Ідея: оспівування краси і сили почуття кохання

Літературознавеці називають новелу “За мить щастя” поетичною сповіддю. Вона має характерний настроєвий зачин – ніби місточок між сьогоднішнім і минулим. Історія кохання мадярки і радянського бійця розказана оповідачем у поетично-романтичному дусі. У творі чимало ліричних відступів. Межа між внутрішньою авторською мовою і мовою персонажів майже непомітна: голос оповідача і відчуття персонажа зливаються.

Літературознавець С.Єрмоленко назвав цей твір поезією у прозі.

Читача тримає в полоні пейзаж літнього сонячного дня.

Романтичний сюжет про спалах кохання артилериста Сашка Діденка і мадярки Лариси закінчується військовим трибуналом, смертним вироком для Діденка. На зміну золотисто-мажорним кольорам початку новели приходить дощовий сумний пейзаж. Мотив темних хмар повторюється, відтіняючи гнітючий настрій тиші, коли виконується смертний вирок.

Закінчення новели сприймається як лірично-мінорний акорд. Уся історія промайнула перед читачем як одна мить.

Кульмінаційна сцена має важливий притчевий підтекст, який утілює головну ідею: життя таке коротке, однак кожна мить може відкрити перед нами вічність.

Головні герої: Сашко Діденко, Лариса, чоловік мадярки комбат Шадура, вартові.

Молодий радянський артилерист Сашко Діденко “в пілотці набакиреній, в медалях на всі груди”, веселий і життєрадісний мрійник. Юнак мріє про повернення додому і про кохання, про яке не раз чув від бійців, але сам ще не відчув його смаку.

Лариса – заміжня жінка, мадярка. “Кофтина палахкотить на ній. Черврна,як жар. Волосся темне, вільно спадає на плечі. Ноги загоріля блищать…очі, що в них затаєна безодня жаги і ніжності…напівоголені перса…”

Чоловік Лариси – старий ревнивець “…з почуттям несамовитої правоти…біг важко дихаючи, з чорним обличчям, з божевільною каламуттю в очах…”

Тема 2

Гр.Тютюнник. Трагедія бідної селянської дівчини у новелі «Оддавали Катрю»

План

1. Історія написання твору «Оддавали Катрю»

2. Короткий сюжет новели.

3. Аналіз героїв.

Студенти повинні знати:

1. Зміст твору.

2. Тему та основну думку, жанр.

3. Героїв твору

Студенти повинні вміти:

1. Формулювати тему та основну думку новели.

2. Характеризувати, посилаючись на текст, героїв твору.

3. Визначати проблематику твору з точки зору сучасного читача.

 

 

Рекомендована література:

 

1. Вічна загадка любові: Літературна спадщина Григора Тютюнника. Спогади про письменника. – К., 1988.

2. Гуторов О. Незахищене серце: Характер і час Григора Тютюнника // Прапор. – 1990. – № 7-9.

3. Мовчан Р. Григір Тютюнник // Українська проза ХХ століття в іменах: Посібник. – К., 1997.

4. Мороз Л. Григір Тютюнник: Літературний портрет. – К., 1991.

Завдання для студентів (один із варіантів на вибір):

1. Прочитати новелу.

2. Законспектувати його зміст і критичний матеріал у читацький щоденник

Критичний матеріал

Григір Тютюнник завжди у своїх творах порушував важливі суспільні проблеми. Для роздумів митця давало поживу саме життя. У повоєнний час, особливо у 60-і роки, відбувалася масова міграція молоді з села до міста. Молодь шукала легшого життя. Цей процес прискорювався ганебним станом селянського життя.

І хоча його герої виїжджають до міста, звикнути до цієї думки не можуть. Вони нудьгують і не можуть подолати своєї сільської непристосованості до жорстокості великого міста.

Таку ж відчуженість відчуває і Катря, героїня новели «Оддавали Катрю». У центрі сюжету – підготовка до весілля і саме весілля. Оповідь ведеться непоспішливо, з увагою до подробиць, деталей, що несуть у собі важливу думку, поза сюжетну інформацію. Так, про Катрину вагітність дізнаємося з частої втомленості, бажанні побути самій, «недівочої печалі в очах», «білого просторого плаття, що приховувало стан».

