Атенолол, бісопролол, метопролол

Бета-адреноблокатори вибірково і конкурентно блокують дію катехоламінів, опосередковано через бета-рецептори. На клітковому рівні адреноблокатори інгібують активність мембранної аденілатциклази і знижують продукцію цАМФ. Зменшують активності реніну в плазмі і володіють центральною гіпотензивною дією, впливають на вуглеводний та жировий обмін. В великій дозі мають кардіодепресівну дію по типу хінідіну. Деякі бета-адреноблокатори володіють іншими, крім вищеназваних, властивостями, наприклад, внутрішньою симпатоміметичною активністю (алпренолол, піндолол, практолол), додатковою альфа-блокуючою активністю (лабеталол), кардіоселективною дією (атенолол, метопролол, практолол).

Всмоктуються швидко. Максимальна концентрація в плазмі - через 90 хвилин з моменту надходження. Біологічна доступність анаприліну невисока, тому що 95% його зв'язується з білками плазми. Біотрансформується печінкою, в незміненому вигляді нирками виводиться лише 5%. Період полувиведення при застосуванні терапевтичних доз – 2-3 години, у разі гострого отруєння подовжується до 24-36 годин. Період полувиведення бета-адреноблокаторів (пиндолола, практолола, соталола), що екскретуються нирками у незміненому вигляді відповідно в кількості 40-85-90 % від прийнятої дози, більш тривалий, залежить від функції нирок і подовжується у разі гострого отруєння до 3-4 доби. Токсична доза варіабельна і залежить від стану серцевої м’язи, функції печінки і нирок. У молодих, здорових людей вона становить приблизно 2 г, а при серцевій недостатності, кардіоміопатії ледве перевищує терапевтичну.

Клініка: перші ознаки гострого отруєння спостерігаються через 20 хвилин - 3 години після вживання препарату відповідно в/в або всередину. З'являються втомленість, шум в вухах, головний біль, запаморочення, нудота, біль в животі, понос, сухість в ротіу, іноді депресія або збудження, галюцинації, розлад зору, атаксія. Розвивається артеріальна гіпотензія аж до колапсу, брадикардія, АВ-блокади II і III ступеню, розширення комплексу QRS, аритмогенний шок. Можливо розвиток бронхоспазму (як правило, у хворих з хронічною легеневою патологією), гострого набряку легенів, коми, судом, гіпоглікемії (у хворих на цукровий діабет) центральне пригнічення дихання. Смерть настає внаслідок асистолії, іноді в результаті фібриляції шлуночків серця. У випадку отруєння піндололом і іншими бета-адреноблокаторами з внутрішнім симпатоміметичним ефектом у пацієнтів може розвиватися тахікардія і артеріальна гіпертензія. При гострому отруєнні атенололом і метопрололом брадикардія може бути відсутньою.

Лікування.

1. Забезпечити горизонтальне положення і положення по Тренделенбургу, кардіомоніторинг.

2. Ввести парентерально унітіол (10 мл. 5% розчину), вітамін Е (100 ЕД), гідрокортизон (0,1-0,5 г).

3. При брадикардії ввести в/в під контролем АТ и ЕКГ антидоти - орципреналіну сульфат (алупент) в дозі 0,2-5 мг (до 10 мл) під контролем пульсу.

4. Добутамін (добутрекс) в дозі 2-20 мкг/кг/мин.

5. При важкій початковій артеріальній гіпотензії необхідно застосувати в/в норадреналін або допамін в кардіотонічній дозі відповідно 2-10 мкг/мин і 3-20 мкг/кг/мин.

6. У випадку неефективності медикаментозної терапії негайно проводять електрокардіостимуляцію (зовнішню, ендокардіальну або черезстравохідну).

7. Купіювання судом і набряку легенів - згідно загальноприйнятим правилам.

8. Промивання шлунку с введенням активованого вугілля (сорбенту) і сольового проносного навіть через 3 години після вживання токсину.

