Письменника, педагога, філолога, першого перекладача нового заповіту українською мовою стартує XIіi конкурс літературного перекладу«перекладач»

Прес-реліз

До 210-річчя з Дня народження Пилипа Морачевського –

Номінація 1

Польсько-російський переклад сучасного поетичного твору

Kornhauser Julian

Było minęło

było minęło

między było i minęło mała biała szczelina

wąski przesmyk nic nie znacząca pauza

a przecież tyle się tam wydarzyło

wzloty i upadki uczuć

przewidywania tańczące w snach

spotkania na wzgórzu i na skraju lasu

było to co gorące wiotkie w nagłym oślnieniu

było niemądre zdradliwe ale wypełnione nieznaną treścią

minęło bo nie zadrżało w posadach

małe było małe minęło

było długo

minęło raz dwa

a w środku sucha trawa dotknięta kosą słońca

klasztor nad rzeką niepokojące dudnienie pociągu

drobny żwir na drodze do doliny.

Номінація 2

Російсько-польський переклад сучасної прози

Е. Шварц

Сказка о потерянном времени

Жил-был мальчик по имени Петя Зубов. Учился он в третьем классе четырнадцатой школы и все время отставал, и по русскому письменному, и по арифметике, и даже по пению.

- Успею! – говорил он в конце первой четверти. – Во второй вас всех догоню.

А приходила вторая – он надеялся на третью.

Так он опаздывал да отставал, отставал да и опаздывал и не тужил. Все «успею» да «успею».

И вот однажды пришел Петя Зубов в школу, как всегда с опозданием.

Вбежал в раздевалку. Шлепнул портфелем по загородке и крикнул:

- Тетя Наташа! Возьмите мое пальтишко!

А тетя Наташа спрашивает откуда-то из-за вешалок:

- Кто меня зовет?

- Это я. Петя Зубов, – отвечает мальчик.

- А почему у тебя сегодня голос такой хриплый? – спрашивает тетя Наташа.

- А я и сам удивляюсь, – отвечает Петя. – Вдруг охрип ни с того ни с сего.

Вышла тетя Наташа из-за вешалок, взглянула на Петю, да как вскрикнет:

- Ой!

Петя Зубов тоже испугался и спрашивает:

- Тетя Наташа, что с вами?

- Как что? – отвечает тетя Наташа. – Вы говорили, что вы Петя Зубов, а на самом деле вы, должно быть, его дедушка.

- Какой же я дедушка? – спрашивает мальчик. – Я – Петя, ученик третьего класса.

- Да вы посмотрите в зеркало! – говорит тетя Наташа.

Взглянул мальчик в зеркало и чуть не упал. Увидел Петя Зубов, что превратился он в высокого, худого, бледного старика. Выросли у него окладистая борода, усы. Морщины покрыли сеткою лицо.

Смотрел на себя Петя, смотрел, и затряслась его седая борода.

Крикнул он басом:

- Мама! – и выбежал прочь из школы.

Бежит и думает:

«Ну, уж если и мама меня не узнает, тогда все пропало».

Прибежал Петя домой и позвонил три раза.

Мама открыла ему дверь.

Смотрит она на Петю и молчит. И Петя молчит тоже. Стоит, выставив свою седую бороду, и чуть не плачет.

- Вам кого, дедушка? – спросила мама наконец.

- Ты меня не узнаешь? – прошептал Петя.

- Простите, нет, – ответила мама.

Отвернулся бедный Петя и пошел куда глаза глядят.

Номінація 3

Російсько-український переклад сучасних поетичних творів

Наталка Поклад

Лютий

Рілля ще спить, хоча сніги зійшли.

Похмуро й важко небо нависає.

Із сивої холодної імли

Блищать стовпи задертими носами.

Я тут приїжджа – лиш на кілька днів, –

І знов у міста колесо шалене.

Та вже щось озивається в мені

До поля цього і до цього клена.

До цих доріг розгаслих і до хат, –

Вони, мов матері, сумні й величні,

Чекають – не діждуться онучат,

Що десь там забарилися в столиці.

Я тут приїжджа – лиш на кілька днів.

Та щось таке село зі мною коїть:

Слова, мов коні, рвуться із рядків,

Лоскоче душу передзвін підкови.

Геть одійшли плачі і суєта,

Сердечні справи – як то все мізерно!

Стою, затиснувши здивовано вуста,

І наслухаю молоденьку землю.

Наталья Гондарь

А может просто встать с другой ноги…

А может просто встать с другой ноги,

И вместо кофе взять и выпить соку…

И повернуть свои привычные шаги

В ту сторону, где будет больше проку.

