Теоретичні основи регіональної економіки

Зміст

 

 

		Стор.
Вступ
Змістовий модуль 1.	Теоретичні основи регіональної економіки
Тема	1.1	Сучасні теорії і концепції «Регіональної економіки»
Тема	1.2	Природноекономічний потенціал України та її економічних регіонів
Тема	1.3.	Наукові методи аналізу розміщення і територіальної організації народного господарства України
Змістовий модуль 2.	Економіка України та особливості розвитку регіональних соціально-економічних систем
Тема	2.1.	Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і територіальної організації ПС
Тема	2.2.	Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку
Тема	22.3	Міжнародні економічні зв’язки України та її інтеграція в Європейські та інші Світові структури
Тема	22.4	Фактори сталого розвитку продуктивних сил
Тлумачний словник термінів
Додаток

 

Вступ

Самостійна робота студентів з кредитно-модульної системи є - невід'ємна складова навчального процесу. Головною метою самостійної роботи в умовах інтеграції освіти, науки та виробництва є формування у студентів знань, умінь і навичок, спрямованих на самостійне, творче вирішення навчальних, наукових і виробничих завдань, які виникають у практичній діяльності майбутніх спеціалістів.

Самостійну роботу студентів залежно від змісту й часу її проведення умовно поділяють на:

1. Самостійну роботу студентів на аудиторних заняттях.

2. Самостійну позааудиторну роботу.

3. Самостійну роботу студентів під контролем викладача (СРС під КВ) або індивідуальні заняття з викладачем.

СРС під КВ - це такий вид обов'язкової самостійної роботи, який дає можливість отримати студенту необхідну індивідуальну консультацію з будь-якої теми курсу і водночас дозволяє викладачеві з'ясувати рівень засвоєння ним матеріалу. Характерною особливістю СРС під КВ є те, що вона здійснюється у формі обов'язкових самостійних занять студентів з умовою обов'язкового систематичного (щотижневого) контролю викладачем за її результатами. Тому СРС під КВ виступає одним з важливих засобів посилення індивідуального підходу до навчання студентів, коли створюються сприятливі умови для підвищення їх активності шляхом інтенсифікації спілкування студента з викладачем.

Окрім того, цей вид самостійної роботи сприяє реалізації єдності навчальної та виховної діяльності. Виховна функція викладача полягає у формуванні органічної потреби студентів до самостійної навчальної праці, у закріпленні в них навичок до суспільно корисної трудової діяльності.

Одним з важливих компонентів організації СРС є контроль. На всіх
етапах самостійної роботи контроль повинен спонукати студентів до розвитку
пізнавальної діяльності, підтримувати їх творчу активність, ставити завдання
проблемного характеру, всебічно виявляти здібності студента. Залежно від
змісту контроль поділяється на таки види: поточний, тематичний, періодичний
та підсумковий.

Самостійна робота студентів над курсом „ Регіональна економіка” передбачає в основному тематичний і підсумковий контроль, який базується на методах усного, письмового, графічного, картографічного і тестового опитування. Контроль за СРС під КВ з даного курсу рекомендується здійснювати як за індивідуальною, так і груповою формами.

Зміст програми СРС під КВ з даного курсу охоплює різні види роботи: індивідуальні і групові консультації, співбесіди, колоквіуми, підготовку й обговорення рефератів, робота з контурними і настінними картами, проведення письмових контрольних робіт, складання бібліографії до окремих тем курсу, збір та аналіз статистичної інформації, тестове опитування, моделювання міжгалузевих територіальних комплексів з допомогою методів енерговиробничих циклів тощо.

Особливе значення має організація СРС і її методичне забезпечення у зв’язку з впровадженням педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи навчання.

 

 

Змістовий модуль 1.

Термінологічний словник

Концепція – науково обґрунтована система поглядів щодо природи певних явищ та процесів.

