Формування особистості у період ранньої юності.

Емоційно-вольова сфера. Порівняно з підлітками зростає рівень свідомого самоконтролю, хоч саме в цьому віці найбільше скаржаться на слабкість волі, залежність від зовнішніх впливів і такі характерологічні риси, як капризність, ненадійність, схильність легко і безпричинно ображатися тощо.

Залежність емоційних реакцій підлітків від гормональних та фізіологічних процесів певною мірою зберігається і в період ранньої юності, однак вона вже не визначає всіх особливостей емоційної сфери. Останні залежать також від соціальних факторів і умов виховання, причому індивідуально-типологічні відмінності часто суттєвіші за вікові.

Всі основні структури темпераменту і його залежності від властивостей нервової системи задаються ще у підлітковому віці. Рання юність відзначається посиленням інтегральних зв'язків між його елементами, внаслідок чого полегшується управління людиною власними реакціями (В. Мерлін). Так, юнаки та дівчата, незалежно від типу нервової системи, стримані та врівноважені порівняно з підлітками (О. Кучменко).

У цілому ж можна сказати, що емоційні труднощі та негаразди не є типологічними для юнацького віку. Ймовірніше, що тут відбувається виявлення деякої загальної закономірності, а саме: підвищення рівня організації і саморегуляції організму призводить до збільшення емоційної чутливості, але паралельно зростають і можливості психологічного захисту (І. Кон).

Загальне емоційне самопочуття стає рівнішим. Афективні вибухи, характерні для підлітків через їхню постійну збудженість, зустрічаються рідше. Емоційне життя стає багатшим за змістом, йде диференціація, за відтінками почуттів. Інтенсивно розвиваються відкритість до емоційних впливів, здатність до співпереживань, емоційна чутливість.

Розвиток самосвідомості. У період ранньої юності принципово змінюється ставлення до власної особистості. Якщо для підліткового віку характерним є бурхливий розвиток самосвідомості, то тепер йдеться вже про формування нової якості особистості, усвідомлення себе як особистості неповторної, з власними думками, переживаннями, почуттями, поглядами та оцінками.

Високий рівень розвитку самосвідомості породжує інтерес до власної особистості, до форм її організації та саморегулювання.

Основний психологічний здобуток юності - відкриття для себе власного внутрішнього світу. Зовнішній, фізичний світ тепер - лише одна з можливостей суб'єктивного досвіду, центром якого є власна особистість, власне "Я". Процес відкриття власного "Я" складний і внутрішньо суперечливий. Несподівано виявляється, що "внутрішнє" "Я" не збігається із "зовнішньою" поведінкою, внаслідок чого актуальною стає проблема самоконтролю. Невизначеність, недостатня диференційованість, розмитість "Я" в цьому віці зумовлюють почуття стурбованості та внутрішньої порожнечі, яку слід чимось наповнити, що, у свою чергу, породжує посилення потреби у спілкуванні та одночасне зростання його вибірковості, посилення потреби у відокремленні від інших.

Уявлення про себе співвідноситься передусім з певним груповим образом "Ми" (образ типового представника свого віку і статі), але ніколи з ним повністю не збігається. Образ власного "Я", як правило, більш диференційований і включає в себе інші нормативні якості порівняно з образом "Ми". Так, юнаки вважають себе менш сміливими, менш комунікабельними та життєрадісними, ніж однолітки, зате добрішими і з краще розвинутою здатністю зрозуміти іншу людину. Дівчата ж приписують собі меншу комунікабельність, зате більшу щирість, справедливість й вірність (І. Кон, В. Лосенков). Аналогічна тенденція виявлена, скажімо, і в молодих французів (Б. Заззо).

Надзвичайно важливий процес у розвитку юнацької самосвідомості - це формування особистісної ідентичності, почуття індивідуальної самототожності та цілісності.

Нерозв'язаність цих задач зумовлює формування у молодих людей неадекватної ідентичності. Розвиток останньої може йти за такими основними напрямами: відмова від психологічної Інтимності, уникнення тісних міжособових стосунків з іншими; розмивання почуття часу, неспроможність будувати життєві плани, страх ставати дорослим, страх змін; розмивання продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси і зосередитися на якійсь одній, основній діяльності; формування "негативної ідентичності", відмова від самовизначення і вибір негативних зразків для наслідування.

Істотні відмінності спостерігаються і в стилі спілкування та між особових стосунків. Психологічна інтимність, глибокі почуття та взаємність стосунків притаманні передусім стадіям "мораторію" та "зрілості", тоді як для етапів "невизначеності" та "передчасності" більшою мірою характерні стереотипні контакти. Серед молодих людей з "невизначеною" Ідентичністю виявлено найбільше ізольованих (С. Хаузер, Л. Кале).

