ТОП 10:

ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ ЯК ОСОБЛИВИЙ ТИП ЗНАННЯ



ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ ЯК ОСОБЛИВИЙ ТИП ЗНАННЯ

План:

1. Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти.

2. Поняття та типи світогляду.

3. Предмет філософії та особливості філософського мислення.

4. Методи філософії.

5. Функції філософії.

6. Місце й роль філософії у сучасному суспільному житті

Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти.

Слово «філософія» давно ввійшло в наше буденне мовлення. Філософією називають не тільки відповідну науку чи навчальну дисципліну, а й загальнотеоретичні засади та сукупність принципів будь-якої діяльності – наприклад, «філософія рекламної кампанії», «філософія управління підприємством», «моя життєва філософія» . Таке вживання слова «філософія» хоч і не відповідає тому значенню, яке вкладають у нього сьогодні професійні філософи, має певні підстави. З виникненням у Європі системи освіти і встановленням відповідної останній системи наук філософія набула статусу головної (і тривалий час єдиної) теоретичної дисципліни, без оволодіння якою вважалось неможливим отримання вищої освіти взагалі.

Тодішня філософія була всеохоплюючою наукою, вона включала в себе інші науки і поділялась на такі розділи:

1. Раціональна філософія – логіка – наука про правильне мислення, яка вчила керувати діями розуму.

2. Моральна філософіянаука про правильні вчинки, яка поділялась на монастику, тобто етику – науку про управління діями окремої людини, економіку – науку про управління господарством, політику — науку про управління державою.

3. Натуральна філософія – наука про природу речей, поділялась на фізику – науку про якісну природу матеріальних речей, математику — науку про кількісну природу матеріальних речей і метафізику — науку про нематеріальні речі.

До XVIII ст. європейські університети мали тільки три факультети й спеціальності, і для того, щоб отримати диплом доктора геології, права чи медицини, потрібно було спочатку отримати диплом доктора філософії. З того часу кількість спеціальностей, які отримують випускники вищих навчальних закладів, значно зросла. Від філософії відокремився ряд наук, проте чільне місце в системі теоретичної підготовки у вищій, особливо університетській освіті зберігається за філософією.

Сьогодні філософія як навчальна дисципліна покликана прищепити студентові вузу:

а) здатність до проблематизації – уміння ставити питання, розглядати парадокси, альтернативи, протиріччя;

б) здатність давати визначення – переходити від семантичного до концептуального аналізу понять;

в) здатність формулювати, впорядковувати, послідовно аналізувати свої думки. Виконання філософією цих завдань випливає з методологічної функції філософії, яка полягає в тому, що вона не дає готових відповідей на питання, 38 які постають перед людиною чи окремими науками, а дає зразки форм, способів, прийомів мислення, тобто змогу самостійно розв'язати ці питання.

Виходячи із значення, яке має філософія як наука в житті й діяльності людини, поряд з методологічною можна виділити такі її найважливіші функції:

а) світоглядну — філософія дає змогу людині осмислити проблеми сенсу людського життя: чому і для чого живе людина? Яке її місце та призначення в світі? і т. ін.;

б) аксіологічну — філософія дає змогу людині осмислити природу й значення власних життєвих цінностей.

Назва «філософ» має два значення. Насамперед філософами називають дослідників філософських проблем, які нині працюють переважно в академічних установах. Окрім того, філософами вважають викладачів філософських дисциплін у навчальних закладах. Звісно, такий поділ досить умовний, адже в наш час науковці нерідко займаються педагогічною працею і навпаки.

 

Поняття та типи світогляду

Щоб зрозуміти значення філософії та її функцій, потрібно розглянути структуру відношення людини до світу в цілому.

Можна виділити такі форми освоєння світу людиною:

а) практична діяльність — полягає в безпосередньому перетворенні предметів матеріального світу, внаслідок чого створюється навколишнє середовище, придатне для життя людини, прикладом чого може служити сучасна цивілізація;

б) практично-духовна діяльність — полягає в такому перетворенні дійсності в уявленні людини, внаслідок якого створюється суб'єктивне бачення світу, світу для людини;

в) теоретична діяльність — полягає в такому перетворенні дійсності в уявленні людини, внаслідок якого створюється об'єктивне бачення світу, світу незалежно від людини.

Будь-яка діяльність людини, незалежно від форми, є цілеспрямованою. Вона передбачає уявлення про мету, сенс і засоби цієї діяльності. Людина, в кінцевому підсумку завжди діє осмислено, тобто в основі її окремих дій, вчинків, думок лежать загальні, цілісні уявлення, сукупність яких називається світоглядом.

Світогляд — це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до світу та до самої себе. Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали, організовані в єдину систему, в центрі якої завжди перебувають уявлення людини про себе.

За способом розуміння людиною свого місця в світі можна виділити кілька основних типів світогляду:

Міфологічний світогляд — це результат практично-духовної діяльності людини. У міфологічному світогляді людина не відокремлює себе від речей природного світу, а окрема людина не відокремлює себе від суспільства в цілому. В міфологічному світогляді не існує чіткої межі між мисленням і мовленням, свідомістю і реальністю, предметом і думкою про предмет. Міфологічні оповідання розповідають нам про людиноподібних істот — богів та героїв, що уособлюють різні природні начала, оскільки в міфологічному світогляді світ і людина були єдиним, нерозривним цілим. Розрив цієї єдності призвів до роздвоєння людини, втрати нею гармонії зі світом, що зробило можливим теоретичне ставлення до світу і виникнення таких форм світогляду, як наука, релігія, філософія.

