Загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди.

Поняття та умови спадкування.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від
фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб
(спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. 37.Спадкуваня за заповітом. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на
випадок своєї смерті.Заповіт є одностороннім правочином. Це комплекс розпоряджень. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною
дієздатністю.
Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту
через представника не допускається. Заповіт складається в 2 примірниках, 1 з них зберігається в нотаріальній конторі, інший видають заповідачу. В заповіті повинно бути вказано час і місце його укладення. Заповіт не можна скласти через представника. Нотаріус повинен відмовитись у посвідченні заповіту, коли його укладає недієздатна особа. Заповіт посвідчується нотаріусом або іншою посадовою і службовою особою, які передбачені законом. Всі, заповіти, які не посвідчені нотаріально, повинні бути підписані при наявності 2 свідків. 38.Спадкування за законом.
Спадкування за законом відбувається якщо немає заповіту або спадкоємець відмовився від спадщини, або усунуто їх від права на спадкування.Спадкоємці за законом одержують право на спадкування
почергово.Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право
на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги,
усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини
або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею
1259 ЦК. 39.Реалізація спадкових прав. Якщо спадкоємець проживав окремо від спадкодавця і бажав прийняти спадщину, він повинен протягом 6 місяців подати заявку до нотаріальної контори.Заяву потрібно подавати особисто. З 14 років особа сама може подати заяву.Спадкоємець може відмовитись від прийняття спадщини.

Спадко­ємець за законом або за заповітом може відмовитись від спад­щини і шляхом подачі про це заяви до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Таку заяву спадкоємець може по­дати протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщи­ни. Разом з тим у законі передбачається можливість відмовитись від спадщини (також протягом шести місяців з дня її відкриття) на користь кого-небудь з інших спад­коємців, закликаних до спадкування за законом чи за заповітом, а також на користь держави, окремих державних, кооператив­них або громадських організацій.

Якщо спадкоємець за законом або заповітом відмовиться від спадщини, не зазначивши, на чию користь зроблена ця відмова, його частка переходить до спадкоємців За законом та розподіляється між ними в рівних частках. Те саме правило застосовується і до випадків, коли спадкоємець позбав­лений спадкодавцем права спадкування.

Якщо все майно спадкодавець заповідає призначеним ним спад­коємцям, частка спадкоємця, що відпав, переходить до інших спад­коємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках.

 

Спадковий договір.

За спадковим договором одна сторона (набувач)
зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони
(відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на
майно відчужувача. Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя,
один із подружжя або інша особа.Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або
юридична особа.Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає
нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у
Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.Набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний
вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття
спадщини або після її відкриття. 41.Спадкоємці та їх право на спадщину. Усунення від спадкування.Спадкоємці – це вказані у законі або у заповіті особи, до яких переходять цивільні права та обов’язки спадкодавця. Право на спадщину мають особи, визначені в заповіті. В разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, настає спадкування за законом.Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили
життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили
замах на їхнє життя.
Не мають права на спадкування особи, які умисно
перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни
або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на
спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню
їхньої частки у спадщині.
Не мають права на спадкування за законом батьки після
дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні
права не були поновлені на час відкриття спадщини.
Не мають права на спадкування за законом батьки
(усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші
особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання
спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Не мають права на спадкування за законом одна після одної
особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням
суду.Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя,
то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг
знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на
спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було
набуте ними за час цього шлюбу.
За рішенням суду особа може бути усунена від права на
спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася
від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку
хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

