Загальні принципи впровадження господарської діяльності з медичної практики

Умови надання медичної допомоги вдома

Показання для виклику медичного працівника (лікаря, фельдшера, медичної сестри) додому до пацієнта:

· гострі і раптові погіршення стану здоров’я (висока температура – від 38 градусів і вище; стани, захворювання, травми, які потребують медичної допомоги і консультації пацієнта лікарем вдома); виняток становлять легкі травми із зупиненою кровотечею і забиті місця кінцівок, які не заважають пересуванню пацієнта, травми пальців рук (у т.ч. з відривом фаланг);

· стани, які загрожують оточуючим (контакт з інфекційними хворими, висип на тілі без причини; інфекційні захворювання до закінчення інкубаційного періоду);

· показання для дотримання пацієнтом домашнього режиму, рекомендованого лікарем при встановленні діагнозу (виклик лікаря додому після виписки хворого зі стаціонару, за рекомендацією консультанта або в інших випадках: при наявності документа або за домовленістю з лікарем);

· важкі хронічні захворювання або неможливість пересування пацієнта;

· захворювання жінок у період вагітності та післяпологовий період;

· патронаж вагітних і породіль;

· патронаж дітей до одного року;

· захворювання дітей у віці до трьох років;

· активні відвідування хронічних, диспансерних хворих та інвалідів.

Пацієнт вдома отримує повний обсяг екстрених і невідкладних протиепідемічних і карантинних заходів. Лікар за наявності показань організує проведення стаціонару вдома.

Медичні працівники зобов’язані інформувати пацієнта про лікувально-охоронний режим, порядок лікування, придбання ліків, а також надавати пацієнтові необхідні документи, які забезпечують можливість лікування амбулаторно або вдома (рецепти, довідки, листки непрацездатності), організувати виконання вдома лікарських призначень медичною сестрою, а за наявності медичних показань організувати транспортування в стаціонар.

Час очікування пацієнтами вдома лікаря загальної практики / сімейної медицини становить не більше 5 годин з моменту виклику (для дітей першого року життя – 3 годин, а для дітей з групи медико-біологічного ризику – 1 години).

Умови надання медичної допомоги в денному стаціонарі

Лікування пацієнтів у денному стаціонарі закладу первинної медико-санітарної допомоги організовує лікар загальної практики / сімейної медицини.

Пацієнти, які потребують інтенсивного амбулаторного лікування і спостереження медичним персоналом, без цілодобової потреби, перебувають у денному стаціонарі протягом 3–4 годин.

У денному стаціонарі надаються:

· на період лікування – ліжко-місце;

· лікарські засоби для надання допомоги при невідкладних станах і лікуванні захворювання;

· фізіотерапевтичні процедури та інші методи відновного лікування.

Пацієнта у денному стаціонарі оглядає лікар загальної практики / сімейної медицини залежно від стану здоров»я, але не рідше ніж 1 раз на 2 дні.

Критерієм закінчення лікування в денному стаціонарі є клінічне видужання, компенсація хронічних захворювань, закінчення курсу терапії, реабілітація.

Умови і порядок надання екстреної медичної допомоги в закладі охорони здоров’я

Для екстреної медичної допомоги — вжиття закладом організаційних, діагностичних та лікувальних заходів з надання своєчасної медичної допомоги пацієнтам та постраждалим, які перебувають у невідкладних станах.

Розрахунок потреби населення у екстреній медичній допомозі проводиться у відповідності до Наказу МОЗ України від 15.07.2011, № 420

Загальні принципи впровадження господарської діяльності з медичної практики

Заклади охорони здоров¢я діють на основі статуту. Статут· затверджується власником (засновником) закладу охорони здоров¢я. У статуті визначаються:

· назва закладу охорони здоров¢я, яка повинна відповідати сфері та обсягові послуг, що ним надаються;

· власник закладу охорони здоров¢я;

· місцезнаходження закладу охорони здоров¢я;

· предмет і цілі діяльності закладу охорони здоров¢я (в тому числі участь в наукових дослідженнях та професійній підготовці медичних працівників, якщо таке передбачається);

· територія обслуговування, що охоплюється діяльністю закладу охорони здоров¢я;

· види і обсяг медичних послуг, що надаються закладом охорони здоров¢я;

· органи управління закладу охорони здоров¢я і порядок їх формування;

·  організаційна структура закладу охорони здоров¢я;

· форма фінансово-господарської діяльності закладу охорони здоров¢я;

·  порядок формування основних майна (основних фондів) закладу охорони здоров¢я.

Організація та порядок процесу надання медичних послуг у закладі охорони здоров’я визначається статутними положеннями закладу охорони здоров’я, які повинні відповідати стандартам надання медичної допомоги. Вони не можуть порушувати прав пацієнта, що визначені чинним законодавством. Заклад охорони здоров’я може доводити до відома громадськості інформацію про обсяг та види медичних послуг, що надаються закладом. Зміст і форма цієї інформації не може бути використана як реклама.

Регулювання діяльності закладів охорони здоров¢я здійснюється у вигляді державного ліцензування, професійної сертифікації медичних працівників, а також у вигляді акредитації закладів.

Отримання ліцензії на право здійснення медичної практики· є необхідною умовою початку функціонування закладу охорони здоров'я. Ліцензуванню підлягають всі заклади охорони здоров'я, незалежно від форми власності, засновника і форми господарювання, в тому числі і заклади охорони здоров'я – бюджетні установи. Ліцензування медичної практики здійснюється Міністерством охорони здоров'я України. Ліцензійні умови визначаються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із самоврядними професійними медичними організаціями (лікарськими, сестринськими, та ін. спілками, палатами, асоціаціями, товариствами, та ін.) та/або самоврядними організаціями надавачів медичних послуг (спілками, асоціаціями лікарень, медичних практик, та ін.).

Міністерством охорони здоров'я України, за погодженням із самоврядними професійними медичними організаціями та організаціями надавачів медичних послуг, визначаються мінімальні норми забезпечення (табелі оснащення) закладів охорони здоров'я обладнанням, медичною технікою та виробами медичного призначення.

Надання медичної допомоги в усіх закладах охорони здоров'я здійснюється у відповідності зі стандартами надання медичних послуг, затверджених Міністерством охорони здоров'я України за поданням професійних медичних (лікарських, сестринських та ін.) організацій.

Заклад охорони здоров’я може порушити клопотання про проходження акредитації з метою підтвердження дотримання відповідних критеріїв якісної професійної діяльності (критеріїв акредитації). Акредитацію здійснює Акредитаційна комісія на підставі експертного висновку про дотримання закладом встановлених критеріїв акредитації після проведення відповідної процедури оцінки закладу охорони здоров’я. У разі відповідності закладу критеріям акредитації, Акредитаційна комісія видає акредитаційний сертифікат на термін до трьох років.

При провадженні медичної практики заклад охорони здоров’я зобов’язаний вести медичну документацію відповідно до порядку та у обсягах, які встановлюються Міністерством охорони здоров’я України за погодженням із самоврядними професійними організаціями. Заклад охорони здоров’я забезпечує захист даних, що містяться у документації. Він зобов’язаний надавати доступ до документації:

· пацієнтові, його законному представнику чи іншій уповноваженій пацієнтом особі в тій частині, яка стосується інформації про пацієнта;

· іншим закладам охорони здоров’я, організаційним одиницям закладів і особам, які займаються медичною практикою за межами даного закладу охорони здоров’я, якщо ця документація є необхідною для забезпечення наступності медичного обслуговування;

· уповноваженим державним органам охорони здоров’я та органам лікарського самоврядування в обсязі, необхідному для виконання контролю і нагляду;

· Міністерству охорони здоров’я України та органам державної влади у випадках, передбачених законодавством;

· органам пенсійного забезпечення, страховим установам та експертним комісіям по вирішенню питань про ступінь непрацездатності для здійснення ними їх статутних обов’язків;

· реєстрам медичних послуг, в обсязі, необхідному для ведення реєстрів.

Медична документація може також надаватись учбовим закладам чи науково-дослідним установам для її використання в наукових цілях без розголошення при цьому прізвища, імені та інших даних, за допомогою яких можна однозначно ідентифікувати особу, дані про яку вміщені у документації.

Міністерство охорони здоров’я за погодженням із самоврядними медичними організаціями визначає види медичної документації та спосіб її ведення, а також процедуру забезпечення доступності цієї документації.

Медична допомога та медичні послуги в лікарні надаються за певних умов та у відповідності до порядку їх надання. Умови та порядок надання медичних послуг мають бути відображені в Статуті лікарні, правилах внутрішнього розпорядку та інших організаційно-розпорядчих документах закладу.

Лікарня має право безпосередньо надавати лише ті види медичних послуг та медичної (лікувально-профілактичної) допомоги, що дозволені їй на підставі відповідної ліцензії та результатів державної акредитації

5.3.2 Умови та порядок надання медичних послуг в державних (комунальних) закладах охорони здоров`я

Єдиною підставою для отримання медичних послуг у державній лікарні є стан здоров’я особи та необхідність надання таких послуг, підтверджена наявністю в конкретної особи відповідних медичних показань. Лікарня не має права відмовляти у наданні медичних послуг будь-якій особі через те, що постійне місце її проживання знаходиться поза межами підпорядкованого їй району чи з огляду на інші, не пов’язані зі станом здоров’я обставини.

У разі, коли особа, яка звернулася до державної лікарні, потребує медичних послуг, що не можуть бути надані безпосередньо закладом із використанням його власних кадрових та матеріально-технічних ресурсів, лікарня зобов’язана направити таку особу до іншого закладу охорони здоров’я чи фахівця, який може забезпечити надання відповідних послуг.

Черговість доступу осіб, які звернулися до державної лікарні, до медичних послуг регулюється виключно медичними критеріями та терміновістю надання послуг, що ґрунтуються на оцінці ступеню загрози життю та здоров’ю конкретної особи.

При наданні медичних послуг лікарня зобов’язана забезпечувати дотримання відповідних пов’язаних з наданням медичної допомоги особистих немайнових прав особи, встановлених Цивільним кодексом України та іншими законами України.

На державні та комунальні заклади охорони здоров'я покладено виконання експертних функцій щодо:

а) експертизи тимчасової непрацездатності громадян;

б) військово-лікарської експертизи;

в)судово-медичної і судово-психіатричної експертизи;

г) патологоанатомічних розтинів трупів.

Експертиза тимчасової непрацездатності громадян здійснюється у закладах охорони здоров'я лікарем або комісією лікарів, які встановлюють факт необхідності надання відпустки у зв'язку з хворобою, каліцтвом, вагітністю та пологами, для догляду за хворим членом сім'ї, у період карантину, для протезування, санаторно-курортного лікування, визначають необхідність і строки тимчасового переведення працівника у зв'язку з хворобою на іншу роботу у встановленому порядку, а також приймають рішення про направлення на медико-соціальну експертну комісію для визначення наявності та ступеня тривалої або стійкої втрати працездатності.

Експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, визначають для інвалідів роботи і професії, доступні їм за станом здоров'я, перевіряють правильність використання праці інвалідів згідно з висновком експертної комісії та сприяють відновленню працездатності інвалідів.

Висновки органів медико-соціальної експертизи про умови і характер праці інвалідів є обов'язковими для власників та адміністрації підприємств, установ і організацій. Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Проведення судово-медичної і судово-психіатричної експертизи призначається особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором або судом у порядку, встановленому законодавством, для вирішення питань, що потребують спеціальних знань у галузі судової медицини або судової психіатрії.

Організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами здійснює Міністерство охорони здоров'я України.

До медико-експертних дій відносяться і патологоанатомічні розтини. Патологоанатомічні розтини трупів проводяться з метою встановлення причин і механізмів смерті хворого. В обов'язковому порядку патологоанатомічні розтини здійснюються за наявності підозри на насильницьку смерть, а також коли смерть хворого настала в закладі охорони здоров'я. За наявності письмової заяви близьких родичів або задокументованого волевиявлення покійного і відсутності підозри на насильницьку смерть, виходячи з релігійних та інших поважних мотивів, патологоанатомічний розтин може не проводитися.

Порядок проведення патологоанатомічного розтину визначається Міністерством охорони здоров'я України.

У разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи та в інших передбачених законодавством випадках на вимогу громадянина проводиться альтернативна медична (медико-соціальна, військово-лікарська) експертиза або патологоанатомічний розтин.

Альтернативна медична експертиза здійснюється фахівцями відповідного профілю і кваліфікації. Громадяни самостійно обирають експертну установу та експертів. Порядок та умови проведення альтернативної медичної експертизи визначаються Кабінетом Міністрів України.

Умови та порядок надання медичної допомоги в закладах охорони здоров`я різних рівнів надання медичної допомоги визначено в відповідних Методичних рекомендаціях, виданих спільно МОЗ України та Українським інститутом стратегічних досліджень.