Предмет історії економіки та економічної думки.

Предмет історії економіки та економічної думки.

З 60-хрр.ХХст. утвердилося з незначними варіаціями як предмет економічної історії вивчення діяльності народів окремих країн у всіх сферах і галузях господарства: промисловості, с/г, транспорті, зв’язку, капітальному будівництві, торгівлі, побутовому обслуговувані, фінансах і кредиті. Також під предметом історії економіки розумілося господарське життя різних країн у різні історичні епохи. Утім, наведене визначення предмета історії економіки містить низку недоліків, а саме: предмет дослідження не подається в його цілісності; виникають суттєві труднощі з визначенням структурно-функціональних засад предмета дослідження. Під предметом історії економічних учень маємо на увазі виникнення і розвиток економічних ідей, течій та шкіл, формування системи економічних знань. При цьому поза увагою залишалося врахування одночасного існування кількох систем економічних знань, які передбачали свої підходи до історії ек.думки. Отже, предмет історико-економічної науки включає в себе історичні форми господарств і способи їх взаємодії та віддзеркалення їх в ек.думці. Тобто, історія ек.думки тісно пов’язана з реальними змінами в ек.системі і відбиває етапи її розвитку – від виникнення і до сучасної системи знань ек.теорії. Методи історії економіки та економічної думки. Метод- це шлях пізнання, спосіб та інструмент дослідження, наукова значимість та пізнавальна цінність якого визначається насамперед його здатністю збагатити науку новими знаннями. Складниками сучасного методу історії ек. й ек.думки є: системний підхід; методологічні засади сучасної філософії; загальнонаукові методи; загальноекономічні методологічні положення сучасної ек.теорії; методи ек.історії та їх еволюція; історико-генетичний, історико-типологічний, статистичні методи, метод компаративістики(порівняльний), а також методи соціологічних досліджень. До методологічних засад сучасної філософії належеть: нова загальнонаукова парадигма пізнання та сучасна картина світу, об’єктивність дослідження, поєднання історичного та логічного, аналізу і синтезу. Загальнонаукові методи: статистичні, математичні та методи моделювання, факторний, кореляційний аналіз. Методи історії економіки: поняття ек.сис-ми та її структури, перехід від загальної описовості розвитку господарських систем і процесів до поглиблибленого історико-економічного аналізу, статистичні методи, побудова та використання гіпотетичних дедуктивних моделей для пояснення минулого, використання принципу «за інших незмінних обставин». Методи іст.ек.думки: історичний метод, хронологічний, проблемно-тематичний, міждисциплінарний підходи, метод зіставлення, аналітичний, казуальний функціональний методи. Поряд із переліченими методами чільне місце посідають системний аналіз та генезис. Системний аналіз передбачає розгляд кожного об’єкта як цілісного утворення, що має складну внутрішню будову. Генезис – поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства.

Агальна характеристика економічних теорій епохи вільної конкуренції та їх значення для розвитку ринкового господарства в країнах Європейської цивілізації (класична економічна теорія, історична школа, марксизм).

Класична. Розвиток капіталістичних відносин (17 – поч. 18ст.) спричинив занепад меркантилізму (насамперед у Англії). Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва. На 1-й план виходить промисловий капітал. Вчення меркантилістів вже не було в змозі вирішити проблеми буржуазії, яка потребувала обгрунтування головних засад капіталістичного виробництва, розробки таких категорій як зар/пл, прибуток, рента.

Представники класичної школи (У. Петті, П’єр де Буагільбер, А. Сміт, Д. Рікардо) зробили спробу наукового аналізу сучасних їм виробничих відносин, використовуючи метод наукової абстракції. Доводили, що в економічному житті панують об’єктивні зміни. Вони не залежать від волі людини, але можуть бути нею пізнані. Класична школа проголосила принцип економічної свободи, максимального обмеження впливу держави на економіне життя.

Марксистська. Марксизм виник у 40-х рр. XIX ст. як напрям класичної політичної економії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу. Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучас­никами і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже форму­вання марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав 1-их глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням сус-них суперечнос-тей, про­явом яких були заворушення, повстання, соц-ні потрясіння.

Так, 1825 р. у Англії став початком пори криз, банкрутств та збільшенням безробіття на тлі бурхливого росту промисловості. Робітничий клас, що повністю залежав від успішного розвитку капіталістичого виробництва, бо не мав інших засобів до існування, крім праці, чутливо реагував на погіршання свого становища. Поча­лось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робітничого класу. 1836 р. в Англії виникає чартистський рух, що проіснував близь­ко 1/4 ст. Його організованість, масовість, економічні та, головне, політичні гасла свідчили про те, що у сус-ві народжу­ється нова могутня сила.

Маркс та Енгельс розпочинали свою діяльність як революційні демократи та теоретики революційної боротьби, але згодом створили власну теоретичну систему, яка охопила всі соціальні науки. Теоретичними джерелами марксизму, крім класичної англійської політичної економії, були німецька філософія і французький утопічний соціалізм.

Істрична. Послідовники Ліста в Німеччині проблему класичної науки вба­чали в тім, що абстрактні узагальнення не розкривали всієї глибини економіних явищ і не могли бути використані на практиці. Вони охоче сприймають і абсолютизують тезу Ліста, що вивчення конк­ретної економіки має будуватися на історичному порівнюванні й вивченні закономірностей еволюції конкретної нації. Відкинувши абстрактну теорію як шкідливу, вони проголошуютьзображення дійсності в історико-національному аспекті єдиною метою політичної економії. Цей напрямок розвитку науки отримує назвуісторичної школи. Саме ця школа привер­нула увагу до конкретних проблем і тим самим сприяла розширен­ню предмета дослідження ПЕ. Засновники - В. Рошер, Б. Гільдебрант, К. Кніс. Критичне ставлення до класичної школи об'єднує їхні тео­рії, але головне — це намагання визначити й простежити тенденції суспільного розвитку, а потім вплинути на нього, не обмежуючись теоретичними узагальненнями. На їхній погляд, саме пасивність є головним недоліком класичної школи.

