Етикет як морально-естетична культура спілкування

Знання і виконання оптимальних моделей поведінки в конкретних, заздалегідь відомих, ситуаціях стосунків людей, тобто виконання етикету, є невід'ємною частиною культури морального спілкування, в цілому моральної культури сучасної особистості. Етикет, з одного боку, полегшує спілкування і взаєморозуміння між людьми, з іншого — зберігає гідність кожної особистості, сприяє гуманізації людських стосунків.

Важливість і необхідність етикету для кожної сучасної лю­дини стала результатом розвитку і вдосконалення людських стосунків протягом багатьох століть, а також усвідомлення людством значущості кожної окремої особистості й необхід­ності для неї співіснувати із собі подібними.

Історія етикету налічує багато століть. Витоки його спосте­рігаються в ритуалах родоплемінного ладу, де він був пов'яза­ний із звичаями і традиціями, з певними соціальними діями, які вимагали суворого дотримання форми.

Уже в античні часи філософськи осмислюються правила етикету. Наприклад, Плутарх (межа І—II ст. ст.) у «Рим­ських питаннях» поряд з коментарями звичаїв, що історично склалися, пояснює смисл етикетно-ритуальних форм поведін­ки, яга були обов'язковими для усіх членів суспільства. Дотри­мання правил пристойності є умовою доброзичливих стосун­ків між людьми і, разом з тим, умовою особистої душі. Багато простих істин, які зустрічаються у висловлюваннях грецьких і римських мудреців про правила поведінки, не втратили свого значення і сьогодні, вони складають частину нормативних мо­ральних та етикетних вимог до сучасної людини.

Класичного вигляду етикет набуває в епоху феодалізму, аб­солютних монархій. Тут він пов'язаний із життям дворянства і набуває форми зводу правил поведінки і спілкування при дворі монарха, який регламентував ієрархічну залежність сво­го оточення від голови держави, а також внутрішньостанові відносини. Це був придворний протокол, суворо встановлені порядок і форма поведінки при дворі государя, а також у світ­ському суспільстві. Дотримання цих правил було обов'язко­вим для аристократії лише стосовно один одного. Від знання та вміння реалізувати етикет у відповідних колах залежали не тільки кар'єра, а й життя придворних і навіть самих мо­нархів. Ці правила етикету не поширювалися на нижчих за станом.

Слід відзначити, що етикет, який виник як суто класове, станове явище, за своєю суттю був ширше станових меж. Практично він базувався на більш загальних людських потре­бах (у чистоті, охайності, красоті, доцільності дії); в духовно-змістовому плані — зберігав давні традиційні форми спілку­вання і звертання один до одного (наприклад: шанування жінки, батька, гостинність, вітання тощо). Правила пристой­ності, гарного тону, що були створені дворянським станом, стали результатом свідомого перетворення «придворних норм» спілкування відповідно до ідеалів гуманності і вихова­ності. До норм етикету входили загальнолюдські ціннісні орієнтири, перш за все, ті, що відповідали потребам, які ви­никали щодо поваги гідності особистості і презентували куль­турний вигляд взаємодіючих індивідів.

У різні історичні часи етикет змінював свої риси, норми, значущість. Але завжди зберігав універсальні, загальновизнані форми ввічливості, такту, коректності, які мають значення ес­тетичних і моральних потреб людського співіснування. їх цін­ність перевірена часом. І в сучасному суспільстві етикет не втратив свого авторитету, більш того, він набув вигля­ду обов'язковості і став необхідністю для кожної сучасної людини.

Як визначити етикет?

Етикет (від франц. «еtіguеttе» — «ярлик, етикетка») — це сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні ви­яви людських стосунків.

В етикеті можна виділити ряд особливих видів: етикет дипломатичний, військовий, спортивний, етикет наукових спільнот, релігійний тощо, які регламентують поведінку і сто­сунки людей на прийомах, зустрічах у відповідних ситуаціях і мають специфічний кодекс необхідних норм.

Етикет сучасного суспільства — це, головним чином, фор­ма стосунків людей у повсякденному житті. Це своєрідний вид угоди між людьми про те, що прийняте і є правильним у стосунках у конкретно-історичному суспільстві. Його вико­нання сприяє нормалізації людських стосунків.