Важливим моментом стає формування почуття дорослості, причому не взага­лі, як це мало місце у підлітковому віці, а саме чоловічої і, відповідно, жіночої дорослості. Особливо інтенсивно розвивається сприймання себе як особи певної статі з характерними потребами, мотивами, ціннісними орієнтаціями, ставленнями до представників протилежної статі та відповідними формами поведінки (І. Дубровіна). Самосвідомість та самооцінки юнаків і дівчат серйозно залежать від стереотипних уявлень про нормативні образи чоловіка та жінки, які визначені історично зафіксованою диференціацією статевих ролей.

Центральним новоутворенням ранньої юності, як уже зазначалося, стає самовизначення не лише особистісне, а й професійне. У 80-ті роки у виборі професії старшокласники передусім орієнтувались на її престижність (соціальну значущість), вимоги професії до особистості, принципи і норми взаємин, характерні для певного професійного кола. Сьогодні найважливішим фактором став матеріальний.

Самовизначення пов'язане зі спрямованістю в майбутнє, якісно іншим сприйманням часу, коли сьогодення постійно співвідноситься з майбутнім, оцінюється з позицій майбутнього. Нове усвідомлення часу позитивно впливає на формування особистості за наявності впевненості в собі, у своїх можливостях і силах.

Динаміка юнацької самооцінки в сучасних умовах свідчить про деякі характерні тенденції. Так, у десятикласників самооцінка, як правило, висока, порівняно безконфліктна і стійка. У цьому віці юнаки та дівчата оптимістично оцінюють себе, свої можливості, а відтак не виявляють надмірної тривожності.

У випускному класі ситуація ускладнюється, оскільки вже потрібно робити реальний вибір свого майбутнього. Частина випускників і тут зберігає оптимістичну самооцінку (вона не дуже висока, але гармонійно поєднує наміри з оцінкою власних можливостей), в інших самооцінка вкрай висока, охоплює всі сторони життя, змішуючи реальність з бажаним, третім (серед них більшість - дівчата) притаманна низька, конфліктна самооцінка, невпевненість у собі, гостре переживання добре усвідомлюваної невідповідності своїх прагнень наявним можливостям (І. Кулагіна).

Загалом юність - це період стабілізації особистості, вироблення системи стійких поглядів на світ і своє місце в ньому, особистісного й професійного самовизначення.

 

Питання для самоконтролю:

1. Дайте характеристику основним новоутворенням на стадії немовляти.

2. Які основні фази розвитку немовляти Ви знаєте?

3. Охарактеризуйте соціальну ситуацію розвитку кожного вікового етапу.

4. В чому особливість фізичного розвитку дитини на кожному віковому етапі?

5. В чому полягають психологічні особливості розвитку особистості дошкільника?

6. Скільки вікових криз Вам відомо? Назвіть їх.

7. Як проходить формування особистості дитини в молодшому шкільному віці?

8. В чому полягає специфіка взаємостосунків з дорослими та однолітками в період юнацтва?

 

Висновки (стисле резюме)

Формування усвідомленого батьківства, знань умінь та навичок з виховання та навчання дитини серед молоді, неможливе без володіння інформацією про особливості анатомо-фізіологічного та психологічного розвитку дитини на різних вікових етапах. Маючи дану інформацію майбутні батьки матимуть змогу оминути багато «підводних каменів» на шляху формування повноцінної, всебічно розвинутої особистості. Тому соціальному працівнику, як спеціалісту, є дуже важливим при проведенні соціально-просвітницької роботи з усвідомленого батьківства передати майбутнім батькам знання з особливості розвитку дитини на різних вікових етапах.

 

Розділ 2.2.

Тема: „Типи та моделі сімейних стосунків та стилі, батьківської поведінки стосовно дітей та їх вплив на повноцінний розвиток дитини”.

 

Зміст.

1. Основні типи сімейних стосунків. Психоісторія сім’ї в Україні.

2. Типи сімейних стосунків. Тоталітарна та партнерська моделі сімї.

3. Стилі батьківської поведінки, різні класифікації.

Ключові слова:

«тоталітарна (авторитарна) сім'я», «партнерська (партнерська) сім'я», «батьківська поведінка», «асертивна поведінка».

 

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про два основні типі сім'ї, а також про головні моменти психоісторії сім'ї в Україні.

