Лише зрозумівши природу, людина зрозуміє саму себе.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Лише зрозумівши природу, людина зрозуміє саму себе.



Р. Едберг,

шведський письменник

§5.1.

Правила й закони соціоекології

Взаємозв'язки економіки та екологи в тому вигляді, в якому їх «виготовила» людина, несумісні, як геній і лиходійство. Врятуватися й урятувати майбутнє планети й людей можливо, вже зараз, із дитячого садка, почавши виховання дітей за законами творення, а не руйнування.

В. П. Астаф'єв,

російський письменник

с

Сучасне суспільство наблизилося до важливого 'етапу, коли необхідний перехід від епохи доеко-логічної до епохи екологічної. Існування нашої цивілізації, її подальша доля цілковито залежать від того, наскільки й як скоро стануть «екологічними» наші свідомість, поведінка, культура. На­став час об'єднати моральність і логіку мислення для збереження людини та її «дому» — біосфери. Це може увінчатись успіхом лише за умови найширших екологічних виховання та освіти з но­вими підходами, на базі нової системи освіти, що потребує актив­ного долучення до соціально-екологічних знань. Перетворенням

254


 

Глава 5

Соціоекологія

має бути охоплена вся емоційна сфера людини, в кожної особи­стості повинно сформуватися почуття високої відповідальності перед живим світом сьогодення й майбутнього. Треба розвивати нові глобально-політичні, правові та економічні механізми уп­равління активністю людства. Подальший розвиток цивілізації має відбуватися з додержанням правила соціально-еколо­гічної рівноваги (за М. Ф. Реймерсом): суспільство розви­вається доти й остільки, доки й оскільки зберігає рівновагу між своїм тиском на середовище та відновленням цього середовища — природним і штучним.

Нині фактично відбувається всесвітня гуманітарно-екологічна революція, яка замінила науково-технічну революцію (умовно — 1960—1990 pp.), що прийшла свого часу на зміну революції промисловій (умовно 1820—1960 pp.).

Сьогодні економічний розвиток може бути успішним лише за врахування екологічних обмежень. Раніше ж єдиним критерієм розвитку вважався економічний прибуток. Крім того, релігія, звичаї, законодавство визначали й диктували правила поведінки людей усередині суспільства й стосовно природи. Ці правила сформувалися на підставі уявлень про особливе становище люди­ни, її вседозволеність у природному середовищі (якнайширше розселення, неконтрольоване розмноження, необмежене спожи­вання природних ресурсів).

Життя показало, що недотримання екологічних обмежень призводить до непомірних витрат на реанімацію й штучне відтво­рення понівеченої або загубленої природи. Та сповна відновити природно-ресурсний потенціал людство вже неспроможне. По­чинаються конкуренція, боротьба націй, народів і релігій за життєвий простір, природні ресурси, ринки збуту. Точиться боротьба й за шляхи розвитку. В Європі переміг західний христи­янський вибір вільного ринку та римського права. В Азії ж обста­новка щодо цього залишається досить напруженою. Як зауважує М. Ф. Реймерс, для вирішення проблеми необхідні глибока пере­будова культури й моралі, а також зміна міжнародного права, формування глобальних соціоекологічних взаємозв'язків і пра­вил, нових законів культурного управління розвитком людства. Ці закони мають створюватися на глибоких знаннях взаємодій між суспільством і природою, суспільством і людиною, між різними соціальними, релігійними та етнічними групами людей, різними культурами.

255


Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля


Глава 5


Соціоекологія


 


           
   
 
   


М. Ф. Реймерс сформулював кілька правил і законів со­ціальної екології, які потрібно знати й виконувати:

правило соціально-екологічної рівноваги (про нього сказано вище);

принцип культурного. управління розвитком (в основу нових
екологічних культури й моралі мають бути покладені ідеї
природоцентризму та коеволюції);

правило соціально-екологічного заміщення (переходи до більш
екстенсивних і технологічних типів господарювання стають
причиною екологічних криз, а ці останні провокують кризи
соціально-економічні, що переходять у політичні);

закон соціально-екологічної необоротності (розвиток людства не
може рухатися від пізніших фаз до початкових);

закон ноосфери В. І. Вернадського (в тому значенні, що коли
людство не почне розумно регулювати свої чисельність і тиск
на природу, зважаючи на її закони, то вид Homo sapiens зникне).

