Класифікація цін у системі охорони здоров’я.

У сфері охорони здоров’я діють вільні, регульовані та договірні ціни.

 

Вільні ціни – встановлюються виробником на основі попиту та пропозиції на ринку медичних послуг.

До вільних цін належать:

- ціна виробника – формується на основі витрат виробництва з урахуванням прибутку на всі використані ресурси;

- ціна попиту;

- ціна пропозиції.

 

Регульовані ціни – визначаються органами виконавчої влади або на які встановлені певні обмеження.

Регульовані ціни поділяються за:

- способом фіксації (характеризують періодичність змін та поведінку цін протягом договірних відносин):

- тверді – ціни, які установлюються на момент підписання угоди і не міняються протягом усього терміну дії договору;

- рухливі ціни – угодою передбачається можливість зміни початкової фіксованої ціни (при відхиленні ринкових цін від контрактних);

- змінні – Ціни, які визначаються після закінчення дії договору на основі перегляду початкової ціни з урахуванням змін у витратах;

- коливанням:

- граничні ціни, вище яких виробники не можуть встановлювати ціну своїх послуг;

- фіксовані ціни – сформовані на визначеному рівні, в результаті проведених переговорів усіх зацікавлених сторін (виробника, споживача, покупця) або адміністративним рішенням органа виконавчої влади (тарифи на медичні послуги);

- ступенем уніфікації:

- єдині ціни – формуються для всіх медичних закладів, які беруть участь в реалізації певних програм (єдині тарифи на проведення найбільш поширених видів хірургічних операцій, лабораторних досліджень у системі ОМС);

- групові ціни – встановлюються для медичних закладів, які мають подібні призначення, потужність, вид діяльності (в системі ОМС – групові тарифи для ЦРЛ);

- індивідуальні ціни – визначені для конкретної організації на медичні послуги, які не мають аналогів.

 

У системі охорони здоров’я застосовуються специфічні регульовані ціни.

 

«Бюджетні оцінки» - умовні ціни, які:

- використовуються для здійснення взаємних розрахунків між лікувально –профілактичними закладами однієї території чи підрозділами всередині однієї установи;

- не залежать від величини реальних витрат лікувально – профілактичних закладів;

- розподіляються між лікувально – профілактичними закладами за принципом «не скільки їм потрібно для господарської діяльності, а скільки їм можна виділити коштів»;

- кошторис витрат розглядається як сукупна ціна річних робіт лікувально – профілактичних закладів у цілому;

- не розпадаються на собівартість і прибуток;

- частково підходять для фінансування цільових бюджетних програм.

 

Державні ціни на платні медичні послуги у вигляді прейскурантів (прейскурантні ціни):

- розробляються за єдиними правилами, уніфіковані для різних територій та виробників медичних послуг;

- містять собівартість і прибуток:

- собівартість – це реальні, обмежені витрати з урахуванням трудових та матеріальних нори і нормативів;

- прибуток у розмірі галузевого чи територіального коефіцієнта (15 – 30% від собівартості).

 

Однак на практиці аналогічні медичні послуги можуть не відповідати однаковій ціні, що обумовлено різницею:

- методик виконання робіт;

- ресурсів лікувально – профілактичних закладів;

- постійних накладних витрат (матеріально – технічної бази, потужності);

- закладів за віковими, територіальними, відомчими ознаками.

 

Тарифи на медичні послуги по обов’язковому медичному страхуванню (ОМС) - це грошові суми, що визначають склад і рівень компенсації витрат медичних установ на виконання програм ОМС.

 

Тарифи в системі охорони здоров’я мають такі особливості:

- встановлюються на види медичної допомоги, що включені в програми ОМС;

- розраховуються на кількісні показники (пролікований хворий у стаціонарі, діагностична маніпуляція, консультація тощо);

- індивідуальні тарифи формуються на спеціалізовану допомогу;

- собівартість і прибуток не виділяються, як і в «бюджетних оцінках»;

- складаються з поточних витрат та коштів на розвиток медичної установи;

- змінні витрати включаються у склад тарифу і покриваються залежно від обсягу наданих послуг;

- постійні витрати не включаються в тарифи, а фінансуються із коштів ОМС за календарним методом;

- періодично переглядаються.

 

Договірні ціни – затверджуються прямими договорами між медичною установою і організацією – замовником робіт на певні обсяги медичних послуг та терміни їх надання.

 

Договірні ціни на медичні і супутні послуги:

- складаються із собівартості й прибутку;

- собівартість включає повні витрати на медичні послуги і супровідні роботи (сервісні, посередницькі, рекламні тощо);

- прибуток визначається обома сторонами договору (фінансуючою та медичним закладом) і відповідає їх інтересам);

- оплата медичних працівників враховує зміст, складність, ризик, терміновість обслуговування, впровадження новітніх технологій, психоемоційне навантаження.

