Способи ліквідації побутового сміття

Відходи – будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються в процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Побуто́ві відхо́ди — тип відходів, що створюються у житлово-комунальному господарстві

Відходи споживання – це відходи в результаті життєдіяльності людини Вони поділяються на комунальні стоки і тверді побутові відходи (харчові залишки, використана упаковка, відпрацьовані матеріали).

На початку людської історії відходами були залишки рослинного та тваринного походження. Вони не вимагали спеціального поводження, оскільки легко перегнивали, виступаючи складовою природного середовища. Побутове сміття вже давно не складається лише з органічних речовин, які швидко нейтралізуються природним шляхом.

До складу твердих комунальних відходів належать: папір, картон (41%); харчові відходи (21%); скло (12 %); залізо та його сплави (10%), штучні органічні матеріали, головним чином, поліетилен (5%); дерево (5%); шкіра і гума (3%); текстиль (2 %); алюміній та інші метали (1%).

тверді побутові відходи (ТПВ)

До твердих побутових відходів відносять картон, газетний, пакувальний або споживчий папір, всіляку тару (дерев'яна, скляна, металева); предмети та вироби з дерева, металу, шкіри, скла, пластмаси, текстилю та інших матеріалів, що вийшли з ужитку або втратили споживчі властивості; зламані або застарілі побутові прилади, - сміття, а також сільськогосподарські та комунальні харчові відходи[1].

рідкі побутові відходи (стічні води, фекалії)

Для зберігання та захоронення неутилізовуваних промислових відходів використовуються полігони, шламонокопичувачі, золовідвали. Площа полігону (не менше ніж 75–100 га) повинна бути розрахована на 20–25 років експлуатації.

Спалювання є найбільш технічно відпрацьованим серед усіх методів промислового переробляння ТПВ. Тривала практика спалювання відходів дозволяє чітко визначити його переваги та недоліки. Провідні незалежні європейські інститути вважають спалювання відходів вигідним, оскільки при цьому можна отримувати електроенергію і тепло. Але це єдиний позитивний момент, оскільки під час спалювання ТПВ утворюються вторинні, надзвичайно токсичні відходи (діоксини, фурани і біфeніли), які разом з важкими металами потрапляють у навколишнє середовище.

Повторне використання (рeциклінг). В умовах виснаження світових сировинних ресурсів украй нераціонально, як з економічного, так і з екологічного погляду, закопувати в землю готову сировину, придатну для використання. Головною ж проблемою використання цієї сировини стає її вилучення зі сміттєвої маси, оскільки в суміші вона практично непридатна для переробки. З огляду на неможливість повноцінного технічного сортування твердих побутових відходів (ТПВ), у системі керування ними пріоритет надається роздільному збиранню відходів на етапі їх утворення.

Види ГДК, ГДС, ГДВ

ГДК полютанта – це такий його максимальний вміст у природному середовищі (воді, повітрі, ґрунті) або продукті, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров'ю в разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

Для кожного типу середовища встановлюються різні види ГДК:

- для повітряного середовища: ГДКр.з (ГДК робочої зони, за яку вважають простір заввишки до 2 м над підлогою, де знаходяться робітники (рівень вдихання)), ГДКм.р (ГДК максимальна разова: при вдиханні впродовж 20 хв не повинна спричинювати негативних наслідків в організмі людини), ГДКс.д (ГДК середньодобова – вміст забрудника, який не повинен негативно впливати в разі необмежено тривалого (впродовж років) вдихання);

- для водного середовища: ГДКв (для водойм господарсько-питного і побутового призначення), ГДКв.р. (для водойм рибогосподарського водокористування);

- для ґрунту: ГДКгр (для орного шару ґрунту) – не повинна негативно впливати не тільки на здоров'я людини, а й на самоочисну здатність ґрунту.

- для продуктів харчування: ГДКпр.

Кожне підприємство зобов’язане мати: проект нормативів гранично допустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин в атмосферу та проект нормативів гранично допустимих скидів (ГДС) шкідливих речовин у водний басейн.

ГДВ (ГДС) – така кількість забруднюючих речовин, що надходить у навколишнє середовище з окремого джерела за одиницю часу та, з урахуванням дії інших джерел, не створює рівня забруднення, що перевищує ГДК.

Якщо з технічних або економічних причин досягнення норм ГДВ (ГДС) у поточному році неможливе, підприємству встановлюються нормативи тимчасово узгоджених викидів (ТУВ) і тимчасово узгоджених скидів (ТУС). Вони встановлюються тільки на певний термін до досягнення ГДВ (ГДС).