Знати характеристики тоталітарної та партнерської сімей, а також основних стилів батьківської поведінки та їх вплив на повноцінний розвиток дитини.

Володіти ключовими поняттями: «тоталітарна (авторитарна) сім'я», «партнерська (партнерська) сім'я», «батьківська поведінка», «асертивна поведінка».

 

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 2.2.

При вивченні Розділу 2.2. важливо:

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на положеннях:

– сімейні традиції на різних історичних етапах психоісторії України;

– психологічні наслідки післявоєнної тоталітарної сім'ї на чолі з жінкою;

– наслідки зростання хлопчиків та дівчат в тоталітарній матріархальній сім'ї.

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу:

– характеристики тоталітарної сім'ї;

– наслідки формування особистості в тоталітарній сім'ї;

– характеристики партнерської сім'ї.

Вивчаючи пункт 3, спробуйте відповісти на питання: «Які основні стилі батьківської поведінки Вам відомі?», «Який вплив на розвиток дитини має той або інший стиль батьківської поведінки?», «Чи використовуються стилі батьківської поведінки в чистому вигляді?».

Для цього зверніться до наступної літератури:

1. Гридковець Л. Світ подружнього життя/ Навчально-практичний посібник. – К., 2004.

2. Кон И.С. Ребенок и общество. - М., 1988.

3. Корсак К. Людина нового століття та її виховання// Рідна школа. – 2003. - №2.

4. Костів В.І. Народно-педагогічні ідеї минулого у формуванні сучасного сім’янина: Книга для вчителя. - Івано-Франківськ, 1996. - 196 с.

5. Кравець В.П. Психофізіологічні та психолого-педагогічні аспекти формування усвідомленого батьківства. - К.: Видавн. центр “Академія”, 2001. - 244 с.

6. Кузьминський А.І., Омельяненко В.Л. Педагогіка родинного виховання: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 324 с.

7. Мустаева Ф.А. Основы социальной педагогики. – М.: Изд-во «Академический проэкт», 2001. – С. 134-148.

8. Овчарова Р.В. Психологическое сопровождение родительства. – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2003. – 319 с.

9. Родинна педагогіка: Навч.-метод. посібник /А.А. Марушкевич, В.Г. Постовой, Т.Ф. Алексєєнко та ін. - К.: Видавець ПАРАПАН, 2002. - 216 с.

10. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. - К.: ІЗМН, 1997

11. Усвідомлене батьківство як умова повноцінного розвитку дитини: Методичні матеріали для тренера / Авт.-упор.: О.В. Безпалько, Т.Л. Лях, В.В. Молочний, Т.П. Цюман/ під заг. ред. Г.М. Лактіонової. - К.: Науковий світ, 2003. - 107 с.

 

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні типи сімейних стосунків. Законспектуйте основні моменти психоісторії сім’ї в Україні.

У наш час фахівці розрізняють два основних типи сім'ї: домінаторна (тоталітарна) сім'я та партнерська (демократична) сім'я.

Вважається, що суспільства, в яких домінують тоталітарні стосунки у сім'ї, легко можуть стати тоталітарними, а суспільства, в яких переважають партнерські сім'ї, мають більше шансів стати демократичними.

Аналізуючи історичну і етнографічну літературу з питань розвитку сімейних стосунків в Україні, розглядаючи сімейні традиції населення України, можна прийти до наступних висновків.

Сімейні традиції в українській сім'ї, по-перше, були досить демократичними, а по-друге, вони базувалися па правах і традиціях ставлення до власності. В українській сім'ї в ХVІІ-ХІХ століттях не тільки чоловіки, але й жінки мали деякі права на власність. Інакше кажучи, не було жорстко закріпленого права старшого сина, як в багатьох країнах Західної Європи. Особливо на лівобережній Україні і па Слобожанщині було прийнято рівномірно розподіляти батьківську власність між усіма членами сім'ї, включаючи дочок. Крім того, існував так званий договір на доглядання. В тому разі, коли такий договір заключався між батьками і дочкою, дочка успадковувала господарство. Проблема розподілу власності дуже тісно пов'язана з сімейними традиціями і розподілом ролей в сім'ї. В українській сім'ї, де завжди дуже популярною була легенда про матір-Берегиню, до матері ставилися з повагою і любов'ю. Жінка в українській сім'ї мала і деякі права у виборі чоловіка, могла дати «гарбуза», а інколи, навіть могла сама обрати собі нареченого.

