Основні гіпотези етногенезу слов’ян.

Етногенез слов'ян - процес формування давньослов'янської етнічної спільності, що призвів до виділення слов'ян з конгломерату індоєвропейськихплемен. В даний час не існує загальновизнаної версії формування слов'янського етносу.

 

Слов'яни як сформувався народ вперше були зафіксовані в візантійських письмових джерелах середини VI століття. Ретроспективно ці джерела згадують про слов'янські племена в IV столітті. Більш ранні відомості відносяться до народів, які могли брати участь в етногенезі слов'ян, таких якбастарни, проте ступінь цієї участі варіюється в різних історичних реконструкціях. Найбільш ранні письмові свідчення візантійських авторів VI століття мають справу з уже сформованим народом, розділеним на склавинів і антів. Згадки про венедів як предків слов'ян (або окремому слов'янському племені) мають ретроспективний характер. Свідоцтва авторів римської епохи (I-II ст.) Про венедів не дозволяють зв'язати їх з будь-якої достовірно слов'янської археологічною культурою. ^[1] Археологи визначають як достовірно слов'янські ряд археологічних культур, починаючи зV століття. В академічній науці не існує єдиної точки зору з етнічним походженням носіїв більш ранніх культур та їх спадкоємності по відношенню до пізніших слов'янським. Лінгвісти також не мають єдиної думки з часу появи мови, який можна було б вважати слов'янським абопраслов'янським. Існуючі наукові версії припускають виділення праслов'янської мови з праіндоєвропейської (або з мовної спільності нижчого рівня) в широкому діапазоні від 2-го тис. до н. е.. до рубежу ер або навіть перших століть н. е..

Походження, історія формування та ареал проживання древніх слов'ян вивчаються методами і на стику різних наук: лінгвістики, історії, археології,палеоантропології, генетики.

У І тис.н.е. на історичну арену стрімко виходять слов'яни - одна з основних гілок давньоєвро-пейського населення. Про їх походження і місце початкового проживання є кілька версій. Перша з них - дунайська - була висловлена ще Нестором-літописцем у середньовічні часи. Друга пов'язує перший етап існування цього населення з вісло-одерським межиріччям. За третьою, стародавні слов'яни мешкали на території між Дніпром і Віслою. А за четвертою - між Дніпром і Одером.

Та ймовірніше, на думку В. Барана, контури праслов'янського масиву з часів виділення його, принаймні у II тис. до н.е., з індоєвропейської спільноти і аж до раннього середньовіччя (коли слов'яни були реально зафіксовані в письмових джерелах, а їх існування підтверджено й археологічними матеріалами) певною мірою змінювались. Протягом ІІ-І тис. до н.е. праслов'яни могли займати різні території, переміщуючись, водночас не займаючи весь регіон у цілому. Але хоч нині ще не можна остаточно виділити їх старожитності в культурах бронзового й ранньозалізного періодів, дедалі чіткіше вимальовується картина входження до цього відносно раннього процесу населення поліської та лісостепової зон Правобережжя Дніпра. Починаючи з раннього середньовіччя, ареал слов'янського розселення інтенсивно збільшується, а цей етнос займає чільне місце серед інших утворень цього часу.

Сучасні українці є однією з гілок історичного слов'янства. Вперше про слов'ян - венедів (чи венетів) згадують римські автори І-ІІ ст.н.е. Пліній Старший, Тацит, Птолемей, а з VI ст. про них ширше говорять візантійські історики Йордан, Прокопій Кесарійський, Іоанн Ефеський та ін. Зокрема, Йордан повідомляє, що вони походять від одного кореня і відомі під трьома назвами: венетів, антів і склавінів. Тобто на рубежі нашої ери слов'яни сформувались як самостійна етнічна спільнота, що співіснувала в Європі з германцями, фракійцями, сарматами, балтами, угрофінами.

Найдавніші знайдені арехеологічні матеріали належать до зарубинецької культури. Безпосереднє відношення до формування східного слов'янства мало населення північного ареалу поширення черняхівської культури.