Видатні українські вчені та науковці.

Визначні математики Львівської Політехніки зосереджувались на одній з найстаріших кафедр математики, яка заснована у 1851 р. Першим керівником з 1853р. був професор Лаврентій Жмурко, пізніше В. Зайончковський, П. Дзівінський. Леції Л. Жмурко були настільки цікаві що на них приходили і студенти Львівського університету Франца І. Педагогічна діяльність Л. Жмурка у Технічній академії нерозривно пов’язана з науковою роботою. Він написав понад тридцять наукових робіт з різних напрямів математики та кілька підручників з математики і аналітичної геометрії[84]. В. Жмурко розробляв тригонометричні підстановки в інтегральному обчисленні. У 1871 р. Л. Жмурка запросили до Львівського університету на посаду завідувача кафедри математики, однак на прохання Сенату Технічної академії він продовжував читати лекції до 1884 р. Вчений був членом Академії наук у Кракові, Галицького господарського товариства, почесним членом Товариства точних наук у Парижі та інших установ і спілок у різних країнах[85]. Саме Лаврентія Жмурка вважають засновником львівської математичної школи.

У 1872 р. створена друга кафедра математики, завідувачем якої був запрошений з Варшави Владислав Войцех Зайончковський. Першим його публічним виступом в Технічній академії була доповідь “O matematyce i jej wpływie na wszystkie gałęzie wiedzy matematycznej” на відкритті 1872/73 н. р., в якій акцентувалося на значенні математики та її взаємозв’язку з іншими науками та практичною діяльністю. В. Зайончковського вів наукові дослідження у таких галузях, як диференціальні рівняння, математична фізика, теорія функцій, аналітична геометрія, вища алгебра, механіка,кліматологія (загалом понад 40 праць). Зайончковський, як член Крайової шкільної ради, багато працював над удосконаленням викладання математики в школах, видав шкільний підручник “Основи арифметики для середніх шкіл”, який декілька разів перевидавався[86].

У міжвоєнний період у навчальному закладі функціонувало три кафедри математики, на яких сформувалась львівська математична школа. Першою кафедрою керував проф. В.Стожек, другою – проф. А.Ломніцький та видатні вчені С.Банах, С.Качмарж. На третій кафедрі працював проф. К. Куратовський.

Одним з когорти львівської математичної школи був Казимир Бартель (Kazimierz Wladyslaw Bartel). Він народився 3 березня 1882 р. у сім'ї львівського залізничника. У 1898 р. закінчив промислову школу, а в 1901 р. розпочав навчання на механічному відділенні Вищої технічної школи у Львові. Паралельно відвідував лекції з математики і філософії у Львівському університеті Яна Казимира. Продовжив навчання у Мюнхені. З 1909 р. розпочав працювати асистентом в alma mater. Вже з 1910 р. стає доцентом кафедри нарисної геометрії, а через рік отримує ступінь доктора наук, одного з перших в Австро-Угорщині. З 1912 р. екстраординарний професор Вищої технічної школи, а з 1917 р. – ординарний професор. Попри наукову діяльність К. Бартель взяв участь у бойових діях Першої світової війни. З відновленням польської держави у 1918 р. К. Бартеля назначають начальником військової залізниці Генерального штабу у Варшаві. За успіхи в налагодженні залізничного транспорту в 1919 р. займає посаду міністра залізничного транспорту. Після закінчення бойових дій повертається до науково-педагогічної діяльності. У 1921/22 н. р. був деканом архітектурного відділення Львівської політехніки, а згодом керівник кафедри нарисної геометрії. Попри активну роботу в Львівській Політехніці К. Бартель не забував про громадсько-політичну діяльність. У 1925 р. К. Бартеля обрано депутатом до сейму ІІ Речі Посполитої. У 1926-1930 рр. тричі обирався прем'єр-міністром, міністром віровизнання і суспільної освіти міжвоєнної Польщі. У 1930 р. Бартель повернувся до наукової та педа­гогічної роботи у Львівській політехніці, де в 1930/31 н. р. став ректором. Видатний вчений та суспільний діяч, К. Бартель тривалий час працював у Політехніці, знав її потреби і сприяв їхньому вирішенню. У 1930-1932 рр. був президен­том Польського математичного товариства. У цей час опуб­лікував найважливіші свої праці, серед яких низка праць з перспективи в європейському живописі. Він першим в світі опублікував праці з цієї тематики.

