Кримська війна та її наслідки для україни

Причини та початок війни.

На Близькому Сході і Балканах у середині XIX ст. перехрещувалися інтереси різних держав. Англія і Франція, де швидко розвивався капіталізм, ставили метою закабалити ослаблу Туреччину, підпорядкувати своєму впливові чорноморські протоки, стати міцною ногою на близькосхідних ринках і витіснити звідти Росію. Царський уряд намагався послабити Туреччину, оволодіти Босфором і Дарданеллами, які необхідні були для вільного виходу з Чорного моря, забезпечити свій переважаючий вплив на Балканах і Близькому Сході, а також успіхами, в зовнішній політиці притупити суперечності у внутрішньополітичному житті. Австрія, сподіваючись захопити балканські володіння Туреччини, ставилася вороже до Росії. Туреччина мріяла про загарбання Криму й Кавказу.

Приводом до початку війни став конфлікт між православним і католицьким духівництвом про право володіння святими місцями в Палестині, яка була підпорядкована султанській Туреччині. Турецький султан під тиском французького уряду розпорядився передати ключі від Віфлеємського храму в Єрусалимі католицькому духівництву. У відповідь російський цар Микола І у лютому 1853 р. послав до Константинополя дипломатичну місію на чолі з князем О. Меншиковим з ультимативною вимогою негайно відновити права православної церкви в Палестині і укласти конвенцію, за якою російський цар став би покровителем усіх православних підданих Османської імперії. У травні 1853 р. турецький уряд, за підтримки урядів Англії і Франції, відмовився виконати ці вимоги. Росія розірвала дипломатичні відносини з Туреччиною і російські війська під командуванням князя М. Горчакова 21 червня 1853 р. ввійшли в залежні від турецького султана дунайські князівства — Молдову та Валахію і протягом місяця окупували їх.

Жовтня 1853 р. турецький султан оголосив війну Росії. Воєнні дії відбувалися на Чорному морі, Дунаї і на Кавказі. 18 листопада 1853 р. російський флот в складі 8 суден під командуванням віце-адмірала П. Нахімова прорвався в Сінопську бухту, на побережжя Анатолії, і згубним вогнем знищив турецьку ескадру, яка налічувала 13 кораблів. У полон до російських моряків потрапив штаб турецького флоту на чолі з його командуючим Осман-пашою. Успішно для російських військ розвивалися воєнні дії на Кавказі.

Оскільки Туреччині загрожував розгром, у березні 1854 р. Англія ГФранція оголосили війну Росії. Вороже до Росії поставилися також Австрія та Пруссія.

Ставши перед фактом міжнародної ізоляції, царська Росія опинилася в тяжкому становищі. Через панування старих феодально-кріпосницьких відносин країна була дуже відсталою в техніко-економічному відношенні. Військових заводів було мало і, до того ж, розташовані вони здебільшого на півночі і сході, віддалік від театрів воєнних дій. Армія відчувала гостру нестачу зброї, боєприпасів, спорядження. Зброя була застарілою. Якщо в англо-французькій армії були далекобійні гвинтівки з нарізними стволами, які могли поражати цілі на віддалі 700–800 м, то російські солдати були озброєні гладкоствольними рушницями, кулі яких завдавали ворогові реальної шкоди лише на відстані не далі 120—150 м. Застарілою була й російська артилерія, у російському флоті переважали парусні кораблі, в англо-французькому — парові.

Військово-польова виучка солдатів була слабою, оскільки головна увага в царській армії приділялася парадам і муштрі. Ключеві командні пости здебільшого були зайняті бездарними генералами й офіцерами, казнокрадами й хабарниками. Вкрай незадовільним був стан транспорту. Оскільки з центру на південь не було жодної не тільки залізниці, а й шосейної дороги, то солдати змушені були робити тисячоверстні переходи, а зброя, боєприпаси й спорядження доставлялися волами.

Почавши війну проти Росії, англо-французьке командування підвело свої кораблі й спробувало атакувати російське узбережжя в різних місцях — у районах Крондштадта, Одеси, Соловецького монастиря, Петропавловська-Камчатського. Але головні воєнні дії воно розгорнуло на півдні.