Основні причини які призвели до загрожую чого стану довкілля в укр..

Основні причини які призвели до загрожую чого стану довкілля в укр..

раціональне використання природних ресурсів, профілактика забруднення середовища промисловими відходами та транспортом, запобігання знищенню природних угруповань, збереження генофонду рослинного і тваринного світу. Екологія дає уявлення про те, яким чином досягти симбіозу техніки, виробництва і природи

господарська діяльність людського суспільства, екстенсивне використання природних ресурсів, величезні масштаби відходів - все це входить у протиріччя з можливостями планети (її ресурсним потенціалом, запасами прісних вод, здатністю біосфери до самоочищення).

Діяльність людської цивілізації дедалі більше охоплює біотичні й абіотичні ланки довкілля, поступово змінюючи його під свої потреби. (Цей вплив людини на довкілля названо техногенезом, а ті частини біосфери, атмосфери, гідросфери і літосфери, які перебувають під техногенним впливом людської цивілізації, — «техносферою»). Техногенне освоєння значної частини планети Земля, поряд із задоволенням потреб людської цивілізації (освоєння нових ресурсів, створення нових комунікацій, джерел енергії, засобів швидкого пересування і комфортного стилю життя тощо), дедалі більше деформує, пригнічує, руйнує і винищує її біоту, забруднює атмосферу і гідросферу, призводить до деградації ґрунтів, порушує природну цілісність та геохімічну природність земної кори.

Антропогенна діяльність загрожує природі у планетарному масштабі. Згідно зі спеціальною доповіддю «Становище в світі», що публікується щорічно Інститутом спостережень за світом (Worldwatch Institute, USA), основними глобальними екологічними проблемами вважають проблеми енергоресурсів, харчування, знеліснення територій, скорочення біорізноманіття, забруднення атмосфери, коливання клімату, руйнування озонового шару, великої кількості відходів, пандемії СНІДУ.

копалин більше, ніж за всю попередню історію людства. І потреби в них у найближчі десятиліття збільшаться удвічі, хоча прогноз добування і виробництва енергоносіїв не дає підстав сподіватися на їхню реалізацію.

Харчування. Забруднення і зростаючий дефіцит прісної води може стати однією з перешкод збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Прісна вода становить лише 2% всіх водних ресурсів Землі і її кількість дорівнює 3×10¹⁶ тонн (з них 86% в сніжно-льодових утвореннях, 13% - в підземних водах і тільки 1% - в озерах, річках та ґрунті). На кожного жителя Землі припадає близько 9 тис. м³ води (мова йде про доступну питну воду з річок і озер). Сьогоднішні запаси прісної води на душу населення удвічі менші, ніж були 50 років тому, і в майбутньому вони далі зменшуватимуться

Види джерел забруднення.

Забруднення бувають природними, тобто спричиненими природ­ними, зазвичай катастрофічними чинниками (повені, виверження вулка­нів) та антропогеними (зумовлені діяльністю людини). Речовини, які спричи­нюють забруднення, називають забрудниками, або полютантами. Існують різні принципи класифікації забруднень навколишнього се­редовища – за типом походження, за часом взаємодії з довкіллям, за способом впливу тощо.

За джерелами виникнення забруднення поділяють на:

· промислові (наприклад, зумовлені оксидом сульфуру SО₂). Одним із головних джерел забруднення повітря є спалювання палива на ТЕС і ТЕЦ. Під час спалювання І т вугілля утворюється до 23 кг попелу, 15 кг оксиду сульфуру (IV). У багатьох містах України концентрації за­бруднювальних речовин у кілька разів перевищують ГДК;

· транспортні. Вихлопні гази автомобільного транспорту містять у середньому 4-5 % оксиду карбону (II), сульфуровмісні сполуки, ненасичені вуглеводні й альдегіди, сполуки плюмбуму – в разі застосування етильованого бензину, та канце­рогенні сполуки. Легковий автомобіль під час руху викидає за 1 годину до 3 м³ оксиду карбону (II) СО, а вантажний – понад 6 м³;

· сільськогосподарські. У сільському господарстві для підвищення врожаїв і продуктивності зе­мель застосовують пестициди, які змиваються з полів у ріки, озера та інші водойми;

· побутові (наприклад, синтетичні мийні засоби).

