Створення туристичної інфраструктури та курортів у XVIII - на початку XX століття

Завдання просвітництва в Росії обумовили появу та розвиток системи музеїв, яка починає свою історію в цій країні зі створення Кунсткамери - першого російського музею, зібранню колекції якого поклав початок і всіляко сприяв особисто Петро І. Створення музеїв у Росії давало можливість розвитку музейного туризму та екскурсійної справи, що впливало на просвіту населення країни. У XIX ст. у великих російських містах з'явилися першокласні музеї, які стали всесвітньовідомими: у 1872 р. - у Москві відкрився Політехнічний музей, у 1873 - Історичний. Деякі багаті люди збирали мистецькі колекції, які згодом стали власністю держави. Наприклад, колекція П. Третьякова стала основою всесвітньо відомого музею - Третьяковської галереї.

Цікаво, що одним з перших екскурсоводів був цар Петро І, він любив особисто проводити екскурсії по Санкт-Петербургу для іноземних гостей.

У 1719 р. Петро І видав указ "Об учреждении постоялых и гостиничных дворов". У XVIII ст. існували поштові тракти від Москви до Санкт-Петербурга, Архангельська, Астрахані. При поштовому відомстві почали будуватись готелі. Перший з них був побудований у 1715 р. в Санкт-Петербурзі. Правда, спочатку в них розміщувались лише іноземці. Саме в готелях у другій половині XVIII ст. стали продавати спеціальні поштові карти і дорожники для подорожуючих. До початку XIX ст. в Росії нараховувалось 3200 поштових станцій, де мандрівники могли відпочити і поміняти коней. Поступово в готелях покращувався сервіс; зокрема, при готелях облаштовувалися лазні, де можна було помитись з дороги.

Серед закладів харчування розповсюдженими були:

- кав'ярні (пропонували клієнтам каву та кондитерські вироби);
- кабаки (тут продавались алкогольні напої);
- трактири (розміщувались вздовж тракту і мали великий асортимент закусок, гарячих перших, других страв і буфетної продукції; були фешенебельні трактири для багатих і дешеві для бідних клієнтів);
- харчевні (в них можна було поїсти перші і другі страви, закуски, а також випити горілки);
- чайні (тут торгували тільки другими стравами і буфетною продукцією без алкогольних напоїв). КРИПАК

За часів правління Петра І в Росії здійснювалися заходи з організації розвідки мінеральних вод та їх експлуатації з лікувально-оздоровчою метою. Цілющі джерела були відомі на Русі з давнини, їх в народі називали "святими". Ідею створення в Росії курортів мінеральних вод Петро І запозичив за кордоном, ознайомившись з ними в зарубіжних поїздках. Цар неодноразово лікувався на західноєвропейських курортах: у 1698 і 1708 рр. у Бадені, у 1711-1712 рр. у Карлсбаді, у 1716 р. - у Бад-Пірмонті, у 1717 - у Спа.

У 1717 р. царем видано указ "О приискании в России минеральных вод, а у 1719 р. за його ж указом відкрито перший в Росії курорт "Марциальные Кончезерские воды" неподалік від Петрозаводська, де побудували палац для царської родини, галерею над джерелом мінеральної води та готель для приїжджих гостей. Це був перший офіційно затверджений курорт Російської імперії. Приблизно у ці ж роки за указом царя було закладено "бадерські бані" на липецьких солоних водах, які стали основою для другого російського курорту.

В 1803 р. відбулось фактичне відкриття Кавказьких мінеральних вод, коли у фортеці біля джерела "кислої води" - Нарзану - виникли перші помешкання, і фортеця отримала назву Кисловодської. Пізніше були відкриті єсентуцькі та залізноводські мінеральні джерела. Протягом майже 200 років у Росії створено цілу низку лікувальних курортів, багато з яких отримали визнання в усьому світі. Серед них: "Кавказькі мінеральні води", "Ксмері" у Прибалтиці, "Стара Руса" та "Сергіївські мінеральні води" в Центральній Росії, курорти Ялта та Євпаторія в Криму. Найбільш престижні курортні місцевості - Лівадія, Місхор, Алупка, Гурзуф, Боржом і перебували у власності царської родини і аристократії, в середовищі якої було також престижним відпочивати і лікуватись на закордонних європейських курортах. Вищеназвані курорти приваблювали не тільки росіян, а й іноземних туристів. Наприклад, відома фірма Т. Кука розглядала розвиток лікувального туризму в Росії як дуже перспективний.

В Російській імперії у XVIII - на початку XX ст. було створено 36 курортів і 60 санаторіїв. Тут ефективно розвивався екскурсійний туризм, який переслідував пізнавальну мету, розвивалась краєзнавча робота. Як бачимо, російський туризм, як і європейський, починався з розвитку екскурсійної справи. А для цього необхідною умовою було створення екскурсійних об'єктів, або музеїв.