42.Поняття та предмет сімейного права. Сімейне право – це галузь права, що регулює майнові і немайнові сімейні відносини. Це галузь приватного права.Предмет сімейного права складають: а) відносини, які виникають у зв'язку зі шлюбом; б) особисті та майнові відносини міжчленами сім'ї; в) особисті та майнові відносини між іншими родичами; г) відносини, які виникають у зв'язку із влаштуванням дітей, які позбавлені батьківського піклування.До другої групи відносин, які складають предмет сімейного права, належать майнові та особисті відносини між членами сім'ї — подружжям, батьками та дітьми. Право регулює відносини, які виникають між подружжям стосовно їх особистих прав (право на зміну прізвища при реєстрації шлюбу, право на спільне вирішення усіх питань життя сім'ї, виховання дітей тощо). Предмет сімейного права складають також різноманітні особисті та майнові відносини батьків і дітей. З урахуванням того, що неповнолітні діти потребують відповідної підтримки та захисту, в першу чергу нормами сімейного права регулюються відносини батьків і дітей щодо надання останнім утримання. Необхідну правову регламентацію отримують також відносини батьків і дітей щодо належного їм майна та управління батьками майном неповнолітніх. 43.Умови та порядок укладення шлюбу. Під умовами укладення шлюбу розуміють обставини, наявність яких необхідна для того щоб шлюб мав юридичну силу. В теорії сімейного права розрізняють позитивні та негативні умови укладення шлюбу. Наявність позитивних дає можливість укласти шлюб, що стосується негативних, то вони є перешкодою для укладення шлюбу, а їх відсутність дає можливість укласти шлюб.Позитивні умови:1. Вік (з 18 років);2. Добровільні шлюби;Негативні умови:1. Перебування хоча б 1 із сторін в іншому зареєстрованому шлюбі;2. Знаходження жінки та чоловіка між собою в родинних зв’язках чи відносинах, що прирівнюються до родинних;3. Недієздатність особи;4. Тяжка хвороба або хвороба, небезпечна для другого з подружжя, або їх нащадків.Юридичне оформлення шлюбу відбувається шляхом державної реєстрації, яка має правостворююче значення. Заява подається особисто жінкою і чоловіком. Представник може подати заяву лише коли є нотаріально посвідчений дозвіл сторін. При подачі заяви вирішується день реєстрації шлюбу(як правило 1 місяць). Скорочена реєстрація – в будь-який день, протягом 1 місяця – при хворобі. 44.Недійсний шлюб та його правові наслідки. Недійсність шлюбу – це форма відмови держави від визнання укладеного шлюбу як юридично значущого акту, яка виражається в рішенні органу РАЦСу або в судовому рішенні, в зв’язку з порушенням встановлених законом умов укладання шлюбу, що є за своєю суттю заходом захисту.Заява про визнання шлюбу недійсним може бути подана за місцем проживання заявника. 45.Поняття та види сімейних правовідносин.Сімейні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані нормами сімейного права.Норми сімейного права регулюють різні види сімейних відносин, унаслідок чого останні набувають якостей правовідносин, тобто відносин, які врегульовані нормами сімейного права. В сімейно-правовій літературі традиційним є широке розуміння поняття “сімейні правовідносини”. Воно включає: а) правовідносини між членами сім’ї (внутрішні сімейні правовідносини); б) правовідносини, які визнаються сімейними, хоча вони виникають за межами сім’ї (зовнішні сімейні правовідносини).Внутрішніми сімейними правовідносинами вважаються ті, що виникають між членами однієї сім’ї, наприклад, відносини між подружжям, батьками та дітьми, які проживають однією сім’єю, пов’язані спільним побутом та взаємними правами та обов’язками. Зовнішніми можна вважати правовідносини між особами, які складали сім’ю раніше, або взагалі не були членами однієї сім’ї, однак пов’язані такими правами та обов’язками, які за своєю суттю є сімейними. Це аліментні правовідносини колишнього подружжя, правовідносини між дитиною та одним із батьків, з яким дитина разом ніколи не проживала, правовідносини між онуками та бабою, дідом, які не проживають разом, тощо. З цього видно, що сімейними в повному розумінні можна назвати лише першу групу правовідносин — правовідносини членів сім’ї. Відносини, які виникають за межами сім’ї, можна вважати сімейними певною мірою умовно. 46.Умови припинення шлюбу в органах РАЦСу.

Подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу
державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання
шлюбу.
Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто
подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації
актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або
прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя.

Орган державної реєстрації актів цивільного стану складає
актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від
дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана.

Шлюб розривається органом державної реєстрації актів
цивільного стану за заявою одного із подружжя, якщо другий із
подружжя:
1) визнаний безвісно відсутнім;
2) визнаний недієздатним.

Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям
майнового спору.

47.Припинення шлюбу в судових органах. Подружжя, яке має дітей, може подати до суду заяву про розлучення разом із письмовим договором про те, з ким із подружжя будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений і одним із подружжя.

Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом 1 року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.

Один із подружжя має право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною 1 року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини вилучено із актового запису про народження дитини..

При розгляді справ про розірвання шлюбу суд зобов'язаний всебічно з'ясувати взаємостосунки сторін, дійсні мотиви розірвання шлюбу, вжити заходів до примирення подружжя як при підготовці справи до судового розгляду, так і в судовому засіданні. Суди зобов'язані розглядати справи про розірвання шлюбу, як правило, за участю обох сторін. Розгляд справи за відсутності одного з подружжя, який не з'явився, можливий лише у виняткових випадках і за мотивованою постановою суду. При неявці в судове засідання без поважних причин подружжя суд відкладає розгляд справи.

Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей, дітей-інвалідів та інші обставини життя подружжя. Він постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечать інтересам, що мають істотне значення, одного з них або їхніх дітей.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі РАЦСу за заявою колишніх дружини чи чоловіка.

Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Жінка та чоловік після розірвання шлюбу мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу за умови, що жоден із них не перебував після цього у повторному шлюбі.

 

Роздільне майно подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі
договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які
належали їй, йому особисто;
4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його
приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію
державного житлового фонду";

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок
приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його
користуванні.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі
індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть
тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії,
нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.
Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї
премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями
(ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її
одержанню.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти,
одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй,
йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому
моральної шкоди.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові
суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а
також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески
сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною
власністю кожного з них.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини,
чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання
у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і
кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні,
відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною
власністю.

49.Особисті немайнові права подружжя.

Право на материнство

Дружина має право на материнство.
Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до
зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

Позбавлення жінки можливості народити дитину
у зв'язку з виконанням нею
конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті
протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування
завданої їй моральної шкоди.

Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для
збереження її здоров'я та народження здорової дитини.

Дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для
поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків.

Право на батьківство

Чоловік має право на батьківство.

Відмова дружини від народження дитини або нездатність її
до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

Позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної
функції у зв'язку з виконанням ним конституційних, службових,
трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо
нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи
бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної
особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи,
відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її
відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або
смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується
у випадках, встановлених законом.
Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у
випадках, встановлених ЦК та іншим законом.Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі
неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується
особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків,
встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу
місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її
завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я
або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної
небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного
засудження, незаконного притягнення до кримінальної
відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу
тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного
затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у
вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом. 32.Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з
використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів,
механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних,
радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин,
утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських
порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю
діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки,
відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі
(право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо)
володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом,
використання, зберігання або утримання якого створює підвищену
небезпеку.Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом,
механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його
використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати
її на загальних підставах.
Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним
засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника
(володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання,
зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці,
яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають
істотне значення.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної
небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що
шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу
потерпілого. 33.Відповідальність за шкоду, заподіну органами влади, судовими і правоохоронними органами. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного
засудження, незаконного притягнення до кримінальної
відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу
тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного
затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у
вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у
повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб
органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури
або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі
незаконними діями органів дізнання, досудового слідства,
прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Якщо кримінальну справу закрито на підставі закону про
амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не
виникає.
Фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього
(досудового) слідства або судового розгляду шляхом самообмови
перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному
засудженню, незаконному притягненню до кримінальної
відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу
тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному
затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у
вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування
шкоди.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок
постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі,
відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в
діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного
рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав
законної сили.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок
іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення
органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури
або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними
рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього
(досудового) слідства, прокуратури або суду, встановлюється
законом.Шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті
прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і
скасований, відшкодовується державою, незалежно від вини цього органу. 34.Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров’я або смертю. Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом
або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана
відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним
внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної
працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані
необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного
лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду
тощо.
У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної
особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір
відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної
заробітної плати.
Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим
ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії,
призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона
одержувала до цього, а також інших доходів.
Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір
відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим
ушкодженням здоров'я. 35.Особливості відшкодування моральної шкоди.

Відшкодування моральної шкоди має низку особливостей, які, насамперед, полягають у чітко визначених протиправних діяннях, до яких законодавець відносить:

• заподіяння каліцтва та іншого ушкодження здоров'я, що призвело до фізичного болю та страждань фізичної особи;

• протиправну поведінку щодо фізичної особи, членів її сім'ї чи близьких родичів, яка призвела до душевних страждань фізичної особи;

• знищення чи пошкодження майна фізичної особи, що призвело до її душевних страждань;

• приниження честі, гідності фізичної особи та ділової репутації фізичної і юридичної особи.

Особливість моральної шкоди полягає в тому, що вона має немайновий характер та може полягати у фізичному болі та/або стражданнях фізичної особи, а також інших негативних наслідках немайнового характеру, які було спричинено внаслідок приниження честі, гідності фізичної особи та ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також інших протиправних діянь.

За загальним правилом, моральну шкоду відшкодовує заподіювач на користь особи, що має право вимагати такого відшкодування.