Серед наукових досягнень К. Бартеля необхідно виокремити дослідження проблем перспективи. З його ініціати­ви в Львівській політехніці ввели новаторський на той час предмет "Художня перс­пектива", який він викладав до 1941 р. У 1935 р. йому присвоєно звання почесного доктора технічних наук ("honoris causa"). К. Бартель був дійсним членом Академії технічних наук у Варшаві, Варшавського наукового товариства і почес­ним членом Польського наукового товариства у Львові.

З приходом більшовицької влади К.Бартель за визначні досягнення у науці перебував на посаді професора Львівського політехнічного інституту в 1939-1941 рр. Однак, з початком німецько-радянської війни і приходом німецької окупаційної влади 2 липня 1941 року Казимира Бартеля заарештува­ли гітлерівці та 26 липня 1941 року розстріляли за особистим розпорядженням Г. Гімлера.

У 1919 р. професором кафедри математики став видатний вчений та педагог, доктор математики Антоні Ломніцький. До того він працював у середніх школах Львова, зосереджуючи увагу на удосконаленні педагогічних методик викладання математики. А. Ломніцький автор підручників для шкіл та ліцеїв, які багаторазово перевидавалися і за якими навчалися львівські школярі. Наукову роботу А. Ломніцький вів у галузі теорії ймовірностей та математичної статистики. Він цікавився передусім математичною картографією. Уперше в світовій науці ймовірність трактувалася як міра в праці А. Ломницького. Загалом йому належить майже 50 наукових праць. А. Ломніцький, як фахівець з математичної картографії, був членом Міжнародної комісії з аеронавтики в Парижі. А. Ломніцького розcтріляно німецьким окупаційними військами разом з іншими львівськими викладачами на Вулецьких пагорбах в ніч з 3 на 4 липня 1941 р.

У 1922 р. у Львівській політехніці було відкрито загальний відділ, який готував учителів реальних та середніх шкіл. Закінчивши його, слухачі отримували диплом магістра. У цьому ж році було створено третю кафедру математики, яку очолив професор Володимир Стожек. У наукових працях В. Стожек досліджував теорію гармонійних функцій.

Серед фізиків, які працювали у Львівській політехніці варто виділити першого ректора Фелікса Стжелецького. У 1842-1848 рр. він навчався у Львівському та Віденському університетах, де вивчав математику та фізику. Його університетськими вчителями були знаменитий німецький фізик, барон Андреас Еттінгшаусен, відомий у світі як перший розробник електромагнітної машини (яка може працювати як електричний генератор, так і електродвигун) та фізик-оптик Йозеф Петцваль – засновник геометричної оптики, автор революційного у фотографії так званого „портретного об’єктиву Петцваля”. Отримавши у 1849 р. ступінь доктора наук працює у 2-ій львівській гімназії.

З 1856 р. отримує посаду професора в Технічній академії, де був ректором у 1872-1874 рр. Основними науковими досягненнями були: математичне доведення виникнення дзеркальних зображень під заданим кутом; розробляв досліди в галузі науки про тепло; математично опрацював дослідження стану чистоти повітря у львівському регіоні, вперше приділяючи велику увагу охороні навколишнього середовища; вперше аналітично описав „фігури Ліссажу”, відкриті експериментально французьким фізиком Ж. Ліссажу в 1850 р. Саме після виведення Ф. Стжелецьким формули траєкторії руху, яку вимальовує матеріальна точка, що здійснює одночасно два гармонійні коливання в різних площинах, це явище отримало практичне застосування в оптиці та механіці, а згодом і в електротехніці[87]. Для Політехнічної школи Ф. Стжелецький розбудував і утворив декілька теоретичних інституцій, окрім того активно займався справами поширення фізико-математичної освіти у провінційних містечках Галичини. Зокрема, він заснував жіночі вчительські курси зі стислих (природничих) предметів, які готували вчительок для галицьких гімназій. Ф. Стжелецького обирають віце-президентом (1869-1870 рр.), президентом (1870-1872 рр.) і почесним членом (від 1872 р.) Львівського педагогічного товариства. Цікаво, що дружина професора – Соломія Купка була українкою, а їхній єдиний син Людвіг став відомим львівським архітектором[88].

