Хвороби новонароджених дітей захворювання шкіри і пупкової ранки

СЕПСИС НОВОНАРОДЖЕНИХ

Новонароджені діти особливо схильні до захворювання на сепсис. Це насамперед зумовлено зниженням загальної і місцевої опірності організму новонародженого до інфікування. За умови ослабленої імунологічної реактивності будь-яка форма місцевої інфекції може започаткувати розвиток септичного стану. Організм новонародженого не локалізує, а генералізує запальний процес.

Найчастіше збудниками сепсису є стафілокок, рідше — стрептокок, пневмокок, кишкова і синьогнійна палички, сальмонела. Зараження відбувається: 1) внутрішньоутробно, 2) під час пологів, 3) після народження.

Внутрішньоутробно плід заражається через плаценту. Будь-яке інфекційне захворювання у вагітної, що супроводиться підвищеною температурою тіла, є небезпечним для дитини. Внутрішньоутробно мікроорганізми можуть проникнути гематогенним шляхом. З інфікованими навколоплідними водами вони потрапляють через шкіру плода і його травний канал. Під час пологів зараження відбувається у разі аспірації навколоплідними водами або інфікованими виділеннями пологових шляхів. Після народження інфекція проникає в організм дитини через повітря, брудні руки медичного персоналу, білизну, предмети догляду. Джерелом інфікування може бути і здорова людина, яка є носієм патогенних штамів. Найбільшу небезпеку для новонародженого в епідеміологічному відношенні становлять хвороби матері, що виникають після пологів (ангіна, гострі респіраторні інфекції, мастит тощо). Воротами для потрапляння мікроорганізмів можуть бути дрібні ранки і подряпини шкіри, слизових оболонок, кон'юнктиви. Але найчастіше (70‑80%) мікроорганізми потрапляють в організм дитини через пупкову ранку.

Слід назвати низку чинників, які знижують опірність організму немовляти. Це — патологія вагітності, недоношування, неправильне вигодовування. Все це визначає клініку і перебіг хвороби.

Клініка сепсису характеризується різними симптомами. Абсолютних ознак хвороби немає. Спостерігається порушення загального стану (неспокій або млявість, розлади сну), ослаблення активності ссання, поява зригувань або блювання, зменшення маси тіла. Випорожнення стають частими і мають рідку консистенцію. Дитина швидко слабне. Підвищується температура тіла. Колір шкіри набирає характерного для сепсису сірувато-землистого відтінку, який на другому тижні хвороби стає жовтяничним. З'являються різні висипання, крововиливи. Тургор тканин знижується. Іноді збільшуються печінка і селезінка. Дихання стає прискореним і поверхневим, тони серця ослабленими і частими. Наростає анемія. Виникає лейкоцитоз з нейтрофільним зсувом уліво, збільшується ШОЕ. У сечі часто визначають білок, еритроцити, лейкоцити. У посівах крові, калу, слизу із носа і горла найчастіше виділяють стафілокок.

Залежно від того, що переважає, загальні чи місцеві зміни, розрізняють септицемію або септикопіємію.

Септицемія характеризується гострим початком, високою температурою тіла, вираженою інтоксикацією. Але за її наявності в організмі немає гнійних вогнищ. Ця форма сепсису розвивається у перші два тижні життя.

У разі септикопіємії на тлі загального важкого стану утворюються метастатичні гнійні вогнища (кон'юнктивіт, отит, флегмона, плеврит, пневмонія, піурія, остеомієліт тощо).

Діагностика сепсису в разі відсутності септичних вогнищ де-сить важка. Пупкові судини, в яких часто локалізується запальний процес, майже недоступні для клінічного обстеження. Зміни навколо пупкової ранки не завжди бувають виражені. До симптомів, завдяки яким можна зробити висновок про цю важку хворобу, слід віднести млявість, що зростає з кожним днем, зниження активності ссання, зниження маси тіла, зміну забарвлення шкіри, зригування, розлади випорожнення.

Прогноз у разі сепсису завжди серйозний, і кінець хвороби залежить від ранньої діагностики та своєчасного комплексного лікування.

Лікування. Основні принципи терапії сепсису такі:

1. Забезпечення раціонального догляду і вигодовування.