И в этот день проделать всё не так:

Поставить от конца к началу числа,

И самый незначительный пустяк

Наполнить добрым и высоким смыслом.

И сделать то, чего никто не ждёт,

И рассмеяться там, где столько плакал,

И чувство безнадёжности пройдёт,

И солнце встанет там, где дождик капал.

Из круга, заведённого судьбой,

Возьми и выпрыгни на станции

безвестной…

Ты удивишься – мир совсем иной,

И неожиданнее жизнь, и интересней!

Номінація 4

Грація Делледа

Уривок з роману «Мати»

Anche quella notte, dunque, Paulo si disponeva ad uscire.La madre, nella sua camera attigua a quella di lui, lo sentiva muoversi furtivo, aspettando forse, per uscire, ch'ella spegnesse il lume e si coricasse.

Ella spense il lume ma non si coricò. Seduta presso l'uscio si stringeva una con l'altra le sue dure mani di serva, ancora umide della risciacquatura delle stoviglie, calcando i pollici uno sull'altro per farsi forza; ma di momento in momento la sua inquietudine cresceva, vinceva la sua ostinazione a sperare che il figlio s'acquetasse, che, come un tempo, si mettesse a leggere o andasse a dormire.

Per qualche minuto, infatti, i passi furtivi del giovane prete cessarono: si sentiva solo, di fuori, il rumore del vento accompagnato dal mormorio degli alberi del ciglione dietro la piccola parrocchia: un vento non troppo forte ma incessante e monotono che pareva fasciasse la casa con un grande nastro stridente, sempre più stretto, e tentasse sradicarla dalle sue fondamenta e tirarla giù.

La madre aveva già chiuso la porta di strada con due spranghe incrociate, perimpedire al diavolo, che nelle notti di vento gira in cerca di anime, di penetrare in casa: in fondo però credeva poco a queste cose, e adesso pensava con amarezza, e con vaga derisione verso se stessa, che lo spirito maligno era già dentro la piccola parrocchia; che beveva alla brocca del suo Paulo e si aggirava intorno allo specchio di lui appeso accanto alla finestra.

Ecco che infatti Paulo si moveva di nuovo; forse era appunto davanti allo specchio, sebbene ai preti ciò non sia permesso. Ma che cosa non si permetteva Paulo, da qualche tempo in qua?

La madre ricordava di averlo spesso sorpreso, in quegli ultimi tempi, a specchiarsi a lungo come una donna, a pulirsi e lucidarsi le unghie, a spazzolarsi i capelli che si tirava in su dopo averli lasciati crescere, quasi cercando di nascondere il sacro segno della tonsura.

Egli poi usava dei profumi, si puliva i denti con polveri odorose e si passava il pettine persino sulle sopracciglia...

Le sembrava di vederlo, adesso, come se la parete divisoria si fosse spaccata: nero sullo sfondo della sua camera tutta bianca, alto, fin troppo alto, dinoccolato, andava e veniva col suo passo distratto di ragazzo, inciampando e scivolando spesso, ma tenendosi sempre in equilibrio. Aveva la testa un po' grossa sul collo sottile, e il viso pallido oppresso dalla fronte prominente che pareva costringesse le sopracciglia ad aggrottarsi per lo sforzo di reggerla e gli occhi lunghi a star socchiusi; mentre le mandibole forti, la bocca grande e carnosa e il mento duro parevano a loro volta ribellarsi con sdegno a questa oppressione, senza però potersene liberare.Ma ecco che egli si fermava davanti allo specchio, e tutto il suo viso diventava luminoso perché le palpebre si sollevavano e nella trasparenza degli occhi castanei la pupilla raggiava come un diamante.

Номінація 5

Коррадо Калабро

Ma più che mai…

Dall'inizio mi manchi

Se non per breve tratto,

Номінація 6

Семюел Тейлор Кольрідж

Answer To A Child's Question

Do you ask what the birds say? The sparrow, the dove,

The linnet, and thrush say, 'I love and I love!'

In the winter they're silent, the wind is so strong;

What it says I don't know, but it sings a loud song.

But green leaves and blossoms, and sunny warm weather,

And singing, and loving, all come back together.

Then the lark is so brimful of gladness and love,

The green fields below him, the blue sky above,

That he sings, and he sings, and forever sings he –

'I love my Love, and my Love loves me!'

 

Джеймс Ленгстон Хьюз

I Dream A World

I dream a world where man

No other man will scorn,

Where love will bless the earth

And peace its paths adorn

I dream a world where all

Will know sweet freedom's way,

Where greed no longer saps the soul

Nor avarice blights our day.