Серед професорського складу Академії було лише два поляка – математик Л. Жмурко і фізик Ф. Стжелецький, які докладали значних зусиль у справі введення польської мови навчання у Вищій технічній школі. Був дійсним членом Академії наук у Кракові та Галицького господарського товариства, членом-кореспондентом Наукового товариства у Кракові та Товариства точних наук у Парижі. У 1888 р. помер і похований у Львові.

Для викладання курсу лекцій з математичної фізики в 1875/76 н. р. до Технічної академії було запрошено відомого польського вченого – професора, керівника кафедри теоретичної фізики Львівського університету Оскара Фабіана (Oskar Fabian). Варто згадати теж Лукаша Бодашевського, який замінив хворіючого Ф. Стжелецького з 1881/82 навчального року. Л. Бодашевський відкрив явище броунівського руху в газах, провів перші у світі ультрамікроскопічні дослідження, виготовив для цього мікроскоп власної конструкції[89]. Незважаючи на те, що Бодашевський досягнув на той момент значних наукових успіхів, керівництво кафедрою йому не довірили. Тому Л. Бодашевський перейшов в іншу галузь науки – гідротехніку, в якій він досягнув світової слави (розробив теорію хвилеподібного руху води).

З 1884 р. почав викладати у Вищій технічній школі її випускник (абсольвент) Август Вітковський (August Witkowski). А.Вітковський пройшов наукове стажування в університетах Берліна і Глазго. Згодом він отримав ступінь надзвичайного (1884 р.) і звичайного (1886 р.) професора з фізики[90]. У 1888 р. А. Вітковський переїхав до Кракова на посаду професора фізики Ягеллонського університету, а згодом став його ректором з 1910 по 1911 рр. А. Вітковський досліджував властивості реальних газів, зокрема повітря, при низьких температурах. Був членом наукового товариства Польської академія знань. Крім того, А. Вітковському в 1912 р., одночасно із Марією Склодовською-Кюрі було присвоєно звання „почесного доктора” (Honoris Causa) Львівської Політехніки[91].

Не менш відомими були хіміки Львівської політехніки. У травні 1872 р. кафедру загальної та аналітичної хімії займає доктор філософії Август Фройнд. Він досліджував бродильні процеси, переробку нафти, синтез і структуру кетонів. Зокрема, А. Фройнд у 1881 р. відкрив синтез циклопропану взаємодією 1,3-дибромпропану з натрієм, за що ця реакція названа його ім'ям[92]. А. Фройнд був відомим педагогом і науковцем, за що неодноразово обирався деканом школи, а згодом відділу технічної хімії. Окрім того, А. Фройнд тричі був ректором Вищої технічної школи у Львові (1876/77, 1882/83, 1889/90 н.р.,)[93].

З 1872 р. засновано кафедру мінералогії і геології, яку очолив Юліан Медведський – перший професор-українець Львівської політехніки. Ю. Медведський закінчив природознавчий відділ Віденського університету, після чого працював геологом в державному управлінні. Серед головних наукових інтересів Ю. Медведського були дослідження родовищ солі та нафти. Працюючи у Вищій технічній школі він тричі обирався ректором (1879/1880,1884/85,1887/88 н.р.)[94]. Саме Ю. Медведський створює першого і єдиного на той час у Європі нафтового відділу, який випускав фахівців цього профілю. Саме з його ініціативи при хімічному відділі засновують нафтову та керамічну дослідні станції[95]. Паралельно Ю. Медведський з 1881 по 1908 рр. читав лекції Львівському університеті. Він створив при Вищій технічній школі геологічний музей і здійснював регулярні геологічні експедиції по Галичині для поповнення колекцій експонатів (кілька десятків тис. експонатів)[96]. Музей використовувався для ілюстрації під час навчання, а за рівнем систематизації був одним з найкращих у Європі. Паралельно Ю. Медведський займався вирішенням питання забезпечення водою м. Львова. За високі наукові здобутки вчений був багатолітнім головою Польського товариства природознавців імені М. Коперника, дійсним членом Краківської академії наук, членом-кореспондентом Віденського геологічного закладу, членом галицької Крайової гірничої ради[97]. Попри жваву педагогічні і наукову діяльність Ю. Медведський був активним членом товариства “Просвіта” і одним із фундаторів НТШ у Львові.