Розміщення продуктивних сил – процес наукового обґрунтування та втілення в практику господарювання конкретних рішень щодо їх просторової (територіальної) організації.

Стратегія розвитку продуктивних сил – довготермінові, найбільш важливі і принципові настанови та наміри щодо перспектив розвитку продуктивних сил території.

Тактика розвитку продуктивних сил – короткострокові та поточні економічні дії щодо продуктивних сил України.

Територіальна організація продуктивних сил – науково обґрунтоване розміщення взаємозв’язаних виробництв, сфери обслуговування та населення, яке забезпечує економічний та соціальний ефект внаслідок раціонального їх комплектування на певній території.

Трансформаційна структура – зміна відтворювальних, галузевих, територіальних, соціально-економічних характеристик (пропорцій) господарюючої системи.

Питання для самоконтролю.

1. У чому полягають методологічні основи науки про розміщення продуктивних сил?

2. У чому полягає сутність теорії розміщення виробництва Й.Тюнена?

3. Хто започаткував теорію розміщення промисловості. У чому її сутність?

4. Розкрийте особливості теорії розміщення виробництва А.Льоша?

5. У чому сутність концепції територіальних обмежень та її модифікацій?

6. Які головні завдання політики регіонального розвитку в Україні?

Та її економічних регіонів

Мета цієї теми – з’ясувати такі питання:

- визначити основні передумови розміщення продуктивних сил, їх структуру;

- природно-ресурсний потенціал України;

- населення і трудові ресурси України;

- економічний потенціал;

- науково-технічний потенціал.

Для самостійного опрацювання основних питань теми рекомендуються такі джерела:

1. Лишеленко В.І. Регіональна економіка: К.: Центр учб.літ., 2009. – 384с.

2. Регіональна економіка: навч.посібник./ За ред.. Я.Б.Олійника. – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2008. – 444с.

3. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Підручник / С.І.Дорогунцов, Т.А.Заяць, Ю.І.Пітюренко та ін., За заг. Ред..д-ра екон.наук проф., ч-л., кор. НАН України С.І.Дорогунцова. – К.:КНЕУ, 2008., 992с.

4. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: навчально-методичний посібник для студентів ВНЗ / О.М.Петрига. – К.: ДП «Вид.дім «Персонал», 2009. – 302с.

5. Руденко В.П. Природно-ресурсний потенціал України. – К.:Либідь, 1994 – 100с.

6. Сазонець І.Л., Джинджаян В.В., Чубар О.О. Розміщення продуктивних сил: Навч.посібник. – К.: ЦНЛ, 2006. – 320с.

7. Соціально-економічний розвиток Донецького регіону. Метод. посібник/Під ред. Шубіна О.О.. – Донецьк: ДонДУЕТ, 2004. – 70с.

8. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. – К.:Вікар., 2002, с. 76-95, 100-116, 116-130.

9. Україна у цифрах у 2010 році: Короткий статистичний довідник. – К.: Держвидав.України, 2010. – 264с.

10. Щербіна Н.М., Ягодзинська О.В. «Регіональна економіка». Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни для студентів економічних спеціальностей денної та заочної форм навчання. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2008р. – 107с.

 

Передумови розміщення продуктивних сил - це умови, без яких розміщення і розвиток розміщення виробництва неможливі. Наприклад, розвиток гірничодобувної промисловості можливий лише за наявності у регіоні корисних копалин; верстатобудування може здійснюватись у регіонах з розвинутою промисловістю та за наявності значного контингенту висококваліфікованої робочої сили.

Природні умови і ресурси впливають на особливості і засади територіальної організації виробництва. Також вони справляють істотний вплив на галузеву структуру господарства країни та види виробництва, що залежать від природних умов.