9. Ліквідація бронхоспазму введенням еуфіліну (амінофіліну) - після нормализації АТ і припинення уведення катехоламінів хоч на 5-10 хвилин - в болюсній дозі 5 мг/кг на протязі 20 хвилин с наступним крапельним титрованим введенням зі швидкістю 0,5 мг/кг/ч.

10. Очищення шлунково-кишкового тракту, кишковий лаваж.

11. Гемосорбція, перитонеальний діаліз, лазерогемотерапія и УФО крові. Гемодіаліз у випадку гострого отруєння анаприліном неефективний, він може застосовуватися при гострому отруєнні препаратами, що мало зв'язуються з білками і більш водорозчиними бета-блокаторами на фоні стабильної гемодинаміки.

12. При фібриляції желудочков сердца - дефібриляція.

13. Контроль і корекція порушень кислотно-основного і водно-електролітного балансу, функції печінки, нирок, легенів.

14. Рібоксин, вітаміни В₆, С та інші, есенціале, цито Мак, ретаболіл, метіонін, антиагреганти і інші лікарські засоби, що покращують метаболізм міокарду.

15. В соматогенній фазі для ліквідації явищ енцефалопатії назначають антигіпоксанти і ноотропи.

 

ТЕТРАЦИКЛІНИ

В теперішній час застосовують такі препарати цієї групи, як витахлорциклін, вітациклін, вітоксициклін, глікоциклін, морфоциклін, окситетрацикліну дигідрат, окситетрацикліну гідрохлорид, рондоміцин, тетраолеан, тетрациклін, тетрацикліну гідрохлорид, хлортетрацикліну гідрохлорид (біоміцин). Тетрациклін відноситься до антимікробних речовин, які продукуються Streptomyces aurefaciens.

Клініка. Перші ознаки гострого отруєння спостерігаються через 3 години після вживання препарату всередину. З'являються втомленість, шум у вухах, головний біль, запаморочення, нудота, блювота, біль в животі, понос, зниження апетиту, зміни з боку слизуватих оболонок ротової порожнини і шлунково-кишечного тракту (глосит, стоматит, гастрит, проктит), алергічні шкірні реакції. Нейротоксичні реакції (ураження зорового нерву). Падіння АТ, ахікардія.

Лікування:

1.Спокій. Постільний режим. Доступ свіжого повітря.

2. Антидот - нікотинова кислота (1% розчин по 2-5 мл в/в)

3. Промивання шлунку водяною суспензією активованого вугілля (2 столові ложки на 1 л) або 1-2 % розчином натрію гідрокарбонату.

4. Сифонні клізми з відваром ромашки.

5. Форсований діурез (1 л ізотонічного розчину натрію хлориду і 5% розчину глюкози в/в крапельно (до 8 л на добу). В трубку системи – 40-80 мг лазіксу).

6. В/в 400 мл неогемодезу, 500 мл поліглюкіну.

7. Гепатопротективна терапія.

7.1. Тіотриазолін – 2,5% розчину 5 мл в/в 3 рази/добу на протязі 7 днів.

7.2. Метіонін – 5-6 г на добу.

7.3 Ліпоєва кислота - 600 мг на добу.

8. Десенсибілізуюча терапія – димедрол або піпольфен (25 мг 3-4 раза на добу).

9. Гідрокортизон (0,1-0,2 г на добу)

10. Ноотропна терапія (ноофен по 500 мг 3 раза на добу).

 

СУЛЬФАНІЛАМІДНІ ПРЕПАРАТИ

(СУЛЬФАДИМЕЗИН, СУЛЬФАДИМЕТОКСИН, СТРЕПТОЦИД та ін.)

Сульфаніламіди здатні утворювати в крові метгемоглобін і сульфметгемоглобін. Володіють антигенними властивостями. Блокують кістковий гемопоез. Проявляють гепатотоксичні властивості.