Серед видатних архітекторів та інженерів необхідно згадати персоналії Ю. Захарієвич, Л. Марконі, М. Туллє, І. Левинський, Т.Обміньскі. Перший з них – Юліан-Октавіан Захарієвич народився 1837 р. у Львові. Закінчивши реальну школу він продовжив навчання на технічному відділі Технічній академії у Львові та віденському Політехнічному інституті[98]. Після закінчення навчання працює Генеральній дирекції будівництва державних залізниць у Відні, пізніше працює на приватній залізниці Кароля Людвіка та державній Чернівецькій залізниці. Ю. Захарієвич бере участь у проектуванні залізничного вокзалу в Яссах (1869-1870 рр.), що на думку дослідників Б. Черкеса та О. Жука стало його архітектурним дебютом[99]. У 1871 р. Ю. Захарієвич розпочинає роботу звичайного професора кафедри будівництва в Технічній академії у Львові. Саме йому доручили розробити проект 3-х поверхової будівлі головного корпусу Технічної академії та будинок хімічної лабораторії, який успішно завершив у кінці 1872 р[100]. За досягнення у зведені головного корпусу професорська колегія обрала Юліана Захарієвича новим ректором. Також він був нагороджений орденом Залізної Корони III ступеня і отримав шляхетський титул[101]. Ю. Захарієвич заслужено вважається засновником львівської архітектурної школи. Навесні 1877 р., вийшла його праця “Відчит про архітектуру”, яка присвячена теоретичному осмисленню історії архітектури, визначенню поняття стилю, впливу релігії і суспільних змін на архітектуру, ролі в її формуванні матеріалу, конструкцій і уподобань епохи. Це перше теоретично-архітектурне осмислення такого роду в Галичині[102]. Архітектор брав участь у спорудженні синагоги в Чернівцях (1873-1878 рр.), монастиря і костелу Францисканок у Львові (1876-1888 рр.) інші сакральні споруди, в яких експериментує з різними стилями: мавританським, неороманським і готичним. Використовує різні матеріали, як от різні види цегли, керамікою. Ю. Захарієвич був шанувальником історико-архітектурної спадщини Галичини і Буковини. Зокрема, з 1880-х років працює в Центральній комісії з дослідження та консервації пам'яток мистецтва та історії та “Кола консерваторів і кореспондентів Східної Галичини”[103]. Ю. Захарієвич складає архітектурні описи пам'яток та працює над реконструкцією костелу Марії Сніжної (1888-1892 рр.) та Іоанна Хрестителя (1887), будівництві Галицької ощадної каси (сучасний Музей етнографії та художнього промислу) (1889-1891 рр.)[104]. Починаючи з 1880-х років у міському будівництві вже активно домінують архітектори “школи Захарієвича” – випускники архітектурного відділу Вищої технічної школи у Львові. З 1898 р., коли помер Ю. О. Захарієвич, його роботу продовжують учні Іван Левинський, Т. Обмінський та інші.

Іван Левинський народився 1851 р. у м. Долина (сучасна Івано-Фрнківська обл.). Рано осиротівши І. Левинський вступає до реальної школи у Львові, паралельно підробляючи репетиторством. Наступним етапом було навчання на відділі інженерії львівської Технічної академії (1869-1874), де він знайомиться із свої вчителем Ю. Захарієвичем[105]. У 1877 р. саме І. Левинський засновує Політехнічне товариство, яке було однією з перших організацій місцевих інженерів. У 1902 р. очолює кафедру будівництва Вищої технічної школи, а 1911-1914 рр. І. Левинський – декан відділу архітектури. Серед його учнів такі відомі українські і польські архітектори, як М. Ковальчук, Є. Червінський, Т. Обмінський, О. Лушпинський.