 

Договірні ціни – джерело фінансування робіт за прямими замовленнями підприємств, організацій в умовах діяльності установ охорони здоров’я в системі обов’язкового медичного та добровільного медичного страхування (ОМС та ДМС).

При розрахунку цих цін враховуються всі витрати, включаючи впровадження сучасних технологій, підвищений сервіс, працю висококваліфікованого медичного персоналу.

 

Основні функції ціни:

Значення ціни, її місце в системі господарського механізму на макро – і макрорівнях відображується в її функціях.

Облікова функція – ціна дає можливість різні послуги виміряти в грошовій формі та провести їх облік. Вона дозволяє визначити показники кількісні (ВНП, ВВП, обсяг продукції, обсяг товарообороту, обсяг капіталовкладень) та якісні (прибутковість, продуктивність праці, продуктивність витрат та ін..).

Регулююча функція – ціна встановлює баланс між попитом і пропозицією. Так, зниження ціни медичного товару (послуги) на ринку змушує виробника перерозподіляти ресурси, змінювати технологію та обсяг виробництва.

Стимулююча функція – рівень ціни змушує виробників застосовувати найефективніші методи виробництва медичних товарів (послуг), підвищувати їх якість та розширювати асортимент.

Вимірювальна функція – в ціні виявляється споживча оцінка медичного товару (послуги). Висока споживча оцінка товару пов’язана з його вищою ціною.

Перерозподільча функція – співвідношення цін на різні види медичних продуктів сприяє розподілу і перерозподілу ресурсів між галузями економіки, окремими секторами всередині галузі, соціальними групами населення.

Порівняльна функція – в ціні проявляються споживчі властивості товару (корисність, мінова вартість) та суспільні витрати на його виробництво і реалізацію. Співвідношення цін може свідчити про корисність різних видів товарів і послуг.

 

Функції ціни:

- обліково – вимірювальна (здійснює облік та вимірювання у грошовій формі витрат суспільної праці на надання медичних послуг);

- стимулююча (мотивує підвищення ефективності господарювання, забезпечення необхідної прибутковості);

- розподільча (впливає на розподіл і перерозподіл ресурсів);

- регулююча (встановлює баланс між попитом і пропозицією);

- порівняльна (співвідносить корисність, вартість та суспільні витрати).

 

Закони ціноутворення:

1.ціна прагне до такого рівня, при якому попит рівняється пропозиції.

2. якщо підвищується попит при незмінній пропозиції, або скорочується пропозиція при незмінному попиті – ціна підвищується.

3. якщо попит скорочується при незмінній пропозиції, то ціна знижується.

Вартість – це грошова цінність паперів, які використовуються на виробництві тієї чи іншої послуги.

Прибуток – це грошове вирізнення різниці між вартістю реалізованої продукції і витратами на її виробництво. Або різниця між ціною і вартістю товару.

Ціноутворення – процес формування цін, визначення їх рівня і пошук їх оптимального поєднання.

 

Встановлення ціни – це один із найскладніших і найважливіших моментів цінової політики, за допомогою якого вирішується розширення ринку збуту послуг охорони здоров’я, збільшення маси прибутку медичного закладу, забезпечення балансу попиту та пропозиції на медичні послуги. Метою цінової політики є розв’язання стратегічних та оперативних завдань медичної установи або галузі (забезпечення рентабельності медичної установи чи покриття витрат на медичну допомогу).

 

Механізм формування цін – процес аналізу суб’єктом господарювання економічної ситуації і розробка на цій основі цінової політики.

 

Ціноутворення у сфері охорони здоров’я включає 7 етапів.

 

I етап. Визначення цілей

Практика ціноутворення використовує такі групи цілей:

- орієнтовані на прибуток(забезпечити максимальний або цільовий прибуток; одержати віддачу на інвестований капітал); виробництво здійснюється по типу розширеного відтворення;

- орієнтовані на обсяг реалізації(забезпечити певний обсяг попиту, збільшити частку ринку, отримати максимальний прибуток); виробництво – за схемою звуженого відтворення;

- цілі, пов’язані з конкуренцією(забезпечити стабілізацію на конкуруючі товари, здійснити позиціювання товарів стосовно конкурентів);

- орієнтовані на забезпечення виживання (дохід покриває собівартість); виробництво за типом простого відтворення.

На першому етапі вибирається мета ціноутворення, напрямки збирання первинної інформації, далі здійснюється оцінка зовнішніх та внутрішніх факторів, що впливають на ціни та формують середовище, в якому функціонує медичний заклад.