Організація боротьби з туберкульозом

Протитуберкульозний диспансер

Організація боротьби з туберкульозом в Україні є загальнодержавним завданням. Насамперед її виконують протитуберкульозні диспансери. Залежно від здійснюваних функцій вони поділяються на республіканські, обласні, міські, міжрайонні та районні, що працюють як самостійні заклади в територіальних або профільних медичних об'єднаннях. Диспансерні відділення або кабінети створюються на базі загальних лікувально-профілактичних закладів або спеціалізованих лікарень. Крім того, виділяють туберкульозні заклади стаціонарного типу: стаціонари туберкульозних диспансерів, самостійні туберкульозні лікарні (для дорослих, дітей), туберкульозні шпиталі, туберкульозні санаторії, санаторні ясла, дитячі садки, санаторні школи-інтернати.

Для успішної організації протитуберкульозних заходів потрібна участь в цій роботі лікувально-профілактичних закладів загального профілю, медичних працівників різних спеціальностей, санітарно-епідеміологічної служби, місцевих органів і громадських організацій та органів державної влади.

Основним організаційно-методичним центром по боротьбі з туберкульозом є протитуберкульозний диспансер (франц. - dispensair від dispenser: позбавляти, звільняти) - спеціалізований лікувально-профілактичний заклад, робота якого спрямована на зниження інфікованості, захворюваності, хворобливості на туберкульоз, інвалідності і смертності від нього населення в районі обслуговування. Протитуберкульозний диспансер також здійснює організаційно-методичне керівництво роботою по боротьбі з туберкульозом, яка проводиться всіма закладами загальної мережі охорони здоров'я.

Диспансер проводить роботу за наступними основними напрямками:

1) профілактика туберкульозу - систематичний аналіз епідеміологічної ситуації з туберкульозу, госпіталізація бактеріовиділювачів, оздоровлення осередків туберкульозної інфекції, хіміопрофілактика, санітарно-просвітницька робота, запобігання захворюванню на туберкульоз серед працівників, зайнятих у тваринництві та птахівництві, планування заходів по боротьбі з туберкульозом за принципом територіальності в районі обслуговування;

2) раннє і своєчасне виявлення хворих на туберкульоз - спільне із СЕС та лікувально-профілактичними закладами складання планів проведення туберкулінодіагностики, флюорографічних обстежень, бактеріологічного дослідження харкотиння нетранспортабельних хворих. Допомога у формуванні "груп ризику" в амбулаторно-поліклінічних закладах, консультація хворих, що перебувають у нетуберкульозних стаціонарах;

3) лікування хворих на туберкульоз - організація комплексного лікування в стаціонарі, спрямування на санаторне лікування, контрольована хіміотерапія в амбулаторних умовах; проведення експертизи працездатності, здійснення заходів з медико-соціальної реабілітації хворих і осіб, які вилікувались від туберкульозу, та їх працевлаштування;

4) диспансеризація - облік, своєчасне обстеження і залучення до лікування диспансерних контингентів, своєчасне визначення групи диспансерного спостереження і зняття з диспансерного обліку;

5) підвищення кваліфікації лікарів і середнього медичного персоналу диспансеру та інших лікувально-профілактичних закладів з питань профілактики, діагностики і лікування хворих на туберкульоз.

Обласний протитуберкульозний диспансер керує протитуберкульозною роботою області. У його складі є диспансерне та стаціонарне відділення, організаційно-методичний кабінет, клініко-діагностичні лабораторії (клінічна, біохімічна, бактеріологічна, імунологічна) та кабінети (ендоскопічний, функціональної діагностики), рентгенологічне відділення. При обласному туберкульозному диспансері функціонує пересувна флюорографічна станція, яка використовується для профілактичних флюорографічних обстежень населення із груп ризику. При поліклініках організовані спеціальні кімнати по забору матеріалу (харкотиння) та мікробіологічні кабінети для бактеріоскопічного дослідження на КСБ.

Обласний протитуберкульозний диспансер має різні відділення (хірургічне, терапевтичне, диференціально-діагностичне), де лікуються хворі з різними формами легеневого та позалегеневого туберкульозу.

Організаційно-методичний кабінет планує проведення протитуберкульозних заходів в області, вивчає ефективність протитуберкульозної служби, аналізує епідеміологічні показники з туберкульозу і виробляє заходи, спрямовані на їх поліпшення, впроваджує у практику сучасні досягнення науки, здійснює підготовку і своєчасну перепідготовку медичних сестер для проведення туберкулінових проб і щеплень вакциною BCG.