В історії багато прикладів того, як в окремих регіонах ресурс­но-екологічна криза переростала в соціально-економічну й політичну. Нині людство стоїть на порозі чергової кризи, та вже не регіональної, а глобальної ресурсно-екологічної, здатної вик­ликати набагато тяжчі для людини й біосфери наслідки, ніж попередні (такі, наприклад, як крах цивілізації Майя, цивілізацій Центральної й Середньої Азії).

Для людей настав час управляти не природою, а собою, своїми потребами, звичками, правилами поведінки.

§ 5.2.

j Екологічна освіта

Головна мета освіти не підготувати молодих людей до кар'єри, а виховати в них пошану до життя.

Н. Кузен,

американський еколог

^еред узагальнювальних розділів сучасної екологи '(біоекологія, геоекологія, техноекологія) нині головна роль належить соціоекології. Саме в цьому блоці екологічних наук зосереджені такі найважливіші напрями, як

256


екологічна освіта, екологічна культура, екологічне право, урбо-екологія, екологічний менеджмент, економіка природокористу­вання й, насамкінець, локальна, регіональна та глобальна екополітика.

У попередніх главах неодноразово наголошувалося на важли­вості для людства екологічного виховання та освіти. Сьогодні цій проблемі в усьому світі приділяється велика увага. Можна сказа­ти, що наш час — це період тотального екологічного всеобучу, коли основи екологічних знань викладають усім, починаючи з дитячого віку — в школах та інститутах, на різних семінарах і кур­сах, по радіо й телебаченню — та закінчуючи підвищенням рівня екологічної освіти керівників усіх рангів у всіх країнах, на всіх континентах.

У розвинених державах розроблені та вдосконалюються різні програми й концепції розвитку екологічної освіти, програми й плани підготовки спеціалістів-екологів сучасного рівня. Букваль­но за кілька останніх років видано багато посібників і підруч­ників, науково-популярної й публіцистичної літератури, знято фільми й розроблено рекомендації еколого-освітнього змісту. В більшості країн світу екологія стала обов'язковою дисципліною в усіх школах і вищих закладах освіти, в багатьох вищих навчаль­них закладах створено кафедри або факультети екологічного профілю, проведено сотні екологічних національних і міжнарод­них семінарів, конференцій, з'їздів.

Велику еколого-просвітницьку роботу провадять у всьому світі організації «зелених», товариства з охорони природи, серед них такі відомі, як «Грінпіс», «ІІегамбіенте» та ін.

Ці важливі для цивілізації процеси екологізації свідомості на­селення, формування нового — екологічного світогляду, нової — екологічної культури цілком характерні й для України.

За останні п'ять років у нашій державі також розроблено про­грами й концепції розвитку екологічної освіти й виховання, вида­но посібники й підручники з екології, створено десятки кафедр і факультетів екологічного профілю в інститутах та університетах, започаткувалося багато журналів загальноекологічного, еколого-економічного, еколого-географічного змісту («Ойкумена», «Світ у долонях», «Пролісок», «Паросток», «Рідна природа» та ін.).

Ще в 1975 р. учасники Міжнародного семінару з екологічної освіти (Белград, Югославія) запропонували глобальну схему еко­логічної освіти.Відповідно до цієї схеми головною метою еколо-

257


Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля


Глав а 5


Соціоекологія


 


       
   

 

гічної освіти має бути формування в населення планети усвідом­лення того, що виникла життєво важлива глобальна проблема довкілля й усього, шо з ним пов'язане, усвідомлення того, що довкіллям необхідно опікуватися й що для цього треба мати відповідні знання, досвід, уміння, мотивації та зобов'язання як для індивідуальної, так і для колективної роботи задля порятунку біосфери та запобігання майбутнім екологічним ка­тастрофам.

Хто обчислить ту велику шкоду й той жахливий спадок, який ми залишаємо майбутньому через затримку та слабке поширення освіти, через неправильне витрачання коштів, через обмеження вільної, благородної людської особистості?

В. І. Вернадський

У 1977 р. на Міжнародній конференції (Тбілісі) завдання й мету екологічної освіти було конкретизовано:

• сприяти чіткому усвідомленню того, що суспільство розви­
вається за тісних взаємозв'язків усіх природних і соціальних
процесів;

• забезпечити кожній людині можливість здобути знання, право,
досвід і умови їх реалізації, необхідні для захисту довкілля та
його поліпшення;

• розробити нові алгоритми поведінки окремої людини, груп
людей і суспільства як єдиного цілого стосовно довкілля.

