Способи розв'язання конфлікту з батьками учня.

Коли ситуація тверезо оцінена і проблема змальована, вчителю простіше знайти справжню причину конфлікту з «важким» батьком, оцінити правильність дій обох сторін, намітити шлях до конструктивного вирішення неприємного моменту.

Наступним етапом на шляху до згоди стане відкритий діалог вчителя і батьків, на яких сторони рівні. Проведений аналіз ситуації допоможе педагогу висловити свої думки та уявлення про проблему батьків, проявити розуміння, прояснити загальну мету, разом знайти вихід із ситуації.

Конфлікт «Вчитель - учень»

Такі конфлікти, мабуть, найбільш часті, адже учні та вчителі проводять часу разом навряд чи менше, ніж батьки з дітьми.

Причини конфліктів між вчителем і учнями

• відсутність єдності у вимогах вчителів

• надмірна кількість вимог до учня

• мінливість вимог вчителя

• невиконання вимог самим учителем

• учень вважає себе недооціненим

• учитель не може примиритися з вадами учня

• особисті якості вчителя або учня (дратівливість, безпорадність, грубість)

Рішення конфлікту вчителя і учня

Краще розрядити напружену ситуацію, не доводячи її до конфлікту. Для цього можна скористатися деякими психологічними прийомами.

Природною реакцією на дратівливість і підвищення голосу є аналогічні дії. Наслідком розмови на підвищених тонах стане загострення конфлікту. Тому правильним дією з боку вчителя буде спокійний, доброзичливий, впевнений тон у відповідь на бурхливу реакцію учня. Скоро і дитина «заразиться» спокоєм педагога.

Невдоволення і дратівливість найчастіше виходять від відстаючих учнів, які несумлінно виконують шкільні обов'язки. Надихнути учня на успіхи в навчанні і допомогти забути про свої невдоволення можна, довіривши йому відповідальне завдання й висловивши впевненість у тому, що він виконає його добре.

Доброзичливе і справедливе ставлення до учнів стане запорукою здорової атмосфери в класі, зробить неважким виконання запропонованих рекомендацій.

Варто відзначити, що при діалозі між учителем і учнем важливо враховувати певні речі. Варто підготуватися до нього заздалегідь, щоб знати, що сказати дитині. Як сказати - становить не менш важливе. Потрібно вміти слухати і чути дитину.

При необхідності покарання, варто продумати його таким чином, щоб виключити приниження учня, зміна ставлення до нього.

Єдиний алгоритм рішення будь-якого шкільного конфлікту

• Перше, що зробить користь, коли проблема назріла, це спокій.

• Другий момент - аналіз ситуації без мінливості.

• Третім є відкритий діалог між конфліктуючими сторонами, вміння вислухати співрозмовника, спокійно викласти свій погляд на проблему конфлікту.

• Четверте - виявлення загальної мети, способів вирішення проблеми, що дозволяють до цієї мети прийти.

• П'ятим стануть висновки, які допоможуть уникнути помилок спілкування і взаємодії в майбутньому.

Відсутність конфліктів у школі - явище практично неможливе. І вирішувати їх все одно доведеться. Конструктивне рішення тягне за собою довірчі відносини і світ в класі, деструктивне - збирає образи і роздратування. Зупинитися і подумати в той момент, коли нахлинуло роздратування і гнів - важливий момент у виборі свого шляху вирішення конфліктних ситуацій.

 

 

Методи вікової психології.

Вікова психологія як комплексна дисципліна використовує широкий арсенал різноманітних методів вивчення психічного та особистісного розвитку індивіда, кожен із яких нерозривно пов'язаний із теорією та методологічними принципами психологічної науки. Окремі з них є загальнонауковими, інші - загальнопсихологічними, ще інші - методами власне вікової психології.

Спираючись на дані досліджень конкретної проблеми, вікова психологія з'ясовує глибинні психологічні закономірності явищ і процесів, які не лежать на поверхні, а виявляються як тенденція, сутність. Цієї мети вона досягає, використовуючи такі загальнонаунові методи пізнання психологічної дійсності:

а) теоретичний аналіз і синтез. Використання цих методів дає змогу охопити одночасно велику кількість даних, проникнути в їх суть, здійснити мисленнєву реконструкцію об'єкта дослідження, виокремити в ньому ознаки, властивості, аспекти, які становлять пізнавальний інтерес для дослідника. Теоретичний аналіз забезпечує розчленування явища, що вивчається, на елементи, розкриття його структури і специфіки. Наприклад, завдяки психологічному аналізу вдається встановити зв'язки розвитку особистості з його зовнішніми і внутрішніми чинниками. Теоретичний синтез дає змогу відтворити психічне явище в цілісності, в системі найсуттєвіших зв'язків і опосередкувань, обґрунтувати актуальну щодо нього концепцію.

