Психологічний простір. Робота з просторовим та фізичним контекстом. Тренінг техніки приєднання

Підстройка, або приєднання – це встановлення і підтримання рапорту з клієнтом упродовж певного проміжку часу шляхом вживання в його реальність невербальних проявів (поза, жести, інтонація голосу, темп), емоцій, думок, побажань. Технологічно це виглядає як акуратне, ненав’язливе, часто завуальоване, приховане повторення основних поведінкових патернів клієнта. Вони мають стати схожими.

Взаємодія людей, комунікація визначаються не тільки словами (це лише 7% передаваної інформації), а й невербальним впливом (зараження, навіювання). ми передаємо не просто інформацію, а й демонструємо відтінки сказаного, переживання. Ця інформація має першосигнальну природу, тобто формується не стільки через знак (слово), скільки завдяки роботі сенсорних каналів, через відчуття і сприймання. Людина невербально змалює те, про що говорить, і таким чином здатна передавати своє несвідоме ставлення до інформації.

Досить часто вербальний (свідомий) і невербальний (несвідомий) рівень інформації не співпадає, що говорить про присутність особистісної проблеми.

Основне завдання консультування – налагодити взаємодію і тому консультант не чекає, поки почнеться спонтанна синхронізація, а, не гаючи часу, ініціює підстрой ку до клієнта, беручи активну роль на себе, він дозоляє партнеру залишатися собою, полегшуючи початок бесіди. Клієнт сприймає це як «крок на зустріч». Він сприймає психолога як своє відображення

Психолог спочатку підстроюється, а потім веде.

В симетричній поведінці психолога можна виділити «віддзеркалення»: повернення клієнтові аспектів його власної невербальної поведінки, і «відображення» - процес повернення клієнтові його почуттів, які він часто не зауважує в собі.

Завдяки синхронізації складається єдина система з двох елементів і незабаром, відповідно до закону систем, для збереження цілісності при зміні котрогось з елементів системи повинні змінитися й інші її елементи. Тому якщо на певному етапі ведення консультант змінює щось у своїй поведінці, то для збереження синхронізації співрозмовник змушений наслідувати його. У такий спосіб можна вести свого партнера у вибраному напрямку, заспокоювати і врівноважувати, пропонувати новий ракурс бачення його проблем так, щоб це не викликало суперечок.

Краще підстроюватися до найбільш несвідомих патернів поведінки (дихання, кліпання очима, тілесний ритм) або модифікувати його рухи (краще дрібні рухи рук, міміки) таким чином, щоб це не виглядало як мавпування.

Може бути перехресна підстройка: стукати рукою у тому ж темпі, в якому говорить клієнт, щоби увійти в його емоційний стан.

 

 

Лекція 3-4. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПСИХОКОРЕКЦІЙНОЇ ПРАКТИКИ

Мета: ознайомлення студентів із феноменологічними особливостями особистісної проблематики та психологічними захистами.

Професійна спрямованість: первинні навички аналізу дії логіки несвідомого у динамічних аспектах особистісної проблеми.

План:

1. Поняття про особистісні деструкції.

2. Особистісна проблема у спілкуванні як об’єкт психологічної корекції.

3. Поняття про психологічні захисти.

4. Логіка дії несвідомого.

5. Проблеми феноменологічного підходу у психокорекційній практиці.

6. Особливості процесуальної діагностики у ході психокорекції.

 

Основні поняття

особистісні деструкції, особистісна дезінтеграція, особистісна проблема, психологічні захисти, ситуаційні захисти, базові захисти, логіка несвідомого, символ, сценарій життя, психологічні ігри, феномен вимушеного повторення, проекція, заміщення, сублімація, заперечення, витіснення, формування реакції

 

Література

Основна література

1. Васьковская С.В., Горностай П.П. Психологическое консультирование: Ситуационные задачи. – К.: Вища школа, 1996. – С. 5-11.

2. Кузікова С.Б. Теорія і практика вікової психокорекції: Навч. посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 39-65.

3. Яценко Т.С. Основи глибинної психокорекції: феноменологія, теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2006. – С. 33-38.

4. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 21-24.

5. Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне соціально-психологічне навчання: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2004. – С. 20-23.

Додаткова література

6. Балит М. Базисный дефект: Терапевтические аспекты регрессии / Пер. с англ. – М.: «Когито-Центр», 2002. – С. 11-50.

7. Перлз Ф. Практика гештальттерапии. – М.: Институт Общегуманитарных Исследований, 2001. – С. 6-46.

8. Практика и теория индивидуальной психологии / А. Адлер. – СПб.: Питер, 2003. – С. 8-25.

9. Фрейд З. Психоаналитические этюды. – Мн.: ООО «Попурри», 1998. – С. 5-46.

10. Юнг К.Г. Практика психотерапии. – М.: ООО «Фирма «Издательство АСТ»; СПб.: «Университетская книга», 1998. – С. 9-142.