Деятельность украинских учёных гуманистов.

Будучи високоосвіченими людьми свого часу та цінуючи з усіх чеснот понад усе мудрість, розум, знання, освіту, гуманісти вважали їх головною рушійною силою історичного розвитку і суспільного прогресу загалом. Ці свої переконання вони підтверджували впродовж усього життя. У своїх наукових та художніх творах Ст. Оріховський, Ю. Дрогобич, П. Русин, Г. Тичинський прославляли науку, розум, мудрість, справедливість і вважали, що від розвитку цих якостей залежить могутність держави, а з їхнім занепадом настає загибель навіть найбільших держав. Приклади наводили не тільки з античних часів, але і з історії сучасних європейських держав та історії власного народу. Говорячи про можливості науки і людського розуму, Юрій Дрогобич пише, наприклад, що завдяки розуму як «виплоду Мінерви» можна осягнути «легко те, що для очей незбагненно велике – навіть обшири неба». Світ для мислителя пізнаваний внаслідок існування непохитних природних законів, за допомоги яких «наслідки ми за причинами і навпаки визначаєм». Будучи високоосвіченими людьми свого часу та цінуючи з усіх чеснот понад усе мудрість, розум, знання, освіту, гуманісти вважали їх головною рушійною силою історичного розвитку і суспільного прогресу загалом. Ці свої переконання вони підтверджували впродовж усього життя. У своїх наукових та художніх творах Ст. Оріховський, Ю. Дрогобич, П. Русин, Г. Тичинський прославляли науку, розум, мудрість, справедливість і вважали, що від розвитку цих якостей залежить могутність держави, а з їхнім занепадом настає загибель навіть найбільших держав. Приклади наводили не тільки з античних часів, але і з історії сучасних європейських держав та історії власного народу. Говорячи про можливості науки і людського розуму, Юрій Дрогобич пише, наприклад, що завдяки розуму як «виплоду Мінерви» можна осягнути «легко те, що для очей незбагненно велике – навіть обшири неба». Світ для мислителя пізнаваний внаслідок існування непохитних природних законів, за допомоги яких «наслідки ми за причинами і навпаки визначаєм».

За доби Відродження дедалі рішучіше переборюється погляд на земний світ як нікчемне відображення світу небесного. І хоча гуманісти цілком ще не поривали з провіденціоналізмом, але намагалися обмежити участь Бога в земному історичному процесі й спонукальні причини історичного розвитку вбачали в діяльності людей, а не надприродних сил. Ренесансно-гуманістичне тлумачення історії передбачало перетворення історії їз служниці теології на світське знання, відкидало віру в чудеса, «потойбічні сили». Ці нові гуманістичні погляди на історію, на роль і місце людини в історичному процесі знаходимо у творах тогочасних українських гуманістів: у анонімній поемі «Про вибиття татар перекопських під Вишнівцем року 1512-го», у творах М. Гусовського «Перемога над турками під Теребовлею 2 липня 1524 року», у «Пісні про зубра», а також у більшій частині творів Станіслава Оріховського, зокрема історичних, таких, як «Про турецьку загрозу слово перше (до польської шляхти)» («Турчика I»), «До Сигізмунда короля польського» («Турчика II»), «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу», «Хроніки», «Життя і смерть Яна Тарновського».

Історію в перелічених творах розглядають уже не тільки як реалізацію наперед визначеного божественного припису, а як людську драму в дії, де якщо й вирішують долю людини якісь надприродні сили, то це вже не тільки божественний промисел, а й природні сили, що, за прикладом класичного світу, отримували міфологічне забарвлення. Це могли бути античні боги й боженята, античні міфологічні герої (Аполлон, парки, Церера, феї, Вакх, Геракл, Поллукс, Кастор, музи), а то й природні персоніфіковані сили: зірки, природа, небо, доля тощо.

Так, наприклад, Юрій Дрогобич у вступі до своєї книги «Прогностична оцінка 1483 року» каже, що:

Все у підмісячнім світі живе за законами неба,

Нами керують також (хто заперечить!) зірки.