Отже тоталітарні стосунки між членами родини не були домінуючими в український сім'ї, коли її розглядати у психоісторичному контексті. Пізніше, коли Україна стала частиною Російської імперії, коли в Україні було введене кріпацтво, а далі у складі Радянського Союзу, українська сім'я пережила всі метаморфози руйнування сім'ї у 20-х роках XX сторіччя та створення за часів Сталіна пуританської тоталітарної моделі сім'ї.

Можна стверджувати, що як раз сім'я опинилася в епіцентрі соціального експерименту у післяреволюційні роки.

Всі ці події відбиваються на житті кожного з нас, на тих психологічних моделях сімейної поведінки, що була і є притаманною нашим дідусям та бабусям, нашим татусям та матусям, а отже і нам самим як тим, хто несе цю соціальну естафету, хто виховує дітей саме зараз.

Отже, починаючи з 1917 року, в нашій країні був проведений своєрідний сімейний соціальний експеримент.

Більшовики виголосили, що сім'я є останньою фортецею буржуазії і тому буржуазні сімейні моделі повинні бути зруйнованими. О. Колонтай — головний «фахівець» з жіночих та сімейних проблем та інші більшовики-ідеологи у 20-х роках XX сторіччя виголосили платформу вільного кохання, незареєстрований шлюбу, суспільного виховання дітей.

Проте десь під кінець 30-х років виявилось, що суспільне виховання дітей не є ефективним. У тридцяті роки XX сторіччя владі у Радянському Союзі стало зрозумілим, що така модель відновлення народу, сімейних стосунків не є ефективною, не працює на цілі та цінності влади та суспільства.

Почалося формування нової моделі сімї, фактично, пуританської. Ця модель почала складатися під кінець 30-х років. Поряд з поверненням суспільства до сімейних цінностей розвивалася доктрина, характерна для тоталітарної держави – відлученням людства від сексу. Цю доктрину глибоко проаналізував відомий соціолог В. Райх. Фактично населення було відлучене від інформації про сексуальні стосунки, про протизаплідні засоби...

Ось з такою моделлю сім'ї радянські люди увійшли у часи Другої Світової Війни. В післявоєнний час більшість сімей опинилися у ситуації, коли під час війни було втрачено чоловіка та батька, практично все сімейно майно, а ті члени родини, які залишилися живими, були тяжко травмовані, часто фізично, а практично завжди психологічно. В цих умовах формувалася нова модель сім'ї. З одного боку, це була пост-травматична модель, яка відображала всі втрати, що понесла сім'я через війну. А з іншого боку, стосунки в цій сім'ї складалися як пуританські домінаторні. Жорсткі правила, система покарань, сімейні секрети, відсутність права на приватне життя і т.п. були характерними для багатьох сімей.

Суспільство, з свого боку, підтримувало цю модель сімейного життя - дуже мало інформації про секс, розподіл шкіл на жіночі і чоловічі, суворі правила суспільної поведінки, обов'язкова в очах громади реєстрація шлюбу, введення заборони на аборти... З одного боку, влада через заборону на аборти намагалася відновити населення, а з іншого — жінки, що мали так званих незаконно народжених дітей, опинилися незахищеними від пуританського осуду громади. Сталін, підтримуючи підвищення народжуваності дітей так, як він це розумів, увів для дітей, що народилися поза шлюбом, прочерк в свідоцтві про народження у графі «батько» — тим самим звільняючи батька від відповідальності за виховання цієї дитини.

В цих умовах і в цей післявоєнний час сформувався дуже своєрідний вигляд тоталітарної сім'ї, головою якої є жінка. Жінка виявилась відповідальною фактично за все. І за заробіток грошей, і за виконання домашньої роботи, і за виховання дітей, і за прийняття всіх рішень в сім'ї. І найболючіше це вдарило по хлопчиках. Вони виявилися заручниками жіночого виховання: і вдома, і в дитячому садочку, і в школі... Аналізуючи теорію відомого психолога А. Адлера з приводу того, що у хлопчика, якого виховує жінка, приймає за нього всі рішення, як наслідок розвивається особливий комплекс самоствердження, особливо у їх ставленні до жінок, що відбивається у часто насильницькому ставленні такого чоловіка до дружини, приходиш до думки - у хлопчиків в післявоєнний час теж формувалися певні поведінкові антижіночі моделі — як результат тоталітарного жіночого виховання хлопчиків.

Можна говорити про два важливих психологічних наслідки післявоєнної тоталітарної сім'ї на чолі з жінкою:

- моделі поведінки чоловіка у сім'ї та суспільстві. Моделі виховання хлопчиків, як наслідок функціонування сімейних моделей;

- моделі поведінки жінок у сім'ї та суспільстві. Моделі виховання дівчат, як наслідок функціонування сімейних моделей.