Звичайно, в центрі твору – доля Катрі та її родини, через яку читач дізнається про важливі проблеми українського села. З катрями, що виїжджають на донбаси, залишаючи старіючих батьків, село відмирає.

Короткий зміст твору

Степан Безверхий – хутірський лавочник, видавав заміж свою наймолодшу дочку Катрю. Дві його старші доньки вже були заміжні і жили окремо від батьків. Старша донька вийшла заміж, коли поїхала по вербовці в Сибір, друга – коли виїхала на цілину. Тепер тільки листи писали і то дуже рідко.

Катря жила в Донбасі, працювала в їдальні офіціанткою. Коли вона пізньої осені приїхала до батьків, то оголосила, що виходить заміж. Її обранець працював на шахті інженером-економістом.

Батьки не дуже раділи весіллю доньки. Вони сподівалися, що хоч наймолодша дочка вийде заміж за сільського парубка, залишиться жити з ними, догляне на старості їх з чоловіком. Але їх надії виявилися марними. Але на хуторі нема женихів для доньки, а їй вже треба заміж.

Батьки розпитували Катрю про жениха, де і ким працює і коли справити весілля. Катря ж хотіла весілля наступного тижня і обов’язково удома: тут їй веселіше. Вона неодмінно прагнула справляти весілля по-новому: посидять люди, погуляють та і розійдуться. Дружок звати не схотіла, бо не було на хуторі її однолітків.

Одноокий Кузьма допомагав розбирати кабана, Катря з мамою поралась біля печі…готували весілля. Коли Кузьма Білокобильський сказав: “Тепер так: раз, два – і в дамках! А буває, сьогодні свайбу одгуляли, а завтра – га-га! – дивись, молоду вже й у родилку одвезли!” – Катря страшенно зніяковіла і страшенно почервоніла. Вона була вагітна. Але не зізналася батькам, бо боялася їхнього гніву. Дівчина нагнула голову і вийшла у світлицю.

Батько суворо глянув на Кузьму, аж йому стало не по собі. Він не хотів нікого образити, просто був дуже балакучий і не змовчав. По обіді він довго бажав Катрі щастя і дітей побільше. Дівчина ж лягла на подушки і заплакала. Кузьма поспішив забратися геть.

Степан насварився на жінок, що ті плачуть і пішов на двір.

У неділю Катря повиймала речі, які привезла з собою: коровай, весільну сукню, фату і білі черевички. Вона сиділа мовчки. А жінки, що порались біля печі, шепотілися, що Катря нещасна, раз сидить, мов з хреста знята.

Молодому час уже й приїхати, а його все не було. До 12-ї години людей надійшов повен двір. Чоловіки грали в карти, жінки пліткували.

Нарешті з’явився наречений. Він приїхав на «Волзі», яку шахта дала йому на 2 дні. З ним були дружба і сваха – Клавдія Купріянівна. Усі городські. Селянам вони здалися дуже пихатими.

На порозі з’явилася Катря. У весільному вбранні вона була дуже вродлива, проте гостей більше цікавив наречений.

«Молодий – то був хлопець 28 років. З миршавеньким чубчиком, зачесаним на проділ рідким гребінцем, трохи чи не нижчий за Катрю, проте широкий у плечах, суворий з лиця. Трохи пещеного й блідого». Коли він хотів пройти до Катрі, сільські хлопці зупинили його і вимагали викуп за наречену. Він дав новенькі 50 карбованців. Це були великі гроші. Натовп був захоплений.

Почалося весілля. Молодий був невдоволений тим, що їх благословляють батьки, грає музика та іншими традиціями, проте Катря смирно прошепотіла: «Хай роблять, як хочуть». На весіллі молодий раз у раз робив Катрі зауваження, невдоволено щось шепотів. Дівчині було дуже прикро. Та під вечір він став добріший і лагідніший, і Катря була щаслива.

Смеркалося, коли молоді зібралися в дорогу. Катря і Степаниха плакали, а Степан наказував зятю не ображати його доньку.

Тема 3