Попри педагогічну роботу І. Левинський активно займається розвитком промислового будівництва створивши будівельну майстерню, згодом – фабрику столярських виробів, фабрику гіпсу. Саме 1899 р. І. Левинським запатентовано власне виробництво гіпсу. Першим в Східній Галичині розпочав виробництво облицювальної плитки і цегли та кахлевих печей. Вироби фабрик І. Левинського були широко відомі у всій Австро-Угорській імперії. У кінці XIX ст. будівельна фірма І. Левинського була найбільшим забудовником у Львові[106]. Зокрема, виконує будівництво Міського театру (проекту Зигмунта Горголевського, 1897-1900 рр.), львівського міського залізничного вокзалу (1901-1904 рр.), будівлі товариства “Дністер”, мережі шпиталів, готелю “Жорж”, Торгівельно-промислової палати (1907-1910 рр.)[107].

Попри шалений тиск польської аристократії та місцевої влади публічно демонстрував своє українське походження та підтримував українські товариства, зокрема “Товариства руських інженерів”[108]. Не в останню чергу це спричинило спад замовлень будівельної компанії І. Левинського, якого почали бойкотувати польські та єврейські замовники. З початком Першої світової війни і приходом російських окупаційних військ осінню 1914 р., за підтримку українського руху російська влада, називаючи його “мазепинцем”, розпочинає репресії проти І. Левинського, який залишився у Львові[109]. У червні 1915 р. І. Левинського як заручника, разом з іншими відомими галицькими діячами, вивезений російськими військами до Російської імперії. Повернувся до Львова І. Левинський лишень у кінці зими 1918 р. і зіткнувся із ворожим ставленням місцевих польських кіл. Показовою є ситуація із невиплатою Вищою технічною школою заборгованості з платні І. Левинському[110]. Його звинувачували у “москвофільстві” і навіть провеедно службове розслідування, хоча реальною причиною була приналежність до “української партії”[111]. Незважаючи на обструкцію І. Левинський засновує у Львові українське товариство “Праця”. З початком польсько-української війни у Східній Галичині 1918-1919 рр. і переходом управління Вищої технічної школи до польських кіл І. Левинський у травні 1919 р. не прийняв присяги на вірність польській державі, а вже у липні 1919 р. він помирає[112].

Відомим працівником політехніки є скульптор Леонардо Марконі. Народившись у сім'ї італійця Феранте Марконі, Леонардо саме у батьківській майстерні отримав перший фаховий досвід. Продовжив своє навчання протягом 1856-1862 рр. у варшавській Школі образотворчого мистецтва (1856–1858) та у римській Академії святого Луки в майстерні А. Тадоліні (1859–1862). 1862–1873 рр. він працює у Варшаві, оздоблюючи переважно фасади й інтер’єри житлових будинків. Водночас виконує нагробки, вівтарі для костелів і погрудні портрети[113]. Із січня 1874 р. Л. Марконі працював професором скульптури та орнаментального рисунку у Технічній академії, де у 1885/86 навчальному році був деканом будівельного відділу. Своїми роботами Л. Марконі став відомим за межами Галичини, за що його у 1885 р. його обрали почесним членом Академії Пантеону в Римі[114]. У Львові він тісно співпрацює з Ю. Захаревичем, доповнюючи будівлі останнього монументально-декоративними елементами. Першими львівськими будівлями, які оздобив Л. Марконі, стали корпуси Вищої технічної школи: хімічну лабораторію прикрасив фасад і актову залу будівлі (нині – приміщення хімічного факультету, 1875-1876), а головний корпус оздобив відомою композицією “Інженерія, архітектура та механіка” (1876–1877). У 1877 р. зробив моделі дерев'яних скульптур для бібліотеки і актової зали, які виготовив Т. Сокульський. Авторству Л. Марконі належить оздоблення багатьох міських споруд у Львові, Стрию, Бережанах, зокрема будинки Палацу правосуддя (сьогоднішній корпус політехніки № 19), Галицького намісництва (сучасне приміщення Львівської обласної адміністрації), Галицького крайового сейму (сучасна будівля Львівського національного університету ім. І. Франка), міської Ратуші, Дирекції залізниць (сучасна вулиця Січових стрільців) та Міського (сучасного Оперного) театру[115]. У 1878 р. заснував свою скульптурну майстерню у Львові. У 1891 р. Л. Марконі закінчив алегоричний ансамбль “Ощадність, промисловість і рільництво”, на аттику Галицької ощадної каси. Очевидна схожість центральної фігури композиції – Ощадності, яка тримає у руці смолоскип, до нью-йоркської статуї Свободи скульптора Ф.‑О. Бертольді. Тому, гості м. Львова часто називають скульптурну групу “сидяча статуя Свободи”. Відомий скульптор помер від туберкульозу 2 квітня 1899 р. і похований на Личаківському кладовищі[116].

Інженер Максиміліан Туллє навчався у Технічній академії у Львові, далі у Віденському політехнічному інституті, який закінчив у 1876 р., після чого працював на львівсько-чернівецькій залізниці[117]. У 1878 р. отримав посаду приватного доцента на кафедрі теорії мостів Вищої технічної школи у Львові, з 1880 р. здійснює викладання ще й будівельної механіки. У 1894 р. отримує посаду звичайного професора і обраний ректором[118]. Активно цікавится залізобетонними конструкціями для використанні в мостобудівництві та їхніми властивостями, бере у часть у розробці будівельної і залізничної термінології. Загалом М. Туллє був автором 183 досліджень і автором 22 підручників[119]. Звання доктора технічних наук М. Туллє здобуває 1902 р. у Празькій політехніці. Був деканом відділу інженерії і водної інженерії. Після відновлення у 1918 р. польської держави брав активну участь у створенні Варшавської політехніки та Академії технічних наук. За видатні заслуги Львівська політехніка у 1925 р. присвоїла М. Туллє звання доктора “honoris causa”, а у 1930 р. це ж звання присвоїла Варшавська політехніка[120].

 

[1] Ditchen H. Die Politechnika Lwowska in Lemberg. Geschichte einer Technischen Hochschule im multinationalen Umfeld. – Berlin: Logos, 2015. – S.14, 28.

[2] Ibid. – S.111.

[3] Rzeszut H. Zarys historii Biblioteki Głównej Politechniki Warszawskiej. – Warszawa: Wyd-two Politechniki Warszawskiej, 2008. – S.7-8.

[4] Zajączkowski W. C. K. Szkoła Politechniczna we Lwowie. Rys historyczny, jej załoźenia i rozwoju, tudzieź stan jej obecny. – Lwow. – 1894. – S.6.

[5] Piłatowicz J. Politechnika Lwowska w dwudziestoleciu międzywojennym // Kwartalnik Historii Nauki i Techniki. – 1991. – № 31 (1). – S.25.

[6] Липка Р.Т. Ансамбль вулиці Вірменської. – Львів: Каменяр, 1983. – С.35.

[7] Zajączkowski W. C.K. Szkoła Politechniczna we Lwowie… – S.9.

[8] Piłatowicz J. Politechnika Lwowska w dwudziestoleciu międzywojennym… – S.25.

[9] Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”. 1844-1994. – Львів: Вид. ДУ “Львівська політехніка”, 1994. – С.7.

[10] Piłatowicz J. Politechnika Lwowska w dwudziestoleciu międzywojennym… – S.25-26; Рудницький А. До історії архітектурної освіти в Західній Україні // Записки Наукового товариства імені Т.Шевченка. Праці серії мистецтвознавства. – Львів, 1994. – Т.CCXXVII. – С.353.

[11] Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.7.

[12] Piłatowicz J. Politechnika Lwowska w dwudziestoleciu międzywojennym… – S.26.

[13] Ibid… – S.26.

[14] Piłatowicz J. Politechnika Lwowska w dwudziestoleciu międzywojennym… – S.26; Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.7.

[15] Ibid… – S.27.

[16] Ibid… – S.26.