Період XVIІІ XIX ст. в Росії характеризувався виконанням завдань просвіти населення і розвитку туристично-екскурсійної справи. КУЗАН

Для великих просторів Російської імперії необхідною була велика сітка залізничних доріг. Першу залізницю в Росії побудували ще в 1837 р., між Петербургом і Царським селом; її довжина становила лише 27 км. Ця лінія слугувала, переважно для прогулянок царської родини. В 1851 р. розпочалася експлуатація залізниці Петербург Москва, а в 1864 р. Відкрилося залізничне сполучення між Москвою та Нижнім Новгородом, у 1870 р. залізничне сполучення досягло великого уральського міста Єкатеринбург. Поступово залізниця перетворювалася на доступний для більшості населення вид транспорту, яким користувались і туристи. Саме завдяки розвитку залізничного транспорту з'явився і став популярним і доступним дачний туризм. Користувались попитом у іноземних туристів маршрути по Транссибірській магістралі (Москва-Владивосток), будівництво якої почалося у 90-і рр. XIX ст. і закінчилося в 1916 р. Загальна довжина дороги - 9297 км.

Розвиткові залізниць завдячують, у значній мірі, курорти Кавказу і Закавказзя, міста Кавказьких мінеральних вод. Поїздки до цих місць відпочинку полегшила побудова залізниць Ростогі-Владикавказ (1875 р.). Мінеральні Води-Кісловодськ (1894 р.), Катеринодар-Новоросійськ (1899 р.) та інших гілок Владикавказької залізниці, яка стала єдиним транзитним шляхом через Дон на Північний Кавказ і Закавказзя. У 1913 р. було здано в експлуатацію ділянку залізниці Армавір-Туапсе.

В імперії швидко розвивалось й річкове судноплавство. Наприклад, на р. Дон з 1881 р. до 1894 р. кількість пароплавів збільшилася у 2,4 рази; наприкінці XIX ст. по цій річці ходило 53 пароплави, 12 парових шхун, 233 баржі та 366 вітрильних суден.

На річках Російської імперії діяло багато судноплавних компаній, які конкурували між собою. У Чорному та Азовському морях судноплавство було практично монополізоване Російським товариством пароплавства і торгівлі (РТПіТ). Про величезні масштаби діяльності РТПіТ каже, наприклад, такий факт: в одному лише 1880 р. і на одній лише кримсько-кавказькій лінії пароплави РТПІіТ перевезли 158 тис. пасажирів! Що ж стосується звичайних російських доріг, то їх загальний стан, у порівнянні з Західною Європою, був поганий. У всій імперії єдиною дорогою, яка відповідала високим європейським стандартам, був шлях Санкт-Петербург - Царське село. Ця дорога була вимощена камінням, мала придорожні канави для стоку води, вздовж неї стояли мармурові верстові стовпи, були в наявності спеціальні ємності, де можна було напоїти коней. А в темний час доби вздовж всієї дороги запалювалось 1100 ліхтарів. МАКАРУХА

Відносно якісною була дорога, що з'єднувала Москву і Петербург. З 20-х рр. XIX ст. почалося вдосконалення Московсько-Сибірського тракту. Вздовж всього шляху із центральної Росії в Сибір стали створювати форпости, притулки та станції.

Ще за Катерини II було видано низку указів, направлених на благоустрій доріг, їх почали випрямляти, обсаджувати деревами, ставити вздовж них верстові стовпи, утворювати постоялі двори і ями (ями - поселення на поштовому тракті в Росії XVIII XIX ст., візники-співробітники яких називались ямщиками). Ями були розташовані на відстані 20-30 верст, а в Сибіру - 100 і більше.

Середня швидкість поїздок дорогами Центральної Росії складала 10 км/год. влітку і 7 км/год. - взимку. Від Москви до Києва, наприклад, можна було дістатися за два тижні, а від Москви до Архангельська - за 10 днів.

Перешкоджала розвитку подорожей в Росії необхідність отримання специфічного документа -подорожньої. Це був різновид внутрішнього паспорту, без цього документа було неможливо відправитись в дорогу. Подорожня видавалась тим, хто бажав здійснити поїздку. В ній вказувалися: маршрут пересування, його мета, ім'я власника, кількість підвод і коней, які були йому необхідні, а також порядок оплати проїзду. Без подорожньої мандрівники не могли отримати коней, а отже - пересуватись далі.

Що стосується зарубіжних поїздок, то для їх здійснення необхідно було отримати "высочайшее дозволенне" - дозвіл імператора. Кожна кандидатура спочатку затверджувалась імператором, не дивлячись на те, що "Жалованная грамота дворянству" декларувала право кожного дворянина виїхати за кордон і повернутись в будь-який час. МКРТЧЯН