Міські, районні (міжрайонні) протитуберкульозні диспансери також проводять своєчасне та несвоєчасне виявлення, диспансерне спостереження за хворими, що перебувають на обліку, проводять стаціонарне або амбулаторне лікування хворих на туберкульоз, профілактику туберкульозу. Дільничні фтизіатри разом із санітарно-епідеміологічною службою здійснюють профілактичну та лікувальну роботу в осередках туберкульозної інфекції, сприяють поліпшенню умов проживання і працевлаштування хворих.

 

Групи диспансерного обліку

Поділ на групи диспансерних контингентів базується на лікувально-епідеміологічному принципі, що дозволяє дільничному лікарю-фтизіатру правильно формувати групи спостереження, своєчасно залучати хворих з цих груп до обстеження, визначати лікувальну тактику, спостерігати за перебігом специфічного процесу, проводити реабілітаційні та профілактичні заходи, вирішувати питання їх перебування в групах обліку та зняття з диспансерного нагляду. Вся ця багатогранна діяльність заснована на класифікації диспансерних контингентів, згідно уніфікованого клінічного протоколу №620 первиної, вторинної (спеціалізованої), третиної (високо спеціалізованої) медичної допомоги дорослим «туберкульоз», від 04.09.2014 року.

Згідно з чинним наказом, весь контингент хворих на туберкульоз поділено на 5 категорій. До перших 4-х категорій віднесено хворих на активний туберкульоз різної локалізації. До 5-ї категорії віднесені усі групи осіб, які вилікувані від туберкульозу або становлять групу ризику захворювання на туберкульоз чи його рецидив.

Група 5.1 - особи із залишковими змінами після вилікування туберкульозу різної локалізації. Термін диспансерного спостереження залежить від розміру залишкових змін. Особи з малими залишковими змінами спостерігаються 3 роки, з великими - 10 років. Діти та підлітки із залишковими змінами після вилікування туберкульозу спостерігаються до 18-річного віку. Осіб з великими туберкульомами (більше 4 см), поширеним цирозом легень слід спостерігати довічно.

Група 5.2 – контактні – це особи, які мають контакт з хворими на туберкульоз у вогнищі туберкульозної інфекції, а також із хворими на туберкульоз тваринами. До цієї групи належать і діти молодшого віку, які контактують із хворими на активний туберкульоз, які не виділяють МБТ, а також діти, батьки яких контактують із тваринами, інфікованими туберкульозом.

Осіб цієї групи слід спостерігати впродовж усього часу контакту з бактеріовиділювачами (дітей і підлітків також із хворими на активний туберкульоз, які не виділяють МБТ) чи з хворими на туберкульоз сільськогосподарських тварин. Після припинення контакту (смерті чи вибуття хворого, який виділяє МБТ) спостереження продовжується впродовж 1 року.

До малих залишкових змін належать поодинокі (не більше 5) компоненти первинного комплексу (вогнище Гона), кальцинати внутрішньогрудних лімфатичних вузлів розміром менше 1 см, поодинокі (менше 5) інтенсивні, чітко окреслені вогнища, обмежений фіброз в межах одного сегменту, облітеровані синуси, міждольові шварти, плевродіафрагмальні зрощення, плевроапікальні та плеврокостальні нашарування, зміни після резекції сегменту або долі легень при відсутності великих післяопераційних змін в легеневій тканині та плеврі.

Великі залишкові зміни включають множинні (більше п'яти) компоненти первинного комплексу, внутрішньогрудних лімфатичних вузлів та інших форм розміром менше 1 см, поодинокі фокуси більше 1 см розміром, поширений фіброз (більше 1 сегменту), циротичні зміни будь-якої протяжності, масивні плевральні нашарування. Зміни після резекції сегменту або долі легені при наявності великих післяопераційних змін в легеневій тканині та плеврі та зміни після пневмонектомії, торакопластики, плевректомії та інших об'ємних хірургічних втручань.

Згідно з Законом України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз", сформульовані такі поняття щодо туберкульозної інфекції:

• хворий на активну форму туберкульозу - особа з вираженими проявами туберкульозу, що підтверджений результатами клінічних, лабораторних та рентгенологічних досліджень;

• хворий на заразну форму туберкульозу - хворий на активну форму туберкульозу, у виділеннях якого виявлено мікобактерії туберкульозу. Такий хворий є джерелом інфекції для осіб, які з ним контактують;

• хворий на туберкульоз у стані ремісії - особа з неактивними залишковими проявами туберкульозу, яка не загрожує інфікуванням контактним особам, але потребує медичного нагляду.

Диспансеризації підлягають хворі на туберкульоз з активним процесом і з неактивними залишковими післятуберкульозними змінами. Хворих з активним туберкульозним процесом слід безперервно лікувати, а вилікувані від туберкульозу особи підлягають диспансерному спостереженню з метою проведення належних заходів щодо профілактики та своєчасного виявлення повторного захворювання.