Сьогодні активно розвиваються як формальна екологічна освіта (в школах, вищих навчальних закладах, інститутах підвищення кваліфікації), так і неформальна (за допомогою засобів масової інформації, кіно, музеїв, виставок, заходів природоохоронних товариств тощо).

Особливе значення розвиткові екологічної освіти й культури надається в усьому світі останніми роками, коли стало очевидно, що одними з головних причин невиконання ухвал міжнародних екологічних форумів, угод і конвенцій з охорони природи є саме низька екологічна культура більшості населення планети, низь­кий рівень екологічної освіти й свідомості, зокрема осіб, які приймають важливі рішення. Тому в період з 1997 по 2003 р. на багатьох міжнародних зібраннях активно обговорювалися проб­леми екологічної освіти й виховання та їхня роль в еколого-збалансованому розвиткові людства (Нью-Делі, 1997; Париж,

258


1998; Цюріх, 1999; Брюссель, 1999; Дакар, 2000; Йоганнесбург, 2002 та ін.).

У 2002 р. Міністерством освіти і науки Швеції разом із Міністерством охорони навколишнього середовища цієї країни за завданням Європейської економічної комісії ООН розроблено проект «Стратегії освіти з еколого-збалансованого розвитку й екологічної освіти ЄЕК ООН». У 2003 р. спеціальними робочи­ми групами ЄЕК ООН закладено теоретичні основи стратегії щодо освіти задля стійкого розвитку та намічено шляхи її реалі­зації.

В усьому світі поширюються такі поняття, як «екологічна філософія життя», «екологічні пріоритети», «екологічний імпе­ратив», «екологічна парадигма» (система цінностей, підходів, принципів). Ці поняття обґрунтовуються й використовуються в системі екологічної освіти.

Сьогодні в світі екологічна освіта визнається одним із основ­них факторів екологізації всіх видів людської діяльності. Вона розглядається як самостійна й нагальна проблема, як важливий інструмент управління, головний важіль для вдосконалення моделі виробництва і споживання з урахуванням можливостей біосфери.

Період з 2005 по 2015 р. на Всесвітньому саміті в Йоганнес­бурзі рекомендовано об'явити десятиліттям освіти задля еколого-збалансованого розвитку.

У цей самий період в Україні також відбулася низка важливих подій, пов'язаних із розвитком екологічної освіти: наприкінці 2001 р. затверджено Концепцію екологічної освіти України, на початку 2002 р. — план заходів з її реалізації, наприкінці 2002 р. до Верховної Ради подано проект Закону України про екологічну освіту.

У 2001 р. в нашій країні створено перший спеціалізований виший навчальний заклад — Одеський державний екологічний університет, базовий з підготовки кадрів для Міністерства екології і природних ресурсів України.

259


Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля


Гпае a 5


Соціоекологія


 


§ 5.3. і Економіка природокористування

Замислюючи щось зробити, ми маємо враховувати вплив цієї дії на сім наступних поколінь.

Головний закон племені ірокезів

Л7їіерше поняття «природокористування» було У запропоноване російським екологом Ю. М. Ку-ражковським у 1959 р. За його визначенням, природокористуван­ня це регулювання всіх типів використання природних ресурсів для господарства та охорони здоров 'я.

М. Ф. Реймерс визначає природокористування як сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів для його збереження (видобуток і переробка природних мінеральних та біологічних ресурсів, їх відновлення, охорона природних умов життя, природних систем тощо).

Розвиток продуктивних сил, зростання обсягів природокори­стування й темпів забруднення довкілля за одночасного вичер­пання природних ресурсів, погіршення здоров'я працездатного населення, зниження продуктивності праці — все це зумовило формування економіки природокористування — нової галузі науки, що вивчає методи найефективнішого впливу людини на природу для підтримання динамічної рівноваги, кругообігу речовин у природі. Витрати, пов'язані з підтриманням цієї рівноваги, йдуть на збереження економічно найсприятливіших умов відтворення матеріальних благ як нині, так і в майбутньому.

Оскільки довкілля виконує такі життєво важливі функції, як забезпечення людей природними ресурсами, природними послу­гами (рекреація, туризм, естетичні задоволення), поглинання відходів і забруднень, то, реалізуючи заходи з охорони природи й використання її ресурсів, слід знати економічну вартість цього й ціну шкоди, заподіяної природі антропогенними забрудненнями та впливами.