[17] Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.7.

[18] Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.8.

[19] Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.8.

[20] Politechnika Lwowska, jej stan obecny i potrzeby. – Lwow, 1932. – S.30.

[21] Piłatowicz J. Politechnika Lwowska w dwudziestoleciu międzywojennym… – S.27.

[22] Zajączkowski W. C. K. Szkoła Politechniczna we Lwowie… – S.50.

[23] Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.9; Національний університет “Львівська політехніка” / Ю.Я. Бобало. – Львів: Логос Україна, 2009. – С.28.

[24] Zajączkowski W. C. K. Szkoła Politechniczna we Lwowie… – S.51; Piłatowicz J. Politechnika Lwowska w dwudziestoleciu międzywojennym… – S.27.

[25] Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.7

[26] Piłatowicz J. Politechnika Lwowska w dwudziestoleciu międzywojennym… – S.27.

[27] Zajączkowski W. C. K. Szkoła Politechniczna we Lwowie… – S.52.

[28] Гелей С. Львівська комерційна академія. Нарис історії. – Львів: Вид-во Львівської комерційної академії, 2008. – С.31.

[29] Рудницький А. До історії архітектурної освіти в Західній Україні… – С.354; Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.9.

[30] Piłatowicz J. Politechnika Lwowska w dwudziestoleciu międzywojennym… – S.27.

[31] Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.9.

[32] Буцко М.І., Кипаренко В. Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.8; Гелей С. Львівська комерційна академія… – С.34.

[33] Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.9-10; Паливода С. Державний університет “Львівська Політехніка”. – Львів: Вид-во ДУ “Львівська Політехніка”, 1994. – С.3.

[34] Жук О. Головна будівля Львівської політехніки. – Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2008. – С.14.

[35] Жук О. Головна будівля Львівської політехніки… – С.24.

[36] Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.9-10.

[37] Piłatowicz J. Politechnika Lwowska w dwudziestoleciu międzywojennym… – S.29; Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.10.

[38] Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.8.

[39] Там само... – С.8,13.

[40] Там само... – С.8.

[41] Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.9-10.

[42] Там само... – С.9.

[43] Там само... – С.13.

[44] Там само... – С.9.

[45] Там само... – С.10.

[46] Piłatowicz J. Politechnika Lwowska w dwudziestoleciu międzywojennym… – S.29; Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.10.

[47] Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.11.

[48] Там само... – С.12.

[49] Там само... – С.11-12.

[50] ЦДІА м. Києва. – Ф. 707. – Оп. 87. – Спр. 6834. – Арк.173а, 218, 219, 220-221; Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.12; Паливода С. Державний університет “Львівська Політехніка”... –С.3.

[51] Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.11.

[52] Piłatowicz J. Politechnika Lwowska w dwudziestoleciu międzywojennym… – S.29.

[53] Ibid… – S.30.

[54] Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.13; Паливода С. Державний університет “Львівська Політехніка”... – С.3.

[55] Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.13.

[56] Politechnika Lwowska, jej stan obecny i potrzeby… – S.9.

[57] Ibid… – S.9.

[58] Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.5.

[59] Паливода С. Державний університет “Львівська Політехніка”... – С.3.

[60] Паливода С. Державний університет “Львівська Політехніка”... – С.4.

[61] Національний університет “Львівська політехніка”… – С.19.

[62] Паливода С. Державний університет “Львівська Політехніка”... – С.4.

[63] Там само... – С.4.

[64] Національний університет “Львівська політехніка”… – С.19.

[65] Там само … – С.19.

[66] Там само … – С.19.

[67] Національний університет “Львівська політехніка”… – С.20.

[68] Паливода С. Державний університет “Львівська Політехніка”... – С.5.

[69] Буцко М.І., Кипаренко В.Г. Державний університет “Львівська політехніка”... – С.5.

[70] Національний університет “Львівська політехніка”… – С.20.

[71] Паливода С. Державний університет “Львівська Політехніка”... – С.5.

[72] Національний університет “Львівська політехніка”… – С.20.

[73] Національний університет “Львівська політехніка”… – С.20.

[74] Там само … – С.21.

[75] Національний університет “Львівська політехніка”… – С.22.