2. Цілеспрямована антибактеріальна терапія з урахуванням чутливості виділеного збудника до антибіотика. Тепер перевагу віддають антибіотикам широкого спектра дії (напівсинтетичні пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди тощо). Антибіотики поєднують не тільки між собою, а й з іншими хіміопрепаратами, зокрема з нітрофуранами.

3. Імунотерапія (протистафілококові плазма і гамма-глобулін, імуноглобулін).

4. Дезінтоксикаційні засоби (внутрішньовенні вливання глюкози, гемодезу, реополіглюкіну, альбуміну тощо).

5. Вітамінотерапія (вітаміни групи В, ретинол, токоферол, аскорбінова кислота, АТФ, глютамінова кислота тощо).

6. Боротьба з дисбактеріозом (біфідум- і лактобактерин).

7. Симптоматична терапія.

Профілактика гнійно-септичних захворювань новонароджених повинна починатися з антенатального періоду. Велику роль відіграє своєчасне виявлення та лікування гострих і хронічних хвороб у вагітних жінок. Слід ретельно дотримувати асептики під час пологів і в процесі догляду за новонародженими. Першорядне значення має циклічне заповнення палат. Хворих дітей слід негайно ізолювати. Переповнення палат забороняється. Персонал, який обслуговує немовлят, треба ретельно обстежувати; він повинен дотримувати правил особистої гігієни.

ПОЛОГОВІ ТРАВМИ

У патології новонароджених досить часто зустрічаються різноманітні ушкодження, пов'язані з пологами. У середньому таких дітей налічується близько 2%. Кожен плід зазнає силової дії як з боку матки, так і у пологовому каналі, що інтенсивно скорочуються. Пологовий травматизм спостерігається не тільки у разі патологічних пологів (вузький таз, неправильне положення плода тощо), а й за умови нормального пологового акту. Ушкодження новонародженого можуть бути різними як за важкістю, так і за місцем їхнього виникнення. Умовно пологовий травматизм можна поділити на дві групи: 1) ушкодження шкіри, підшкірної жирової клітковини, м'язів, кісток, периферичної нервової системи; 2) ураження центральної нервової системи.

Пологова пухлина утворюється в результаті набряку м'яких тканин, застою крові і лімфи, що виникають унаслідок підвищеного тиску на передлежачу частину тіла, її локалізація залежить від положення плода під час пологів. За умови потиличного передлежання пухлина розміщується у ділянці тім'яних кісток, сідничного — на сідницях і супроводиться вираженим набряком статевих органів. Родова пухлина на відміну від кефалгематоми не обмежується тільки ділянкою однієї кістки, а поширюється на суміжні кістки і зникає протягом 1‑2 діб.

Кефалгематома (кров'яний опух голови) — крововилив між окістям і зовнішньою поверхнею окремих кісток черепа. Вона ніколи не поширюється за межі однієї кістки, не пульсує, не є болючою, лежить на широкій основі, навколо якої пальпується щільний валик. Протягом 1-го тижня гематома може збільшуватися. Розсмоктується вона через 6‑8 тиж, у деяких випадках кальцинується і костеніє. Якщо є невеличка подряпина, гематома може інфікуватися і нагноюватися. У разі великих гематом необхідна пункція з відсмоктуванням крові, що виконують у суворо асептичних умовах.

Ушкодження м'язів. Найчастіше зустрічається гематома грудинно-ключично-соскового м'яза. У місці його ушкодження промацується веретеноподібне тверде ущільнення завбільшки від лісового горіха до сливи, але без ознак запалення.

Лікування. На 2-му тижні життя легкий масаж, пасивні рухи головою, коригування її положення, іноді хірургічне втручання.

Пологи можуть супроводжуватися ушкодженням кістково-суглобового апарату. Найчастішими є переломи ключиці (11‑12 випадків на 1000 пологів), що виникають у середній третині кістки. У ділянці перелому з'являється незначне припухання м'яких тканин унаслідок набряку і гематоми. Іноді відчувається крепітація. Часто перелому не помічають, виявляючи його тільки після утворення кісткової мозолі. Остання має вигляд пухлини, яка з часом повністю зникає. Загальний стан дитини не порушений, активні рухи здебільшого не обмежені.

Лікування. Відламки зростаються самовільно. Якщо зміщено відламки, накладають пов'язку для їхньої фіксації.

Переломи ребер бувають дуже рідко — тільки у разі неправильної техніки штучної вентиляції легень.