Науковий світогляд є теоретичною формою ставлення до світу. Світ у ньому об'єктивно розглядається таким, яким він є незалежно від людини, а людина вбачається в ньому тільки частиною світу — природи чи суспільства. Теоретичне ставлення до світу дало змогу людині поставити закони природи собі на службу і створити комфортний світ цивілізації. Проте визначення людини тільки як частини світу дається не тільки в світоглядному, а й у практичному аспекті діяльності науки, що тісно взаємозв'язані. Прикладом цього можуть бути сучасні недовіра й песимізм до науки та науково-технічного прогресу, оскільки виявилось, що наукові відкриття не завжди є благом для людини. Таким чином, наука не спроможна подолати світоглядну дисгармонію — досягнути єдності людини зі світом. Цю функцію виконують мистецтво, релігія та філософія. Мистецтво є практично-духовною діяльністю.

Мистецький світогляд дає суб'єктивний образ світу, в якому художник досягає гармонії зі світом, тому навіть сучасне художнє бачення світу близьке до міфологічного. Релігійний світогляд чітко поділяє світ і людину, природне і надприродне, земне й потойбічне. Людина, створена за образом та подобою Бога, займає головне, центральне місце у створеному Богом світі. У релігійному світогляді, через віру в потойбічне, надприродне божественне начало, людина виробляє власні ставлення до світу, надає йому смислової завершеності і таким чином досягає гармонії з ним. Філософія є теоретичною формою ставлення людини до світу. Порівняно з наукою її особливість полягає в тому, що вона дає змогу об'єктивно, в теоретичній формі осмислити світ як світ людини, розглянути місце і становище людини у світі, її смисложиттєві проблеми

У філософії, на відміну від інших наук, не існує єдиних, загальновизнаних теорій. Образно кажучи, філософій є стільки, скільки філософів, проте існує єдиний теоретичний апарат, уявлення про предмет, завдання, функції, які постійні перебувають у процесі становлення і осмислення.

Методи філософії

Методологія (від гр. methodos – спосіб пізнання і logos – вчення), що в нашому випадку можна тлумачити як вчення про систему засадничих підходів теоретичної діяльності, спрямованої на досягнення істини в певній сфері. В.Шевченко зазначає, що «методологія – це філософія, взята в аспекті її використання людьми в системі спільного способу світоіснування».

Можна окреслити такі методи, які застосовуються в різних філосоських течіях:

v релятивістський,

v метафізичний,

v діалектичний,

v системно-структурний,

v індуктивний і аксіоматично-дедуктивний,

v феноменологічний,

v трансцендентальний, ідеалізації й моделювання.

Релятивістський (від лат. relativus – відносний) метод ґрунтується на тому, що все суще перебуває в невпинному плині, зазнає постійних змін. Звідси – неможливість визначити жодне поняття. Яскравий приклад релятивізму судження про неможливість повторно увійти в ту саму річку, яке приписують Геракліту. При такому підході марно шукати істини. Цей метод використовували античні софісти, яких у Давній Греції називали «інтелектуальними шахраями». Від релятивізму -- пряма дорога до скептицизму(від гр. skeptikos – дослідувач).

Діалектичний (від гр. dialektike – мистецтво бесідувати, сперечатися) метод протилежний не лише релятивізму, а й метафізиці. По-перше, він заперечує релятивістську відносність, а по-друге, джерело розвитку вбачає у внутрішніх суперечностях, хоч і не заперечує зовнішніх впливів. Зародки діалектики проявилися ще в античні часи, а свого апогею вона сягнула у філософії Ґ. Геґеля.

Системно-структурний метод застерігає від аналізу елементів поза системою. Його вхідні категорії «система» (від гр. systema – ціле, як складене з частин) і «структура» (від лат. structura – побудова) доповнюються поняттями «елемент» (від лат. elementum – первень, частина цілого) і «зв’язок».

Із системно-структурним методом генетично пов’язані індуктивний і дедуктивний (аксіоматично-дедуктивний) методи, що актуалізувалися в філософській думці Нового часу, насамперед завдяки англійському філософові Ф.Бекону і французькому філософу Р.Декарту.

Індукцією (від лат. induction – наведення) вважається логічний умовивід, коли загальний висновок виводиться від «збірноти» одиничних чи часткових положень. Своєю чергою дедукція (від лат. deductio виводжу) позначає перехід від загального висновку до одиничного судження, що сприймається як аксіома (від лат. axioma – незаперечне положення).

Феноменологічний метод ґрунтується на вченні про феномени (від гр. phainomenon – з’явлене, явище), намагається висвітлити сенс предмета, очистивши від словесних й оцінкових нашарувань, звільнити від натуралістичних наставлень, при яких протиставляється суб’єкт і об’єкт. Його прихильники спираються насамперед на інтуїцію (від лат. intutio – уява, споглядання), яка дає змогу виявити загальне (сутність) в одиничному, спрямовують свої зусилля на пошуки «чистих істин», апріорних ( від лат. а рriori – з попереднього) сенсів.

Трансцендентальний метод пов’язується з дослідженнями І. Канта, хоч на трансценденталію (від лат. transcendens - виходжу поза межі) як поняття звернув увагу ще Аристотель, а в середньовічній філософії під нею розуміли найуніверсальніші визначення буття.

Історія філософії України

План:

1. Філософська думка Руси-України

2. Філософія у Києво-Могилянській академії

3. Філософія Григорія Сковороди.

4. Філософська думка України в XIX - XX ст.

 

ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ ЯК ОСОБЛИВИЙ ТИП ЗНАННЯ

План:

1. Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти.

2. Поняття та типи світогляду.

3. Предмет філософії та особливості філософського мислення.

4. Методи філософії.

5. Функції філософії.

6. Місце й роль філософії у сучасному суспільному житті







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-27; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.208.159.25 (0.011 с.)