Природні ресурси — це елементи і сили природи, які можуть використовуватись у виробничий і невиробничий діяльності людини. Вони поділяються на:

- Мінеральні (паливні, рудні і нерудні);

- Земельні, серед яких виділяють типи ґрунтів, а також типи господарського використання земель;

- Водні, які підрозділяються на води Світового океану та води суходолу, які складаються з поверхневих вод (річки, озера, ставки, водосховища, болота, льодовики) і підземних вод (ґрунтові та артезіанські);

- Біологічні ресурси, що включають рослинний і тваринний світ;

- Рекреаційні, які включають природнокліматичні, бальнеологічні і заповідні;

- Кліматичні і космічні, до яких зараховується сонячна енергія, енергія вітру, внутрішнє тепло землі, енергія хвиль, освітленість, тощо.

Далі необхідно розглянути кількісну і якісну оцінку кожного виду природних ресурсів України. Вивчити родовища головних корисних копалин (вугілля, залізної руди, хімічної сировини і т.і.). Звернути увагу на місце України в світових запасах окремих корисних копалин.

Вивчити рекреаційні ресурси України, їх розміщення; мінеральні води, лікувальні грязі, кліматологічні ресурси лісів і морей і т.і.

Розглянути агрокліматичні ресурси України, звернувши увагу на сприятливі кліматичні ґрунтові ресурси.

Демографічні передумови розміщення продуктивних сил у комплексі передумов є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси - головна продуктивна сила.

Аналізуючи вплив демографічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба врахувати, що населення - не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок і ринок праці.

Демографічні передумови можна поділити на такі головні структурні блоки:

§ Чисельність населення країни (регіону), його динаміка, характер відтворення;

§ Розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;

§ Статевовікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації;

§ Структура зайнятості населення;

§ Національний склад населення;

Всі ці блоки необхідно розглянути стосовно України. Економічні передумови впливають на особливості розміщення продуктивних сил, їх можна згрупувати таким чином:

§ Історико-економічні передумови;

§ Особливості суспільної організації виробництва;

§ Характер прояву територіального поділу праці (на регіональному і міжрегіональному рівнях);

§ Загальний рівень економічного розвитку регіону.

Всі ці групи економічних передумов слід розглянути, щоб мати чітке уявлення про сучасний розвиток і розміщення продуктивних сил України.

Розглянути галузеву структуру господарства. Вона відображає процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і зв’язків, зіставляються показники економічної ефективності виробництва. Галузь господарства – сукупність підприємств і організацій, об’єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі територіального поділу праці. Залежно від ролі галузі в господарському комплексі виділяють виробничу і невиробничу сфери. Потрібно розглянути структуру цих сфер.

Особливе значення має вивчення матеріалу з основних проблем розвитку та розміщення народного господарства.

Вивчаючи науково-технічний потенціал України потрібно розглянути:

- сутність і роль науково-технічного прогресу у розвитку народногосподарського комплексу;

- науково-технічний потенціал України: сучасний стан та особливості територіальної організації;

- проблеми реконструкції народного господарства України в контексті завдань прискорення науково-технічного прогресу.

 

Термінологічний словник.

Природні умови – тіла і сили природи, які мають істотне значення для життєдіяльності людей, але не використовуються безпосередньо у господарській діяльності суспільства.

Природно-ресурсний потенціал – природні ресурси і природні умови, які можуть бути залучені в господарську діяльність за певних умов; це фактор розміщення продуктивних сил.

Ресурси економічні - джерела забезпечення виробництва, включаючи природні, трудові, інформаційні, фінансові тощо.

Ресурси природні – тіла і сили природи, які можуть бути використані для задоволення потреб суспільства.

Ресурси рекреаційні – об’єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення і туризму.

Ресурсозбереження – один з важливих напрямів підвищення ефективності виробництва на основі раціонального, економічного використання усіх видів ресурсів.

Депопуляція – процес скорочення чисельності населення внаслідок переваження смертності над народжуваністю.

Економічно активне населення (трудоактивне) - загальна чисельність населення, старшого від певного віку (16 або 18 років), яке працює або прагне працювати за винагороду.