Критерієм ефективності людської діяльності до середини XX ст., як згадувалося в попередніх главах, було одержання максимальних благ за мінімальних затрат і неконтрольованої, хи­жацької експлуатації природних ресурсів, а основним принципом

260


ставлення до природи — панування над нею й цілковите її підко­рення людині.

Після об'єктивного аналізу причин екологічних катастроф і величезних економічних втрат від нерозумного господарювання, яких людство зазнало останніми десятиліттями й раніше, стало зрозуміло, шо принципи природокористування мають бути інак­шими, якщо ми хочемо вижити.

Забруднення — це насамперед економічна проблема, яку слід визначати економічними термінами.

Л. Рафф,

американський економіст

Тому провідним принципом природокористування в наш час став еколого-економічний, за якого критерій ефективності господарювання формулюється так: одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними затратами й мінімальними пору­шеннями природного середовища. Але це потребує вкладання вели­ких коштів у природоохоронну сферу, що завжди суттєво знижує прибутковість виробництва.

Тому, як і раніше, стикаються екологічні та економічні інте­реси, й, на жаль, здебільшого другі перемагають: вирубуванню лісів віддають перевагу над їх використанням для рекреації, роз­виткові туристичного бізнесу — над збереженням рідкісного ландшафту чи озера, а морських нафтопромислів — над збере­женням морських екосистем і т. д. При цьому здійснити порівняльну економічну оцінку різних природних ресурсів нині та у віддаленому майбутньому буває досить важко. Сьогодні вартість природних благ і послуг або взагалі не визначено, або її занижують, що часто призводить до прийняття антиекологічних рішень, до спотвореної оцінки економічного розвитку через традиційні показники валового національного продукту, ріст якого часто супроводжується деградацією довкілля.

Нині розроблено кілька підходів до визначення економічної цінності природних ресурсів і послуг. Найбільш комплексний підхід грунтується на загальній економічній вартості, в яку вхо­дять вартості зруйнування природи, її відновлення та охорони.

Для еколого-економічної оцінки проектів і програм будів­ництва застосовують метод зіставлення затрат і вигід і керуються трьома критеріями: чистою поточною вартістю, внутрішньою нормою окупності та співвідношенням витрат і майбутніх вигід.

261


Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля


Гп а в a 5


Соціоекологія


 


Основні завдання економіки природокористу­вання:

• визначення збитків, завданих економіці (державі), галузі,
підприємству, районові, окремому приватному господарству чи
конкретній особі через нераціональне природокористування,
порушення законів, норм або правил охорони природи;

• визначення розміру затрат, необхідних для ліквідації в най­
ближчому й віддаленому майбутньому наслідків негативних
техногенних впливів на довкілля;

• оцінка абсолютної та відносної ефективності затрат на охорону
й відновлення природи, вибір оптимальних варіантів природо­
охоронної діяльності й використання природних ресурсів;

• розробка економічних методів управління природоохоронною
роботою й способів стимулювання природоохоронної діяль­
ності та екологізації виробництва.

Треба, щоб економіка природокористування поступово пере­ходила в економіку природозберігання.

Природокористування, як згадувалося вище, може бути раціо­нальним і нераціональним.

Раціональне природокористування — це високоефективне, екологічно обґрунтоване господарювання, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу, а підтримує й підвищує продуктивність природних комплексів чи окремих об'єктів, облагороджує їх. Воно спрямоване на забезпечення умов існування людства й стабільного одержання матеріальних благ.

Нераціональним вважається таке природокористування, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідтворення, самоочищення й саморегулювання, порушується рівновага біосис-тем, вичерпуються матеріальні ресурси, погіршуються рекре­аційні, оздоровчі та курортні умови, естетичні характеристики ландшафтів, умови проживання загалом. Це, як правило, екстен­сивне, хижацьке господарювання, перепромисел, перевипас, перезабруднення повітря, води й грунтів промисловими, транс­портними, енергетичними викидами та отрутохімікатами. Не­раціональне природокористування може бути як навмисним, так і випадковим, або супутнім (наприклад, спустошення, зруйнуван­ня чи пожежі, пов'язані з воєнними діями).