Виявляється, моделі соціальної поведінки передаються від генерації до генерації, насамперед, у сім'ї, де батьки відтворюють поведінку своїх батьків, а діти наслідують моделі поведінки батька та матері як нормативи своєї сімейної та соціальної поведінки.

Наслідки зростання у такій сім’ї хлопчиків.

Жінка, мати хлопчика в післявоєнній тоталітарній сім'ї контролювала все: яку сорочку і коли одягнути, яку професію обрати, з ким одружитися. У хлопчиків, що зростали в таких умовах, підсвідомо формувалося негативне ставлення до жінок взагалі. І ці негативні стереотипи часто були настільки стійкими, що потім проявлялися (і продовжують проявлятися у наш час) не тільки у власній сім'ї так вихованого хлопчика, а й в його соціальній поведінці. У сім'ї для такого чоловіка важливо зайняти позицію голови сім'ї, хоча б номінально. З іншого боку, виявляється, що в таких умовах розвивається так звана фемінізованість чоловіків, формується слабка сильна стать з усіма наслідками, що звідси витікають: нерицарське споживацьке ставлення до жінки (подруги, нареченої, дружини), майже повна атрофія батьківських почуттів.

Якщо пригадати моделі поведінки чоловіка XIX початку XX сторіччя, то ми зразу пригадуємо, що чоловік того часу — це фізично сильна людина, яка готова захистити, фізично слабку жінку, відкрити перед нею вхідні двері і пропустити її вперед, надати їй більш зручне місце тощо. І, нарешті, захистити її гідність, навіть на дуелі, ризикуючи своїм життям. Хлопчик, підліток виховувався таким чином, що він знав — запросив дівчину па побачення, ти за неї відповідаєш, повинен провести додому...

В другій половині 80-90-х років минулого сторіччя це лицарство хлопців було практично втрачено і нашій країні. Ми перейшли до якихось пародій на рівність статей. Жінкам «довірили» найтяжчу роботу, ні в якому разі не звільнивши її від всіх домашніх обов'язків. Чоловік же втратив своє лицарство в найширшому розумінні слова.

Чоловіки втратили не тільки це. Коли представниці жіночого руху, що в Україні зараз швидко розвивається, почали говорити про права жінок, про рівність між чоловіками і жінками, то дуже швидко стало зрозуміло, що і в чоловіків у нашій країні безліч проблем. З'явився тендерний підхід — розгляд соціальних, політичних, групових, індивідуальних проблем з урахуванням факторів відмінностей між жінками та чоловіками.

Наслідки зростання у тоталітарній сім’ї дівчат.

Дівчинка, по-перше, приймає поведінку своєї матері, як норму для себе, для життя своєї майбутньої родини. А це означає, що треба одержати освіту, хорошу професію, працювати. Відповідальність за свою сім'ю жінка теж покладала на себе — вона є відповідальною за здоров'я всіх членів родини, їх їжу, чистоту, освіту, організацію вільного часу, вибір професії... Список нескінченний. Ще жінка повинна не забувати про свою привабливість, одяг, бажаність для чоловіка. А от чого не могла побачити дівчинка і взяти для себе як приклад, так це просування матері по службі, карколомної кар'єри, особливо політичної. Дівчинки такої поведінки своїх матусь спостерігати практично не могли, в результаті ми і отримали те, від чого зараз страждає наше суспільство. У нас не просто дуже мало жінок — народних депутатів, майже немає жінок-лідерів, але, взагалі, вкрай мало жінок, які готові займатися політи­кою. Соціальна естафета, яку сучасні жінки одержали від своїх бабусь та матерів, не передбачає всебічного розвитку дівчинки у контексті розвитку стратегічного мислення, прийняття ризикованих рішень, пошуку нових творчих підходів, але передбачає повну відповідальність за сім'ю в цілому і за кожного її члена, зокрема, перевантаженість домашніми проблемами та справами, невміння розподілити обов'язки з чоловіком, домовитися з ним про важливі сімейні справи тощо.

Коли ми хочемо змінити наше сімейне життя на краще, перервати соціальну естафету тоталітарності у родинних стосунках, розвивати партнерство чоловіка та дружини, батьків та дітей, всіх генерацій сім'ї від самого молодшого до самого старшого, нам треба розібратися в тому, що є домінаторні тоталітарні стосунки у сім'ї і якими можуть бути партнерські стосунки.

 

2. Прочитайте, проаналізуйте типи сімейних стосунків. Законспектуйте особливості тоталітарної та партнерської моделі сім’ї.