Народногосподарський комплекс – система виробництва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межах України.

Виробнича сфера – сфера матеріального виробництва.

Невиробнича сфера – сукупність галузей господарства, які здійснюють функції по наданню послуг нематеріального характер еру суспільству і населенню.

Інновація – вкладення коштів у нову техніку, технологію, нові форми організації праці і управління.

Питання для самоконтролю.

1. Як впливає природно-ресурсний потенціал на формування господарського комплексу регіону?

2. Які основні проблеми раціонального використання природних ресурсів України?

3. Яка роль народонаселення в розвитку та розміщенні виробництва?

4. Основні сучасні демографічні проблеми України?

5. В чому полягають особливості розподілу трудових ресурсів по видам зайнятості та галузях народного господарства?

6. Що таке „виробнича сфера” і який її склад?

7. Які особливості галузевої структури промисловості України?

8. Які основні напрямки подальшого розвитку народного господарства України?

9. Визначте поняття „науково-технічний прогрес” і „науково-технічна революція”?

10. Розкрийте роль науки в розвитку продуктивних сил?

11. Проаналізуйте структуру науково-технічного потенціалу України, його територіальну організацію?

 

 

Термінологічний словник.

Баланси матеріальні – баланси конкретних видів товарів, сировини тощо, які характеризують ресурси продукції за джерелами їх формування і розподіл за основними напрямами використання.

Економічні структури – склад, співвідношення частин і елементів економічної системи.

Метод дослідження – засіб пізнання, система приймів і операцій з метою вивчення певного предмета.

Пропорції народного господарства – співвідношення між сферами і галузями народного господарства, між стадіями суспільного відтворення, між різними регіонами країни.

 

Питання для самоконтролю.

1. Які показники необхідно врахувати при обґрунтуванні ефективності розміщення виробництва?

2. Що таке індекс рівня районної спеціалізації і яка методика його визначення?

3. Що таке економічна оцінка території?

4. Що таке інтегральна оцінка території?

Змістовий модуль 2.

Металургійний комплекс

Металургійний комплекс – це сукупність підприємств, які послідовно здійснюють видобування, збагачення, металургійну переробку руд чорних, кольорових і рідкісних металів на нерудної сировини для металургії, виробництво чавуну, сталі, кольорових і дорогоцінних металів, сплавів, прокатне виробництво, переробку вторинної сировини. До металургійного комплексу належать також коксохімія, виробництво вогнетривів, будівельних конструкцій з металу, електродів, металургійного устаткування, порошкова металургія тощо.

Функціональним ядром комплексу є чорна і кольорова металургія.

Чорна металургія є фундаментом індустріального розвитку багатьох країн світу.

Україна належить до країн Європи і світу з найбільш розвинутою чорною металургією, вона поступається за показниками виробництва основної продукції, цієї галузі в Європі тальки Німеччині.

Машинобудівельний комплекс

Машинобудування – одна з провідних галузей промисловості. Створюючи найактивнішу частину основних виробничих фондів – знаряддя праці, машинобудування істотно впливає на темпи і напрямки науково-технічного прогресу в інших галузях господарства, зростання продуктивності праці, інші показники, що визначають ефективність виробництва.

Машинобудування є матеріальною основою технічного переозброєння економіки. Науково-технічний прогрес прискорює накопичення капіталу, в свою чергу підвищенню попиту на засоби виробництва, передусім на машини і устаткування.

Структурні зрушення у машинобудуванні відбуваються в двох напрямках. По-перше, змінюється основа для зростання традиційних галузей машинобудування внаслідок розвитку науки. По-друге, розвиваються нові наукові галузі машинобудування (автоматика, радіоелектроніка, устаткування для атомної промисловості, роботехніка тощо), які впливають на інноваційний розвиток економіки країни в цілому.