АСФІКСІЯ НОВОНАРОДЖЕНИХ

Асфіксія (задушення) — це термінальний стан, що виникає у зв'язку з порушенням газового обміну плода і новонародженого. У такому разі спостерігаються нестача кисню у крові (гіпоксія) і надлишок вуглекислоти (гіперкапнія). Одночасно в організмі нагромаджуються недоокислені продукти клітинного обміну (ацидоз).

Тривала асфіксія супроводжується значними змінами водно-сольової рівноваги і порушеннями ферментативних процесів. Це зумовлює незворотні зміни у життєво важливих органах, передусім у корі великого мозку. Асфіксія є не самостійною хворобою, а наслідком патології вагітних і пологів (токсикози вагітних, несвоєчасне відходження навколоплідних вод, слабка пологова діяльність, обвиття пуповини навколо шиї, справжній вузол пуповини тощо), захворювань матері (цукровий діабет, серцево-судинна патологія, інфекційні хвороби). Асфіксія буває первинною (внутрішньоутробною) і вторинною (набутою).

Найчастішою причиною вторинної асфіксії є патологія легеневої тканини, так звані пневмопатії (ателектаз і набряк легень, гіалінові мембрани, крововиливи у легеневу тканину). Це супроводиться розвитком синдрому дихальних розладів. Клінічно у разі асфіксії новонароджених спостерігається порушення дихання (судомне, нерівномірне, поверхневе) або його цілковита відсутність за наявності серцебиття.

Стан немовлят, народжених в асфіксії, оцінюють за шкалою Апгар, яка у 1965 р. була рекомендована ВООЗ для всіх країн світу. Шкала Апгар передбачає оцінку стану новонародженого на основі 5 найважливіших клінічних ознак: частоти скорочень серця, глибини дихання, забарвлення шкіри, м'язового тонусу, рефлекторної збудливості. Кожна ознака оцінюється за трибальною системою (0, 1, 2 бали).

Початкову оцінку стану новонародженого треба дати протягом перших 60 с після народження, другу — через 5 хв. Під час оцінки слід дотримувати суворої об'єктивності. Здорові діти за шкалою Апгар дістають 8‑10 балів, а ті, які народилися в асфіксії, 7 і менше балів (див. табл.).

Шкала Апгар

Ознака	Бали
Скорочення серця	Відсутнє	Менше ніж 100 ударів за 1 хв	Більше ніж 100 ударів за 1 хв
Дихання	Відсутнє	Рідкі нерегулярні вдихання, слабкий крик	Сильний крик
М'язовий тонус	Атонія	Знижений, зігнуті кінцівки	Нормальний, активні рухи кінцівок
Рефлекторна збудливість — реакція на подразнення слизової оболонки рота і горла катетером	Відсутня	Гримаси	Крик, випльовує катетер, смоктальні рухи
Колір шкіри	Блідий	Кінцівки ціанотичні	Рожевий

За важкістю розрізняють дві форми асфіксії — легку, або синю, і важку, або білу.

Синя асфіксія, в свою чергу, буває також легкого ступеня (7‑5 балів) і важкого (4‑1 бал).

За умови легкого ступеня синьої асфіксії спостерігаються ціаноз шкіри, уповільнені скорочення серця, поверхневе нерівномірне дихання і дещо знижений тонус м'язів. У разі важкого ступеня синьої асфіксії різко виражений загальний ціаноз. Рефлекси знижені або їх немає. Пульс сповільнений, тони серця ослаблені. Дихання немає через пригнічення дихального центру або закриття дихальних шляхів навколоплідними водами і слизом, які дитина аспірувала під час першого вдиху. Отже, провідними ознаками асфіксії є порушення дихальної функції.

Біла асфіксія загрожує життю немовляти. За її наявності шкіра має восково-блідий відтінок, слизові оболонки різко ціанотичні, тонус м'язів знижений, рефлексів немає. Серцева діяльність майже цілком пригнічена.

Комплексний метод реанімації. Від своєчасності і якості реанімаційних заходів у пологовому залі залежить рівень смертності та інвалідизації новонароджених, які народилися в асфіксії. У проведенні реанімаційних заходів необхідна участь двох, а в деяких випадках трьох фахівців одночасно. Дії персоналу повинні бути продуманими і обережними, щоб запобігти травматизації, інфікуванню і охолодженню новонародженого. Запізнілі і надмірні дії так само небезпечні для дитини.