б) порівняння і класифікація. Порівняння полягає в зіставленні одних понять, явищ, фактів з іншими для встановлення їх подібності чи відмінності. Класифікація дає змогу на основі виокремлених головних і другорядних ознак визначити групи чи класи явищ.

в) систематизація, узагальнення і типологізація. Систематизація передбачає групування, приведення в систему певних особливостей за конкретними (основними, додатковими, другорядними) ознаками. Узагальнення має на меті об'єднання різних фактів, які характеризують психічне явище, що вивчається, виокремлення на цій основі головних із них. Типологізація в науковому пізнанні полягає в розподілі систем об'єктів на групи з допомогою узагальнень, ідеалізованої моделі чи типу, виявленні подібних і відмінних ознак в об'єктах, що вивчаються, пошуку надійних способів їх ідентифікації. Виокремлюють емпіричну і теоретичну типології;

г) абстрагування і конкретизація. Абстрагування полягає в уявному відокремленні певної ознаки, властивості предмета від самого предмета чи інших його ознак, властивостей з метою глибшого вивчення складних психічних явищ; конкретизація - у застосуванні теоретичних знань до конкретної ситуації задля поглибленого її розуміння.

ґ) моделювання. Суть цього методу полягає у встановленні схожості явищ (аналогії), адекватності одного об'єкта іншому і у створенні на цій основі простого за структурою і змістом об'єкта, що відображає складнішу модель (оригінал). Тобто дослідник отримує змогу перенести за аналогією дані від моделі до оригіналу. Модель є допоміжним засобом, який у процесі пізнання дає нову інформацію про об'єкт вивчення.

Найчастіше вікова психологія послуговується такими загальнопсихологічними методами:

а) спостереження. ґрунтується на тому, що будь-які психічні явища виявляються в зовнішній поведінці: діях, жестах, виразах обличчя, позах, мовленнєвих реакціях людини тощо. Наукове спостереження вимагає не тільки фіксування фактів, а й ретельного їх аналізу та пояснення.

б) бесіда. Проводять її за заздалегідь підготовленою схемою, попередньо визначивши питання.

в) інтерв'ю. Цей метод дає змогу вивчати одночасно велику кількість індивідів, зібрати масив даних, які стосуються найрізноманітніших питань, інтересів і вподобань тощо;

г) анкетування. Цей метод забезпечує значні можливості для отримання широкої інформації за короткий час. Анкета складається з фіксованої кількості відкритих, альтернативних чи закритих запитань.

ґ) психологічне тестування. Тести повинні бути добре продуманими, надійними (давати стійкі результати протягом тривалого часу), валідними (виявляти ті якості, для вивчення яких вони призначені), відповідати вимогам стандартної системи оброблення даних, мати чітку інструкцію;

д) аналіз продуктів діяльності. Аналізу можуть підлягати процес, результати діяльності. Найпростішим прикладом використання цього методу є аналіз учнівських письмових робіт, малюнків, виробів, віршів тощо, який дає змогу одержати відомості про рівень розвитку їх інтелекту, мотивації, саморегуляції і т.д.

е) метод експерименту. За характером здійснення експерименти поділяють на лабораторний (відбувається у спеціально створених лабораторних умовах) і природний (дослідник викликає потрібне явище, але обстановка, в якій перебувають досліджувані, є звичною для них).

Відповідно до мети природний експеримент може бути констатувальним (передбачає з'ясування закономірностей існування психічного факту, особливостей психічного процесу, особистісних рис) і формувальним (зорієнтований на формування психічних явищ, властивостей, створення умов для їх прояву і розвитку). Формувальний експеримент може бути навчальним, виховним, розвивальним.

Методами власне вікової психології є;

а) близнюковий метод. Особливо він придатний для порівняльного вивчення впливу зовнішніх умов та спадковості на розвиток близнюків.

б) лонгітюдний (продовжений) метод дослідження. Суть його полягає у вивченні одних і тих самих досліджуваних у різні моменти їхнього життя. Предметом дослідження можуть бути розвиток інтелекту, мовлення, самосвідомості, спонукальної сфери та ін.

в) метод поперечних зрізів. При використанні цього методу порівнюють одночасно різні вікові групи досліджуваних. Перевага його полягає у короткотривалості, незначних фінансових затратах, керованості.

г) комбіновані плани. Нерідко вчені об'єднують методи лонгітюдного і поперечного зрізів у комбінованих планах.

Отже, вікова психологія має багатий арсенал наукових методів для вивчення психічного та особистісного розвитку людини. Знання їх вимог та особливостей використання дає змогу досліднику широко і всебічно вивчати психічні явища, виявляти закономірності їх вияву, з'ясовувати механізми та умови розвитку.