Отже, тривалими пріоритетами в структурній політиці машинобудування мають стати:

· Прискорення розвитку наукомістких машинобудівних виробництв;

· Соціальна переорієнтація комплексу, передбачуване прискорення нарощування випуску продукції для споживання сектора;

· Екологізація виробництва, що передбачає випуск ресурсозберігаючих технологій машинобудівного виробництва, розширення прогресивних конструкційних матеріалів.

В розвинутих країнах світу машинобудування, як правило, визначає їх експортний потенціал і забезпечує від 32 до 40% всього експорту.

Хімічний комплекс

Хімічний комплекс – один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку, як і від розвитку машинобудування, значною мірою залежить науково-технічний прогрес. Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей промисловості, сільського господарства, транспорту, оборони і т.д. Галузі хімічної промисловості є основою хімізації народного господарства – процесу широкого застосування хімічних технологій, синтетичних матеріалів у різних його галузях.

Структура хімічного комплексу досить складна. Як правило, виділяють основну (неорганічну) хімію, хімію органічного синтезу, гірнохімічну промисловість, фармацевтичну промисловість, мікробіологічну промисловість, побутову хімію.

Використання хімічної продукції в промисловості дає змогу виготовляти значну кількість використаних виробів, необхідних таким прогресивним галузям виробництва як атомна, енергетика, радіоелектроніка тощо. Продукція хімічної промисловості часто заміщує природну сировину, яка дорого коштує, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості виробів.

Рівень розвитку хімічної промисловості тієї чи іншої країни є важливим показником її індустріального розвитку і економічної незалежності. Що стосується України, то хімічна промисловість є однією із провідних галузей її народогосподарського комплексу, галуззю її спеціалізації у міжнародному поділу праці.

Україна має великі потенційні можливості для розвитку хімічної промисловості. Особливість галузі є те, що в структурі постачання сировини, матеріалів і напівфабрикатів близько 60-70% їх обсягу становили поставки за зв’язками по кооперації з підприємствами республік колишнього Радянського Союзу. У цих же регіонах реалізувалася значна частка виробленої продукції галузі.

Лісовиробничий комплекс

Лісовиробничий комплекс (ЛПК) України – це міжгалузевий комплекс, що об’єднує лісові галузі, які пов’язані з вирощуванням і переробкою лісової сировини. Цей комплекс складний за структурою міжгалузевими зв’язками.

Будівельний комплекс.

Будівельний комплекс включає виробництво будівельних матеріалів, капітальне будівництво та галузі, які їх обслуговують. Рівень розвитку будівельного комплексу впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей господарства країни, розміщення і регіональній розвиток продуктивних сил. Сьогодні на виробництво будівельних матеріалів припадає більше половини затрат, пов’язаних з будівельно-монтажними роботами в Україні. Про значення промисловості будівельних матеріалів свідчить той факт, що затрати на будівельно-монтажні роботи становлять 1/2 загального обсягу капітальних вкладень у народне господарство.

Агропромисловий комплекс

АПК за своїм складом та структурою значно відрізняється від інших міжгалузевих комплексів, передусім тому, що він як головний засіб виробництва використовує землю, на якій вирощується сільськогосподарська продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання. Власне, сільськогосподарське виробництво, що базується на використанні сільськогосподарських угідь, є основою розвитку переробних галузей промисловості.

Формування АПК є відображенням об'єктивного процесу поєднання сільського господарства та промисловості, розвитку різних форм агропромислової інтеграції. Агропромислова інтеграція розвивається на баз спеціалізації сільського господарства за регіонами та окремими господарствами. Розвиток інтеграції сільського господарства та переробної промисловості виражається у переході від традиційних фермерських і селянських господарств до агропромислових утворень: агрофірм, об'єднань.