Реанімація новонародженого складається з таких методів і моментів:

1. Очищення дихальних шляхів. Як тільки під час пологів з'являється голова, слід негайно відсмоктати вміст з носової частини горла. У цей час у вузькій частині пологових шляхів знаходиться грудна клітка. У результаті її здавлювання аспіровані маси механічно витискаються до горла, звідти їх легко можна усунути. Після народження дитини продовжують відсмоктування слизу.

2. Штучна вентиляція легень через маску або інтубаційну трубку. Постачання кисню у разі легкої асфіксії може здійснюватися за допомогою маски. У разі важкої асфіксії обов'язковою є інтубація, яку роблять під контролем спеціального ларингоскопа.

Перші штучні вдихи відбуваються за умови тиску 39‑49 кПа (400‑500 мм вод.ст.). Далі тиск знижують до 19,6‑29,4 кПа (200‑300 мм вод.ст.). Для штучної вентиляції легень можна використовувати суміш повітря з киснем у співвідношенні 1:1. Якщо самостійне дихання не з'явиться, слід провести тактильну стимуляцію: подразнення підошви легкими ударами по п'ятці, подразнення шкіри вздовж хребта. Забороняється: обливати дитину холодною або гарячою водою, подавати струмінь кисню на обличчя, стискувати грудну клітку, бити по сідницях.

Ефективність вентиляції слід контролювати за аускультацією грудної клітки. Якщо немає дихального апарата, штучну вентиляцію можна виконувати, вдуваючи повітря у легені дитини способом рот до рота. Але у цьому разі треба пам'ятати про можливість занесення інфекції і небезпеку надмірного вдування повітря. Щоб запобігти інфікуванню, повітря вдувають через маску, яку зшивають з 4‑5 шарів марлі.

У пологовому залі застосовуються такі медикаменти:

1. Адреналін (після 30 с вентиляції легень, готують 0,1 мл 0,1% адреналіну і 0,9 мл ізотонічного розчину натрію хлориду).

2. Засоби, що нормалізують ОЦК (5% розчин альбуміну, 0,9% розчин натрію хлориду — фізіологічного розчину).

3. 4% розчин натрію гідрокарбонату.

4. Антагоністи наркозних засобів (бемегрид, памаксон).

Після оживлення новонародженого переводять до палати, де продовжують оксигенотерапію, краплинні введення рідини, а за показаннями вводять серцеві та гормональні препарати. З наростанням ацидозу або з появою клінічної картини вторинної асфіксії повторно вводять розчини натрію гідрокарбонату, кокарбоксилази, глюкози.

Негайно відсмоктати меконій з рота та hypopharinx, провести інтубацію трахеї та відсмоктування її вмісту через ЕТТ, яка поступово виймається (відсмоктування проводити доти, доки видаляється меконій); проведення цієї маніпуляції вимагає забезпечення правильного положення голови (помірна екстензія із валиком під плечима або без нього).

5).Висушити шкіру новонародженого за допомогою пеленки (рушника).

Вентилювати 15-30 сек.

10). Оцінити ЧСС:
ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНА ПОЛОГОВА ТРАВМА (ГІПОКСИЧНО-ТРАВМАТИЧНЕ УРАЖЕННЯ МОЗКУ)

Внутрішньочерепна пологова травма — важке захворювання, що призводить до множинних ускладнень і високої летальності новонароджених.

Внутрішньочерепна пологова травма не є рівнозначною внутрішньочерепному крововиливу, оскільки у її патогенезі значна роль належить важким функціональним розладам мозкового кровообігу з порушеннями гемо- і ліквородинаміки, набряку мозку та вторинним змінам мозкових клітин. Такі порушення можуть виникати і без механічного ушкодження.

