Особливості обліку затрат на підприємстві

Розрізняють:

· облік затрат за видами (за елементами);

· облік затрат за місцями їх виникнення;

· облік затрат за носіями.

Носіями затрат є товари та послуги, які виробляються на підприємстві. За статтями затрат визначають собівартість одиниці продукції, тобт калькуляцію. На деяких підприємствах, де виробництво є серійним застосовується “девізійна калькуляція». За цим методом загальну суму затрат необхідно розділити на кілька виробництв однотипової продукції. Якщо підприємство виробляє різноманітні товари, використовують повторний або частковий облік затрат. За методом повного обліку затрат, всі затрати поділяють на прямі і непрямі. За методом часткового обліку затрат на постійні та змінні. Приклад використання методів повного та часткового обліку затрат. Керівництво підприємства розглядає можливість зміни асортименту продукції. Повний облік затрат.

Ціна, грн. А В С 100 300 900 Собівартість, грн. 90 320 800,

Прибуток, грн. +10 -20 +100

Загальний прибуток, грн. +90

Частковий облік затрат

Ціна, грн. А В С 100 300 900

Змінні затрати, грн. 30 100 300

Маржинальний прибуток, грн. +70 +200 +600

Постійні затрати, грн. 780

Загальний прибуток, грн. +90

Керівництво підприємства розглядає можливість збільшити затрати на рекламу послуги В на 500000 грн. у рік. З метою вирішення цього питання необхідно розрахувати: точку ефективності реклами (Те). Вона показує на яка величину повинен зрости обсяг реалізації послуги (ціна реалізації не змінюються), щоб підприємство мало можливість окупити додаткові затрати на рекламу. Частковий облік затрат враховує тільки частину, затрат, які прямо переносять на виробництво (прямі змінні). Постійні затрати повинні бути відшкодовані за рахунок маржинального прибутку. Таким чином, якщо маржинальний прибуток від реалізації всіх товарів та послуг перевищує постійні затрати підприємства є прибутковим. Маржинальний прибуток зменшує збитки підприємства.

Поняття прибутку

В умовах стрімкого розвитку ринкової економіки місце і роль прибутку у господарському процесі безперервно зростає. Саме він є головним стимулом ведення господарської діяльності підприємствами і забезпечує інтереси всіх суб’єктів, причетних до цієї діяльності, а саме: підприємців, персоналу підприємства та держави. Прибуток виступає не тільки стимулом господарської діяльності підприємств, але й основним джерелом розвитку їхньої діяльності. Таким чином, великої значущості набуває необхідність розробки рекомендацій по підвищенню ефективності формування, розподілу прибутку та його максимізації.

Прибуток – це та частина виторгу, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу, комерційну, фінансову та інвестиційну діяльність підприємства, та слугує засобом відтворення і головним мотивом здійснення такої діяльності для власників підприємства в поточному і перспективному періоді, а також є основною характеристикою ефективності цієї діяльності. Таке розуміння поняття «прибутку» має підвищити якість управління ним, а отже, покращити фінансові результати діяльності вітчизняних суб’єктів господарювання.

2.2. Забезпечення ефективного управління прибутком підприємства визначає ряд вимог до цього процесу, основними з яких є:

· Інтегрованість з загальною системою управління підприємством. У якій би сфері діяльності підприємства не ухвалювалось управлінське рішення, воно прямо або побічно робить вплив на прибуток. Управління прибутком безпосередньо пов'язано з виробничим менеджментом персоналу, інвестиційним менеджментом, фінансовим менеджментом і деякими іншими видами функціонального менеджменту. Це визначає необхідність органічної інтегрованості системи управління прибутком із загальною системою управління підприємством.

· Комплексний характер формування управлінських рішень. Всі управлінські рішення у області формування і використання прибутку найтіснішим чином взаємозв'язані і надають пряму або непряму дію на кінцеві результати управління прибутком. У ряді випадків ця дія може носити суперечливий характер. Управління прибутком повинне розглядатися як комплексна система дій, забезпечуючи розробку взаємозалежних управлінських рішень, кожне з яких вносить свій внесок в результативність формування і використання прибутку по підприємству в цілому.

· Високий динамізм управління. Навіть найефективніші управлінські рішення у області формування і використовування прибутку, розроблені і реалізовані на підприємстві в попередньому періоді, не завжди можуть бути повторно використані на подальших етапах його діяльності. Перш за все, це пов'язано з високою динамікою чинників зовнішнього середовища на стадії переходу до ринкової економіки, і в першу чергу – із зміною кон'юнктури товарного і фінансового ринків. Крім того, міняються в часі і внутрішні умови функціонування підприємства особливо на етапах переходу до подальших стадіям його життєвого циклу. Тому системі управління прибутком повинен бути властивий високий динамізм, що враховує зміну чинників зовнішнього середовища, ресурсного потенціалу, форм організації і управління виробництвом, фінансового стану і інших параметрів функціонування підприємства.

· Багатоваріантність підходів до розробки окремих управлінських рішень. Реалізація цієї вимоги припускає, що підготовка кожного управлінського рішення у сфері формування, розподілу і використання прибутку повинна враховувати альтернативні можливості дій. За наявності альтернативних проектів управлінських рішень їх вибір для реалізації повинен бути заснований на системі критеріїв, що визначають політику управління прибутком підприємства. Система таких критеріїв встановлюється самим підприємством.

· Орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства. Якими б прибутковими не здавалися ті або інші проекти управлінських рішень в поточному періоді, вони повинні відхилювати, якщо вони вступають в суперечність з місією (головною метою діяльності) підприємства, стратегічними напрямами його розвитку, підривають економічну базу формування високих розмірів прибутку в майбутньому періоді.

Таким чином, прибутковість є основним критерієм оцінки виробничо-господарської діяльності кожного підприємства, а прибуток як економічна категорія відображає кінцеву грошову оцінку виробничої та фінансової діяльності і є найважливішим показником фінансових результатів підприємницьких структур, їх фінансового стану. Він є визначальним критерієм ефективності господарювання.