Людське життя, діяльність різноманітні, багатопланові, що зумовлено індивідуальністю кожної людини, яка створює своє життя. І тому, напевно, не можна охопити правилами етикету всі види та умови здійснення людського життя. Але ж усвідомлення типовості сфер суспільного життя і визначених ситуацій дало можливість виділити і згрупувати ці норми. Так, наприклад, існують правила поведінки в громадських місцях; службовий етикет; етикет знайомства, привітання, прощання; етикет різних видів спілкування; правила прий­ому, відвідування гостей, поведінки за столом; етикет стосун­ків між людьми різного віку, статі, соціального статусу, сімей­ний етикет. У кожній ситуації необхідно застосовувати певні норми і правила. В цілому ж, етикет виправданий єдиним мо­ральним змістом і своїм смислом.

Моральний зміст етикету зумовлений відповідністю і спів­відношенням зовнішніх норм етикету й змісту моральної сві­домості суспільства й особистості. Мається на увазі те, що зов­нішні правила поведінки і спілкування базуються, перш за все, на моральних принципах. Найважливішим з них є «золо­те правило» моральності — поводитися з іншими так, як ти бажав би, щоб вони поводилися з тобою. Важливими принци­пами етикету є також пріоритет старшого, пріоритет жінки. Довершують етикет принцип гігієнічності та принцип есте­тичності.

Ці принципи конкретизуються загальними вимогами ети­кету, що задають нормативний зразок поведінки людини. До числа провідних вимог належать ввічливість, коректність, так­товність, делікатність, скромність, точність і обов'язковість.

Ввічливість полягає у доброзичливості, привітності. Сервантес колись писав: «Нічого не коштує нам так дешево і не ціниться так дорого, як ввічливість». Вона дійсно відкриває замки сердець людей для стосунків, спілкування. Привітний вираз обличчя, уважне, поважне, доброзичливе ставлення до людей забезпечують комфорт взаємних зв'язків, дають мож­ливість запобігти конфліктам і привернути до себе співбесід­ника. Зовнішніми виявами ввічливості є посмішка на обличчі, слова подяки, вибачення чи прохання, небайдужі очі, при­хильні жести і пози.

На жаль, не завжди маєш справу з людьми, що виклика­ють поважне ставлення. Або інша ситуація: людина може бу­ти чимось роздратована, засмучена, хвора. В подібних випад­ках на перший план має вийти коректність — вміння тримати себе у межах загальноприйнятих норм порядності в будь-яких ситуаціях. Грубість, нестриманість тільки шкодять стосункам, роблять неможливим спілкування.

Тактовність — це почуття міри, якої необхідно дотри­муватися у розмові, це вміння відчути межу, за яку не можна переступати у стосунках з людьми. Тактовна людина знає, від­чуває, що, в який час, в якому місці можна сказати, зробити або не можна.

Увага до людини, вміння ставити себе на місце іншого по­винні виявлятись дуже обережно, не надокучливо, тобто делі­катно. Ці вимоги етикету дають можливість попередити не­зручність ситуацій і досягти успіху навіть там, де не діє сила.

Важливою вимогою є скромність, тобто природність по­ведінки, що пристосована до оточуючих. Стримана, врівнова­жена поведінка є виявом вміння людини володіти собою, є показником самоповаги і поважного ставлення до інших. Крім усього, скромна людина завжди викликає в оточуючих почуття надійності, впевненості в людині й відповідну повагу.

Точність і обов'язковість як вимоги етикету вказують на пунктуальність, необхідність обов'язкового виконання обі­цянок, зобов'язань, справи. Точність і обов'язковість є зовніш­німи виявами таких рис особистості, як вміння аналізувати обставини, оцінювати свої вчинки, робити висновки, прогно­зувати майбутні дії, визначити міру своїх можливостей, не да­вати зайвих обіцянок, дотримуватися свого слова.

Принципи та вимоги етикету раціональні. Керуючись ни­ми, людина, навіть якщо не знає конкретних правил етикету за конкретних обставин має змогу завжди залишитись на ви­сокому рівні загальнопристойності.