У патогенезі внутрішньочерепної пологої травми провідне місце (75%) належить гіпоксії, що є постійною супутницею найрізноманітніших за природою впливу шкідливих чинників під час вагітності і пологів. У разі гіпоксії настають виражені циркуляторні розлади: переповнюється венозна система, підвищується проникність судинних стінок; порушується біохімічний склад крові. Нині вже з'ясовано роль етіологічних чинників, що впливають на розвиток патологічного процесу. Це патологія вагітних (токсикоз І і II половини вагітності), хвороби жінки (серцево-судинні, інфекційні, анемія тощо), шкідливі звички батьків, патологія пологів (раннє відходження вод, обмотування пуповини навколо шиї, слабкість пологової діяльності тощо), недоношеність. Під час патоморфологічних досліджень спостерігаються важкі розлади судинної циркуляції у вигляді застійного переповнення кров'ю дрібних судин з явищами стазу і тромбозу, порушення тонусу судин і проникності їхньої стінки. Ці судинні зміни зумовлюють набряк тканин і множинні дрібні геморагії.

Клініка. Клінічна картина внутрішньочерепної пологової травми різноманітна і мінлива; вона складається з неврологічних симптомів, соматичних розладів та метаболічних порушень.

Першою і постійною її ознакою є зміна частоти, глибини і ритму дихання (до 90‑140 за 1 хв). У разі важких ушкоджень дихання може супроводитися стогоном, шумом, клекотанням. Одночасно спостерігаються порушення серцево-судинної системи. Брадикардія, що буває у перші години (90‑100 скорочень серця за 1 хв), швидко змінюється тахікардією. Спочатку акцентовані тони серця за умови розладів дихання переходять в ослаблені, виражені зміни в забарвленні шкіри: поряд з блідістю спостерігається ціаноз.

Постійним симптомом є відхилення у м'язовому тонусі і руховій активності. Головні неврологічні порушення — млявість, адинамія або рухове збудження, гіпо- чи арефлексія. Такі природжені рефлекси, як Моро (обнімання), Бабкіна (долонно-ротовий), Робінсона (охоплювання), Переса, або загальмовані, або відсутні. Крик дитини стає слабким або пронизливо-однотонним, так званий мозковий крик. До важливих симптомів належать тремор, ністагм, косоокість, анізокорія, симптом очних білків (симптом сонця, що сідає), випинання тім'ячка, порушення ковтання і ссання. Іноді помітні зміни з боку травної системи — блювання, затримання газів і випорожнень, з боку печінки — кон'югаційна жовтяниця. У важких випадках може спостерігатися затримка сечовипускання протягом 20‑26 год.

Для внутрішньочерепної пологової травми характерні метаболічні порушення, що проявляються ацидозом, гіпоглікемією, гіпопротеїнемією, гіпербілірубінемією. Наведеш симптоми зустрічаються у найрізноманітніших поєднаннях. Залежно від їхньої кількості і часу, протягом якого вони утримуються, розрізняють три ступені внутрішньочерепної травми: легкий (І ступінь), середньої важкості (П ступінь) і важкий (ІІІ ступінь). Наслідки пологової травми не завжди є сприятливими. Спостерігаються різні ускладнення, які іноді залишаються на все життя. Серед них найчастіше бувають церебральні паралічі або парези, водянка голови, мікроцефалія, епілепсія, затримка психічного розвитку.

Лікування проводять у гострий і відновний періоди. У гострий період застосовують такі терапевтичні заходи:

1. Забезпечення максимального спокою і підвищеного положення у ліжку.

2. Організацію правильного вигодовування. Залежно від вираженості ссального і ковтального рефлексів дітей годують з ложечки, піпетки, соски або через зонд донорським грудним молоком. У міру поліпшення загального стану немовлят прикладають до груді.

3. Оксигенотерапію. У кувезі або під кисневим наметом подають суміш повітря з киснем у співвідношенні 1:1 по 5‑6 л за 1 хв.

4. Гемостатичні засоби (рутин, вікасол, глюконат кальцію, аскорбінова кислота).

5. Дегідратаційну терапію (манітол, лазикс, еуфілін тощо).

6. Дезінтоксикаційні засоби (гемодез, реополіглюкін, глюкоза, розчин Рінгера).

7. Корекцію метаболічного ацидозу (кокарбоксилаза, 5% розчин натрію гідрокарбонату).

8. У разі збудження і судом — седативні і протисудомні препарати (фенобарбітал, натрію оксибутират, літична суміш, седуксен, дроперидол).

9. Засоби, що тонізують судинно-руховий і дихальний центри (етимізол, сульфокамфокаїн, еуфілін).

10. Краніоцеребральну гіпотермію у разі важкого стану протягом 1‑2 год.

11. Спинномозкову пункцію з лікувальною та діагностичною метою.

