Охарактеризуйте зовнішні функції держави.

Найважливішим спрямуванням зовнішньополітичної діяль­ності держави є її військова функція. Позитивними проявами цієї функції є збройний захист цілісності і недоторканності власної території, виконання міжнародних зобов'язань. У разі застосу­вання, на противагу мирним засобам, збройних сил держави для вирішення міжнародних конфліктів, що виникають, знаходить свій прояв негативна сторона цієї функції.

Військова функція має чи не найбільше значення впродовж існування держави. У сучасних умовах превалює позитивний бік цієї функції.

Робота по обороні країни може здійснюватися за різними на­прямками: вироблення оборонної стратегії; зміцнення збройних сил; відбиття агресії, охорона державних кордонів. Виконання за­вдань відповідно до міжнародних договорів повинно бути спрямо­ване на зміцнення, підтримання системи колективної безпеки.

Найголовнішими напрямками цієї функції є проведення робо­ти по роззброєнню, нерозповсюдження зброї масового уражен­ня, додержання зобов'язань по забороні ядерних випробувань, поступової ліквідації ядерної зброї.

Усе більш значущим стає напрямок діяльності по співро­бітництву організації колективних дій у сфері боротьби з міжна­родним тероризмом. Постійною турботою держави є участь у бо­ротьбі з організованою злочинністю, в тому числі з контрабан­дою всіх її видів, наркобізнесом тощо.

Підтримання світового порядку здійснюється шляхом участі міжнародного світового співтовариства в урегулюванні локальних конфліктів, під час яких порушуються права людини, особливо стосовно національних меншин, що вимагає міжнародного втру­чання. При цьому слід наголосити на підвищеній відповідальності за підтримку світової стабільності і порядку в сучасному світі таких держав, як США,- Англія, Франція, Німеччина, Італія, Росія, Україна та ін. В основному збройними силами саме цих країн про­водяться воєнні акції (операції) по припиненню збройних конфліктів, встановленню та підтримці миру в певних регіонах.

У забезпеченні миру і підтримки світового порядку важлива роль відводиться міжнародним організаціям. Головна з них — Організація Об'єднаних Націй, яка була створена в 1945 році за ініціативою глав держав — переможниць у Другій світовій війні.

Нині дедалі більшого розвитку набуває функція співробіт­ництва сучасних держав. Йдеться про розвиток політичних, еко­номічних, правових, культурних, інформаційних та інших відно­син, що базувалися б на гармонійному поєднанні інтересів кожної з держав. Роль цієї функції особливо важлива в умовах постконф-ронтаційного періоду відносин між головними державами світу, коли людські цінності визнаються як головні орієнтири в міжна­родному спілкуванні, коли робиться пошук прийнятних для обох сторін рішень проблем, що торкаються інтересів того чи іншого народу і світового суспільства в цілому.

До таких проблем належать запобігання великих екологічних катастроф, що виходять за межі кордонів однієї держави; охоро­на природних ресурсів і навколишнього середовища; боротьба з епідеміями і епізоотіями; захист світового океану і попередження й ліквідація наслідків природних і виробничих катастроф, аварій; раціональне використання сировинних та енергетичних ресурсів як загальнолюдського надбання. На основі взаємних домовлено­стей держави узагальнюють і відповідну національну політику.

Значного розвитку набуло співробітництво держав у вирішенні проблем, пов'язаних із засвоєнням космічного просто­ру, зокрема збереженням його чистоти.

Заради вирішення цих завдань і виходячи з власних інтересів Україна співпрацює в різних напрямках з іншими державами і міжнародними організаціями — ООН, ОБСЄ, СНД, Рада Європи тощо.

Ця співпраця відбувається в суперечливій складності сучасно­го світу. Між окремими державами можуть виникати і виникають окремі неузгодженості, причиною яких є, їх різні інтереси. Але вирішення суперечок у межах здійснення функцій міжнародного співробітництва повинно здійснюватися на компромісних заса­дах, на основі запобігання загостренню тій чи іншій ситуації.

В Україні як і в інших країнах колишнього Союзу РСР, що­далі більшу роль відіграє функція інтеграції в європейську та світову економіку. Вона випливає з визнання економічної взаємозалежності держав, що охоплює широке коло відносин — виробничі-, науково-технічні, валютні, кредитні, транспортні, у сфері яких окремі держави доповнюють одна одну на основі роз­поділу праці, взаємообміну, взаємоузгодження шляхів розвитку і т. ін.

Основу інтеграційних процесів становлять загальновизнані принципи суверенітету держав щодо їх природних ресурсів (кожна держава вільно розпоряджається ними); свободи вибору інтеграційних зв'язків; рівності, взаємовигідної співпраці, неза-стосування дискримінаційних заходів. Відповідно до них бу­дується державно-правовий захист права власності та іноземних інвестицій, які, зокрема, повинні бути захищені від націоналізації та експропріації.