Механічний метод очищення викидів (пилоочисна камера,циклон,рукавний фільт, барботажно пінний пиловльовлувач)та скидів (радіальний відстійник, зернистий фільтр) (конструкція, принцип роботи, степінь очищення)

Механічні методи застосовують для очищення вентиляційних та інших газових викидів від грубодисперсного пилу. Основними механізмами осадження завислих частинок є дія сил гравітації, інерції, дифузії, а також відцентрових сил та сил зчеплення.

Існує два види пиловловлення: сухе і мокре. З економічного погляду доцільними є сухі пиловловлювачі. Вони дають змогу повернути у виробництво вловлений пил, тоді як при мокрому утворюються водяні суспензії, переробка яких потребує додаткових матеріальних затрат. Недоліком сухого пиловловлення є те, що воно забезпечує висо­кий ступінь очищення лише за умови малої запиленості відхідних газів. Ці методи використовуються в основному для попереднього (грубого) очищення газів перед обладнанням другої та третьої груп методів.

Механічне сухе пиловловленняздійснюють в пилоосаджувальних камерах, інерційних пиловловлювачах, циклонних сепараторах, механічних та електричних фільтрах. В пилоосаджувальних камерах очищують гази з грубодисперсними часточками пилу розміром від 50 до 500 мкм

Принципова конструктивна схема

пилоосаджувальної камери:

1 – корпус; 2 – бункер; 3 – штуцер для видалення пилу

 

Рис.5.2. Конструкції пилоосаджувальних камер:

1 – полиці; 2 – перегородки; 3 – ланцюгова або дротяна завіса

Перевагою інерційних пиловловлювачів є невеликі габарити, що забезпечують швидкість руху газів 10...15 м/с. Достатньо високий гідравлічний опір 200...300 Па забезпечує ступінь вловлення до 65-80% частинок розмірами менше 25...30 мкм. За конструкцією найпростіші інерційні пиловловлювачі (рис. 5.3) бувають з вертикальною перегородкою (а), з центральною трубою (б), з боковим штуцером (в) та з горизонтальними елементами (г).

 

МЕТОДИ ЗНИЖЕННЯ ШУМУ

В боротьбі з виробничим шумом застосовуються, не враховуючи індивідуальних засобів захисту, два основних методи: зменшення шуму в джерелі його виникнення; послаблення шуму на шляху його розповсюдження.

Заходи та засоби захисту від шуму поділяються на колективні та індивідуальні, причому останні застосовуються лише тоді, коли заходами та засобами колективного захисту не вдається знизити рівні шуму на робочих місцях до допустимих значень. Призначення засобів індивідуального захисту (313) від шуму - перекрити найбільш чутливі канали проникнення звуку в організм - вуха. Тим самим різко послаблюються рівні звуків, що діють на барабанну перетинку, а відтак - і коливання чутливих елементів внутрішнього вуха. Такі засоби дозволяють одночасно попередити розлад і всієї нервової системи від дії інтенсивного подразника, яким є шум.

Засоби колективного захисту від шуму подібно до віброзахисту (див. рис. 2.24) поділяються за такими напрямками:

- зменшення шуму в самому джерелі;

- зменшення шуму на шляху його поширення;

- організаційно-технічні заходи;

- лікувально-профілактичні заходи.

Зменшення шуму в самому джерелі - найбільш радикальний засіб боротьби з шумом, що створюється устаткуванням. Досвід показує, що ефективність заходів щодо зниження шуму устаткування, що вже працює, досить невисока, тому необхідно прагнути до максимального зниження шуму в джерелі ще на стадії проектування устаткування. Це досягається за допомогою наступних заходів та засобів: удосконалення кінематичних схем та конструкцій устаткування; проведення статичного та динамічного зрівноважування і балансування; виготовлення деталей, що співударяються, та корпусних деталей з неметалевих матеріалів (пластмас, текстоліту, гуми); чергування металевих та неметалевих деталей; підвищення точності виготовлення деталей та якості складання вузлів і устаткування; зменшення зазорів у з'єднаннях шляхом зменшення припусків; застосування мащення деталей, що труться, і т. ін. У табл. 2.11 наведено показники ефективності деяких заходів щодо зменшення шуму в самому джерелі.