Соціальний комплекс

Особливий сектор економіки являє собою соціальний комплекс країни як сукупність галузей виробництва та видів діяльності, що забезпечують безпосередньо головної продуктивної сили – людини, а в регіональному вимірі – всього населення даної території. Соціальний комплекс складається з двох достатньо відмінних між собою секторів господарства – соціальної інфраструктури та виробництва товарів народного споживання.

Основними цільовими функціями соціального комплексу є:

· забезпечення життєдіяльності людей, створення умов існування та відтворення робочої сили;

· забезпечення цілісності регіональної соціально-економічної системи;

· забезпечення основних демократичних свобод людини (право на життя, житло, освіту, охорону здоров’я, свободу слова, соціальне забезпечення на випадок втрати працездатності);

· забезпечення певного рівня соціально-економічного розвитку регіону;

· забезпечення продуктивності зайнятості;

· забезпечення тривалого періоду працездатності;

· формування освіченого і висококваліфікованого кадрового потенціалу розвитку економіки;

· створення умов щодо оптимізації міграційних потоків населення;

· створення умов збалансованого розвитку сільської та міської мереж розселення.

Галузевий склад соціального комплексу:

· соціальна інфраструктура;

· виробництво товарів народного споживання.

Соціальна інфраструктура складається з матеріально-побутових послуг населенню – торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, житлово-комунального господарства та соціально-культурних послуг – охорона здоров’я, освіта, наука, культура, туризм, фізична культура і спорт, рекреаційний комплекс, інформаційні послуги.

Транспортний комплекс

Транспортний комплекс – це територіальне поєднання взаємопов’язаних видів транспорту, які взаємодіючи, найповніше задовольняють потреби суспільного господарства і населення в перевезеннях вантажів і пасажирів. До його складу входить сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління і зв’язку, різноманітне технічне обладнання, що забезпечує роботу всіх видів транспорту.

Транспорт – це з найбільш важливих галузей народного господарства України. Він забезпечує виробничі і невиробничі потреби матеріального виробництва, невиробничої сфери, а також населення в усіх видах перевезень. За функціональними особливостями транспорт поділяється на вантажний та пасажирський.

Вантажний транспорт – галузь виробничої інфраструктури. Не виробляючи безпосередньо матеріальної продукції, вантажний транспорт є четвертою галуззю матеріального виробництва після видобувної, переробної промисловості і сільського господарства. Жодна з названий трьох основних галузей матеріального виробництва не здатна функціонувати без транспортного забезпечення. Продукт тільки тоді готовий до споживача, коли від доставлений до споживача. Пасажирський транспорт є галуззю невиробничої сфери і належить до інфраструктури галузей.

Транспорт впливає на собівартість готової продукції: з одного баку, транспорт є неодмінною умовою функціонування самого виробництва, де він здійснює доставку сировини, паливно-енергетичних ресурсів, комплектуючих, устаткування і т.п., а з другого – доставляє готову продукцію до споживача. Зменшення транспортної складової у собівартості виробленої продукції сприяє підвищенню ефективності виробництва.

Транспорт є необхідною умовою спеціалізації і комплексного розвитку народного – господарських комплексів регіонів, формування ТВК, як локального, так і районно утворюючого значення. Він сприяє суспільному територіальному поділу праці, формуванню зв’язків між населеними пунктами та всередині їх.

Безпосередньо з транспортом пов’язані зовнішня та внутрішня торгівля. Економічні відносини України з зарубіжними країнами значною мірою визначають обсяг вантажообігу з ними. Вигідне транспортно-географічне положення України на межі Центральної та Східної Європи сприяє розвитку4 транзитних транспортних коридорів та її території.

Транспортний комплекс України представлений всіма сучасними видами транспорту і характеризується значним регіональними особливостями галузевої та функціональної структури.

 

Термінологічний словник.

Машинобудівельний комплекс – сукупність галузей промисловості, що виробляють машини і устаткування для потреб народного господарства.

Спеціалізація – форма організації виробництва, при якій виготовлення продукції, її частин або виконання окремих операцій відбувається в самостійних галузях чи на відносно відокремлених підприємствах.

