мала бути конституційною й гарантувати непорушність головних завоювань революції. У так званій Бредській декларації 1660 р. новий король Карл II обіцяв, що питання про утримання армії, землі роялістів, прощення учасників революції,віросповідання залишаться в компетенції парламенту. Однак учасники революції переслідувалися

У цей час у парламенті складаються 2 партії: Торі - представники придворної аристократії й частина джентрі, що орієнтувалися на Стюартів, духівництво;Віги(опозиція) -купці, фінансова буржуазія і верхівка джентрі,

Значним успіхом опозиції в боротьбі за обмеження влади короля стало прийняття «Акту про краще забезпечення свободи підданого і про попередження ув'язнення за морями» 1679 року. Цей закон мав обмежити можливості таємної розправи короля з прихильниками опозиції,

1688 p. відбувся палацевий переворот («Славна революція»). У результаті цієї події в 1689 році престол вступив штатгальтер Нідерландів Вільгельм Оранський, який підписав «Білль про права»– затверджувалось верховенство парламенту в галузі законодавства.;король не мав права без згоди парламенту припиняти дію законів, звільняти будь кого з-під їх дії; не міг стягувати ніяких зборів на свою користь, набирати й утримувати війська без згоди парламенту;вільні вибори до парламенту; заборонялося переслідування за виступ у парламенті Піддані могли складати клопотання до короля;заборонялось вимагати надмірні застави, штрафи, застосовувати покарання, не передбачені законом.«Білль про права» зробив перший крок до створення в Англії конституційної монархії.

1701 р. «Акт про влаштування», або «Закон про престолонаслідування», - важливе місце відводилося питанню про порядок престолонаслідування, +встановлення контрасигнатури тобто дійсність актів, короля лише за умови підпису відповідного міністра, та встановлення принципу незмінюваності суддів. Усунути їх з посади можна було тільки за рішенням парламенту:Таким чином, на початку XVIII ст. в Англії встановлюється обмежена (конституційна) монархія.Згодом монарх перетворювався фактично лише в номінального главу виконавчої влад; Наприклад,за часів королів Ганноверської династії (з 1714 p.). Король Георг І котрий не володів англійською мовою, перестав відвідувати засідан кабінету, («король цар але не править».)

У 1708-1715 pp. став утверджуватися принцип формування кабінету на однопартійній (торі чи віги), а на змішаній основі.

У результаті унії із Шотландією (1707 р.) і Ірландією (1801 p.). Англія отримає нову офіційну назву Великобританія: Сполучене Королівство Великобританії і Ірландії.

У період виборчих реформ 30-60-х pp. відбулася перебудова 2 головних партій. ВІги остаточно стали партією промислової буржуазії(ліберальні)Торі виражали інтереси переважно землевласницької аристократи й фінансової верхівки(консервативні). Виникли партійні організації поза парламентом: 1867-1868 рр. був заснований Національний союз консерваторів, а у 1877 р. виникла Національна федерація лібералів.

Основні риси парламентської монархії в Англії:повноваження глави держави і глави уряду здійснювалися різними особами, останній вже не перший міністр, а прем'єр-міністра;уряд формувався партією, котра набирала більшість голосів у Палаті громад;уряд в разі висловлення палатою громад недовіри кабінету він мав піти у відставку; депутат міг бути одночасно членом уряду;кабінет міг розпустити парламент; монарх фактично позбавлявся права вето.

Такі риси парламентської монархії, були взяті на озброєння іншими державами, в тому числі й колишніми колоніями Великобританії, які в той час отримали незалежність і стали називатися домініоном.(фактично незалежна держава, котра формально залишалася у складі британської імперії І главою держави визнавала англійського монарха.)

Першим домініоном стала Канада, У 1867 р. британський парламент прийняв Акт про Британську Північну Америку - конституцію Канади,

У 1901 р. створений Австралійський Союз - У 1907 і 1909 pp. домініонами стали відповідно Нова Зеландія і Південноафриканський Союз.

 

31. Конституційний розвиток Німеччини у перш. пол. ХІХ ст

.З початку XIX століття Німеччина все ще лишалася, хоч і номінально, «Священною Римською імперією Німецької нації», котра мала у своєму складі більше 300 великих І зовсім малих держав. Серед них, як відомо, виділялися Пруссія та Австрія.Усі ці держави формально вважалися підпорядкованими імператорові, але на практиці мали повну незалежність.

Наполеон Бонапарт ліквідував «Священну Римську Імперію Німецької нації», перекроїв карту Німеччини: з 51 вільного міста він залишив усього п'ять, інші передав найбільш сильним державам, Паризьким трактатом 1814 р. було утворено так званий Німецький союз, що складався з 34 держав - королівств, князівств, герцогств та 4 вільних міст. Кожна з суверенних держав, що увійшли до Союзу, верховенство в якому належало Австрії, мала власні форми державності.

Єдиним спільним органом Союзу був Союзний сейм, котрий складався з уповноважених від усіх німецьких держав.Головувала в Сеймі Австрія.

