Раціонально-емотивна терапія А. Елліса

А.Елліс прагнув звільнити людей від стереотипів, кліше у сприйманні дійсності і забезпечити вільний і неупереджений погляд на світ.

А.Елліс вважає, що людина народжується з певним потенціалом, і цей потенціал має дві сторони: раціональну та ірраціональну; конструктивну і деструктивну. Психологічні проблеми з’являються тоді, коли людина намагається слідувати простим перевагам (бажання кохання, підтримки тощо) і помилково вважає, що ці прості переваги – абсолютні мірила її життєвого успіху.

Джерело психологічних порушень – система індивідуальних ірраціональних уявлень про світ, засвоєна у дитинстві від значимих дорослих. Ці порушення – ірраціональні установки. Це жорсткі зв’язки між дескриптовими (інформація про реальність) й оціночними (ставлення до цієї реальності) когніціями типу настанов, вимог, наказів, які не мають винятків, і вони носять абсолютний характер. Ірраціональні установки не відповідають реальності як за силою, так і за якістю цих приписів. Якщо ірраціональні установки не реалізуються, вони призводять до тривалих, неадекватних ситуації емоціям, утруднюють діяльність індивіда.

У нормально функціонуючої людини раціональна система оціночних когніцій (система гнучких зв’язків між дескриптовими й оціночними когніціями). Вона носить ймовірнісний характер, висловлює, скоріше, побажання, тому призводить до помірних емоцій, хоча іноді вони можуть носити інтенсивний характер.

Елліс запропонував свою структуру особистості – АВС-теорія, де А – активуюча подія; В – думка клієнта про себе; С – емоційні або поведінкові наслідки події; D – наступна реакція на подію в результаті мислительної переробки; Е – завершальний ціннісний умовисновок (конструктивний або деструктивний).

АВС-схема використовується для того, щоб допомогти клієнту в проблемній ситуації перейти від ірраціональних установок до раціональних.

Мета корекції – допомогти у перегляді системи своїх переконань, норм, уявлень; звільнення від ідеї самозвинувачення. У клієнта слід сформувати соціальний інтерес, інтерес до себе, самоуправління, терпимість, гнучкість, прийняття невизначеності, наукове мислення, самоприйняття, здатність до ризику, реалізм.

Позиція психолога. Позиція директивна. Він роз’яснює та переконує. Він авторитет, який спростовує помилкові судження, вказує на їх неточності. Апелює до науки, до здатності мислити.

Вимоги від клієнта. Приймає роль учня.

Клієнт проходить три стадії інсайта: поверховий (усвідомлення проблеми), поглиблений (розпізнання власних інтерпретацій), глибинний (на рівні мотивації до змін).

Техніки: обговорення і спростування ірраціональних поглядів, когнітивне домашнє завдання, раціонально-емотивне уявлення, рольова гра, атака на страх.

 

Когнітивний підхід А. Бека

Клієнта вчать бачити себе як індивіда, що народжує помилкові ідеї, але здатного відмовитися від них і виправити їх. Тільки визначивши чи виправивши помилку мислення, клієнт може створити для себе життя з більш високим рівнем самоздійснення.

Кожна людина створює свою програму поведінки. Програма може бути нормальною (адекватною) або неадекватною. У випадку когнітивного зрушення у переробці інформації формується аномальна програма: тривожна, депресивна, панічна тощо.

Бек вважає, що у кожної людини в когнітивному функціонуванні є слабке місце – когнітивна вразливість. Саме вона сприяє психологічному стресу.

Особистість формується схемами або когнітивними структурами, які являють собою базальні переконання. Схеми починають формуватися в дитинстві на основі особистого досвіду й ідентифікації зі значимими особами. Кожна людина формує власну концепцію себе, інших, світу і концепцію свого існування в світі. Ці концепції підкріплюються подальшим досвідом людини і, в свою чергу, впливають на формування інших переконань.

Когнітивні перекручення – систематичні помилки у судженнях під впливом емоцій. До них відносяться:

1. Персоналізація – схильність інтерпретувати події в аспекті особистих значень.

2. Дихотомічне мислення – невротизований клієнт схильний мислити крайнощами в ситуаціях, що зачіпають його чуттєві місця, наприклад, самооцінку, при можливій небезпеці.

3. Вибіркове абстрагування – концептуалізація ситуацій на основі деталі, вилученої з контексту, при ігноруванні іншої інформації.

4. Довільний умовисновок – бездоказовий або навіть суперечливий очевидним фактам умовисновок.

5. Зверхгенералізація – невиправдане узагальнення на основі одиничного випадку.

6. Перебільшення (катастрофізація) – перебільшення наслідків певної події.

Етапи когнітивної колекційної роботи:

1. Ідентифікація проблеми: визначення симптоматики.

2. Усвідомлення і вербалізація не адаптивних когніцій. Не адаптивна когніція – будь-яка думка, що викликає неадекватні або хворобливі емоції і утруднює рішення проблеми.

3. Віддалення – процес об’єктивного розгляду думок, при якому клієнт розглядає свої не адаптивні когніції як відособлені від реальності психологічні явища.

4. Зміна правил регуляції правил поведінки.

Мета корекції – виправлення неадекватних когніцій, усвідомлення правил неадекватної обробки інформації і заміна їх правильними.

Завдання психолога:

– навчити клієнта усвідомлювати зв’язки між когнітивними схемами, афектами і поведінкою;

– навчити заміняти дисфункціональні думки більш реалістичними інтерпретаціями;

– ідентифікувати і змінювати переконання, які сприяють викривленню досвіду.

Позиція психолога: процес взаємодії партнерський, двосторонній.

Вимоги від клієнта: прийняття базового положення про залежність емоцій від думок; встановлення стосунків партнерства, висока активність, відповідальність.

Техніки: сократівський діалог, заповнення порожнечі, декатастрофізація, переформулювання, децентралізація, перевірка гіпотези, планування діяльності.