Нераціональне природокористування може бути зумовлене планово-економічними й проектними прорахунками, тимчасови-

262


ми й вимушеними позиками у природи (перехідні періоди будівництва нових держав, великі стихійні лиха, війни тощо), недбалими обліком та оцінкою природних ресурсів, недоско­налістю природоохоронного законодавства, вузьковідомчими підходами в розвитку економіки, недосконалістю технологій виробництв, браконьєрством, самовільною забудовою та ін.

Що ми позичили в наших дітей? Усе, що успадкували від наших батьків. Життя. Мову, якою говоримо і без якої й не були 6 людьми. Дороги, що ведуть від міста до міста й далі — до інших країн та інших народів. Ліси й гаї, ріки, озера, річки й струмки... Тож хіба не зобов'язані ми залишити нашим дітям хоча б не менше?

Б. Мієрвалдіс, латиський письменник

Показниками збитків від забруднення довкілля слугують: підвищення рівня захворюваності населення; зниження продук­тивності сільського господарства; прискорення зношування ос­новних фондів та ін. Вартість відновлення природи визначається за необхідними затратами на рекультивацію ландшафтів, віднов­лення водойм або сільськогосподарських угідь, озеленення тощо. Та при цьому часто неможливо оцінити погіршення соціального клімату, порушення рівноваги в екосистемах, загибель від техно­генного впливу унікальних геологічних пам'яток чи ландшафтів, зникнення багатьох видів рослин і тварин.

Особливо складно оцінити наслідки антропогенних негатив­них впливів на природу, коли треба дати довгостроковий прогноз збитків від нераціонального природокористування. Затрати на охорону природи сьогодні можна обчислити досить просто й порівняно точно на підставі чинних стандартів і нормативів із застосуванням низки формул (їх наведено в нових підручниках і посібниках з економіки природокористування).

Природоохоронні заходи мають не тільки економічний ефект (заощадження витрат на лікування та соціальне страхування хворих, підвищення продуктивності праці, збільшення біопродук-тивності, облагородження ландшафту тощо), а й соціальний — поліпшення настрою людей, зменшення їх міграції, стримування конфліктів, зниження злочинності й т. д.

До найважливіших проблем економіки природокористу­вання належить правильна (об'єктивна) оцінка природних ресурсів.

263


Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля


Г п а в а 5


Соціоекологія


 


Це слід знати

• Збільшення обсягів виробництва в 10 разів потребує
збільшення обсягу знань у 100 разів!

• Використання газу замість нафтопродуктів на автотранс­
порті дало б змогу Україні щорічно заощаджувати близько
10 млн т палива (тобто близько 20 млн т нафти) й істотно знизи­
ти забруднення повітря.

• На утримання звалищ і смітників витрачається близько
25 % вартості виробітку продукції.

• В Україні назбиралося кілька мільярдів тонн металобрухту.
Цього досить, щоб забезпечити роботу підприємств чорної мета­
лургії на десятки років (у Німеччині близько 75 % сталі виробля­
ють із металобрухту).

• У Японії переробляється більш як 70 % відходів, в Ук­
раїні — 3—5 %.

11 Економічна оцінка природних ресурсівце грошове вира­ження їхньої народногосподарської цінності. Треба, щоб ціну мали земля, природні води, ґрунти, повітря, корисні копалини, ліс, тваринний і рослинний світ, рекреаційні об'єкти. Нормативи плати за використання природних ресурсів визначаються з ураху­ванням їхнього географічного положення, поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктив­ності, можливості утилізації відходів, умов переробки.

Для оцінки вартості природних ресурсів використовують такі показники: • трудові затрати на залучення ресурсу в суспіль­не виробництво (видобуток мінеральної чи біологічної сирови­ни); • ефект використання ресурсу у виробництві (цінність одер­жаних із ресурсів матеріалів, предметів, вигід); • прогнозовані затрати праці на відновлення ресурсу (якщо це можливо); • про­гнозовані витрати на погашення збитків, завданих природному середовищу під час освоєння даного ресурсу.

Оцінка ресурсів може бути індивідуальною та комплексною.

Розрізняють три види індивідуальних оцінок: 1) оцінки суспільної корисності природних ресурсів; 2) вартісні оцінки (податки, ціни); 3) ринкові ціни (ліцензії). Вони виконуються для кожного окремого елемента довкілля, і їхні значення не завжди збігаються.