Клініка: запаморочення і головні болі, огида до їжі, нудота і стійка блювота шлунковим умістом і жовчю; психічні порушення, сонливість, втрата орієнтації. Різкі болі в поперековійі; задишка, ціаноз, зниження АТ, тахікардія, тони серця приглушені. Збільшення і хворобливість печінки. Субіктеричність склер і видима жовтяничність шкіри. Неврити і невралгії черепних і периферичних нервів, некротичний тонзиліт, підвищення температури тіла. Шкірні прояви – дерматози, контактні дерматити, багатоформна еритема. В крові - гіпорегенераторна, апластична анемія, агранулоцитоз, лейкопенія, метгемоглобінемія, сульфметгемоглобінемія, ацидоз.

Лікування:

1. Спокій. Постільний режим. Доступ свіжого повітря. Багато лужного пиття.

2. Виключити яєчний жовток, алкоголь, сольові проносні, сірковмісні препарати, барбітурати, УФ-опромінення.

3. Антидоти:

3.1. Хромосмон (7-10 мл 1 % розчину метиленового синього в 25 % розчині глюкози) в/в 0,1-0,2 мл/кг.

3.2 Нікотинова кислота (1% розчину2-5 мл в/в)

4. Промивання шлунку водяною суспензією активованого вугілля (2 столові ложки на 1 л) або 1-2 % розчином натрію гідрокарбонату.

5. Сифонні клізми з відваром ромашки.

6. Форсований діурез (1 л ізотонічного розчину натрію хлориду і 5% розчину глюкози в/в крапельно (до 8 л на добу). В трубку системи – 40-80 мг лазіксу).

7. В/в 400 мл неогемодезу, 500 мл поліглюкіну.

8. Гепатопротективна терапія.

8.1. Тіотриазолін – 2,5% розчину 5 мл в/в 3 рази/добу на протязі 7 днів.

8.2. Метіонін – 5-6 г на добу.

8.3 Ліпоєва кислота - 600 мг на добу.

9. Десенсибілізуюча терапія – димедрол або піпольфен (25 мг 3-4 раза на добу).

10. Гідрокортизон (0,1-0,2 г на добу).

11. Ноотропна терапія (ноофен по 500 мг 3 раза на добу).

 

ПРЕПАРАТИ ЗАЛІЗА

Клініка. Клінічна картина важкого гастроентериту, болі і печія по ходу стравоходу і в епігастрії, бурхлива перистальтика кишечнику, нудота, інтенсивна блювота. Блювотні маси бурого кольору. Понос. Стул рідкий, смердючий, чорного кольору. Тахікардія, пульс частішає, в важких випадках – падіння АТ, колапс. Розвивається олігурія або анурія. Ацидоз.

Лікування:

1. Антидот – десферал (дефероксамін) в/в, в/м або під шкіру. Середня добова доза – 20-40 мг/кг. В/в введення ефективніше в/м і п/ш (повільні інфузії під шкіру за допомогою спеціального інфузійного насосу на протязі 8-12 годин досить ефективні і зручні у амбулаторних хворих). В/в вводять повільно, швидке введення може викликати непритомний стан. Середня початкова доза - 0.5 г, в подальшому її підвищують доти, поки не буде досягнуто максимальне виведення заліза. Після встановлення необхідної дози, контроль швидкості виведення заліза здійснюється з інтервалом в декілька тижніі. Терапію вважають успішною, якщо концентрації феритину в сироватці крові близькі до нормальних значень (<300 мкг/л).

2. Промивання шлунку водяною суспензією активованого вугілля (2 столові ложки на 1 л) або 1-2 % розчином натрію гідрокарбонату.

3. Форсований діурез (1 л ізотонічного розчину натрію хлориду і 5% розчину глюкози в/в крапельно (до 8 л на добу). В трубку системи – 40-80 мг лазіксу).

4. Гідрокортизон (0,1-0,2 г на добу)

5. В/в 400 мл неогемодезу, 500 мл поліглюкіну.

6. Амбулаторно - перітонеальний діаліз або циклічний перітонеальний діаліз.

ПРЕПАРАТИ ЙОДУ

Клініка. Смертельна доза: 2-3 г. Отруєння йодом може виникнути при змазуванні великих ділянок шкіри йодною настойкою, при застосуванні всередину йодистих сполук (йодистий калій, натрій та ін.). Йод має здатність усмоктуватися через непошкоджену шкіру і викликати явища отруєння.

При отруєнні йодом спостерігаються значні місцеві ураження. Вдихання йодного пару веде до подразнення слизуватих оболонок дихальних шляхів і підсиленому утворюванню слизу та запальним процесам. До цього приєднується значне утруднення дихання, а іноді небезпечний набряк гортані.

Клініка: язик і слизові оболонки роту бурого кольору, блювота бурими і синіми масами (якщо вміст шлунку має крохмаль), понос. Головний біль, нежить, шкіряні висипи. Подразнення слизової оболонки дихальних шляхів. В важких випадках – набряк легенів, судоми, малий частий пульс, коматозний стан. При вживанні всередину спостерігається руйнівні явища в слизовій оболонці шлунку і кишечнику та утворення виразок. Також спостерігаються блювота і кровавий понос, АТ підвищується, потім знижується. Виникає аритмічний синдром. Вплив йоду на нирки обумовлює їх запалення і затримку сечі. Можливі носові кровотечі і кровохаркання. Смерть наступає при симптомах колапсу.

Лікування:

1.Антидоти:

1.1. Унітіол 5-8 мл 5% розчину, в/м.

2.1.Розчинінісолі сірчаної кислоти (натрію сульфат, магнію сульфат).

2.2. Білкові розчини.

2.3 Комплексони – Трилон Б. великою кількістю води с додаванням в неї суспензії активованого вугілля або магнію оксида (2 стол. ложки на 1 л води). По завершенні процедури через зонд ввести 30 г натрію сульфату, розчиненого в 1 стакані холодної кип'яченої води.

3. При набряку гортані показана трахеотомія.

4.Промивання шлунку 1% розчином натрію тіосульфату.

5. Корглікон (1 мл 0,06% розчину в 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду в/в повільно).

6. Поляризуюча суміш (500 мл 5% розчину глюкози з 1 г калію хлориду і 10 ОД інсуліну) крапельно, потім 400 мл поліглюкіну в/в крапельно.

8. Детоксикаційна гемосорбція, гемодіаліз.

9. Гастропротектори (фосфолюгель, відвар насіння льону, мукоген)

 

КАЛІЮ ПЕРМАНГАНАТ

Калію перманганат (марганцовокислый калій). Смертельна доза: 0,5-1 г.

Клініка. Перманганат калію являється найдужчим окисником, в організмі при стиканні з тканинами розщеплюється до двооксиду марганцю, їдкої луги і атомарного кисню. Атомарний кисень і едкая луга являються основними пошкоджувальними агентами, що викликають хімічний опік тканей. Припікальною дією калію перманганату на слизові оболонки шлунково-кишкового тракту і обумовлені початкові симптоми отруєння: хворобливість при ковтанні, підвищена салівація, болі в епігастрії, блювота з прожилками або згустками крові, кроваві поноси. Крапкові опіки від кристалів перманганату калію спостерігаються на шкірі обличчя, шиї, рук і грудей отруєних дітей. Слизові оболонки губ, язику, глотки, гортані буро-фіолетового кольору, набряклі, з ерозіями, що кровоточать. В складках слизової оболонки ротової порожнини нерідко виявляють кристали перманганату калію.

При важких опіках, внаслідок опіку гортані, можливе різке звуження голосової щілини і асфіксія, яка потребує негайного хірургічного втручання. Нерідко в результаті опіку спостерігається шок.