Види ГДК, ГДС, ГДВ

ГДК полютанта – це такий його максимальний вміст у природному середовищі (воді, повітрі, ґрунті) або продукті, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров'ю в разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

Для кожного типу середовища встановлюються різні види ГДК:

- для повітряного середовища: ГДКр.з (ГДК робочої зони, за яку вважають простір заввишки до 2 м над підлогою, де знаходяться робітники (рівень вдихання)), ГДКм.р (ГДК максимальна разова: при вдиханні впродовж 20 хв не повинна спричинювати негативних наслідків в організмі людини), ГДКс.д (ГДК середньодобова – вміст забрудника, який не повинен негативно впливати в разі необмежено тривалого (впродовж років) вдихання);

- для водного середовища: ГДКв (для водойм господарсько-питного і побутового призначення), ГДКв.р. (для водойм рибогосподарського водокористування);

- для ґрунту: ГДКгр (для орного шару ґрунту) – не повинна негативно впливати не тільки на здоров'я людини, а й на самоочисну здатність ґрунту.

- для продуктів харчування: ГДКпр.

Кожне підприємство зобов’язане мати: проект нормативів гранично допустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин в атмосферу та проект нормативів гранично допустимих скидів (ГДС) шкідливих речовин у водний басейн.

ГДВ (ГДС) – така кількість забруднюючих речовин, що надходить у навколишнє середовище з окремого джерела за одиницю часу та, з урахуванням дії інших джерел, не створює рівня забруднення, що перевищує ГДК.

Якщо з технічних або економічних причин досягнення норм ГДВ (ГДС) у поточному році неможливе, підприємству встановлюються нормативи тимчасово узгоджених викидів (ТУВ) і тимчасово узгоджених скидів (ТУС). Вони встановлюються тільки на певний термін до досягнення ГДВ (ГДС).

основні причини які призвели до загрожую чого стану довкілля в укр..

раціональне використання природних ресурсів, профілактика забруднення середовища промисловими відходами та транспортом, запобігання знищенню природних угруповань, збереження генофонду рослинного і тваринного світу. Екологія дає уявлення про те, яким чином досягти симбіозу техніки, виробництва і природи

господарська діяльність людського суспільства, екстенсивне використання природних ресурсів, величезні масштаби відходів - все це входить у протиріччя з можливостями планети (її ресурсним потенціалом, запасами прісних вод, здатністю біосфери до самоочищення).

Діяльність людської цивілізації дедалі більше охоплює біотичні й абіотичні ланки довкілля, поступово змінюючи його під свої потреби. (Цей вплив людини на довкілля названо техногенезом, а ті частини біосфери, атмосфери, гідросфери і літосфери, які перебувають під техногенним впливом людської цивілізації, — «техносферою»). Техногенне освоєння значної частини планети Земля, поряд із задоволенням потреб людської цивілізації (освоєння нових ресурсів, створення нових комунікацій, джерел енергії, засобів швидкого пересування і комфортного стилю життя тощо), дедалі більше деформує, пригнічує, руйнує і винищує її біоту, забруднює атмосферу і гідросферу, призводить до деградації ґрунтів, порушує природну цілісність та геохімічну природність земної кори.

Антропогенна діяльність загрожує природі у планетарному масштабі. Згідно зі спеціальною доповіддю «Становище в світі», що публікується щорічно Інститутом спостережень за світом (Worldwatch Institute, USA), основними глобальними екологічними проблемами вважають проблеми енергоресурсів, харчування, знеліснення територій, скорочення біорізноманіття, забруднення атмосфери, коливання клімату, руйнування озонового шару, великої кількості відходів, пандемії СНІДУ.

копалин більше, ніж за всю попередню історію людства. І потреби в них у найближчі десятиліття збільшаться удвічі, хоча прогноз добування і виробництва енергоносіїв не дає підстав сподіватися на їхню реалізацію.

Харчування. Забруднення і зростаючий дефіцит прісної води може стати однією з перешкод збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Прісна вода становить лише 2% всіх водних ресурсів Землі і її кількість дорівнює 3×10¹⁶ тонн (з них 86% в сніжно-льодових утвореннях, 13% - в підземних водах і тільки 1% - в озерах, річках та ґрунті). На кожного жителя Землі припадає близько 9 тис. м³ води (мова йде про доступну питну воду з річок і озер). Сьогоднішні запаси прісної води на душу населення удвічі менші, ніж були 50 років тому, і в майбутньому вони далі зменшуватимуться