Предметна спеціалізація – найпростіша форма, при якій на підприємствах зосереджені виробництва окремих видів і типорозмірів готової продукції.

Подетальна спеціалізація – полягає в тому, що підприємства виготовляють лише окремі частини, агрегати, вузли або деталі.

Технологічна спеціалізація – полягає в тому, що на підприємстві виконують лише окремий технологічний процес.

Кооперування – система міжгалузевих внутрішньогалузевих, міжрайонних, внутрішньорайонних економічних зв’язків.

Питання для самоконтролю.

1. Галузева структура паливно-енергетичного комплексу України.

2. Назвіть умови і фактори розміщення чорної і кольорової металургії.

3. Які галузі кольорової металургії розвинені в Україні і де розміщені головні підприємства?

4. Визначає галузеву структуру машинобудування України.

5. Назвіть фактори розміщення основних галузей машинобудування.

6. Які фактори впливають на розміщення галузей хімічної промисловості.

7. Охарактеризуйте розміщення виробництва мінеральних добрив в Україні, їх сировинну базу.

8. Назвіть основні структурні ланки лісовиробничого комплексу.

9. Які виробництва охоплює лісохімічний підкомплекс.

10. Назвіть групи галузей, що входять до складу промисловості будівельних матеріалів.

11. Які фактори впливають на розміщення будівельного комплексу?

12. Значення і структура АПК.

13. Проблеми і перспективи розвитку АПК в Україні.

14. Значення соціального комплексу для соціального розвитку країни.

15. Структура комплексу.

16. Роль транспорту в розвитку розміщенні продуктивних сил.

17. Роль і місце трубопровідного транспорту в економіці України. Назвіть основні трансконтинентальні газо- і нафтопроводи.

 

Термінологічні словник.

Галузі спеціалізації району — це галузі промислового і сільськогосподарського виробництва, які виготовляють товарну продукцію для обміну з іншими районами або для експорту її в інші країни; галузі, які економічно доцільно розвивати в умовах того чи іншого конкретного району з найвищою ефективністю для господарства.

Район економічний — територіально спеціалізована частина народного
господарства країни, взаємопов'язана економічними відносинами з іншими
територіями.

Район економічний галузевий — територіально сконцентровані виробництва певної галузі в окремих частинах країни, де для їх розвитку є найсприятливіші умови.

Район економічний інтегральний — територіально цілісна частина народного господарства країни, основною ознакою якого є наявність територіально-виробничого комплексу відповідного рангу та економічного тяжіння території до ядра району.

Район макроекономічний — великий економічний район, що являє собою цілісний територіально-виробничий комплекс і об'єднує певні групи адміністративно-територіальних одиниць.

Район мезоекономічний — виділений в межах макрорайону певний підрайон, що охоплює господарські комплекси адміністративно-територіальних одиниць.

Район мікроекономічний — низові або локальні господарські комплекси у низових адміністративних районах з суто місцевими економічними зв'язками.

Районування економічне — науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або формуються внаслідок розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці.

Мережа економічних районів — результат економічного районування у вигляді системи економічних районів різного рангу та типів, яка відображає територіальну організацію народного господарства, що об'єктивно склалася.

Територіально-виробничий комплекс (ТВК) - частка народногосподарського комплексу країни в межах великого регіону, яка відзначається тісним взаємозв'язком і взаємообумовленим розвитком різних галузей виробництва.

Питання для самоконтролю.

1. Визначте сутність економічного району і доведіть об'єктивний характер його формування.

2. Що являє собою територіальний поділ праці та який вплив він має на формування економічних районів?

3. Назвіть основні районоутворюючі фактори і поясніть їх вплив на процес районоутворення.

4. Яка форма територіальної організації народного господарства виконує функцію ядра економічного району?

5. Розкрийте сутність основних принципів економічного районування.