264

 


Виконуючи укрупнені екологічні оцінки негативного впливу людини на довкілля, користуються таким поняттям, як екологічні збитки від забруднення окремих компонентів природи — води, повітря, земельних ресурсів. Екологічні збитки — це зменшення корисності довкілля в результаті його антропогенної трансфор­мації (насамперед забруднення). їх обчислюють за сумою різних затрат суспільства, пов'язаних зі змінами довкілля й поверненням його до колишнього стану, затрат на компенсацію ризику для здоров'я людей.

Для укрупнених оцінок екологічних збитків вдаються до спе­ціальних формул, за якими можна з'ясувати шкоду земельним ресурсам, шкоду від викидів у атмосферу або у водні об'єкти. їх на­ведено в таких документах, затверджених Мінекобезпеки України:

• Інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруд­
нення навколишнього природного середовища;

• Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, запо­
діяних державі внаслідок порушення законодавства про охоро­
ну та раціональне використання водних ресурсів;

• Методика розрахунку збитків, заподіяних рибному господарст­
ву внаслідок порушення законодавства про охорону навколиш­
нього природного середовища;

• Методика розрахунку розміру відшкодування збитків, які
заподіяні державі в результаті понаднормативних викидів
забруднювальних речовин в атмосферне повітря.

Плата за природні ресурси — це затрати підприємства, пов'я­зані з використанням якихось природних ресурсів, і визначені відповідно до прийнятої в країні методики розрахунку; прицьому ресурси поділяють на ті, що закуповують у когось, такі, що беруть безпосередньо у природи, ті, що є власністю виробництва. Ціна таких ресурсів різна.

Екологічні податки бувають кількох видів: • платежі рентного характеру (наприклад, за використання території для відходів);

• податки і (або) штрафи за забруднення понад установлену
норму; • податки за фактичний обсяг забруднень. При цьому
податок за забруднення середовища має бути досить високим,
щоб підприємствам було вигідніше охороняти довкілля, ніж
забруднювати його.

Екологічні ліцензії (ЕЛ) — це цінні папери, що дають право на викиди конкретного забруднювача на конкретний проміжок часу


Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля


Г п а в а 5


Соціоекологія


 


           
   
 
   
 
 

§5.4.

й у конкретних обсягах. Ці права можуть продаватися державним органом підприємствам і одним підприємством іншому. Ціна ЕЛ залежить від добового часу, сезону, обстановки в регіоні.

Торгівля квотами на забруднення — найгнучкіший з усіх відомих методів економічного регулювання якості природного середовища.

Додатком до ЕЛ є страхування екологічної невизначеності.

Останнім часом уводяться ліцензії на родовища — цінні папе­ри, :до дають право на видобування й продаж корисних копалин.

У ході комплексної економічної оцінки природоохоронних заходів передбачається виконання таких процедур:

• визначення чистого економічного ефекту;

• оцінка варіантів очищення промислових стічних вод;

• оцінка варіантів очищення атмосферних забруднень;

• оцінка варіантів переробки відходів;

• оцінка технологічних рішень;

• оцінка конструкторських рішень;

• екологічна експертиза проектів;

• оцінка ризику аварій.

В Україні, як і в інших державах, розпочато формування сис­теми економічного регулювання природоохоронної діяльності:

• вводяться платежі за використання природних ресурсів та
забруднення природного середовища;

• створюються екологічні фонди, банки;

• розпочато торгівлю екологічними ліцензіями, квотами тощо.

У зв'язку з тим, що в період переходу до ринкової економіки виникають великі складнощі та труднощі не лише економічного характеру, а й екологічного, треба враховувати таке:

• ринок може бути використаний для ефективного обмеження
руйнування природи;

• сам механізм стихійних ринкових попиту й пропозиції не
забезпечує захисту природи — необхідне втручання ззовні;

• ринкові розцінки на підставі наукових екологічних нормативів
можуть використовуватися для регулювання природокористу­
вання;

• економіку слід розвивати згідно з плановою стратегією, яка
передбачає позаринкові форми контролю;

266


для дійового екологічного управління економічним розвитком потрібні політично організовані сили, які представляють на­гальні й довгострокові інтереси всього населення й спроможні протистояти вузьким інтересам підприємців і тих, хто — прямо чи опосередковано — має зиск від виробництв-забруднювачів.