Звертаючися до папи римського Сікста IV, якому присвячені вірш і вся книга, він підкреслює, що намісник Бога на землі опинився на престолі не тільки з ласки Божої, а також і внаслідок щасливого розташування зірок: «Ти досягнув завдяки своїй зірці найбільшої цноти». Навіть з невеликого фрагмента вступу до книги «Прогностична оцінка 1483 року» зрозуміло, що один з зачинателів гуманістичного руху в Україні міцно стоїть на засадах ідей гуманізму та просвітництва. Його погляди вже свідчать про поворот українських мислителів до проблеми людини, зацікавленість людською історією не тільки як витвором вищих сил. І хоча викладення власних поглядів міститься в дуже поширеній на ті часи в Західній Європі формі класичного твору, в якому фігурують античні боги та герої, але в них розглянуто події, що відбуваються на Батьківщині, схарактеризовано історичних та політичних діячів України. Це вже був поворот до власної історії, характеристика її подій в контексті загального розвитку історії європейських народів.

 

Деятельность братств.

 

Братства — національно-релігійні громадські організації українських (русинських) і білоруських (литовських) православних міщан у 16-18 ст.

Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква в Україні і в Білорусі. У 80-х роках 16 ст. широку діяльність розгорнуло Львівське Успенське Ставропігійне братство. Воно придбало друкарню, відкрило школу. Наприкінці 16 – на початку 17 ст. Б. виникли в Рогатині, Красноставі, Городку, Галичі, Перемишлі, Любачеві, Дрогобичі та інших містах. Близько 1615 р. було засновано Київське братство, до якого вступило багато міщан, православних шляхтичів, а також запорізьке військо на чолі з гетьманом П.Сагайдачним. У 1617 р. було створено Луцьке братство. В 2-й пол. 17 – 18 ст. Б. діяли в більшості міст і в деяких селах Галичини, Волині, в багатьох містах Наддніпрянщини. Б. створювалися навколо парафіяльних церков, використовуючи організаційні форми, властиві цехам та іншим міським корпораціям, як світським, так і релігійним. Вони мали свої статути. Витрати Б. покривалися за рахунок внесків його членів, прибутків від нерухомого майна, відсотків від позик. Для Львівського Б. важливим джерелом прибутків була друкарня. Б. дбали про свої патрональні церкви, справляли спільні культові відправи, подавали матеріальну допомогу своїм членам, брали участь у похоронах братчиків, утримували шпиталі. Б. захищали соціальні інтереси ремісничо-торгового населення, боролися проти національного гноблення. Діяльність Б. мала переважно світський характер. З кінця 16 – початку 17 ст. Б. брали активну участь у боротьбі проти посилення польсько-шляхетського гніту, національного та релігійного утисків і набували великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. В числі провідних діячів Б. були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І.Красовський, С.Зизаній, І.Борецький, П.Беринда та ін. Намагаючись перетворити православну церкву на знаряддя зміцнення своїх суспільно-політичних позицій, Б. виступали як проти необмеженої влади церковних феодалів – православних єпископів, так і проти польсько-шляхетського та католицького наступу. Боротьба Б. проти засилля церковників, за розвиток світських елементів культури була, по суті, боротьбою проти феодалізму. Будучи насамперед організаціями заможного ремісничо-торгового міського населення (бюргерства), Б. об’єднували навколо себе також представників інших соціальних верств України. Деякі з них приймали до свого складу православне духовенство й православну шляхту, які були невдоволені національно-релігійними утисками. Іноді Б. підтримували і окремі православні магнати та єпископи (зокрема князь К.Острозький). У Б. виявлялися соціальні суперечності між різними групами міщанства, між міщанством, шляхтою і церковною верхівкою. Вплив різних соціальних верств у Б. був неоднаковим. Б. вели боротьбу проти ієзуїтської пропаганди та примусового насадження уніатства в Україні і в Білорусії, підтримували зв’язки з Росією, Молдавією, південними слов’янами. Одночасно Б. розгортали велику культосвітню діяльність. Вони відкривали школи, друкарні, навколо яких збиралися культурні сили. На базі Київської братської школи 1632 р. було створено Києво-Могилянську колегію (з 1701 р. – академію). З братських шкіл вийшов ряд письменників, учених, політичних діячів, діячів освіти, книгодрукування, митців, які сприяли зміцненню зв’язків українського та білоруського народів.

У 2-й пол. 17 – 18 ст. у зв’язку з дальшим зміцненням феодальних відносин, роль Б. в суспільно-політичному житті зменшувалася. В Галичині і на Правобережжі вони підпадали під вплив духовенства, на Лівобережжі виконували переважно релігійно-побутові функції. Б. існували при деяких сільських і міських церквах. У 19 ст. Б. не займалися громадсько-політичними і культурними справами, хоч зберегли деякі обряди та звичаї, властиві Б. 17 ст. Наприкінці 19 – на поч.20 ст. деякі діячі православної церкви створили клерикальні організації, які крім назви не мали майже нічого спільного з колишніми Б., хоч покликалися на їхні традиції. У деякій мірі давніші цілі й завдання перебрали на себе українські братські організації, і католицькі, і православні, в еміграції, поширюючи свою діяльність на досить широкі ділянки, однак в інших – не станових і не в цехових рамках.

Распространённой версией возникновения православных братств является теория их происхождения на основе цеховой организации, следы которой имеются в исторических работах и до сих пор. Эту теорию, выдвинул ещё в 1870-х гг. на IV археологическом съезде Скребницкий и развил М.О. Коялович. Они полагали, что "братства... вышли из цехового устройства горожан Западной Европы, но придали этому началу свои самостоятельные черты". С тех пор эта теория, благополучно пережившая своих отцов, продолжает жить в отечественной историографии. Но наиболее популярной теорией о возникновении религиозноых братств с ХIХ века является гипотеза о влиянии на этот процесс Магдебургского права. Братства размещались и были сильны преимущественно в тех городах, где существовало Магдебургское право. Даже короли, которых не устраивало существование братств, не могли их запретить, как учреждения, попадающие под защиту этого права.

Участниками братств становились лица всех сословий: в братствах состояли князья Острожский, Скумин, Соколинские, Полубенские, Сангушки, Масальские и др. Возникали новые братства в Минске, Орше, Могилёве, Бресте и других городах. Некоторые существовали самостоятельно, некоторые примыкали к братствам уже существующим. Особенно сильны были в борьбе за Православие братства: в Галиции - Львовское, в Литве - Виленское Свято-Троицкое, в Белоруссии - Могилевское, на Волыни- Луцкое. Существенным недостатком Православной церкви в XVII был о почти полное отсутствие образовательной базы: мало книг, учителей, школ, низкий уровень подготовки православных священников. Таким образом, посещая школы то протестантов, то иезуитов, православные утрачивали ревность к своей церкви и увлекались чуждыми учениями. «Наши единоверцы не могут постоять за Божию Церковь,- писал Константин (Василь) Острожский,- нет проповедников Божьего слова, нет учителей; повсюду глад слышания слова Божия, частое отступничество». Потому основным направлением деятельности православных братств было развитие культуры и просвещения. Не щадя средств, братства открывали школы, учреждали типографии, издавали сочинения, в которых доказывали истину Православия, ложь унии и указывали на предстоящие православным опасности и на средства спасения от них, основывали новые монастыри, взамен отнятых у них униатами. Православные братства сыграли важную роль в развитии образования и культуры, сохранили традиции православной церкви. Православные братства существуют и по сей день. К примеру, Братство св. апостолов Петра и Павла (Львов), Свято-Никольское православное молодёжное Братство (Минск), Молодежное братство во имя св. прав. Иоанна Кронштадтского. Они, как и века назад, способствуют сохранению и преумножению духовной и светской культуры православных народов.

 

24. Развитие книгопечатания и образования в Украине в 15-16 веках.

На рубеже XVI-XVII вв. под влиянием западноевропейских гуманистических и реформационных идей в украинском образовании произошли существенные изменения. Были созданы новые учебные заведения, основанные на национальных образовательных традициях, объединении отечественного и лучшего европейского опыта. К ним относятся Острожский культурно-образовательный центр, Львовская и Киевская братские школы, Киевская коллегия, Киево-Могилянская академия. Богатый и влиятельный магнат, князь Константин Острожский основал 1576 в г. Острог культурно-образовательный центр нового типа. В него входили коллегия, литературно-научный кружок, библиотека и типография, которую в течение 1577-1582 гг. возглавлял известный первопечатник Иван Федоров. Это по сути была первая высшая школа европейского образца в украинских землях, впоследствии получила название академии. Острожская академия оставила значительный след в истории образования и духовной жизни Украины. По образцу Острожской академии высшие школы были созданы в Турове - 1572 г., Владимире-Волынском - 1577 г., Слуцке - 1580 г., Львове -1586 г. Обучение в этих школах было доступно для детей "всякого состояния", убогих и богатых, их основной задачей было религиозное и нравственное воспитание молодежи.. Иностранные путешественники, посещавшие украинские земли в XVII веке, отмечали высокий уровень грамотности населения. Так, Павел Алеппский, посетивший Украину в 1654 г., показал, что в селах все дети, даже сироты, обучающиеся в школах, а грамотных людей много не только среди мужчин, но и среди женщин. Жители сел хорошо знакомы с порядком православного богослужения, умеют петь псалмы и религиозные песни. Хорошо было поставлено обучение в Киево-Могилянской академии, росло количество учеников. Преподавание проводилось на латинском языке. Киево-Могилянская академия по содержанию учебных программ и уровню преподавания отвечала требованиям европейского высшего образования. Киево-Могилянская академия была высшей школой общеобразовательного характера. В нее вступала молодежь всех сословий украинского общества, начиная от шляхты и казацкой старшины и заканчивая мещанами и крестьянами. Кроме украинцев и белорусов в академию поступали русские, румыны, болгары, сербы, а затем греки, арабы. Она была единственным высшим учебным заведением Восточной Европы, где готовились кадры для всего православного мира. Академия сыграла значительную роль в развитии образования, науки и культуры в Украине XVII-XVIII вв.

 

Весомая роль в развитии образования принадлежит книгопечатанию. Появление книгопечатания - значительная веха в развитии культуры украинского народа, серьезный фактор в формировании национального сознания. Печатная книга, кроме своего функционального назначения, начала и новый этап в истории культуры - искусство книгопечатания. Собственно, книгопечатание стало одновременно и проявлением гуманистических тенденций в украинской истории и оружием представителей отечественного гуманизма в борьбе за независимость. В Украине до появления первых изданий царила рукописная книга, которая была произведением живописи. Характерной такой достопримечательностью является рукописное Пересопницкое Евангелие, составленное в 1556-1561 гг. в Заславе при монастыре св. Троицы, что долгое время принадлежало Пересопницкому монастырю на Волыни. В Пересопницком Евангелии широко используется тогдашняя терминология, особенно волынский диалект. Пересопницкое Евангелие получило известность не только образца тогдашнего украинского языка, но и достопримечательности украинского искусства. Главное содержание орнаментики Пересопницкого Евангелия - изображение украинской флоры. Печатная книга составляла синтез графического искусства и полиграфической техники. Первые книги, печатные кириллицей, появились в 1491 г. в краковской типографии Швайпольта Фиоля. Это были "Осьмигласник", "Триодь цветная", "Часослов". Украинским первопечатником считается "Апостол", напечатанный в 1574 г. Иваном Федоровым во Львове. "Апостол" исторически положил начало развитию книгопечатания в Украине. Искусство книгопечатания полностью зависело от мастерства рабочих словолитних и переплетных мастерских. Собственно словолитные мастерские как отдельная единица появляются значительно позже. Во второй половине XVI в. они существовали как часть типографий. В отличие от европейских и южнославянских первопечатников, украинские мастера в издательском деле не использовали пергамент, книги печатались на бумаге. Бумага была частично привозной, но подавляющее большинство ее изготовлялась на отечественных фабриках. Бумага была особенной, с филигранями - водяными знаками. Для филигрань использовали гербы основателей бумажных фабрик, изображения монастырей или братских церквей, которым принадлежали типографии, гербы городов и т.д. Следовательно, наряду с усвоением и развитием традиций книгопечатания Ивана Федорова, в конце XVI - начале XVII в. украинские мастера вели поиски новых средств и элементов как в организации печати, так и в отделке книг. Попытка реформировать церковнославянский кириллический шрифт, обогащение книги новыми высокохудожественными украшениями, в которых сочетались элементы искусства Возрождения с творчеством украинских народных мастеров, свидетельствуют о плодотворное развитие книгопечатания в обозначенный период.