Передання власної технології за кордон дає змогу отримати зарубіжні технології (угоди перехресного ліцензування) та уникнути імітування.

Поряд з цим надання перехресних ліцензій часто відбувається на олігополістичних ринках, де є незначна кількість пропозицій техноло­гічних інновацій для інших підприємств. Тому інколи буває зворотний потік нових технологій, що створюються на основі переданих. Такі дії дають змогу підприємству, що постачає технології, оцінити технологіч­ний потенціал підприємства, котрому їх надають, що є значною пере­вагою в межах аналізу конкурентних можливостей.

Іноді передання технологій зумовлене тим, що підприємство праг­не уникнути судових процесів щодо порушення норм патентного права. Це є справедливим насамперед тоді, коли підприємства-конкуренти засто­совують одинакові технології та не можуть точно встановити, чи справді наявне імітування. У цих випадках підприємства віддають перевагу продажу технологій підприємству-конкуренту, а не веденню тривалих судових процесів (перехресні ліцензії).

Передання технологій також можна пояснити антитрестовими мо­тивами. За допомогою продажу або частково безкоштовного передання технології намагаються уникнути антитрестових заходів щодо доміную­чого становища на ринку. Антитрестові мотиви виявляються тоді, якщо наявне патентне ліцензування і договори про обмін ліцензіями.

Передача технологій за кордон через отримання і забезпечення іншими технологіями впливає на такі ділянки виробництва, як техно­логія, витрати і збут.

Внутрішні обмеження для підприємства часто є визначальними факторами для укладання угод про міжнародне передання технологій.

Насамперед малі та середні підприємства не мають достатніх фінансо­вих ресурсів і/або не забезпечені відповідним персоналом для того, щоб самостійно використовувати власні технології шляхом експорту­вання чи ПІІ. З метою прибуткового продажу самостійно розвинутих технологій для цих підприємств єдиною можливою стратегією виходу на ринок є продаж технології за кордон.

Іншою причиною укладання угод про міжнародну передачу техно­логій є незадовільне становище сучасного або потенційного конку­рента, тому що у нього виникають вищі витрати на розробку нових технологій. Для підприємства, що купує технологію, часто її придбан­ня дешевше, ніж самостійна розробка.

У певних випадках підприємство вимагає мінімальної якості придбаних виробів, щоб підтримувати власний виробничий стандарт. Це іноді призводить до того, що підприємства розвивають технології, котрі надають постачальнику можливість досягти стандарту якості. У цьому випадку йдеться переважно про такі права захисту, як патенти, промислові взірці або ноу-хау.

Якщо підприємство хоче здійснити новий вид іноземної діяльності, воно часто змушене надати зарубіжному партнерові технологію, що дасть йому змогу виробляти товари відповідної якості. Угода про між­народну передачу технологій дає змогу отримати частку (пай) на іно­земному підприємстві як альтернативу власним ПІІ. Замість трансферу капіталу в цьому випадку виникає чистий трансфер технології.

Щодо внутрішніх обмежень для аналізу сильних і слабких сторін підприємства можна визначити такі змінні:

недостатня забезпеченість капіталом;

недостатня забезпеченість персоналом;

недостатність потужностей;

найнижчого рівня стандарти якості.

Зовнішні обмеження для підприємства, що виникають через різні фактори зовнішнього середовища, можуть зумовлювати процес укла­дення угод про міжнародне передання технологій.

Якщо ринок збуту певного товару занадто малий, щоб здійснити прямі інвестиції, це дасть змогу укласти угоду про міжнародне пере­дання технологій, якщо іноземне підприємство може налагодити виробництво без значних інвестицій. У цьому разі власнику технології слід передати технології за кордон. В інших випадках вихід на зарубіжний ринок для власника технології є занадто дорогим. Це справедливо для олігопольного лідерства на ринку. За цих умов власника технології може зацікавити передання технології лідеру зарубіжного ринку. Дж. Бергман зазначає, що причиною передання технології за кордон часто є супутні ефекти.

Іншим мотивом міжнародних угод про передання технологій є змога ліпшого проникнення на ринок, якщо вітчизняний власник технології не може самостійно забезпечити іноземний ринковий попит. Тому передання технології зарубіжному підприємству є необхідним, щоб не втратити цей ринок. Це об'єктивно тоді, коли є небезпека втрати вітчизняним підпри­ємством за кордоном своїх прав захисту без виконання ліцензії. Особливо важливо це для країн, що розвиваються.

В інших випадках укладання угод про міжнародне передання техно­логій можна пояснити тим, що вітчизняні клієнти переймають досвід діяльності іноземців і змушують постачальників прямувати за ними в іншу державу. Залежно від досвіду зарубіжних постачальників, надан­ня ліцензії закордонному підприємству матиме перевагу порівняно з експортом і прямими інвестиціями.

Передання технології часто зумовлюють державні обмеження. В ряді країн, що розвиваються, укладання цих угод – це єдина можли­вість виходу на зарубіжний ринок. Державними обмеженнями, що призводять до укладання угод про міжнародне передання технологій, є валютні обмеження, менш жорсткі в багатьох країнах для технологіч­ного мита (часто лише не вище певного максимального рівня податку), ніж для дивідендів або процентних виплат.

Контролювання імпорту часто дає змогу укласти угоди про між­народне передання технологій як єдиної можливості виходу на зарубіж­ний ринок. Це справджується для контролювання інвестицій і обме­ження відносин участі в іноземному підприємстві.

Теорія зовнішніх обмежень включає змінні, що під час аналізу навко­лишнього середовища впливають: на величину ринку, правову ситуацію, економічну і фінансову політику, митні обмеження, імпортні обмеження, та місцеві інструкції. За допомогою використання таких мотивів, як прямування за клієнтом за кордон, утрата прав захисту за кордоном, недостатня величина ринку і супутній ефект, описують причини, що ініціюють іноземну діяльність.

 

 

г) Теорії інтернаціоналізації, що розглядають одночасно різні стратегії виходу на ринок

 

Теорія інтернаціоналізації

 

Теорія інтернаціоналізації базується на підході трансакційних витрат Р. Коуз, в якому розглянуто ефективність різних форм транс­акцій. Причому витрати на ринкові трансакції порівнюються з витра­тами на трансакції у межах організації. Р. Коуз доходить висновку, що здійснення багатьох трансакцій через ринок є неефективним. Таким чином, трансакції слід здійснювати не через ринок, а з використанням координаційних механізмів у межах організації. Велика кількість трансакцій є можливою лише в межах підприємства (відмова від рин­кового механізму). Тому інтеграція трансакцій на підприємстві є ефек­тивнішою, оскільки в межах підприємства їх можна здійснити з мен­шими витратами. Інтеграцію трансакцій на підприємстві називають процесом інтернаціоналізації.

П. Баклі та М. Кассон застосували підхід трансакційних витрат щодо ТНК і на основі цього розвинули теорію інтернаціоналізації. Вони вважа­ють, що виникнення ТНК є результатом інтернаціоналізації недоско­налих ринків. Насамперед вчені розглядають як недосконалі ринки на­півфабрикатів і нематеріальних ресурсів, а саме знання і досвід. Разом з цим, інші галузі нематеріального виробництва і надання послуг, такі як розвиток і дослідження, фінансовий менеджмент і дистрибуція, на їхню думку, часто краще інтернаціоналізувати, а не закуповувати через ринок. У процесі інтернаціоналізації за допомогою ПІІ підприємства можуть використовувати ці переваги значно дешевше у міжнародному масштабі, ніж шляхом використання ринкових рішень, як, наприклад, у випадку експортування. Якщо напівфабрикати і нематеріальні ресурси в міжнарод­ному масштабі можна використати дешевше в межах підприємства, ніж через іноземні ринки, це веде до виникнення ПІІ і, разом із цим, до ство­рення транснаціональної корпорації. За допомогою регресивного аналізу П. Баклі та М. Кассон випробували свою теорію і дійшли висновку, що міжнародні підприємства в галузях із високою інтенсивністю досліджень мають високий ступінь інтернаціоналізації.

Теорія інтернаціоналізації Дж. Йохансона/Дж. Валне

 

Організаційні процеси навчання певного підприємства – вихідне положення теорії. Центральним пунктом цієї теорії є припущення, що підприємства, які не мають досвіду в сфері міжнародної діяльності, віддають перевагу найменш ризикованій формі інтернаціоналізації – експорту. Лише після набуття знань і досвіду у сфері міжнародної діяль­ності підприємство обиратиме більш ризиковані форми інтернаціоналізації з підвищеними ринковими зобов'язаннями і з можливостями отримання вищих прибутків.

Основні висновки теорії підтверджено багатьма емпіричними до­слідженими. Проте ця теорія має також ряд недоліків. Так, її висновки обмежені початковою стадією інтернаціоналізації, коли основним обме­женням інтернаціоналізації є нестача міжнародного досвіду. Крім цього, критиці піддається те, що не вказується величина необхідного рівня зростання знань, тому неможливо визначити час переходу від менш до більш ризикованих форм інтернаціоналізації. Емпіричні дослідження також підтверджують, що проникнення на іноземні ринки насамперед із товаром, що має короткий життєвий цикл і значний синергічний по­тенціал, відбувається не послідовно, а паралельно.

Еклектична теорія міжнародного виробництва Дж. Даннінга

 

У кінці 1980-х рр. відомий теоретик ТНК професор Редингського університету (Велика Британія) Дж. Даннінг розробив еклектичну тео­рію, що стала новим етапом у дослідженні проблем ТНК. У цій теорії об'єднано окремі елементи різних теоретичних підходів щодо дослі­дження ТНК і запропоновано загальний підхід до дослідження причин зростання міжнародного виробництва ТНК.

Згідно з цією теорією, вид і спосіб міжнародної діяльності підпри­ємства залежить не лише від одного, а від ряду факторів. Дж. Даннінг визначив 3 фактори як категорії переваг.

Для того, щоб національна фірма могла перетворитися на ТНК, вона має насамперед володіти перевагами власності порівняно з іншими фірмами. Переваги власності створюють умови для здійснення трансферу портфельних ресурсів, тобто надання ліцензій або укладання управлінських договорів. Розрізняють такі переваги власності:

а) загальні переваги власності (патенти, "ноу-хау" у менеджмен­ті, державний захист тощо);

б) переваги власності, наявні в уже заснованих дочірніх підприєм­ствах порівняно з новими (доступ до потужностей, синергія завдяки
спільним закупівлям);

в) переваги власності як результат багатонаціональності (можли­вість диверсифікації ризиків через валютне управління, використання
різного обладнання).

Якщо поряд із перевагами власності наявні переваги інтернаціона­лізації, за Дж. Даннінгом, це зумовлює експор­тування. Переваги інтернаціоналізації проявляються тоді, коли транс­акції можна здійснити дешевше в межах підприємства, ніж на ринку.

Ринок трансакцій характеризується недосконалістю, яка проявля­ється у:

а) структурних недоліках (антиконкурентна політика учасників);

б) недоліках внутрішнього ринку: невизначеність попиту і пропо­зиції на товари і послуги, непослідовність і нераціональна поведінка
суб'єктів.

Отже, інтернаціоналізація є засобом подолання недосконалості рин­ку, а наявність переваг інтернаціоналізації пояснює те, чому фірма не продає і не здає в оренду наявні активи, а мінімізує трансакційні витрати й обмежує поширення і функціонування активів мережею своїх вироб­ничих філій, створених за допомогою прямих іноземних інвестицій.

Крім цього реальні переваги місцезнаходження підприємства створюють передумови для здійснення ПІІ. Переваги місця розташу­вання можуть виникати насамперед на основі факторних витрат, вдоско­налення інфраструктури та створення політичних умов (особливо торговельних бар'єрів в інших країнах), наявності фізичної дистанції (мова, культура) певної країни перебування.

Таким чином, Дж. Даннінг поєднує в своїй аргументації висновки монополістичної теорії переваг, теорії місцезнаходження і теорії інтер­націоналізації, тому ця теорія називається еклектичною.

Слід зауважити, що категорії переваг не існують окремо одна від одної, а поєднані між собою. Так, наприклад, переваги місця розташу­вання (як вказано у "діамантовій" теорії інтернаціоналізації М. Портера) у довготерміновій перспективі стають перевагами власності. Крім цього, на рішення щодо інтернаціоналізації підприємства впливають три контекстні фактори – земля, галузь і підприємство. Тому, наприклад, імовірно, що країна з великим внутрішнім ринком, який пропонує підприємствам, що діють на ньому, значний потенціал для реалізації переваг масового виробництва і диверсифікації, сприяє інтернаціоналі­зації, на відміну від підприємств, які є вихідцями з країн із невели­ким внутрішнім ринком.

Крім цих трьох контекстних категорій, Дж. Даннінг пізніше додав до еклектичної теорії інші змінні, наприклад, можливі причини непридат­ності ринку, особливі для окремих підприємств структурні змінні й інші фактори впливу. За допомогою цих доповнень, з одного боку, підвищу­ється реальність цієї теорії, з іншого боку, це робить її змістовність знач­ною мірою відносною. Також піддається критиці те, що взаємні прямі інвестиції між двома або більшою кількістю країн не можна пояснити, бо, за еклектичною теорією, відповідно лише одна з країн може володіти перевагами місця розташування порівняно з іншими, і тому прямі інвес­тиції можуть спрямовуватись лише в одному напрямку. Проте цей аргумент втрачає свою силу, оскільки взаємні інвестиції мають пе­реважно інтерсекторальний характер, і це підкреслює вплив характерних для галузі факторів на категорії переваг.

 

Теорії ТНК