Координаційним органом з питань національної безпеки є рада національної безпеки і оборони україни.

Ресурсне, інформаційне та правове забезпечення органів державної влади.

Головним соціально-комунікативним завданням державної влади на сучасному етапі розвитку суспільства постає організація ефективного та якісного інформування громадськості про діяльність органів влади та налагодження ефективної взаємодії між органами державного управління і громадянами країни.

Функції комунікації в системі державного управління:

- Забезпечення ефективного обміну інформацією між суб'єктами і об'єктами управління.

- Удосконалення відносин між суб'єктами комунікації на різному рівні в процесі обміну інформацією.

- Створення інформаційних каналів для обміну інформацією між окремими працівниками та групами та координації їх завдань і дій.

- Регулювання та раціоналізація інформаційних потоків.

Завдання держави:

- не допускати пропаганду й агітацію, що сприяють розпаленню соціальної, расової, національної чи релігійної ненависті і ворожнечі;

- забезпечити заборону на збирання, зберігання, використання й поширення інформації про приватне життя особи без її згоди та іншої інформації, доступ до якої обмежено законодавством;

- здійснювати захист особистої та сімейної таємниці, таємниці листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень, захист честі і свого доброго імені особи, а також захист комерційної таємниці.

Державна політика забезпечення інформаційної безпеки Ук­раїни полягає у:

- забезпеченні конституційних прав людини на доступ до ін­формації/використанні інформації в інтересах здійснення не забороненої чинним законодавством діяльності, а також у захисті ін­формації, яка стосується особистої безпеки громадянина;

- створенні умов для гармонійного розвитку інформаційної структури,для реалізації конституційних прав і свобод людини й громадянина у сфері отримання інформації та використання її з метою забезпечення непорушності конституційного ладу, суверенітету й територіальної цілісності України, політичної, економічної та соціальної стабільності.

 

Варіант 3

Приватний сектор

Приватний сектор –сукупність домогосподарств та ділових підприємств приватної форми власності.

Приватний сектор економіки - частина економіки країни, яка не перебуває під контролем держави. Приватний сектор утворюють домогосподарства та фірми, що належать приватному капіталу. Приватний сектор економіки підрозділяється на корпоративний, фінансовий та індивідуальний сектори економіки.

Можна виділити дві групи причин, що стримують розвиток приватного сектора економіки.

Перша - це причини кардинального (загальноекономічного) характеру, закладені в економічній політиці держави, друга - локального (переважно організаційного) характеру.

Критерії функціонування приватного сектору можна згрупувати наступним чином:

- вільний доступ до ресурсів; - свобода вибора підприємницької діяльності; - вільний доступ до ринків товарів (збуту) та послуг; - гарантія привласнення заробленого доходу.

Функції держави у сфері підтримки приватного сектору є наступними:

- Створення загальних законодавчих і правових передумов, свого роду правил гри для осіб, що діють в ринковій економіці;

- Пряме державне володіння і управління основними елементами інфраструктури народного господарства, природними монополіями, особливо важливими в політичному, економічному та фінансовому відношенні виробництвами;

- Розробка і проведення активної промислової політики, участь у ключових інвестиційних, структурно - технологічних програмах шляхом повного або часткового їх фінансування, надання економічних гарантій, пільгових кредитів та інших видів фінансової допомоги приватного сектору економіки.

Партнерські відносини між державою і приватним сектором формуються в процесі об'єднання ресурсів, фінансових засобів і знань приватного сектора і державою з метою:

а) зниження витрат; б) забезпечення підвищення якості послуг; в) удосконалення механізму їх надання.

Одна з можливостей для держави більш активно налагоджувати партнерські відносини з приватним сектором - організація спеціальних органів, що займаються підтримкою приватних компаній. Ці органи займаються двома потенційними партнерами у приватному секторі: Агентства сприяння інвестиціям займаються іноземними компаніями, які здійснюють прямі інвестиції, Агентства з підтримки малого бізнесу займаються дрібними компаніями.