У відновний період лікування повинно включати:

1) масаж та гімнастику;

2) препарати, що поліпшують процеси обміну у центральній нервовій системі (аміналон, пірацетам, церебролізин, вітаміни групи В, АТФ, кокарбоксилаза);

3) біогенні стимулятори (алое, скловидне тіло, пірогенал);

4) ліки, що сприяють провідності на синапсах (прозерин, дибазол, галантамін);

5) фізіотерапію (струми УВЧ, озокерит);

6) засоби, що зменшують емоційне напруження та знімають рухове збудження (седуксен, дроперидол).

Діти, які перенесли внутрішньочерепну пологову травму, повинні бути під постійним наглядом педіатра, невропатолога, окуліста, ортопеда. Профілактика починається ще в антенатальний період. Вона полягає в ранньому виявленні і лікуванні патології вагітності, у раціональному і обережному веденні пологів, у запобіганні і лікуванні асфіксії.

ХВОРОБИ НОВОНАРОДЖЕНИХ ДІТЕЙ ЗАХВОРЮВАННЯ ШКІРИ І ПУПКОВОЇ РАНКИ

Шкіра новонародженого з її тонким епітеліальним шаром і великою кількістю кровоносних судин не виконує захисної функції і легко інфікується. Мікроорганізми, що потрапляють на шкіру, швидко поширюються у ній. Тому хвороби шкіри і пупкової ранки не можна вважати місцевим явищем. Ці захворювання супроводяться загальними розладами та інтоксикацією. Іноді навіть у разі невеликої поширеності і маловиражених місцевих змін спостерігаються значні порушення у діяльності всього організму.

Поганий догляд за шкірою новонародженого, тривале перебування його у мокрих пелюшках, недбале підмивання після сечовипускань чи випорожнень нерідко призводять до попрілості, найчастіше у пахвинних складках. Розрізняють три ступені попрілості: перший — почервоніння шкіри без порушення її цілості, другий — різке почервоніння з роз'їданням поверхневого шару шкіри (ерозії), третій — характерна мокнуча поверхня шкіри, що утворилася в результаті злиття ерозій.

Лікування. У разі попрілості насамперед треба дотримувати широкого вільного сповивання. Ще кращим є відкритий спосіб лікування з ультрафіолетовим опромінюванням. Набули поширення присипки з ксероформу, стрептоциду, тальку, цинку оксиду. Якщо мокра поверхня, роблять примочки з 0,25% розчину срібла нітрату. Обов'язковими є щоденні гігієнічні ванночки з відварами череди, лікарської ромашки або зі слабким розчином калію перманганату.

Гнійне запалення шкіри спричиняється різною мікрофлорою, найчастіше стафілококом (близько 80%), рідше — стрептококом, кишковою і синьогнійною паличками тощо. Ця патологія у новонароджених проявляється везикулопустульозом і пухирчаткою.

Везикулопустульоз характеризується появою дрібних гноячкових висипань, розміри яких різні — від зерен проса до горошини. Ці елементи розмішуються у природних складках шкіри, на тулубі і кінцівках, на шкірі голови між волоссям. За умови невеликої кількості таких висипань загальний стан дитини не порушується. У ослаблених дітей гноячки можуть перейти у множинні абсцеси і флегмону.

Пухирчатка новонароджених — небезпечніше ураження шкіри, ніж везикулопустульоз. Здебільшого виникає на 1‑2-му тижні життя. Має вигляд пухирців різної величини (0,5‑2 см) з червоною облямівкою, які наповнені серозно-гнійною рідиною. Коли вони розкриваються, оголюється ерозивна поверхня, іноді вкрита крапельками крові. Пухирці з'являються на шиї, кінцівках і (рідше) на животі. У разі великої їх кількості порушується загальний стан дитини, підвищується температура тіла. Діти стають млявими, погано сплять, у них не збільшується маса тіла, іноді спостерігаються диспепсичні явища. У крові — лейкоцитоз, ней-трофільоз, зростає ШОЕ. Перебіг хвороби може бути тривалим і призвести до розвитку токсико-септичного стану.

Профілактика. Основою профілактики повинно бути що-найсуворіше дотримання стерильності (руки матері і персоналу, шкіра грудей матері, предмети догляду, білизна тощо). Хвору дитину необхідно негайно ізолювати, виділивши для догляду за нею окремий персонал. Такі заходи запобігають поширенню інфекції.