За винятком Баварії, Бадена та деяких інших держав, що входили до іншого, Рейнського союзу, абсолютизм зберіг свої позиції в повному обсязі. У 1834 р. утворився Митний союз, до котрого увійшли Баварія, Пруссія та ще 16 німецьких держав. Керівництво в Союзі належало Пруссії, що претендувала замість Австрії на роль об'єднавчої сили в Німеччині.

У березні 1848 р. у столиці Пруссії (Берліні) почалася збройна боротьба. Король та його уряд пішли на деякі поступки: знищення поміщицьких судів над селянами і поліцейської влади поміщиків над залежним від нього селянством, поширення суду присяжних на політичні злочини, вибори до Установчого ландтагу (національні збори) тощо.

Цей рух охопив також інші німецькі держави. Було вирішено скликати у Франкфурті-на-Майні загальнонімецькі Установчі збори, які покликані були дати єдиній Німеччині нову, конституцію. Однак збори не виправдали надій німецької демократії. франкфуртський парламент підготував проект демократичної конституції, але він так і залишився проектом.У той час у Прусії були скликані Збори, котрі, на яких була створена нова система виборів, яка отримала назву куріальної.(виборці - чоловіки, які досягли визначеного віку, - поділялися на три курії. Перші дві курії склали крупні платники податків, до третьої входили всі інші виборці. Однак така виборча система давала перевагу багатим,

Вибори дали прусському урядові очікуваний результат: з 350 депутатів 250 були чиновниками, і розроблена ними у 1850 р. нова конституція була прийнята. Вона, по суті, оформила дуалістичну монархію у Пруссії: главою виконавчої влади визнавався король, він формував уряд, відповідальний перед ним, мав право законодавчої ініціативи і право абсолютного вета, а також право нічим не обмеженого розпуску парламенту (ландтагу).

Законодавча влада скл. з двох палат:нижня – виборна, верхня згодом стала повністю призначуваною, втративши таким чином престиж перед народом.

У 1866 році було утворено Північнонімецький союз, що об'єднав 21 німецьку державу, а 1867 року прийнято Конституцію Союзу. Президентом Північнонімецького союзу Конституція визначила прусського короля. Він отримав всю повноту виконавчої влади, яку він доручав союзному канцлерові, що відповідав тільки перед президентом. Створювалися також дві палати: рейхстаг, котрий обирався населенням, і союзна рада з представників окремих держав. Відтак під гегемонією Пруссії було об'єднано частину Німеччини.

У цьому ж 1867 р., на південно-східних німецьких землях виникає Австро-Угорська імперія.

 

43.Диктатура Франко в Іспанії.

Франсиско Франко(1892-1975) - диктатор Іспанії.. В 1936 очолив військово-фашистський заколот проти Іспанської республіки, спираючись на допомогу, а потім і відкриту інтервенцію фашистської Німеччини та Італії. У 1939 після падіння республіки його було проголошено військовою хунтою довічним главою ("каудильйо") іспанської держави. Одночасно зайняв пости вождя Іспанської фаланги, голови Ради Міністрів (пішов з цієї посади в 1973) і головнокомандувача всіма збройними силами.

Після перемоги в лютому 1936 Народного фронту Франко став ключовою фігурою антиурядового змови. 17 липня 1936 в Марокко спалахнув заколот, який охопив усі гарнізони Іспанії і переріс у Громадянську війну в Іспанії 1936-1939 років. 1 квітня 1939 громадянська війна завершилася поразкою республіки. Декрет від 8 серпня 1939 підтвердив необмежені повноваження Франко в законодавчої, виконавчої та судової сферах. Він був проголошений довічним головою іспанської держави. Встановлення порядку вилилося в масові страти і концентраційні табори. Дозволеної залишилася лише одна партія - фашистська, посилилася цензура. У Другій світовій війні Іспанія знову зберегла нейтралітет, і почалося поступове відновлення країни.

26 липня 1947 він підписав «Закон про спадкування поста глави держави», відповідно до якого Іспанія оголошувалася монархією. Однак королівство виявилося без короля: главою держави як і раніше залишався Франко, що визнавав відповідальність тільки перед Богом і історією.

У 1950 рішенням Генеральної Асамблеї ООН держави-члени ООН отримали можливість відновити дипломатичні відносини з Іспанією. У 1953 США й Іспанія уклали угоду про створення кількох військових баз США на території Іспанії. У 1955 Іспанія була прийнята в ООН. Лібералізація економіки та економічне зростання в 1960-і роки супроводжувалися деякими політичними поступками. У 1966 був ухвалений Органічний закон, що вніс ряд ліберальних поправок до конституції.

Після прийняття Іспанії в ООН поступово почалася модернізація країни. У 1957 Франко дав згоду на передачу контролю над економікою технократів, прихильникам відмови від автаркії (ізоляціонізму). Отримавши кредити від міжнародних організацій, Іспанія у 1959 прийняла «План економічної стабілізації», послабив адміністративний контроль над економікою. Був відкритий широкий доступ іноземному капіталу, песета стала вільно конвертованою валютою. Франко пильно стежив, щоб лібералізація відносилася тільки до сфери економіки і відкидав демократизацію політичного і соціального життя суспільства.

