Встановлення протекторату росії над Україною не відповідало інтересам Речі Посполитої, туреччини та кримського ханства.

 

Навесні 1654 р. Московська держава, згідно зі «Статтями», розпочала війну проти Речі Посполитої. Війна була ще й слушною нагодою для продовження «збирання руських земель». Російська армія (100 тис. осіб) нарешті повернула Смоленщину, яку втратила на початку XVII ст. Ареною бойових дій стали Білорусія та Литва. На допомогу союзникам Б. Хмельницький вислав 20-тисячний корпус на чолі з І. Золотаренком. До осені 1654 р. українсько-московське військо звільнило від поляків та литовців Білорусію. Спроби Б. Хмельницького включити до складу Війська Запорозького прикордонні землі, заселені білорусами і українцями, викликали невдоволення царя, який мав намір приєднати білоруські землі до своїх володінь. Це викликало тертя у московсько-українських стосунках.

 

Влітку 1654 р. Річ Посполита та Кримське ханство підписали договір про взаємодопомогу. Наслідком союзу Москви з Чигирином став союз Варшави з Бахчисараєм. Українсько-російське військо під проводом Б. Хмельницького повело запеклі бої проти польсько-татарських загонів, які восени вдерлися на Брацлавщину, винищуючи мирне населення. Одним із центрів опору стала Умань, яку обороняли козаки на чолі з І. Богуном. Йому на допомогу вирушив гетьман. У січні 1655 р. під Охматовим (тепер село Жашківського району Черкаської області) відбулася битва, в якій козацькі полки Б. Хмельницького та російське військо під командуванням В. Шереметева спинили просування польсько-татарських загонів і завдали їм значних втрат.

 

У травні 1655 р. Б. Хмельницький разом з російським військом звільнив Брацлавщину та Поділля і почав на західноукраїнські землі похід, який завершився розгромом поляків під Городком та облогою Львова. Але звістка про наближення татарських орд змусила гетьмана відступити і відвести свої війська у Подніпров'я. Поляки також покинули територію України.

 

Поразками Речі Посполитої скористалася Швеція, яка значно зміцнила свої позиції внаслідок Тридцятилітньої війни. Шведський король Карл X Густав (1654—1660) претендував на польський престол та закріплення Швеції на Балтійському морі. У 1655 р. почався шведський «потоп»: до кінця року більша частина Польщі була окупована, а Ян II Казимир втік до Сілезії.

 

Блискучі успіхи Швеції, яка прагнула витіснити Росію з Литви, Білорусії та України й не допустити її до Балтійського моря, привели до загострення шведсько-російських відносин. У квітні 1656 р. уряд Олексія Михайловича припинив воєнні дії проти Речі Посполитої, а у квітні розірвав дипломатичні відносини зі Швецією, оголосивши війну Карлу X. Влітку Росія почала наступ проти Швеції у Прибалтиці, що змусило шведського короля припинити окупацію Польщі та перекинути війська у Прибалтику. Це врятувало Річ Посполиту від повного розгрому.

 

За цих умов виснажена війною Польща звернулася до Москви з пропозицією про перемир'я, обіцяючи Олексію Михайловичу після смерті бездітного Яна II Казимира польську корону. Цар, не бажаючи посилення Швеції та спокусившись польською короною, пішов на цю пропозицію, уклавши в жовтні 1656 р. у Вільно (тепер Вільнюс, Литва) перемир'я з Річчю Посполитою. При цьому Московія не допустила українську делегацію до участі у переговорах.

 

За Віленським перемир'ям між Польщею та Московською державою припинялися воєнні дії, сторони зобов'язувалися не вступати у переговори зі Швецією та почати проти неї спільні дії.

 

Зближення Речі Посполитої і Московської держави, суперечності між Чигирином та Москвою призвели до загострення українсько-московських відносин. Б. Хмельницький розцінював Віденське перемир'я як порушення Москвою Переяславсько-Московської угоди, оскільки цар припиняв війну проти Польщі. Воєнний союз між Україною і Московією, спрямований проти Польщі, втрачав силу. Віленська угода руйнувала плани гетьмана, нехтувала найважливішими інтересами козацької держави. Московія-союзник і Польща-ворог за спиною гетьмана визначали долю України.

 

Але Б. Хмельницький не поспішав розривати з Москвою, прагнучи знайти нових союзників та утворити антипольську коаліцію європейських держав, куди б входили Україна, Швеція, Трансільванія, Молдавія, Валахія. У жовтні 1656 р. гетьман уклав угоду з трансільванським князем Юрієм II Ракоці про спільні дії проти Польщі. Трансільванське військо у 1657 р. із загоном українських козаків на чолі з А. Ждановичем здійснило похід у Польщу, але він закінчився невдачею.