Львівська Політехніка: польський період (1919-1939 рр.).

Після окупації у 1919 р. польськими військами Східної Галичини всі навчальні заклади опинились в руках польських кіл. 13 січня 1921 р. Вища технічна школу отримала нову назву – Львівська Політехніка. Розпочався польський період історії навчального закладу. За визначенням дослідника історії Львівської політехніки М. Буцка: “Заснований на споконвічній українській землі, він (університет “Львівська політеїніка” – К.Р.) не призначався для українського народу. Розмаїті завойовники підпорядковували виключно своїм інтересам справу науки й освіти…”[58].

У листопаді 1919 р. до Львівської політехніки приєднали львівську Вищу школу лісництва та Рільничу академію в Дублянах, з яких створено рільничо-лісовий факультет. Львіська політехніка отримала підтвердження статусу вищого технічного навчального закладу. 20 червня 1920 р. загальні збори професорів прийняли статут навчального закладу, яким передбачалася господарська та адміністративна автономія.

Львівська політехніка відіграла значну роль у становленні та розвитку авіаційної науки й техніки. Наукова рада механічного відділу прийняла рішення про створення в 1928 р. авіаційного факультету. У 1930 р. коштом Ліги повітряної й протигазової оборони збудовано аеродинамічну лабораторію (нині – корпус № 12).

Впродовж 1930-х років діяло сім відділів (факультетів): архітектурний, механічний, хімічний, сухопутної і водної інженерії, рільничо-лісовий та загальноосвітній[59]. При факультеті сухопутної та водної інженерії діяло три відділи (сухопутний, водний, геодезичний) та 19 кафедр, окрім того, на факультеті обладнали астрономічну та метеорологічну обсерваторію з сейсмографічною станцією, музей геології та мінералогії; архітектурний факультет з двома відділами (художній і конструкційний) та 8 кафедр, з лабораторіями – фотографічною та моделювання; хімічний факультет налічував 10 кафедр. У його складі також була лабораторія з проблем технології калійної солі, фізична лабораторія, керамічна експериментальна станція; механічний факультет з відділами машинобудівним, електротехнічним, нафтовим та 19 кафедр, працювали радіотехнічна й аеродинамічна лабораторії, музей машинобудування; рільничо-лісовий факультет з відділами рільничим і лісовим та 18 кафедр; загальний факультет (діяв упродовж 1921–1933 рр.), складався з математичної, фізико-хімічної та групи креслення.

У зв’язку з розширенням навчального закладу, утворенням нових кафедр у 1930-ті роки помітно зросла чисельність професорсько-викладацького складу Львівської політехніки, що мало позитивний вплив на якість підготовки інженерних кадрів, збільшення кількості науковців. Працівник Львівської політехніки Ігнаці Мосціцький упродовж 1926-1939 рр. займав посаду президентом ІІ Речі Посполитої.

Кількість студентів, які навчалися в Львівській політехніці, зросла від 1285 осіб у 1919–1920 н. р. до 3606 осіб – у 1938–1939 н. р. На водному й шляховому відділах навчалися упродовж 4,5 років, на всіх інших – 4 роки. За правилами, затвердженими польським міністерством освіти, студенти складали курсові та два державні іспити – загальний і дипломний.

Розвиток Політехніки вимагав розширення навчальних площ. Так, у 1925-1927 рр. згідно з проектом професора кафедри монументальної архітектури Вітольда Мінкевича збудовано у формах “класицистичного модерну” Лабораторний корпус механічного факультету (сьогоднішня вул. Устияновича). Впродовж 1928-1929 рр. проведено модернізацію головного корпусу: змонтовано систему центрального опалення, а біля головних сходів встановлено ліфти.

Завідувач кафедри загального будівництва професор Тадеуш Обмінський створив проект бібліотеки, що постала протягом 1929-1932 рр. при вул. Нікоровича (Професорська). У 1928 р. Львівській політехніці передали приміщення колишньої жіночої в’язниці при костелі св. Марії Магдалини (нині тут корпуси № 14 та № 15 корпуси), а в 1929 р. – будинок ІV-ї гімназії (нині – корпус № 11).