З 1950 в Іспанії стали спалахувати нелегальні страйки, в 1960-х роках вони почастішали. Виник ряд нелегальних профспілкових комітетів. З рішучими антиурядовими вимогами виступили сепаратисти Каталонії і Країни Басків, які наполегливо домагалися автономії.

Суттєву підтримку режиму Франко надала іспанська католицька церква. У 1953 Франко уклав конкордат з Ватиканом про те, що кандидатури вищих ієрархів церкви будуть вибиратися світською владою. Однак починаючи з 1960 керівництво церкви стало поступово відмежовуватися від політики режиму. У 1975 папа Римський публічно засудив страту декількох баскських націоналістів.

У 1960-і роки Іспанія стала налагоджувати тісні зв'язки з країнами Західної Європи. участі Іспанії у військових і економічних союзах західноєвропейських країн. Перша прохання Іспанії про прийом до ЄЕС була відхилена в 1964. Поки Франко залишався при владі, уряди демократичних країн Західної Європи не бажали встановлювати з Іспанією більш тісних контактів.

В останні роки життя Франко послабив контроль над державними справами. У червні 1973 він поступився посадою прем'єр-міністра, який займав протягом 34 років, адмірала Луїсу Каррера Бланко. У грудні Каррера Бланко був убитий баскськими терористами, і його замінив Карлос Аріас Наварро, перший цивільний прем'єр-міністр після 1939. До самої смерті Франко Іспанія залишалася авторитарною державою.

Генерал Франко прийшов до влади в смутні часи, отримав її через громадянську війну, і правил майже 40 років. Він заздалегідь виписав собі на виховання 10-річного сина поваленого короля, вивчив, провів через військову службу, І тільки 23 червня 1969 Франко призначив, а кортеси затвердили принца Хуана Карлоса де Бурбон (Хуана Карлоса I), онука Альфонса XIII, майбутнім королем Іспанії. У листопаді 1975 Франко помер.

55. Державно-політична система США у др. пол. ХХ ст.

Закладені в Конституції 1787 року основні юридичні характеристики форми правління США зберігаються й донині, зазнавши лише незначних змін. Це знайшло відображення в кількох з XXVII поправок до Основного закону США.Зокрема з тих що були прийняті у др. пол. ХХ ст. виділяють наступні:Поправка XXII (1951 р.) - увела обмеження часу перебування на посаді президента двома термінами, XXV (1967 р.) - надала право заміщення посади президента при відповідних обставинах віце-президентові, XXIVскасувала обмеження виборчих прав на федеральних виборах «у зв'язку з несплатою якого-небудь виборчого чи іншого податку». У 1965 р. Законом про виборчі права дія поправки була поширена на вибори у штатах. XXVI знизила віковий виборчий ценз на федеральних виборах до 18 років, що призвело до аналогічних змін в усіх штатах.

У XX ст. в системі влади США важливу роль відігравав Верховний Суд. Він - невиборний, незмінний, нікому непідзвітиий орган,

Ні демократична, ні республіканська парті Сполучених Штатів не беруть безпосередньої участі в формуванні політики країни чи в державному управлінні. Законодавча влада згідно Конституції США належить конгресу. У палаті представників нараховується 22комітети, а в сенаті – 16.Виконавча влада - президент і підлеглий йому апарат До нього відносять передусім Раду національної безпеки.до якої входять: президент, державний секретар, міністр оборони, міністр армії, міністр військово-морського флоту, міністр військово-повітряних сил, голова Управління ресурсів національної оборони.),

Віце-президент не має владних повноважень, але «у випадку усунення від посади президента або його смерті, відставки або неспроможності здійснювати пов'язані з посадою права і обов'язки, останні переходять до віце-президента».На рубежі 70-80-х років віце-президент стає по суті одним із помічників президента, відіграючи все більш значну політичну роль.

Офіційно провідне місце у прийнятті зовнішньополітичних рішень належить державному департаментові, який очолює державний секретар. Важливий вплив на зовнішню політику США здійснює міністерство оборони, створене у 1947 р. - Пентагон, впливає на вирішення питань зовнішньої безпеки, військово-політичного співробітництва з іншими державами, при веденні переговорів про роззброєння і встановлення контролю над озброєннями. На посаду міністра оборони призначаються цивільні особи, а якщо особа була професійним військовим, то її можна призначати на цю посаду тільки через десять років після виходу у відставку. Міністр оборони є фактичним заступником головно-командуючого збройними силами США. На формування і проведення зовнішньої політики США певний вплив здійснює Центральне розвідувальне управління (ЦРУ), що було створено в 1947 р. для боротьби з комуністичними агентами в усьому світі. У структурному відношенні воно складається із чотирьох управлінь: оперативного, розвідувальних даних, науково-технічного й адміністративного.

Конституція США в новітній період залишалася майже незмінною. За всю історію існування американської держави було запропоновано 10 тис. поправок до конституції, але прийнято тільки 28, з них діючими є лише 24.

Таким чином, президентська форма республіканського правління, що встановилася у США на основі Конституції 1787 року, до сьогодні не зазнала кардинальних змін