[76] Паливода С. Державний університет “Львівська Політехніка”... – С.5.

[77] Паливода С. Державний університет “Львівська Політехніка”... – С.6; Національний університет “Львівська політехніка”… – С.22.

[78] Національний університет “Львівська політехніка”… – С.23.

[79] Паливода С. Державний університет “Львівська Політехніка”... – С.6.

[80] Національний університет “Львівська політехніка”… – С.24.

[81] Національний університет “Львівська політехніка”… – С.24

[82] Там само … – С.25.

[83] Національний університет “Львівська політехніка”… – С.24.

[84] Бєлоус І.О. Видатні вчені-математики Львівської політехніки (1844-1939). Бібліографічний покажчик. – Львів: Вид-тво Львівської політехніки. – С.5-6.

[85] Бєлоус І.О. Видатні вчені-математики Львівської політехніки…. – С.6.

[86] Бєлоус І.О. Видатні вчені-математики Львівської політехніки…. – С.7.

[87] Кожушко Б.В. Фізика в найстарішому технічному навчальному закладі України (1844-1920) // Питання історії науки і техніки. – С.24

[88] Там само … – С.24.

[89] Там само … – С.25.

[90] Кожушко Б.В. Фізика в найстарішому технічному навчальному закладі України… – С.25.

[91] Національний університет “Львівська політехніка”… – С.56.

[92] Яворський В.Т. Історія хімічної, хіміко-технологічної освіти і науки у Львівській політехніці (1844-1991) / В.Т. Яворський, К.І. Блажевський. – Львів: Вид-тво Львівської політехніки, 2011. – С.27.

[93] Національний університет “Львівська політехніка”… – С.29.

[94] Національний університет “Львівська політехніка”… – С.30.

[95] Яворський В.Т. Історія хімічної, хіміко-технологічної освіти і науки у Львівській політехніці… – С.29.

[96] Там само … – С.28.

[97] Там само … – С.29.

[98] Черкес Б.С., Жук О.К. Юліан Захарієвич – основоположник львівської архітектурної школи // Вісник Національного університету “Львівськаполітехніка”. – 2007. – № 585. – С.164.

[99] Черкес Б.С., Жук О.К. Юліан Захарієвич – основоположник львівської архітектурної школи… – С.164.

[100] Жук О. Головна будівля Львівської політехніки… – С.14.

[101] Паливода С. Державний університет “Львівська Політехніка”... – С.3; Жук О. Головна будівля Львівської політехніки… – С.27.

[102] Черкес Б.С., Жук О.К. Юліан Захарієвич – основоположник львівської архітектурної школи… – С.165.

[103] Черкес Б.С., Жук О.К. Юліан Захарієвич – основоположник львівської архітектурної школи… – С.166.

[104] Черкес Б.С., Жук О.К. Юліан Захарієвич – основоположник львівської архітектурної школи… – С.166.

[105] Жук І. Іван Левинський – портрет на фоні епохи // Галицька брама. – 1994. - № 4. – С.7.

[106] Жук І. Іван Левинський та його будівельна фірма за часів передвоєнної кризи і Великої війни // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – 2015. – Вип. 26. – С.253.

[107] Жук І. Іван Левинський та його будівельна фірма за часів передвоєнної кризи і Великої війни… – С.254-255.

[108] Там само… – С.257.

[109] Там само … – С.258-260.

[110] Там само … – С.262.

[111] Там само … – С.263.

[112] Там само … – С.265.

[113] Бірюльов Ю. Львіський мистець Леонард Марконі // Студії мистецтвознавчі. – 2011. –№ 2 (34). – С.40.

[114] Там само … – С.40.

[115] Там само … – С.41-42.

[116] Бірюльов Ю. Львіський мистець Леонард Марконі… – С.45.

[117] Kluz T. Maksymilian Thullie // Rocznik Towarzystwa Naukowego Warszawskiego. 1938-1945. – T.31-38. – S.258.

[118] Національний університет “Львівська політехніка”… – С.32.

[119] Kluz T. Maksymilian Thullie… - S.259-260.

[120] Ibid… - S.259.