Уніфіковані правила для акредитива

Використання акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється спеціальним документом — «Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів», який розроблено Міжнародною торговельною палатою (МТП) у Парижі. Ці правила періодично (один раз у вісім—десять років) переглядаються, доповнюються і змінюються виходячи з тенденцій розвитку міжнародної торгівлі і розрахунків, упровадження нових способів передання інформації, прискорення перевезення вантажів тощо. Сьогодні діє редакція Правил від 1993 р. (публікація МТП № 500).

Уніфіковані правила визначають поняття і види акредитивів, способи і порядок їх виконання та передання, зобов’язання і відповідальність банків, вимоги до поданих за акредитивами документів та порядок їх надання, інші питання, що виникають у практиці розрахунків за акредитивами, дають тлумачення різних термінів.

Правила є обов’язковими для банків, які приєдналися до них, та їхніх клієнтів, що здійснюють розрахунки за акредитивами. До документарного акредитива включається застереження про те, що Правила є складовою кожного виду акредитива, який застосовується при розрахунках між контрагентами.

 

Крім документарного акредитиву, розрізняють ще й грошовий акредитив, який становить собою іменний документ, що містить в собі доручення про виплату грошей одержувачу протягом певного строку при дотриманні вказаних в ньому умов.

Акредитивна форма розрахунків має певні позитивні і негативні сторони. Негативні сторони торкаються імпортерів, оскільки:

· акредитивна форма розрахунків є порівняно складною;

· вимагає більш високих комісійних платежів банкам за їх послуги;

· веде до розпорошення його капіталів, оскільки він повинен відкривати акредитив до одержання і реалізації товарів.

Позитивна сторона акредитивної форми розрахунків для імпортера полягає в тому, що ця форма дає можливість контролювати через банки виконання умов угоди експортером. Для експортера позитивна сторона акредитивної форми розрахунків полягає в тому, що:

· забезпечує надійність розрахунків і гарантує своєчасну оплату товарів;

· прискорює одержання платежу у випадку якщо банк проводить виплату негайно після відвантаження товару під надані відвантажувальні документи;

Інкасо

Інкасова операція (інкасо) – це форма розрахунку, при якій експортер доручає своєму банку одержати від імпортера певну суму валюти при передаванні останньому відповідних товарних документів. В інкасовій операції беруть участь:

· довіритель, тобто клієнт, який доручає інкасову операцію своєму банку;

· банк-ремітент, якому довіритель доручає операції з інкасування;

· банк, який здійснює інкасо і одержує валютні кошти;

· представницький банк, який подає документи імпортеру-платнику;

· платник.

Розрізняють просте і документарне інкасо. Просте (чисте) інкасо означає стягнення платежу за фінансовими документами, які не супроводжуються комерційними документами. Документарне (комерційне) інкасо означає стягнення платежу за фінансовими документами, які супроводжуються комерційними документами, або тільки за комерційними документами.

 

Інкасо

Інкасо — це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на основі розрахункових документів суму коштів, що йому належить, від платника (імпортера) за відвантажені йому товари чи надані послуги і зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера у себе в банку. При цьому інкасо являє собою тільки інкасування паперів і банк не гарантує оплату коштів експортеру за відвантажений товар чи надані послуги.

Для зменшення ризику несплати при інкасовій формі розрахунків експортер повинен наполягати на наданні покупцем гарантії платежу, яку окремо видає банк. Гарантія в цьому разі повинна бути надана на термін, що перевищує термін сплати документів, і на суму, яка відповідає сумі наданих на інкасо документів.