Джон Мейнард Кейнс

Намагався показати, що механізм автоматичного зрівняння попиту та пропозиції, на якому базується неокласична теорія, є утопією. Сучасний рівень В залежить від сукупного і ефективного попиту, що забезпечений грішми, тобто від реальних витрат на придбання товарів та послуг. Нац-ний доход витрачається на спож-ня і нагромадження, складається з особистого та виробничого попиту. Людина схильна споживати менше із зростанням її доходу – “основний психологічний з-н”. Виробничий попит є показником бажання капіталістів інвестувати свої капітали. Він відображується в інвестиціях. Необхідна умова нормального розв-ку ек-ки – збільшення інвестиційних витрат, котрі покликані поглинути все зростаючий обсяг заощаджень (інвестиції = заощадженням). Вказував на існування 3-х мотивів, здатних спонукати людину зберігати гроші замість активів: трансакційний мотив (бажання мати готівку для непередбачених платежів), мотив остороги та спекулятивний мотив (страх втрати капітал).

Щоб уникнути величезних витрат від спадів та криз, необхідно активне макроек-не регулювання сукупного попиту з боку держави: грошовий обіг та грошову політику, нагромадження капіталу та інвестування і реалізацію виробленних товарів. Кейнс розглядав гроші як 1 з типів багатства та частина портфелів активів, яку господарюючі агенти бажають зберігати у формі грошей, залежить від того, наскільки високо вони оцінюють властивість ліквідності. Виступав прихильником наявності великої к-ті грошей в обігу, що повинно було впливати на зниження % ставки. Це повинно було стати стимулом зменшення “обережності ліквідності” та зростання інвестицій.

Від Кейнса бере початок концепція дефіцитного фінансування або штучного накачування грошей в ек-ку, що є доповненням до загального потоку витрат і компенсує недостатній попит, зайнятість та прискорює зростання нац-ого доходу.

При загрозі ек-ого спаду уряд може протидіяти цьому шляхом скорочення податків, збільшення трансфертних платежів чи підвищення видатків на оборону, розв-к інфраструктури або інші цілі. При загрозі інфляції уряд може підвищити податки, зменшити трансфертні платежі, відкласти заплановані державні закупівлі. Зміна рівня рівноваги нац-ого доходу відбувається більшою мірою, ніж зміни висхідного рівня автономних витрат, що його викликали. Це поняття у макроек-ної теорії відоме як мультиплікаційний ефект – зростання інвестицій автоматично веде до зростання зайнятості та до пропорційного зростання нац-ого до-ходу, а коефіцієнтом пропорційності є величина мультиплікатора.

Предмет історії економіки та економічної думки.

З 60-хрр.ХХст. утвердилося з незначними варіаціями як предмет економічної історії вивчення діяльності народів окремих країн у всіх сферах і галузях господарства: промисловості, с/г, транспорті, зв’язку, капітальному будівництві, торгівлі, побутовому обслуговувані, фінансах і кредиті. Також під предметом історії економіки розумілося господарське життя різних країн у різні історичні епохи. Утім, наведене визначення предмета історії економіки містить низку недоліків, а саме: предмет дослідження не подається в його цілісності; виникають суттєві труднощі з визначенням структурно-функціональних засад предмета дослідження. Під предметом історії економічних учень маємо на увазі виникнення і розвиток економічних ідей, течій та шкіл, формування системи економічних знань. При цьому поза увагою залишалося врахування одночасного існування кількох систем економічних знань, які передбачали свої підходи до історії ек.думки. Отже, предмет історико-економічної науки включає в себе історичні форми господарств і способи їх взаємодії та віддзеркалення їх в ек.думці. Тобто, історія ек.думки тісно пов’язана з реальними змінами в ек.системі і відбиває етапи її розвитку – від виникнення і до сучасної системи знань ек.теорії. Методи історії економіки та економічної думки. Метод- це шлях пізнання, спосіб та інструмент дослідження, наукова значимість та пізнавальна цінність якого визначається насамперед його здатністю збагатити науку новими знаннями. Складниками сучасного методу історії ек. й ек.думки є: системний підхід; методологічні засади сучасної філософії; загальнонаукові методи; загальноекономічні методологічні положення сучасної ек.теорії; методи ек.історії та їх еволюція; історико-генетичний, історико-типологічний, статистичні методи, метод компаративістики(порівняльний), а також методи соціологічних досліджень. До методологічних засад сучасної філософії належеть: нова загальнонаукова парадигма пізнання та сучасна картина світу, об’єктивність дослідження, поєднання історичного та логічного, аналізу і синтезу. Загальнонаукові методи: статистичні, математичні та методи моделювання, факторний, кореляційний аналіз. Методи історії економіки: поняття ек.сис-ми та її структури, перехід від загальної описовості розвитку господарських систем і процесів до поглиблибленого історико-економічного аналізу, статистичні методи, побудова та використання гіпотетичних дедуктивних моделей для пояснення минулого, використання принципу «за інших незмінних обставин». Методи іст.ек.думки: історичний метод, хронологічний, проблемно-тематичний, міждисциплінарний підходи, метод зіставлення, аналітичний, казуальний функціональний методи. Поряд із переліченими методами чільне місце посідають системний аналіз та генезис. Системний аналіз передбачає розгляд кожного об’єкта як цілісного утворення, що має складну внутрішню будову. Генезис – поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства.