Тема 2.5. Країни Африки, Австралії та Океанії

Тема 2.5. Країни Африки, Австралії та Океанії

1. Країни Африки

2. Австралія.

3. Країни Океанії.

Країни Африки

 

Історія формування політичної карти. Різноманітність кра­їн.

На африканському континенті знаходиться 61 держави і території. У минулому майже всі вони були колоніями європейських країн (Франції, Великої Британії, Бельгії, Португалії, Німеччини, Іспанії, Італії). Незалежність змогли зберегти тільки Ефіопія, Ліберія та Південно-Африканський Союз (сучасна Південна Африка) і формально Єгипет.

В 50-70-x рр. ХХ ст. більшість держав континенту стали незалежними, у 80-90-x рр. незалежність отримали Зімбабве і Намібія. Залежними залишаються о. Св. Єлени (Велика Британія), о. Реюньйон (Франція), Сеута і Мелілья (Іспанія), Західна Сахара (Марокко) тощо. Більшість країн материка, ставши суверенними державами, фактично залишились залежними від своїх колишніх метрополій.

Між країнами Африки існує ряд відмінностей. Хоча жодна з них не на­лежить до найбільших країн світу за розмірами території, проте кілька з них мають площу понад 2 млн км², а саме: Судан (найбільша за площею держава Африки), Алжир, ДР Конго. Одночасно найменші країни — острівні — на­лежать до малих держав. Їхня площа становить від кількох тисяч до кількох сот квадратних кілометрів. Проте середні розміри більшості країн Африки значні.

Для Африки характерною є наявність країн, які не мають виходу до моря (Малі, Нігер, Чад, ЦАР, Ботсвана, Зімбабве, Замбія, Ефіопія тощо).

Досить схожим є політичний устрій більшості держав. Лише три з них — Марокко, Лесото й Свазіленд — є монархіями. Решта держав — республіки, переважно президентські, при­чому досить часто під цим терміном маскуються диктатури.

Різноманітним є національний і релігійний склад населення африкан­ських країн. На півночі Африки переважають однонаціональні країни (на­приклад араби в населенні Тунісу становлять 98 %, Лівії та Єгипту — 90 %). Але для більшості інших країн характерна етнічна строкатість.

В Африці дуже поширені сепаратистські рухи. Це пов’язано з колоніальним минулим регіону. Сучасні суверенні держави регіону «успадкували» свої кордони від коло­нізаторів, які часто проводили їх по прямих лініях (наприклад по меридіанах та паралелях), а не по межах територій, на яких проживають ті чи інші народи. Як наслідок, між молодими країнами Африки існують численні прикордонні суперечки (наприклад між Сенегалом і Мавританією, Лівією та Чадом, Сомалі та Ефіопією).

Характерні риси населення.

Африка – один з найбільш багатонаселених материків. За кількістю населення, як і за площею, вона посідає друге місце після Євразії. Населення Африки складає понад 1 млрд. осіб., що становить понад 14 % населення світу. В останні десятиліття його кількість неухильно зростає.До двадцятки найбільших країн світу за кількістю населення належать тільки три африканські держави — Нігерія, Єгипет та Ефіопія. Але через кілька десятиліть-ситуація може змінитися, оскільки Африка має найвищі показники природного приросту населення у світі (22‰).

Для Африки характерна висока народжуваність. Завдяки покращенню суспільно-економічних умов та медичного обслуговування, деякому підвищенню рівня культури та освіти зменшилася смертність, особливо дитяча. Зниження смертності та висока народжуваність дають в більшості країн високі темпи приросту населення. Таке швидке зростання чисельності населення загострює продовольчу та інші соціальні проблеми.

Африка посідає останнє місце у світі за тривалістю життя, але при цьому на материку є істотні розбіжності. Більш сприятлива ситуація в Північ­ній Африці, де тривалість життя становить 66 років, а в Тунісі й Лівії — 73 роки. Низьким є показник тривалості життя в східній і центральній частині Африки — 43 роки (це приблизно в 2 рази менше, ніж тривалість життя японця або шведа). На останньому місці перебувають Замбія та Зім­бабве — 32 й 33 роки.