A world I dream where black or white,

Whatever race you be,

Will share the bounties of the earth

And every man is free,

Where wretchedness will hang its head

And joy, like a pearl,

Attends the needs of all mankind-

Of such I dream, my world!

Номінація 7

Номінація 8

Переклад німецької прози

Wolfgang Borchert

Das Brot

Plötzlich wachte sie auf. Es war halb drei. Sie überlegte, warum sie aufgewacht war. Ach so! In der Küche hatte jemand gegen einen Stuhl gestoßen. Sie horchte nach der Küche. Es war still. Es war zu still und als sie mit der Hand über das Bett neben sich fuhr, fand sie es leer. Das war es, was es so besonders still gemacht hatte: sein Atem fehlte. Sie stand auf und tappte - durch die dunkle Wohnung zur Küche. In der Küche trafen sie sich. Die Uhr war halb drei. Sie sah etwas Weißes am Küchenschrank stehen. Sie machte Licht. Sie standen sich im Hemd gegenüber. Nachts. Um halb drei. In der Küche. Auf dem Küchentisch stand der Brotteller. Sie sah, dass er sich Brot abgeschnitten hatte. Das Messer lag noch neben dem Teller. Und auf der Decke lagen Brotkrümel. Wenn sie abends zu Bett gingen, machte sie immer das Tischtuch sauber. Jeden Abend. Aber nun lagen Krümel auf dem Tuch. Und das Messer lag da. Sie fühlte, wie die Kälte der Fliesen langsam an ihr hoch kroch. Und sie sah von dem Teller weg. „Ich dachte, hier wäre was“, sagte er und sah in der Küche umher. „Ich habe auch was gehört“, antwortete sie und dabei fand sie, dass er nachts im Hemd doch schon recht alt aussah. So alt wie er war. Dreiundsechzig. Tagsüber sah er manchmal jünger aus. Sie sieht doch schon alt aus, dachte er, im Hemd sieht sie doch ziemlich alt aus. Aber das liegt vielleicht an den Haaren. Bei den Frauen liegt das nachts immer an den Haaren. Die machen dann auf einmal so alt.

„Du hättest Schuhe anziehen sollen. So barfuss auf den kalten Fliesen. Du erkältest dich noch.“ Sie sah ihn nicht an, weil sie nicht ertragen konnte, dass er log. Dass er log, nachdem sie neununddreißig Jahre verheiratet waren. „Ich dachte, hier wäre was“, sagte er noch einmal und sah wieder so sinnlos von einer Ecke in die andere, „ich hörte hier was. Da dachte ich, hier wäre was.“

„Ich hab auch was gehört. Aber es war wohl nichts.“ Sie stellte den Teller vom Tisch und schnippte die Krümel von der Decke. „Nein, es war wohl nichts“, echote er unsicher. Sie kam ihm zu Hilfe: „Komm man. Das war wohl draußen. Komm man zu Bett. Du erkältest dich noch. Auf den kalten Fliesen.“ Er sah zum Fenster hin. „Ja, das muss wohl draußen gewesen sein. Ich dachte, es wäre hier.“

Sie hob die Hand zum Lichtschalter. Ich muss das Licht jetzt ausmachen, sonst muss ich nach dem Teller sehen, dachte sie. Ich darf doch nicht nach dem Teller sehen. „Komm man“, sagte sie und machte das Licht aus, „das war wohl draußen. Die Dachrinne schlägt immer bei Wind gegen die Wand. Es war sicher die Dachrinne. Bei Wind klappen sie immer.“ Sie tappten sich beide über den dunklen Korridor zum Schlafzimmer. Ihre nackten Füße platschten auf den Fußboden.

„Wind ist ja“, meinte er. „Wind war schon die ganze Nacht.“ Als sie im Bett lagen, sagte sie: „Ja, Wind war schon die ganze Nacht. Es war wohl die Dachrinne.“ „Ja, ich dachte, es wäre in der Küche. Es war wohl die Dachrinne.“ Er sagte das, als ob er schon halb im Schlaf wäre. Aber sie merkte, wie unecht seine Stimme klang, wenn er log. „Es ist kalt“, sagte sie und gähnte leise, „ich krieche unter die Decke. Gute Nacht.“ „Nacht“, antwortete er noch: „Ja, kalt ist es schon ganz schön.“

Dann war es still. Nach vielen Minuten hörte sie, dass er leise und vorsichtig kaute. Sie atmete absichtlich tief und gleichmäßig, damit er nicht merken sollte, dass sie noch wach war. Aber sein Kauen war so regelmäßig, dass sie davon langsam einschlief. Als er am nächsten Abend nach Hause kam, schob sie ihm vier Scheiben Brot hin. Sonst hatte er immer nur drei essen können. „Du kannst ruhig vier essen“, sagte sie und ging von der Lampe weg. „Ich kann dieses Brot nicht so recht vertragen. Iss du man eine mehr. Ich vertrag es nicht so gut.“ Sie sah, wie er sich tief über den Teller beugte. Er sah nicht auf. In diesem Augenblick tat er ihr Leid. „Du kannst doch nicht nur zwei Scheiben essen“, sagte er auf seinen Teller. „Doch. Abends vertrag ich das Brot nicht gut. Iss man. Iss man.“ Erst nach einer Weile setzte sie sich unter die Lampe an den Tisch.