Лікування. Передусім необхідне місцеве застосування дезінфікуючих засобів (брильянтовий зелений) і суворе дотримання чистоти під час догляду. Антибіотики краще призначати після бактеріологічного дослідження флори із пухирців і визначення її чутливості до протибактеріального засобу. У разі впертого тривалого перебігу хвороби застосовують імунопрепарати — протистафілококовий гамма-глобулін і антистафілококову плазму. Доцільне ультрафіолетове опромінення.

Новонароджених з гноячковими хворобами шкіри слід негайно ізолювати. Для догляду за ними виділяють окремий персонал.

Хвороби пупка Пупкова грижа утворюється за умови неповного закриття пупкового кільця. У ній міститься сальник або петлі тонких кишок. Під час сильного плачу і натужування грижа випинається в ділянці пупка у вигляді пухлини, що за величиною буває від горошини до лісового горіха. У стані спокою грижа спонтанно вправляється.

Лікування. Невеликі грижі звичайно з часом заростають самі. У разі більших розмірів вправляють вміст грижового мішка, після чого на ділянку пупка накладають широкий (3‑5 см) лейкопластир. Отвір грижі здебільшого заростає без хірургічного втручання.

Пупкова ранка є добрими вхідними воротами для патогенної флори. Інфікування найчастіше відбувається за рахунок стафілококів і стрептококів, рідше проникає кишкова паличка, пневмокок тощо.

Запалення пупкової ранки дістало назву омфаліту. Розрізняють просту і флегмонозну його форми. Проста форма — мокнучий пупок — виникає у разі уповільненої епітелізації пупкової ранки. За такої умови вона довго мокне, з'являються грануляції, серозні або серозно-гнійні виділення. Процес загоювання іноді триває кілька тижнів. Загальний стан дитини не порушений. Флегмонозна форма омфаліту характеризується поширенням запального процесу навколо пупка і на прилеглі до нього тканини. Шкіра навколо пупка є гіперемійованою і набряклою. Якщо натиснути на прилеглу до пупка ділянку, то з пупкової ранки виділяється гній. Загальний стан дитини погіршується, вона стає неспокійною, втрачає апетит, у неї підвищується температура тіла, знижується маса тіла, з'являються диспепсичні явища. За будь-якої патології пупкової ранки є реальна небезпека поширення інфекції на пупкові судини і розвитку пупкового сепсису.

Лікування. У разі простої форми омфаліту пупкову ранку припікають 5% розчином калію перманганату або 70% спиртом. Якщо виділення з ранки гнійні, її спочатку промивають 2% розчином перекису водню, а потім припікають вказаними препаратами і присипають порошком стрептоциду або ксероформу.

У разі флегмонозної форми застосовують антибіотики широкого спектра дії, аскорбінову кислоту, тіамін; за умови інтоксикації показане внутрішньовенне введення глюкози, гемодезу, альбуміну; для підвищення імунних сил внутрішньом'язово призначають імуноглобулін.

Профілактика полягає у дотриманні асептики під час перев'язування пуповини і обробки пупкової ранки.

СЕПСИС НОВОНАРОДЖЕНИХ

Новонароджені діти особливо схильні до захворювання на сепсис. Це насамперед зумовлено зниженням загальної і місцевої опірності організму новонародженого до інфікування. За умови ослабленої імунологічної реактивності будь-яка форма місцевої інфекції може започаткувати розвиток септичного стану. Організм новонародженого не локалізує, а генералізує запальний процес.

Найчастіше збудниками сепсису є стафілокок, рідше — стрептокок, пневмокок, кишкова і синьогнійна палички, сальмонела. Зараження відбувається: 1) внутрішньоутробно, 2) під час пологів, 3) після народження.

