Закони Г. Менделя, їх статистичний характер і цитологічні основи.

 

Генетика. Історія виникнення науки про спадковість і мінливість.

Генетика – наука про закономірності спадковості та мін­ливості організмів.

Це відносно молода галузь біології. Датою її народження вважають 1900 рік, коли три ботаніки, які проводили досліди по гібридизації рослин – голландець Г.де Фріз, німець К.Корренс та австрієць Е.Чермак, незалежно один від одного знайшли забуту працю чеського дослідника Грегора Менделя «Досліди над рослинними гібридами», видану в 1865 році. Вчені були вражені тим, наскіль­ки наслідки їхніх дослідів наближались до отриманих Г.Менделем. Згодом закони спадковості, встановлені Г.Менделем, сприйняли науковці різних країн, а ретельні дослідження довели їхній універсальний характер.

Назву «генетика» запропонував англійський учений У.Бетсон у 1906 році. Новий етап у розвитку генетики пов'язаний з ім'ям ви­датного американського генетика Т.Х.Моргана та його уч­нів. Підсумком їхніх досліджень стало створення хромосомної теорії спадковості, яка вплинула на подальший розвиток не лише генетики, але й біології у цілому.

Основні генетичні поняття.

Як відомо, елементарною оди­ницею спадковості є ген. Ген – це ділянка молекули нуклеїнової кислоти, яка визначає спадкові ознаки організмів. Він кодує пер­винну структуру молекул поліпептиду, білка, певного типу РНК або ж взаємодіє з регуляторним білком. Гени, які несуть спадкову інфор­мацію про певні ознаки (наприклад, розміри організмів, колір во­лосся, очей, форму плодів), можуть перебувати у різних станах (але­лях). Алельні гени – це гени, що перебувають у різних станах, але займають одне й те саме місце (локус) в хромосомах однієї пари (го­ мологічних хромосомах) та визначаютьрізні стани певної оз­наки(високий чи низький зріст, руде чи чорне волосся, блакитні чи карі очі, овальна чи куляста форма плоду тощо).

Гомозиготною (від грец. гомос — рівний, однаковий та зиготос – сполучений разом) називають диплоїдну або поліплоїдну клітину (особину), гомологічні хромосоми якої несуть однакові алелі певно­го гена.

Гетерозиготною (від грец. гетерос — інший) називають дипло­їдну або поліплоїдну клітину (особину), гомологічні хромосоми якої містять різні алелі певного гена.

Сукупність генетичної інформації, закодованої в генах клітини або організму, називається генотипом (від грец. генос – рід, поход­ження і типос – відбиток). Унаслідок взаємодії генотипу з чинни­ками довкілля формується фенотип (від грец. Фаіно – являю) – сукупність усіх ознак і властивостей організму.

Отже, предметом генетичних досліджень є явища спадковості й мінливості організмів. Спадковість – це властивість живих організмів передавати свої ознаки й особливості онтогенезу потомкам, забезпечуючи спадкоємність поколінь організмів. Мінливість – здатність живих організмів набувати нових ознак та їхніх станів у процесі індивідуального розвитку. Спадковість і мінливість є про­тилежними властивостями живих організмів. Завдяки спадковості нащадки подібні до батьків, тобто зберігається стабільність біоло­гічних видів. Мінливість забезпечує появу нових ознак та їхніх ста­нів, завдяки чому відбуваються видоутворення та історичний розви­ток біосфери в цілому.

При розв'язуванні задач з генетики частіше використовується гібридологічний метод, суть якого полягає в схрещуванні (гібридизації) організмів, які відрізнябться за певними станамиоднієї чи кількох спадкових ознак. Нащадків, одержаних від такого схрещування, називають гібридами.

Схрещування буває:

моногібридним – це поєднання батьківських форм, які відрізняються різними станами лише однієї спадкової ознаки;

дигібридним – двох ознак;

полігібридним – трьох і більше ознак.