Створення вищої політехнічної школи. Будівництво головного корпусу навчального закладу. Розвиток осередку технічної освіти у східній галичині протягом 1844-1918 рр.

Тільки за правління імператора Фердинанда І (1835-1848 рр.) вдалось створити новий навчальний технічний заклад у Львові. Своїм рескриптом від 24 січня 1843 р. цісар дозволив заснувати технічний відділ (факультет), а вже постановою від 3 лютого 1844 р. дозволялось заснування Технічної академії[13]. 4 листопада 1844 р. академія урочисто розпочала навчання, забезпечуючи кваліфікованими кадрами промисловий розвиток Галичини. Академія стала першим на теренах України технічним навчальним закладом академічного зразка. Першим директором став Флоріан Шиндлер (Florian Schindler) доктор філософії, професор, який у 1837-1841 рр. викладав математику у віденській Політехнічній школі, а у 1841-1844 рр. в Йоанеумі в Граці.

Студенти навчались у 2-х річній реальній школі (підготовчий відділ), після чого продовжували навчання у технічному (2 роки) чи торгівельному відділі (1 рік). Водночас, планований відділ сільського господарства не був заснований[14]. З 1852 р. було збільшено тривалість навчання від 3 до 5 років[15]. Торгівельний відділ мав характер середньої школи, натомість технічний був вищого ступеню, даючи підготовку у наступних напрямах: механічний, хімічний, будівничий та гірничий (геодезичний)[16]. Після закінчення випускники отримували кваліфікацію цивільного інженера. Студенти вивчали наступні навчальні дисципліни: арифметику і елементарну математику, фізику, практичну геометрію, вільно ручний рисунок і каліграфію, загальну географію, вексельне і торгівельне право, бухгалтерію, науку християнської віри, німецьку, польську, французьку та італійську мови. Навчання та документація велись на німецькій мові[17]. Необхідно відзначити низький рівень підготовки абітурієнтів, які вступали до Технічної академії.

У перші роки свого існування Технічна академія продовжувала знаходитись в орендованому “будинку Даровського”. 1848 року Австро-Угорщиною прокотилась хвиля революційних подій “весни народів”. Студенти навчальних закладів Львова, в тому числі й Технічної академії брали в них активну участь. Студенти ставили вимогу введення “руської” мови викладання навчальних дисциплін, але польська аристократія, яка займала ключові місця в управлінні Східною Галичиною, не мала наміру виконувати домагання рівноправного використання в навчанні місцевих мов. Зокрема, протягом літа-осені 1848 р. в будівлі Технічної академії розташовувалася головна варта Академічного легіону національної гвардії[18]. В результаті заворушень та артилерійського обстрілу урядових військ генерала Гаммерштайна із Високого замку, приміщення Академії зазнали серйозних руйнувань від пожежі, яка охопила центральну частину Львова. Не останню роль в цьому зіграло розташування тут одного з керівних осередків польських повстанців. Було пошкоджено будівлю академії, знищено навчальний інвентар, архів, бібліотеку навчального закладу[19]. За участь у революційних заворушеннях зазнали репресій студенти Технічної академії: з 120 студентів навчання закінчили тільки 6 чоловік[20]. Багато з них таємно переїхали до Угорщини, де продовжили боротьбу проти австрійської влади. У зв’язку з цим у 1848/49 навчальному році академія не працювала[21].

Протягом 1848-1850 рр. Технічна академія розташувалась у орендованих приміщеннях міської ратуші, а з осені 1850 р. знову повернулась у “будинок Даровського”[22]. Складнощі із відновленням навчання в Технічній академії та скрутне становище із фінансуванням спонукали першого директора Ф.Шиндлера покинути посаду та переїхати до Чехії. Його місце зайняв заступник – математик Олександр Райзінґер, який був директором у 1851-1871 роках[23]. До найбільш популярних викладачів початкового періоду належав В. Жмурко, який близько 20 років викладав математику[24].

У перші десятиліття функціонували наступні кафедри: фізики і природознавства, вищої механіки і механіки, технічної хімії[25]. Через брак фінансування можна було тільки поступово вводити нові дисципліни та засновувати кафедри. Як вияв такого стану речей крайовий уряд відхилив прохання директора О. Райзінгера надати академії вищого статусу, аналогічного Технічній академії в Брно[26].

У 1850/51 навчальному році при Технічній академії створено однорічний підготовчий відділ для абітурієнтів, які не закінчували реальної школи. Це дозволило розширити доступ до технічної освіти незаможним верствам, серед якої домінували українці. Однак, вже у 1857 р. підготовчий відділ було закрито з аргументацією, що через нього до Технічної академії потрапляють недостатньо підготовлені і “відзвичаєні від навчання” абітурєнти[27]. З метою перетворення Технічної академії на заклад підготовки інженерних кадрів, у 1853 р. торгівельний відділ перетворено в окрему 2-х річну Торгівельну школу[28]. У 1856 р. реальну школу теж виведено зі складу Технічної академії і перетворено на самостійну 6-класну середню реальну школу[29]. Таким чином, в складі Технічної академії, станом на 1857 р., залишався лишень технічний відділ. З цього часу можна вважати Технічну академію спеціалізованим технічним закладом для підготовки інженерних кадрів.

Після заснування у Цюріху Політехнічного інститут 1855 р. з іншою організаційною моделлю, ніж в паризькій Ecole Polytechnique, відбувається трансформація технічних навчальних закладів на нових засадах. Політехніки прирівнювались до університетів, із виборними посадами ректорів і деканів. Вводилась свобода навчання та викладання. Створювались чотири відділи: інженерії, архітектури, хімії та механіки. На таку організаційну модель у 1863 р. перейшла Політехніка в Празі, у Граці (1863), Відні (1865) та Брно (1867)[30]. У Львові реформовано Політехніку лишень 1867 р., після отримання крайової автономії. Галицький крайовий сейм 6 жовтня 1868 р. створив комісію для реорганізації Технічної Академії у Львові і Технічного інституту в Кракові. Колегія професорів Технічної академії розробила проект реорганізації навчального закладу, взявши за взірець інші австрійські технічні навчальні заклади.

У листопаді 1871 р. академія отримала права вищого навчального закладу Австро-Угорської монархії[31]. Це статус сприяв підвищенню рівню викладання і підготовки інженерних кадрів для Східної Галичини, оскільки викладачів зрівняно у правах і оплаті праці з професорами університетів. Розширено автономію закладу: колегія професорів отримала право вибору ректора на однорічний термін. Першим ректором у 1872 р. навчального закладу став доктор філософії, член економічного і наукового товариства в Кракові, професор фізики Фелікс Стжелецький[32].

З 1874 р. у кварталі “Новий світ”, по вулиці Леона Сап'єги, розпочалось будівництво власного приміщення Технічної академії. За сприяння австрійської влади куплено земельну ділянку у графині Фредро і розпочато зведення будівлі Технічної академії. Паралельно відбувалось спорудження будівлі хімічної лабораторії[33]. Проект доручено розробити викладачу академії архітектору Юліану-Октавіану Захарієвичу, який з цією метою здійснив місячну ознайомчу подорож до Відня, Мюнхена, Цюріхв та Аахена для вивчення оздоблення і функціональних особливостей місцевих політехнік[34]. Під час будівництва щоденно працювало близько 600 чоловік: 240 мулярів, 40 теслів, 30 каменярів і 300 помічників[35]. У 1877 р. будівництво завершено і 15 листопада відбулось урочисте відкриття нового приміщення Технічної академії, на якому був присутній австрійській міністр Кароль Стремаєр.

Будівля виконана у стилі неоренесансну, із 6 колонами корінфського ордеру, які підтримують аттик. Його вінчає алегорична скульптурна композиція “Інженерія, Архітектура і Механіка”, виконана Леонардо Марконі. Актову залу висотою у два поверхи прикрашають картини за ескізами відомого польського художника Яна Матейка. Картини виконані учнями художника В.Тетмаєром, Л.Делаво, В.Водзинським, С.Стражинським і К.Лускиною у 1880-1882 роках[36].

Паралельно із будовою власних приміщень колегія професорів винесла пропозицію про зміну назви навчального закладу. В результаті, урядовою постановою від 8 жовтня 1877 р. навчальний заклад перейменовано на “Цісарсько-королівську Вищу технічну школу” (Technische Hochschule)[37].

З другої половини XIX ст. у Галичині спостерігається економічний підйом. У 1860-1870-их роках Львів сполучається залізничними шляхами із Віднем, Німеччиною, Балканами, Російською імперією. Створено залізничну інфраструктуру (вокзали, дороги), яка стає запорукою економічного розвитку. Скасування кріпосництва у 1848 р. і розвиток промисловості сприяло розвитку мережі філіалів австрійських банків. У 1867 р. зявляється Галицький іпотечний банк, у 1868 р. – Селянський банк, 1883 р. – Крайовий банк[38]. Розвиваються комунальні служби Львова. Зокрема, у 1875 р. з'являється телеграф, через 11 років – телефон, а у 1894 р. відкрито першу гілку електричного трамваю, проектування і трасування якої здійснив випускник Вищої технічної школи Е.Гаусвальд[39]. Станом на 1900 р. у Львові встановлено електричне освітлення вулиць, функціонували водопровід і каналізація[40]. Активно розпочинається видобуток нафти у Східній Галичині. Запорукою цих досягнень без сумніву були випускники Вищої технічної школи.

Відбулась трансформація й організаційної моделі навчального закладу. Згідно швейцарської моделі створено три відділи (факультети): інженерії, архітектури та технічної хімії. Згодом, у 1877 р., засновано машинобудівний відділ. Паралельно зросло число кафедр: механіки і теорії машин, будівництва шляхів, мостів і залізниць, нарисної геометрії. Дещо пізніше, створено кафедри архітектури (очолював Ю.О.Захаревич), геодезії (Д. Зброжек), хімічної технології (Г. Гюнсберг), машинобудування (Б. Мариняк) і будівельних конструкцій (Г. Бізанц), рільничо-лісову, зоології, ботаніки і товарознавства, теорії залізничного транспорту, спеціальної електротехніки тощо[41]. “Такий приплив наукових сил дозволив поліпшити навчальний процес і вести підготовку вчительських кадрів для реальних шкіл, відкритих у Кракові, Ярославі, Стрию, Станіславові, та нижчих реальних шкіл, які діяли у Снятині й Тернополі”[42]. З 1907 р. розпочав навчання Водний відділ[43]. Для наближення до практичних потреб промисловості при Вищій технічній школі створено три експериментальні лабораторії: нафтової, керамічної і випробовування матеріалів у технічних конструкціях.

З 1870-их років розпочинається процес заміни німецької мови викладання у Вищій технічній школі на польську[44]. Натомість українська мова залишалась не представлена у навчальному процесі. З 1878 р. затверджено обов’язкові правила проведення іспитів і новий навчальний план. У кінці навчального року студенти складали іспит, а також проводилась виставка кращих студентських робіт. Для заохочення в навчанні вводились стипендії[45]. У навчанні дотримувались принципу вільного вибору дисциплін та гнучкого графіку відвідування.

Попри намагання колегії професорів статут навчального закладу цісар Франц Йосиф І затвердив лишень 19 червня 1894 р. Зокрема, “Засади організації політехнічної школи у Львові” визначали її головним завданням дати основну теоретичну і практичну освіту з технічних спеціальностей[46]. Вводився поділ на чотири відділи: інженерію, архітектуру, технічну хімію і машинобудування. Затверджено штати професорсько-викладацького складу. Навчальним процесом керували ординарні (“звичайні”), які очолювали кафедри, та екстраординарні (“надзвичайні”) професори. Їм допомагали платні (включені до штату технічної школи) і приватні доценти. Останнім платня видавалась із спеціального фонду. Безпосередніми помічниками професорів були асистенти, а практичні заняття вели конструктори. Відділами керували декани, яких обирала колегія професорів на два навчальні роки.

Студенти поділялись на звичайних, які закінчили гімназію або реальну школу, та надзвичайних, яким виповнилось 18 років і вони “виявили знання, необхідні для розуміння лекцій з обраного фаху”[47]. Навчання було платним, але малозабезпечені звичайні студенти, при успішному навчанні та бездоганній поведінці, звільнялись від оплати повністю або частково. Натомість надзвичайні студенти не отримували стипендій і не звільнялись від оплати. Проте, варто зазначити що стипендію отримувала незначна кількість студентів. Так, у 1899 р. з 224 студентів – 87 осіб отримало звільнення від оплати навчання, і тільки 40 студентів отримали стипендію[48].

Навчальний рік складався з двох семестрів: зимового (з 21 вересня до 31 січня) і літнього (з 11 лютого до 20 червня). Закінчувалось навчаня дипломним проектом, за прийом якого вносилась окрема платня[49]. У кінці XIX ст. - початку XX ст. серед студентів переважали вихідці з Галичини. Так, у 1905/1906 навчальному році з 1118 студентів 911 чоловік були галичанами (77%). Решту, 207 осіб, складали піддані Російської імперії, Німеччини, Румунії, Франції, Османської імперії[50]. Найбільш популярним відділом був інженерний, на якому навчалось близько половини всіх студентів Вищої технічної школи. За 1844-1894 рр. навчання пройшли близько 3 тис. студентів, однак тільки 1,5 тис. з них змогли завершити навчання та отримати звання інженера[51]. Першим з них у 1879 р. був Ян Блаут, який через двадцять років теж першим отримав ступінь доктора технічних наук[52].

З 1901 р. ректор Вищої технічної школи отримав мандат у Галицькому крайовому сеймі[53]. Цього ж року Вища технічна школа отримала право присудження наукового ступеня доктора технічних наук, на підставі наукової праці та попередньо складеного іспиту. Станом на 1918 р. цей ступінь отримали 64 інженери[54]. Більш того, з 1912 р. Вища технічна школа розпочала присудження почесного звання “Doctor honoris causa”, який першими отримали Марія Склодовська-Кюрі, Я.Франке, Ю.Медведський, А.Вітковський, та К.Обрембович[55].

З початком Першої світової війни у червні 1914 р. корпуси Вищої технічної школи переобладнано під шпиталь. Більшість викладачів і студентів покинули Львів або були мобілізовані до армії. Невеличка група львівських викладачів, під керівництвом професора Е.Тульє, здійснювала нагляд за станом будівель та шкільним майном[56].

У 1915-1917 рр. Вища політехнічна школа відновила свою роботу, попри те що частина будівель школа залишалась зайнята військовим шпиталем. Варто відзначити малу кількість студентів, на 1916/17 навчальний рік записалось лишень 234 студенти[57].