Внутрішньоутробно плід заражається через плаценту. Будь-яке інфекційне захворювання у вагітної, що супроводиться підвищеною температурою тіла, є небезпечним для дитини. Внутрішньоутробно мікроорганізми можуть проникнути гематогенним шляхом. З інфікованими навколоплідними водами вони потрапляють через шкіру плода і його травний канал. Під час пологів зараження відбувається у разі аспірації навколоплідними водами або інфікованими виділеннями пологових шляхів. Після народження інфекція проникає в організм дитини через повітря, брудні руки медичного персоналу, білизну, предмети догляду. Джерелом інфікування може бути і здорова людина, яка є носієм патогенних штамів. Найбільшу небезпеку для новонародженого в епідеміологічному відношенні становлять хвороби матері, що виникають після пологів (ангіна, гострі респіраторні інфекції, мастит тощо). Воротами для потрапляння мікроорганізмів можуть бути дрібні ранки і подряпини шкіри, слизових оболонок, кон'юнктиви. Але найчастіше (70‑80%) мікроорганізми потрапляють в організм дитини через пупкову ранку.

Слід назвати низку чинників, які знижують опірність організму немовляти. Це — патологія вагітності, недоношування, неправильне вигодовування. Все це визначає клініку і перебіг хвороби.

Клініка сепсису характеризується різними симптомами. Абсолютних ознак хвороби немає. Спостерігається порушення загального стану (неспокій або млявість, розлади сну), ослаблення активності ссання, поява зригувань або блювання, зменшення маси тіла. Випорожнення стають частими і мають рідку консистенцію. Дитина швидко слабне. Підвищується температура тіла. Колір шкіри набирає характерного для сепсису сірувато-землистого відтінку, який на другому тижні хвороби стає жовтяничним. З'являються різні висипання, крововиливи. Тургор тканин знижується. Іноді збільшуються печінка і селезінка. Дихання стає прискореним і поверхневим, тони серця ослабленими і частими. Наростає анемія. Виникає лейкоцитоз з нейтрофільним зсувом уліво, збільшується ШОЕ. У сечі часто визначають білок, еритроцити, лейкоцити. У посівах крові, калу, слизу із носа і горла найчастіше виділяють стафілокок.

Залежно від того, що переважає, загальні чи місцеві зміни, розрізняють септицемію або септикопіємію.

Септицемія характеризується гострим початком, високою температурою тіла, вираженою інтоксикацією. Але за її наявності в організмі немає гнійних вогнищ. Ця форма сепсису розвивається у перші два тижні життя.

У разі септикопіємії на тлі загального важкого стану утворюються метастатичні гнійні вогнища (кон'юнктивіт, отит, флегмона, плеврит, пневмонія, піурія, остеомієліт тощо).

Діагностика сепсису в разі відсутності септичних вогнищ де-сить важка. Пупкові судини, в яких часто локалізується запальний процес, майже недоступні для клінічного обстеження. Зміни навколо пупкової ранки не завжди бувають виражені. До симптомів, завдяки яким можна зробити висновок про цю важку хворобу, слід віднести млявість, що зростає з кожним днем, зниження активності ссання, зниження маси тіла, зміну забарвлення шкіри, зригування, розлади випорожнення.

Прогноз у разі сепсису завжди серйозний, і кінець хвороби залежить від ранньої діагностики та своєчасного комплексного лікування.

Лікування. Основні принципи терапії сепсису такі:

1. Забезпечення раціонального догляду і вигодовування.

2. Цілеспрямована антибактеріальна терапія з урахуванням чутливості виділеного збудника до антибіотика. Тепер перевагу віддають антибіотикам широкого спектра дії (напівсинтетичні пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди тощо). Антибіотики поєднують не тільки між собою, а й з іншими хіміопрепаратами, зокрема з нітрофуранами.

3. Імунотерапія (протистафілококові плазма і гамма-глобулін, імуноглобулін).

4. Дезінтоксикаційні засоби (внутрішньовенні вливання глюкози, гемодезу, реополіглюкіну, альбуміну тощо).

5. Вітамінотерапія (вітаміни групи В, ретинол, токоферол, аскорбінова кислота, АТФ, глютамінова кислота тощо).

6. Боротьба з дисбактеріозом (біфідум- і лактобактерин).

7. Симптоматична терапія.

Профілактика гнійно-септичних захворювань новонароджених повинна починатися з антенатального періоду. Велику роль відіграє своєчасне виявлення та лікування гострих і хронічних хвороб у вагітних жінок. Слід ретельно дотримувати асептики під час пологів і в процесі догляду за новонародженими. Першорядне значення має циклічне заповнення палат. Хворих дітей слід негайно ізолювати. Переповнення палат забороняється. Персонал, який обслуговує немовлят, треба ретельно обстежувати; він повинен дотримувати правил особистої гігієни.