 

Що ж таке тоталітарна, домінаторна сім'я? Що с найбільш характерним для стосунків між членами такої родини?

Беррі та Джєней Уайнхолд, експерти ООН з проблем сім'ї, визначили такі

Партнерська модель сім’ї

характеристики тоталітарної сім'ї:

• зловживання владою;

• відсутність рівних прав;

• конкурентні (змагальні) структури;

• суворі правила, що мають примусовий характер;

• твердо визначена роль членів сім'ї різної статі;

• відсутність розподілу обов'язків у житті сім'ї;

• відсутність спільних сімейних заходів;

• економічні «тягарі» не розподіляються між членами сім'ї;

• відсутність поваги до приватного життя;

• конфлікти вирішуються за принципом «один виграв — інший програв»;

• не всі беруть участь у прийнятті рішень;

• батьківські обов'язки не розподіляються;

• відсутність співчуття;

• дисципліна підтримується за допомогою сили та приниження;

• припущені помилки (помилкові дії) не визнаються;

• пробачення не просять;

• при виникненні проблем, як правило, звинувачуються інші;

• неприйняття «не своїх»фальшива лояльність (вірність) сім'ї;

• опір по відношенню до всіляких змін;

• відсутність сімейної єдності;

• почуття незахищеності від образливих та насильницьких дій;

• аналіз конфліктів, що виникають, ігнорується;

• майже повністю відсутні сміх і радість.

І діти у сім'ї не плануються і є небажаними.

Зрозуміло, у жодній сім'ї ми не знайдемо повного набору характеристик домінаторної сім'ї, як і ознак партнерської сім'ї, про які мова йтиме далі. Але є підстави думати, що у більшості країн світу більше вочевидь представлені ознаки домінаторної, ніж партнерської сім'ї. І саме тому так важливо, спробувати зрозуміти, що саме відображується у суспільстві від структури та звичаїв сім'ї, як можна через побудову демократичних стосунків у сім'ї рухатись до демократичних стосунків у суспільстві.

Багато фахівців вважають, що людина, котра знає структуру сім'ї, здатна маніпулювати будь-якою групою людей таким чином, як ними керували в їхніх сім'ях. Це можливо у тих випадках, коли люди виховувались у авто­ритарних, автократичних сім'ях, де від них вимагалося бути беззастережно слухняними, де заборонялося мати свої власні думки та почуття. їм завжди доводилось підкорятися чужій волі, чужим наказам, залежати від чиїхось оцінок та суджень, вислуховувати критику. Тут дитині не дозволено висловлювати своє незадоволення, не допускається незгода.

Дослідження особистості диктаторів XX сторіччя теж наводять на роздуми про те, що є прямий зв'язок між структурою їхньої сім'ї та рисами їхньої особистості, що в структурі сім'ї закладені принаймні деякі причини їхнього впливу на людей. Так Еліс Міллер у книзі «Для нашого власного блага: прихована жорстокість у вихованні дітей та коріння насильства» пише: «Сім'я Гітлера була точним прототипом тоталітарного режиму. Єдиним грубим абсолютним правителем був батько. З ним не можна було сперечатися. І діти, і жінка були повністю підкорені його волі. Вони повністю залежали від його волі, його настрою, його примх.

Цікаво, що до такої самої думки про сім'ю диктатора, правителя Іспанії Франко прийшов ІІоль Престон, який працював над його біографією. Він пише: «На мій погляд, пояснення особистості Франко, як і його психічних відхилень, треба шукати в його дитинстві. Все життя він нама­гався забути гіркоту нещасливого дитинства. Все своє життя він бажав бу­ти батьком всіх іспанців, авторитарним, але справедливим».

А у Сталіна батько був п'яницею, який жорстко бив дружину і свого сина.

Керолін Пейн у книзі «Неврози нації» ще у 1925 році писала про можливі наслідки для Німеччини тих обставин, що німецька сім'я за своєю природою є авторитарною. Вона вказувала, що саме у сім'ї, яка перебуває під владою тоталітарного правителя в особі батька, з її жорстоким контролем та безумовним підкоренням, відбувається гальмування розвитку демократії. Дитина повинна підкорятися дорослим у всьому. Дітям дозволяється говорити тільки тоді, коли до них звертаються. Треба, щоб дітей було видно, але не чутно.

Отже тоталітарна модель сім'ї є не тільки небезпечною для розвитку та життя окремої людини, але і для суспільства, людства. Зрозуміло, необхідно в житті сім'ї, в вихованні дітей, в керуванні країною переходити від патріархальної однобокої, тоталітарної, домінаторної системи до більш сучасної, в якій широко буде представлене партнерство між чоловіками та жінками.