6. Визначте типи економічних районів і принципові відмінності між ними.

7. Назвіть основні етапи розвитку вчення про економічне районування.

8. В чому полягають особливості сучасного економічного районування території України?

9. Визначте сучасну мережу мезорайонів України.

10. В чому полягає прикладне значення економічного районування?

 

Термінологічний словник.

Міжнародний поділ праці — це спеціалізація окремих країн на виробництві тієї або іншої продукції чи наданні послуг, якими вони обмінюються.

Міжнародні економічні відносини — система господарських і тор­гово-економічних відносин між країнами світу, в яку входять обмін то­варами, спеціалізація і кооперація виробництва, науково-технічне, про­мислове співробітництво, спільне підприємство та інші форми.

Міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва — форма міжнародного поділу праці, взаємопов'язаний процес спеціалізації країн, фірм, підприємств у виробництві окремих продуктів або їх частин з ко­оперуванням виробників для спільного випуску кінцевої продукції.

Міжнародна торгівля — торгівля між країнами, яка складається із ввозу (імпорту) товарів і послуг та їх вивозу (експорту).

Експорт — вивіз товарів, вироблених, добутих або вирощених у да­ній країні.

Експорт капіталу — вивіз капіталу за кордон, що здійснюється у грошовій або товарній формі з метою отримання прибутку, зміцнення економічних та політичних позицій.

Імпорт — ввіз із-за кордону товарів, послуг, технологій, капіталу, цінних паперів для реалізації і застосування на внутрішньому ринку.

Зовнішньоторговельний оборот — загальна сума експорту та імпор­ту товарів і послуг за певний період часу.

Зовнішньоторговельна політика — діяльність держави, спрямована на стимулювання або обмеження експорту та імпорту товарів.

Механізм зовнішньоекономічної діяльності — сукупність правових, організаційно-управлінських, фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарсь­ких комплексів із світовими з метою прискорення розвитку продуктив­них сил країни та підвищення соціально-економічних показників рівня життя населення.

Питання для самоконтролю.

1. Розкрийте сутність зовнішньоекономічних зв’язків та назвіть їхні основні форми.

2. В чому виявляється вплив міжнародного територіального поділу праці на формування міждержавних економічних зв’язків?

3. Розкрийте сутність механізму зовнішньоекономічної діяльності та назвіть основні його принципи.

4. Охарактеризуйте геокономічні пріоритети регіонального розвитку України.

5. Перелічить передумови формування експортного потенціалу в Україні.

6. Охарактеризуйте транспортний потенціал України.

7. Які особливості формування транспортних коридорів?

8. Яке значення має формування транспортних коридорів для розвитку продуктивних сил України?

Питання для самоконтролю.

1. Сутність концепції „Сталого розвитку”.

2. Сутність закономірності сталого розвитку продуктивних сил.

3. Основні напрямки екологізації продуктивних сил.

4. Основні особливості Програми використання і охорони природно-ресурсного потенціалу України.

Тлумачний словник

Агломерація міських поселень — зосередження функціонально взаємопов'язаних міських поселень, ядром яких є значене місто, що швидко зростає. Розглядається як локальна система вищого рівня, яка відзначається зближенням і навіть територіальним зрощуванням поселень, що мають стійкі й інтенсивні виробничі, трудові, транспортні та культурно-побутові зв'язки. Термін «агломерація» широко використовують при вивченні процесів урбанізації та розміщення продуктивних сил. За своєю структурою агломерації бувають моноцентричними, біцентричними та поліцентричними. Моноцентричні формуються під впливом значних регіональних центрів обробної промисловості, науки, освіти, культури, охорони здоров'я та транспортних вузлів (на Україні — Київ, Харків, Одеса, Львів). Біцентричні та поліцентричні агломерації виникли в районах інтенсивного розвитку галузей важкої промисловості, зокрема у Донбасі та промисловому Придніпров'ї (Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинськ