Характерні а спекти зарубіжного досвіду формування та устрою територіальних громад

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ЗЕМЛЕВПОРЯДНОГО ПРОЦЕСУ ТА ФОРМУВАННЯ ТЕРИТОРІЙ ГРОМАД З ВИКОРИСТАННЯМ ГІС-ТЕХНОЛОГІЙ

 

Висновки до розділу 1

Територіальний устрій держав склався т

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ЗЕМЛЕВПОРЯДНОГО ПРОЦЕСУ ТА ФОРМУВАННЯ ТЕРИТОРІЙ ГРОМАД З ВИКОРИСТАННЯМ ГІС-ТЕХНОЛОГІЙ

 

Характерні а спекти зарубіжного досвіду формування та устрою територіальних громад

 

Основою системи місцевого самоврядування сучасної держави є її адміністративно-територіальний устрій, що виступає однією з найважливіших складових організації держави. Для підвищення дієздатності територіальних громад, максимального використання їх матеріальних та людських ресурсів, підвищення якості надання адміністративних та соціальних послуг населенню необхідне проведення адміністративної реформи. Її реалізація можлива шляхом укрупнення територіальних громад або їх подрібнення, посилення регіонального самоуправління, муніципального співробітництва, формування неформальних міжмуніципальних структур та ін.[2].

Європейський досвід формування територіальних громад висвітлено у працях Р. А. Науменка, В. В. Рильської, А.П. Лелеченко, Г.Л. Монастирського, С. В. Алфьорова. Дослідженням європейського досвіду вдосконалення адміністративно-територіального устрою та реформування місцевого самоврядування займалися І. І. Бодрова, П. М. Любченко.

Адміністративно-територіальний устрій зарубіжних країн формувався під впливом географічних чинників у їх сукупності з економічними, соціальними та демографічними особливостями територій. Зміна цих факторів, зумовлена динамікою суспільного прогресу, призводить до відповідних змін в адміністративно-територіальному устрої держави[1].

Адміністративно-територіальний устрій значної частини провідних країн світу є досить консервативним. У таких державах, як США, ФРН, Іспанія, Італія, Швейцарія та ін., основи сучасної системи адміністративно-територіального устрою сформувалися ще у ХІХ ст., у Франції - у XVIII ст., а у Великій Британії вони були закладені ще в епоху раннього феодалізму. Тому в системі адміністративно-територіального устрою деяких зарубіжних держав донині існують досить застарілі територіальні одиниці з невеликою територією та кількістю населення[1].

Загалом серед країн Європи виділяють дві узагальнені схеми об'єднання територіальних громад: північноєвропейська, в рамках якої відбувалося формування крупних муніципалітетів (Швеція, Англія) та південноєвропейська - з об'єднанням громад у відносно невеликі муніципалітети (Франція, Італія).

Внаслідок об’єднання у Швеції середній розмір громади становить 34 тис мешканців, у Данії - 55 тис, в Англії - 120 тис. У деяких землях Німеччини реформи привели до збільшення середнього розміру муніципалітету до 45 тис жителів.

Існування великої кількості дрібних територіальних громад з невеликим ступенем їх спроможності у виконанні покладених функцій і завдань є актуальною і для України. У сучасній Центральній та Східній Європі є країни з великою кількістю органів місцевого самоврядування (Чехія, Словаччина, Угорщина, Латвія, Естонія), країни, територіальна система яких є консолідованою (Литва, Болгарія, Польща) та декілька країн із середнім рівнем показників (Македонія, Албанія, Словенія, Хорватія, Румунія)(Додаток А) [1,2].

Для усунення роздробленості територіальних одиниць здійснюються різноманітні заходи щодо об’єднання та консолідації ресурсів окремих утворень. (Табл. 1.1)

Таблиця1.1. Особливості укрупнення територіальних громад в Європі

Держава	Муніципалітети менше 500 громадян (%)	Методи укрупнення
Чехія		Добровільне об’єднання
Словаччина		Адміністративне укрупнення
Угорщина		Адміністративне укрупнення
Болгарія		Адміністративне укрупнення
Польща		Адміністративне укрупнення
Україна		Добровільне об’єднання

Критерії укрупнення адміністративно-територіальних одиниць:

- територія;

- чисельність населення;

- компетенція органів влади різного територіального рівня;

- політична та фінансова автономія територіальних органів;

- механізм надання публічних послуг [2].

В країнах зі значною територією і чисельністю населення існує велика кількістю низових територіальних одиниць що зумовлює необхідність створювати один або декілька проміжних рівнів територіальної організації. У зв’язку з цим на рівень базових територіальних громад у таких країнах може бути перерозподілено менше функцій, оскільки частина з них закріплюється за органами регіонального та субрегіонального рівня.

В Україні існує триступенева система територіального управління, сформована в 20 – 30-х рр. ХХ ст.(область, район, сільські ради). Для Польщі створення триступеневої системи управління територіальними одиницями стало однією зі складових реформи (до існуючої двоступеневої системи територіальних одиниць (гміна і воєводство) було введено ще один ступінь - повіт). У результаті повітової реформи, що відбувалася з 1993 по 1998 роки, на території Польщі було утворено 373 повітові одиниці, в тому числі 308 повітів і 65 міст зі статусом повіту. По її завершенні у 1998–1999 роках була проведена реформа воєводська. Так, відповідно до Закону «Про запровадження основного триступеневого територіального поділу держави» від 24.07.1998, який набрав чинності з 1 січня 1999 року, територію країни було поділено на 16 воєводств[1].

Чехія однією з європейських країн з найвищим ступенем подрібненості муніципалітетів (близько 80 % муніципалітетів нараховує менше ніж 1 000 осіб). Ця проблема була вирішена створенням муніципальних союзів, які є об'єднаннями міжмуніципальної кооперації («мікрорегіонами»). Аналогічний досвід міжмуніципальної взаємодії існує у Франції, де створено міжкомунальні об’єднання [2]. В результаті цього у Франції почали створюватися «комуни комун», кількість яких зросла з 193 у 1993 році до 1 349 – у 1999. Такі утворення мали різноманітні форми та юридичний статус і, відповідно, потребували певної уніфікації. З цією метою законом від 1999 року було чітко визначено три можливі форми міжкомунальної співпраці, кожна із яких має відмінний правовий статус та специфічну податкову базу. І вже з 1 січня 2002 року було утворено 14 регіонів метрополій, 120 агломерацій та 2033 об’єднання комун. Загалом такі об’єднання покривають 75 відсотків населення Франції[1]. Подібний шлях до підвищення дієздатності та спроможності територіальних громад передбачений і Концепцією реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні [3].