Прес-реліз

До 210-річчя з Дня народження Пилипа Морачевського –

письменника, педагога, філолога, першого перекладача Нового Заповіту українською мовою стартує XIІI конкурс літературного перекладу«ПереКЛАДач»

Сьогодні на факультеті філології та масових комунікацій (ауд.27) відбулося урочисте засідання СНТ «ПереКЛАДач», яке було присвячено 210-річчю з Дня народження Пилипа Морачевського. Студенти спеціальності «Переклад (українська, російська, польська)» доповідали про цікаві факти з біографії та творчості письменника. Завідувач сектором культурно-просвітницької діяльності наукової бібліотеки МДУ Дунук Д. А. представила поетичний доробок письменника, продемонструвавши студентам презентацію, що містила інформацію про поеми та віршовані п’єси письменника.

Крім того, студентське наукове товариство «ПереКЛАДач», кафедра російської філології та перекладу за участю кафедр української філології, німецької філології, теорії та практики перекладу, італійської мови, літератури та культури, а також наукової бібліотеки МДУ традиційно оголосили про початок ХІІІ Конкурсу літературних перекладів «ПереКЛАДач».

Конкурсні завдання були підібрані таким чином, щоб формувати у студентів перекладацьку інтуїцію, розвивати професійні вміння та навички. Обрані для перекладу тексти мають характерні риси, що дозволяють майбутнім перекладачам розкрити свої творчі можливості, виявити талант і оригінальність.

Цього року особливу увагу приділено поетичному тексту, оскільки в минулих конкурсах студенти та школярі виявляли зацікавленість саме до цього перекладацького жанру. Традиційно перед автором перекладу поетичних творів постає складне завдання зі збереження ритму, рими та стилю оригіналу, відтворення особливих нюансів настрою та характеру ліричного герою.

Отже, студенти та школярі зможуть потренуватися у перекладі поезії та прози з російської, української, польської, німецької, англійської, італійської мов. Невеликий обсяг текстів запропонованих номінацій дозволяє учасникам виявити не лише бездоганні знання мов оригіналу та перекладу, але й особливості перекладу специфічної лексики.

Так, у Номінації 1 «Польсько-російський переклад сучасного поетичного твору» запропоновано для перекладу вірш Юліана Корнхаузера«byłominęło».

У Номінації 2 – російсько-польський переклад уривку «Казки про втрачений час» Євгенія Шварца.

У Номінації 3 – переклад сучасних поетичних творів: з української мови на російську вірша Наталки Поклад «Лютий»; з російської мови на українську вірша Наталії Гондарь «А может просто встать с другой ноги…».

У Номінації 4 – художній переклад з італійської на українську мову уривку з роману Грації Делледи «Мати».

У Номінації 5 – переклад вірша Коррадо Калабро«Ma più che mai…» з італійської на українську мову.

У Номінації 6 – переклад поетичних творів з англійської мови: вірша Семюела Тейлора Кольріджа «Answer To A Child's Question», а також вірша Джеймса Ленгстона Хьюза « I Dream A World».

У Номінації 7 – переклад поетичного твору з німецької мови: вірша Інго Баумгартнера«Die Zeit der langen Nächte».

У Номінації 8 – переклад німецької прози: оповідання «Das Brot» Вольфганга Борхерта.

Строки проведення конкурсу:

Початок конкурсу 22 листопада 2016 року.

Прийом конкурсних робіт до 10лютого 2016 року.

Підсумки конкурсу буде підбито на черговому засіданні СНТ «ПереКЛАДач» у березні 2017 року.

В кожній номінації журі визначає три призових місця. Переможці нагороджуються грамотами та цінними призами.

За додатковою інформацією про конкурс можна звернутися до організаторів:

- старшого викладача кафедри РФП МДУ Гайдук Неллі Анатоліївни, тел. [phone], [e-mail];

- старшого викладача кафедри РФП МДУ Белли Марини Віталіївни, тел. [phone], [e-mail];

Конкурсні роботи прохання висилати на електронну адресу [e-mail] або [e-mail].

Номінація 1