Перша допомога і лікування: потрібно провести промивання шлунку, стравоходу і ротової порожнини сумішшю перекису водню і оцтової кислоти (на 2 л теплої води додається ½ склянки 3% розчину перекису водню і стакан 3% розчину оцтової кислоти). Перекис водню в цих умовах діє як відновник і в присутності оцтової кислоти попереджає утворення образование їдкої луги і атомарного кисню. Промивання проводять, доки не буде виділятися безбарвна рідина. У зв'язку з тим, що перманганату калію дуже сильно адсорбується тканями і погано виводиться простим промиванням, слизові оболонки ротової порожнини, ясен і язику належить додатково протерти серветкою, змоченою сумішшю 3% розчину перекису водню і 3% розчину оцтової кислоти у співвідношенні 1:1.

Для зв'язування адсорбованого марганцю і зменшення його токсичної дії на тканини рекомендується введення ЕДТА, який зв'язує не тільки марганець, що знаходиться в плазмі крові, але й зв'язаний з тканями. При симптомах шоку і серцево-судинної недостатності проводять вливання крові, плазми або плазмо замінної рідини, при необхідності вводять норадреналіну гідротартрат та інші засоби, що підтримують гемодинаміку.

Необхідно назначити анальгетики (краще промедол) і пиття, що містить 0,5% розчин новокаїну. При судомах вводять барбітурати короткої дії, наприклад, тіопентал-натрію та інші препарати.

Для профілактика кровотечі назначають препарати кальцію. При значних крововтратах проводять повторні переливання крові або кровозамінних розчинів. При набряку гортані на область шиї назначають тепло або проводять інгаляції аерозолів, що містять гідрокарбонат натрію, ефедрин і новокаїн. При виникненні асфіксії прибігають до негайної трахеотомії. При різкому ціанозі, обумовленому надмірним утворенням метгемоглобіну, вводять метиленовий синій. При порушенні функції печінки і видільної функції нирок необхідно прийняти міри для попередження їх недостатності.

 

 

ПЕРЕКИСУ ВОДНЮ

Клініка: при попаданні на шкіру - ее побіління, опік, пухирі. При застосуванні усередину - опіки травного тракту.

Лікування.

1. Антидоти:

1.1. Унітіол 5-8 мл 5% розчину в/м.

2.1.Розчинні солі сірчаної кислоти (натрію сульфат, магнію сульфат)

2.2. Білкові розчини.

2.3. Комплексони – Трилон Б.

3. Промивання шлунку великою кількістю води з додаванням в неї суміші активованого вугілля або магнію оксиду (2 стол. ложки на 1 л води). По завершенні процедури через зонд вводять 30 г натрію сульфату розчиненого в 1 стакані холодної кип'яченої води.

4. При набряку гортані показана трахеотомія.

5. Промивання шлунку 1% розчином натрію тіосул ьфату.

6. Корглікон (1 мл 0,06% розчину в 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду в/в повільно).

7. Поляризуюча суміш (500 мл 5% розчину глюкози з 1 г калію хлориду і 10 ОД інсуліну) в/в крапельно, потім 400 мл поліглюкіну в/в крапельно.

8. Детоксикаційна гемосорбція, гемодіаліз.

9. Гастропротектори (фосфолюгель, відва насіння льону, мукоген).

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

Харкевич Д.А. Фармакология. – Москва: Наука, 2010.- 688 с.

Могош Г. Острые отравления.- Бухарест, 1984.-579

Трахтенберг И.М. Проблема нормы в токсикологии.-Москва: медицина, 1991.-121 с.

Чекман И.С., Беленичев И.Ф., Викторов А.П. и др. Побочное дествие ЛС и фармакологический надзор за безопасностью применения лекарств.- Киев, ГФЦ МОЗ Украины, 2007.-177 с.

Дроговоз С.М. Побочное действие лекарств.- Харьков, 2010.-277 с.