Материк відрізняється великою різноманітністю етнічного складу насе­лення. Тут налічується понад 200 народів і десятки етнічних груп. Найбіль­ші — араби, банту, конго, йоруба, хауса, фульбе, сомалі, ібо, нілоти, шона, бушмени. Кожна народність розмовляє своєю мо­вою, тому в Африці нараховується більше тисячі мов. Мовні проблеми, що пе­реплітаються з етнічними та релігійними, створюють особливі труднощі та сповільнюють сучасний процес злиття й змішання етнічних груп, формування народностей та націй. Переважають багатонаціональні держави, особливо у тропічній Африці.

Середня густота населення Африки є невеликою — близько З0 осіб/км. Найбіль­ше заселені райони розвинутого землеробства та промислової діяльності. Найвища густота населення у долині Нілу (1000 осіб/1 км кв.), на середземно­морському узбережжі Магрибу, Гвінейської затоки, у районі Великих озер і на південному сході ПАР. Найменша густота — у Північній Африці (територія Сахари).

Через другий тип відтворення населення, малу тривалість життя (для чоловіків — 49 років, для жінок — 52 роки) у складі трудових ресурсів пере­важає молодь, що в цілому відзначається доволі низьким рівнем професійної підготовки. (Так в окремих країнах Тропічної Африки частка населення молод­шої вікової групи становить 40—47%). У сільському господарстві зайнято 2/3 працездатного населення материка.

Африка поступається іншим регіонам світу за часткою міського населен­ня. У містах проживає близько 40% африканців (тільки Південна Африка подолала 50 %-й бар'єр частки міського населення). Незважаючи на переважання сільського населення, для Африки характерні високі темпи зростання міського населення — понад 5 % на рік.

Найбільше місто континенту — Каїр (столиця Єгипту). Тут проживає близько 12 млн. осіб — кожен п'ятий житель країни. Понад 10 млн. осіб на­лічується в найбільшому місті Нігерії — Лагосі. Крім того, містами-мільйонерами в Африці є: Олександрія, Касабланка, Алжир, Кіншаса, Хартум, Туніс, Йоганнесбург, Аддіс-Абеба, Кейптаун, Доуала, Абіджан, Гіза, Найробі, Дакар, Ньюана, Рабат, Хараре, Дар-ес-Салам.

 

Узагальнення.

Отже, в цілому, для сучасного господарства країн Африки найбільш типовими є такі особливості:

а) багатоукладність господарства;

б) низький рівень економічних показників (національного доходу);

в) аграрний характер економіки більшості країн;

г) різке розмежування в сільському господарстві товарно-експортного виробництва, натурального і дрібнотоварного господарства, яке обслуговує місцеві потреби;

д) поширення монокультури в сільському господарстві;

е) переважання у промисловому виробництві гірничодобувної промисловості;

є) збереження колоніального характеру в зовнішній торгівлі.

 

Сучасна економіка Африканських країн, особливо країн, що розташовані на південь від Сахари, перебуває у важкому стані. Для того є багато причин як історичного, так і економічного та політичного характеру.

І хоча, за останні десятиліття в Африці відбулися серйозні якісні зміни: припинили існування більшість диктаторських режимів; відійшла в минуле система апартеїду, у ряді країн розбудовується ринкова економіка, – комплексна криза в регіоні не тільки не пом'якшилася, а й набрала системного характеру.

Соціально-економічна модернізація постколоніального Африканського континенту обтяжена успадкованою від колоніалізму економічною відсталістю країн, відсутністю достатнього власного потенціалу — коштів, кваліфікованої робочої сили, технологій, внутрішнього ринку та ін.; додаткові труднощі створює стрімке зростання населення.

2. Австралія.

 

Австралія (офіційна назва — Австралійський Союз) — єдина держава світу, яка повністю займає цілий материк. Незважаючи на великі розміри (7,7 млн. км²), її територія є досить компактною. Своєю формою вона нагадує трапецію з увігнутою верхньою основою (тут у материк врізається велика за­тока Карпентарія). Значною відокремленою частиною Австралії є лише най­менший за площею штат — Тасманія, який займає однойменний острів.

Населення Австралії - 20, 1 млн. чоловік

Столиця Канберра. Найбільше місто Сідней

Офіційна мова - англійська (де юре мова не має ніякого офіційного статусу)

Форма державного правління – конституційна монархія. Австралія входить до Британської Співдружності Націй. Глава держави – королева Єлизавета II, представлена генерал-губернатором.

Форма адміністративно-територіального устрою - федерація у складі 6 штатів і 2 територій (Новий Південний Уельс, Південна Австралія, Північна територія, Вікторія, Тасманія, Австралійська столична територія, Західна Австралія, Квінсленд)

Валюта – австралійський долар.

 

 

Політична карта. Населення.

Країни регіону поєднує колоніальне минуле. Деякі з них і досі залиша­ються залежними володіннями США, Великобританії, Франції, Австралії, Нової Зеландії. Так, США певною мірою зберігають контроль над Східним Самоа, Гуамом, островами Мідуей, Вейк, Каролінськими, Маршалловими й Маріанськими островами. Частина цих територій є володіннями Сполучених Штатів, частина стали незалежними державами, але уклали угоду про вільну асоціацію зі США.

У той же час за останні 50 років ряд країн Океанії дістали незалежність, серед них Західне Самоа, Науру, Папуа-Нова Гвінея.

Нова Зеландія здобула статус домініону в 1907 р. Після утворення в 1931 р. Співдружності (Британська Співдружність націй) країна дістала незалежність.

Аборигенами Океанії є папуаси і полінезійці. Вони зберігають свою мову і культуру. На сьогодні 3/4 населення країни становлять новозеландці європейського походження, кожен десятий — нащадок корінних жителів (маорі). Представлені полінезійці з різних районів Океанії та вихідці з Азії (індіанці, малайці).

Більшість маорі населяють міста. Багато їх в Окленді й прилеглих районах, а також у столиці — Веллінгтоні.

Меланезію населяють меланезійці й папуаси, яких відрізняють темна шкіра й кучеряве волосся. У Мікронезії живуть мікронезійці. У їхньому зовнішньому вигляді представлені риси австралоїдної та монголоїдної рас — від­носно темний колір шкіри, а волосся може бути хвилястим, прямим або кучерявим. Полінезію населяють полінезійці, які мають світло-коричневий колір шкіри та хвилясте волосся.

 

Тема 2.5. Країни Африки, Австралії та Океанії

1. Країни Африки

2. Австралія.

3. Країни Океанії.

Країни Африки

 

Історія формування політичної карти. Різноманітність кра­їн.

На африканському континенті знаходиться 61 держави і території. У минулому майже всі вони були колоніями європейських країн (Франції, Великої Британії, Бельгії, Португалії, Німеччини, Іспанії, Італії). Незалежність змогли зберегти тільки Ефіопія, Ліберія та Південно-Африканський Союз (сучасна Південна Африка) і формально Єгипет.

В 50-70-x рр. ХХ ст. більшість держав континенту стали незалежними, у 80-90-x рр. незалежність отримали Зімбабве і Намібія. Залежними залишаються о. Св. Єлени (Велика Британія), о. Реюньйон (Франція), Сеута і Мелілья (Іспанія), Західна Сахара (Марокко) тощо. Більшість країн материка, ставши суверенними державами, фактично залишились залежними від своїх колишніх метрополій.

Між країнами Африки існує ряд відмінностей. Хоча жодна з них не на­лежить до найбільших країн світу за розмірами території, проте кілька з них мають площу понад 2 млн км², а саме: Судан (найбільша за площею держава Африки), Алжир, ДР Конго. Одночасно найменші країни — острівні — на­лежать до малих держав. Їхня площа становить від кількох тисяч до кількох сот квадратних кілометрів. Проте середні розміри більшості країн Африки значні.

Для Африки характерною є наявність країн, які не мають виходу до моря (Малі, Нігер, Чад, ЦАР, Ботсвана, Зімбабве, Замбія, Ефіопія тощо).

Досить схожим є політичний устрій більшості держав. Лише три з них — Марокко, Лесото й Свазіленд — є монархіями. Решта держав — республіки, переважно президентські, при­чому досить часто під цим терміном маскуються диктатури.

Різноманітним є національний і релігійний склад населення африкан­ських країн. На півночі Африки переважають однонаціональні країни (на­приклад араби в населенні Тунісу становлять 98 %, Лівії та Єгипту — 90 %). Але для більшості інших країн характерна етнічна строкатість.

В Африці дуже поширені сепаратистські рухи. Це пов’язано з колоніальним минулим регіону. Сучасні суверенні держави регіону «успадкували» свої кордони від коло­нізаторів, які часто проводили їх по прямих лініях (наприклад по меридіанах та паралелях), а не по межах територій, на яких проживають ті чи інші народи. Як наслідок, між молодими країнами Африки існують численні прикордонні суперечки (наприклад між Сенегалом і Мавританією, Лівією та Чадом, Сомалі та Ефіопією).