Суспільний рух в Україні на початку XX століття

При розгляді цієї теми необхідно звернути увагу на нові риси, які з'явилися в національному русі в кінці XIX - на початку XX ст.

По-перше, це створення українських національних партій.

По-друге, посилення земсько-ліберальної опозиції царизму, проведення масових культурно-просвітніх заходів, що набули характеру опозиційних виступів.

Перші українські національні партії виникли ще наприкінці XIX ст. В попередніх темах ми вже згадували про Русько-Українську радикальну партію, засновану 1890 р. С.Даниловичем, К.Трильовським, І.Франко, М.Павликом та ін. в Західній Україні. Програма партії будувалась на ідеях демократії, соціалізму і соборності українських земель. Найближчим завданням радикали вважали українську автономію в складі Австро-Угорщини, а в перспективі ставили перед собою мету створення соціалістичної, незалежної Української держави. В1899 р.з Радикальної партії вийшли Ю.Бачинський, М.Ганкевич, С.Вітик та інші марксисти і заснували свою Українську соціал-демократичну партію. Водночас радикалів залишили І.Франко, Є.Левицький, В.Охримович, Т. Окуневський та ін. і створили Національно-демократичну партію, яка стояла ближче до інтересів селянства. Незабаром вона перетворилась у найбільшу українську партію Галичини.

У Наддніпрянській Україні в 90-х роках виникають гуртки так званих "свідомих українців", які прагнули культурно-освітній рух перетворити на політичний. 1892 р. було засноване "Братство Тарасівців" за участю І.Липи, братів Махновських, О.Черняхівського та ін. Братство ставило собі за мету боротьбу за самовизначення українського народу, відродження і розвою української мови, культури, освіти.

Громади, що існували наприкінці ХІХ ст. в десятках міст, об'єдналися в 1897 р. у Загальну Українську організацію, яка намагалася спрямувати національний рух і надалі в культурно-освітньому напрямку. Але вже через три роки виникає перша партія в Наддніпрянській Україні -РУП.

РУП - Революційна українська партія - заснована 1900 р. у Харкові Д Антоновичем, М. Русовим, О.Коваленком, Б.Камінськнм, Д.Познанським та ін. Партія об’єднала різні покоління українців і різни класи у боротьбі за національне і соціальне визволення. Програмні вимоги РУП були розроблені М.Міхновським у брошурі "Самостійна Україна", де висувалась кінцевою метою "одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ", а найближчим завданням вважалось повернення українських прав, гарантованих російським царем у 1654 р. за Переяславською угодою. У складі партії були 6 "вільних громад РУП”- Київська, Харківська, Чернігівська Полтавська, Лубенська, Чорноморська. На чолі стояв Центральний комітет до якого входили Д.Антонович, В.Козиненко, Є.Голіцинський. У Львові буї закордонний комітет у складі В.Винниченка та Д.Антоновича. З 1903 р. перейшла на соціал-демократичні позиції і її фактичним керівником став М.Порш. Органами партії були місячник "Гасло", часопис "Селянин", газета"Праця".

УНП - Українська народна партія, заснована 1902 р. М.Міхновським, М і С. Шеметами, О. і С. Макаренками та ін. Політична орієнтація партії, дуже невеликої за чисельністю, була сформульована М.Міхновським у так званих "10 заповідях": самостійна демократична республіка, панування української мови, звичаїв, культури. Серед заповідей висувався лозунг "Україна для українців". УНП була єдиною партією в Наддніпрянській Україні, яка стояла на засадах державної самостійності України.

"Спілка" -Український соціал-демократичний союз, вийшла у 1904 р. із РУП. Її лідерами були М.Меленевський і А.Скоропис-Йолтуховський. Вони хотіли, щоб партія представляла усіх робітників України, незалежно від національності, і приєдналися у 1905 р. до російських меншовиків на правах автономної організації.

УДП - Українська демократична партія, створена в 1904 р. С.Єфремовим, Є.Чикаленком, Б.Грінченком, мала ліберальну орієнтацію. Вона ставила за мету встановлення конституційного правління, здобуття національних п України в межах Російської держави. Передбачалась автономія України з своїм крайовим сеймом, українізація адміністративного апарату, освіти, культури.

На початку XX ст. великої активності набув земський рух. Хоча земства діяли в цей час на Україні лише на Лівобережжі і Півдні, їх голос звучав гучно у вимогах скликання загальноросійського Земського собору, рішучого оновлення законодавства, надання усім громадянам політичних прав і свобод. Значно зросла роль земств у ході так званої "банкетної кампанії" 1904р., влаштованої на честь 40-річчя судової реформи. Під часи проведення земства в містах і містечках відбулися мітинги та демонстрації опозиційного характеру, нерідко з відверто антисамодержавними лозунгами.

Були проведені масові культурно-просвітні заходи, у яких брали участь широкі верстви української інтелігенції, відомі діячі національного руху. Серед таких заходів слід назвати урочисте відкриття в Полтаві пам'ятника І.П.Котляревському, відзначення 35-річчя творчої діяльності М.В.Лисенка та І.С.Нечуя-Левицького. Все це сприяло зростанню національної само свідомості українців, зміцненню контактів між українцями у складі Австрійської та Російської держави. Конфлікти з властями, що виникали, тільки посилювали рішучість учасників. Так, у Полтаві під час відкриття пам'ятника Котляревському було заборонено виголошувати привітання українською мовою. Але делегати відмовились виступати і поклали на стіл президії тексти своїх промов.

Одночасно відбувається піднесення робітничого та селянського руху. Економічна криза, що охопила на початку XX ст. економіку всієї Російської імперії, привела до погіршення становища робітничого класу. Робітники часто переходили від чисто економічних до політичних вимог. Особливо грізним був загальний політичний страйк 1903 р., що охопив усі українські промислові центри. Селянство, яке перебувало в скрутному становищі у зв'язку з голодом 1901 -1902 рр., нападало на поміщицькі маєтки. Тільки навесні 1902 р. трапилося близько 120 таких нападів.

Значно посилюються студентські виступи з вимогами академічних свобод. У відповідь на студентські заворушення в Київському університеті в грудні 1900 р. царський уряд вдався до репресивних заходів. 183 студенти на початку 1901 р. були віддані в солдати. У 1902 р. українське студентство взяло активну участь у всеросійському студентському страйку.

Царський уряд з одного боку посилював репресії, а з другого був змушений іти на поступки. Студентам було дозволено створювати гуртки, каси, бібліотеки, скликати студентські збори.

В листопаді 1904 р. було дозволено скликати земський з'їзд, на якому і знову вимагали "народного представництва з законодавчими правами".

12 грудня 1904 р. було оголошено царський указ про поступове зрівняння селян у правах з іншими станами, розширення прав земств, про введення державного страхування робітників.

Одночасно обговорювалося питання про скасування обмежень щодо української мови. Всі експерти, до яких звертався уряд з цього питання, виступали за таке скасування. Але уряд не зміг стримати наближення революційної бурі 1905-1907 рр.

Підсумовуючи цю тему, слід вказати на те, що опозиційний настрій щ початку XX ст. охопив практично всі кола суспільства.

Український рух вийшов за межі переважно культурно-освітні і н політичного спрямування. Виник цілий ряд українських політичних партій але у своїх програмних цілях ці партії (за винятком Української народної партії) не йшли далі національної автономії для України.