До якої ж структури сім'ї треба прагнути?

Фахівці у такий спосіб характеризують партнерську сім'ю:

• кооперативна структура: рівні можливості, рівні права;

• відкритість у сімейних стосунках;

• відсутність секретів та таємниць;

• гнучкі правила розпорядку;

• гнучкі статеві стосунки у сім'ї;

• домашня робота та обов'язки у сім'ї розподіляються на засадах рівноправності;

• заплановані завчасно сімейні заходи;

• економічна відповідальність розподіляється;

• повага до приватного життя кожного члена сім'ї;

• конфлікти вирішуються за принципом: «і той, і інший виграли»;

• всі беруть участь у вирішенні принципових питань;

• батьківські зобов'язання розподіляються порівну;

• співчутливі стосунки;

• основою дисципліни с повага та довіра;

• зроблені помилки визнаються;

• вибачення, коли це потрібно, проситься;

• члени сім'ї беруть на себе відповідальність за проблеми, що виникають;

• відкрите ставлення до тих, хто тебе оточує;

• лояльність, що базується на довірі легке сприйняття змін;

• тісна сімейна згуртованість (єдність);

• члени сім'ї почувають себе у безпеці;

• почуття захищеності;

• конфлікти вирішуються;

• сім'я є джерелом радості;

І діти плануються і є бажаними.

Виникає питання: як рухатися до гармонії у сім'ї, а через гармонію у сім'ї до гармонії у суспільстві? Відповідь на це питання активно шукає у XX столітті багато фахівців у галузі філософії, психології, педагогіки. Організація Об'єднаних Націй, зокрема, Дитячий фонд ООН — ЮНІСЕФ піклується про постійне ознайомлення різних верств населення нашої плане­ти з досягненнями в цій галузі, привертання уваги всіх людей — як па уря­довому рівні, так і просто громадян у всіх країнах, до того, що дуже багато людей у світі страждають у своїх сім'ях, що сімейні трагедії виростають у суспільні трагедії, що є багато сімей, де існує так зване домашнє насильство.

У перехідний час, який переживає Україна, дуже важливо скористатися можливістю дійти до кожної людини, допомогти їй зрозуміти свої власні, сімейні проблеми, допомогти їй зрозуміти, як можна стати щасливішою самій і зробити щасливішими своїх дітей.

 

3. Прочитайте, виділіть силі батьківської поведінки та її вплив на повноцінний розвиток дитини, законспектуйте основні положення.

Батьки часто використовують багато прийомів виховання, в залежності від ситуації, від самої дитини, від її поведінки в даний момент і від культурного середовища в якому вони виховувались самі.

Оптимально, якщо батьки обмежують автономію дитини і поступово прищеплюють їм певні життєві цінності і виробляють ''внутрішні гальма", намагаючись при цьому не підірвати дитячу допитливість, ініціативу і почуття впевненості в собі. Щоб оволодіти цим мистецтвом, батьки повинні збалансовувати ступінь контролю та душевної теплоти. Батьківський контроль має відношення до ступеня присутності у батьків заборонених тенденцій.

Батьки з вираженими батьківськими тенденціями обмежують право дитини щодо власних бажань, активно добиваються від дітей дотримання певних правил, слідкують, щоб вони водністю виконували свої обов'язки.

На противагу батькам, у яких виражені заборонені тенденції, батьки для яких заборонені тенденції не характерні, менше контролюють дітей, пред'являють менше вимог та менше обмежують їх поведінку.

Батьківська теплота вказує на те. в якій мірі батьки виявляють любов та схвалення. Душевна теплота батьків знаходить своє вираження в тому, як вони часто посміхаються своїм дітям, хвалять та підтримують їх, намагаються якомога менше критикувати своїх дітей та карати.

Жорсткі батьки навпаки, критикують, карають, часто відхиляють скарги дітей та їх прохання, рідко висловлюють свою любов та схвалення.

Батьківськийконтроль та теплота впливають в кінцевому рахунку на прояви агресії і асоціальної поведінки дитини, формування Я-концепції, інтерналізацію моральних цінностей і розвиток соціальних навичок.

Діане Бомрінд виділила 3 типи батьківського контролю, які лежать в основі стилів батьківської поведінки: авторитетний, авторитарний, ліберальний. Маккобі і Мартін виділили четвертий, індиферентний стиль батьківської поведінки.

Розглянемо їх детальніше:

Авторитетний - образ дій батьків, який відрізняється твердим контролем за дітьми і в той же час заохочують спілкування і обговорення в сімейному колі правил поведінки, встановлені для дитини.

Рівень контролю та теплоти: високий рівень контролю. Теплі стосунки

Визнають і заохочують автономію своїх дітей. Відкриті для спілкування та обговорення з дітьми встановлених правил поведінки; допускають зміни своїх вимог в розумних межах; діти чудово адаптовані: впевнені в собі, у них розвинуті самоконтроль і соціальні навички, вони добре вчаться в школі і наділені високою самооцінкою

Авторитарний - образ дій батьків, який відрізняється підкоренням власної поведінки жорстким правилам і нав'язуванням цих правил своїм дітям, а також виключенням дітей із процесу прийняття рішень.

Рівень контролю та теплоти: Високий рівень контролю. Холодні стосунки.

Характеристика: Віддають накази і чекають, що вони будуть виконані один до одного. Закриті для постійного спілкування з дітьми; встановлюють жорсткі вимоги і правила, не допускають їх обговорення; дозволяють дітям лише в незначній мірі бути незалежними від них; їх діти, як правило замкнуті, боязливі, дратівливі: дівчатка переважно залишаються пасивними і залежними протягом підліткового і юнацького віку; хлопчики можуть стати агресивними.

Ліберальний стиль - образ дій батьків, який відрізняється майже повною відсутністю контролю за дітьми при добрих, теплих стосунках з ними.

Рівень контролю та теплоти: Низький рівень контролю. Теплі стосунки.

Характеристика: Слабко чи зовсім не регламентується поведінка дітей; безумовна батьківська любов. Відкриті для спілкування з дітьми, однак комунікація домінуюче спрямована від дитини до батьків; дітям надана можливість необмеженої свободи при незначному керівництві батьків; батьки не встановлюють якихось обмежень; діти схильні до непокори та агресивності, при сторонніх ведуть себе неадекватно і імпульсивно, невимогливі до себе; в окремих випадках діти стають активними, рішучими, творчими людьми.

Індиферентний - образ дій батьків, який характеризується відсутністю інтересу до виконання батьківських обов'язків.

Рівень контролю та теплоти: Низький рівень контролю. Холодні стосунки

Характеристика: Не встановлюють для дітей ніяких обмежень; байдужі до власних дітей

Закриті для спілкування; через власні проблемі не залишається часу для виховання дітей; якщо байдужість батьків поєднується з ворожістю, дитина, дає волю своїм самим руйнівним імпульсам і схильна до делінквентної поведінки.

Орієнтований на провину (пасивно-агресивний) -Батьки, які застосовують такий стиль, намагаються примушувати робити своїх дітей те, що вони, батьки, хочуть, примушуючи їх почувати себе винними або почуватися незручно, якщо вони не послухаються своїх батьків. Вони досить часто виховують дітей, думаючи про те, а що скажуть люди, або порівнюють своїх дітей з іншими дітьми. Батьки, які обирають такий стиль, уміють примусити своїх дітей почувати, що вони обманюють надії своїх батьків чи підводять їх. Пасивно-агресивні батьки намагаються викривати вину дитини за допомогою таких слів: «Ти, дійсно, засмучуєш свою маму, якщо не робиш домашнє завдання» або «Твій дідусь буде дуже розчарований, якщо я йому скажу, який ти неслухняний хлопчик». Вони схильні грати на почуттях та емоціях своїх дітей з тим, щоб домогтися свого.

Дітям таких батьків важко обстоювати свої права через побоювання бути не схваленим або невіру в свої сили. Вони можуть уважати, що ніколи не стануть достатньо гарними, щоб отримати схвалення батьків. Як результат виховання, орієнтованого на провину, діти ростуть з острахом, зневірою у свої сили та почуттям недостатності/невідповідності вимогам.

Асертивний (толерантний). Асертивні батьки проводять тонку межу між правилами та обмеженнями, а також знають, як і коли піти на компроміс та домовитися. Вони володіють ефективними вміннями слухати дітей та дають їм зрозуміти, що їхні потреби є важливимидля них. Асертивні батьки залишаються спокійними, ясно пояснюють, чого вони вимагають від дітей, та допомагають їм розвивати їхнє почуття справедливості.

 

Питання для самоконтролю:

1. Які основні два типи сім'ї Вам відомі?

2. Як історично змінювалися типи сім'ї на Україні, що впливало на ці зміни?

3. В чому полягає характеристика тоталітарної та партнерської сім'ї? В чому відмінність?

4. Скільки стилів батьківської поведінки Вам відомо?