М. Ф. Реймерс сформулював 15 законів природокорис­тування, серед яких можна назвати:

;

• Закон вичерпності природних ресурсів;

• Закон зростання наукоємності суспільного розвитку;

• Закон зниження природно-ресурсного потенціалу;

• Закон сукупної дії природних факторів;

• Закон спадної (природної) родючості;

• Закон зростання темпів обігу залучених природних ресурсів;

• Закон неминучих ланцюгових реакцій «жорсткого» управління
природою;

• Закон територіальної екологічної рівноваги;

• Закон спадної віддачі.

Правові засади природокористування

Ступінь цивілізації вимірюється не лише кількістю кіловат, що їх виробляють енергоустановки. Вона вимірюється також низкою моральних і духовних критеріїв, мудрістю людей, які просувають уперед цивілізацію, намагаються забезпечити їй довговічність у найсприятливішому для її процвітання середовищі, у цілковитій гармонії із законами природи, від яких людина ніколи не звільниться.

Ж. Дорст,

французький зоолог, громадський діяч

З

акони про охорону природи.Правову основу охо­рони природи становлять закони внутрішньодер­жавної й міжнародної ваги. В них наводяться обов'язкові для всіх громадян вимоги, націлені на забезпечення нормальних умов

267


Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля


Глава 5


Соціоекологія


 


ш


функціонування екосистем біосфери та раціональне використан­ня людиною природних ресурсів. Виконання цих законів забез­печується різними методами: від виховних і просвітніх до штрафів, адміністративних і кримінальних покарань порушників.

Екологічне право — це порівняно молода, але дуже важлива галузь юриспруденції, що розвивається, покликана законодавчо забезпечити права людини на здорове середовище проживання та раціональне природокористування.

Основний законодавчий акт у галузі охорони природи в нашій державі сьогодні — Закон України про навколишнє природне середо­вище, затверджений Верховною Радою 1 липня 1991 р. Закон складається з 14 розділів, у яких викладено загальні положення, екологічні права та обов'язки громадян, функції рад народних депутатів, а також повноваження органів управління у сфері охорони природи, висвітлено питання спостереження, прогнозу­вання, обліку та інформації в галузі охорони довкілля, питання екологічної експертизи, контролю й нагляду, регулювання вико­ристання природних ресурсів, економічних механізмів забезпе­чення охорони природи. Наведено також положення про заходи, пов'язані з екологічною безпекою, надзвичайними екологічними ситуаціями, про відповідальність за порушення природоохорон­ного законодавства та про міжнародні зносини України у сфері охорони довкілля.

Незважаючи на потужну правову базу, поки що не визначено правових норм прямої дії багатьох положень указаного Закону, а це ускладнює його виконання й робить малоефективним. Тому до нього слід розробити й ухвалити пакет із кількох десятків супутніх законів і підзаконних актів, які б чітко регламентували застосування всіх положень основного Закону.

До важливих державних документів природоохоронного на­пряму належать також: Земельний кодекс України (1992), Водний кодекс України (1995), закони України «Про екологічну експер­тизу» (1995), «Про природно-заповідний фонд України» (1992), Лісовий кодекс України (1994), кодекси України «Про надра» (1994), «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995), «Про плату за землю» (1996), «Про відходи» (1998), «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» (2000), «Про захист насе­лення і територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру» (2000), «Про об'єкти підвищеної небез­пеки» (2000), «Про екологічну мережу» (2001).

268


Останніми роками в Україні прийнято низку законів і поста­нов Кабінету Міністрів із питань метрології, стандартизації та сертифікації в галузі природокористування й охорони довкілля з метою наближення до світових норм, особливо норм країн — членів Європейського Союзу. З 1990 по 2002 р. Верховною Радою України було ухвалено понад 25 природоохоронних законів, зміцнюється Державна екологічна інспекція, завершується ство­рення екологічної прикордонної служби.

Загалом в Україні сьогодні сформовано одну з найрозви­неніших у Європі систему екологічного законодавства, визначено основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і піклування про екологічну безпеку, розроблено кілька проектів природоохоронних програм для найнеблагополучніших районів.

Стає загальновизнаним, що одним із найсуттєвіших проявів мудрості сучасної людини є її екологічна компетентність.

М. М. Кисельов, український філософ

Цілу низку законів і нормативних актів, спрямованих на охоро­ну природи й раціональне використання її ресурсів, було прийня­то регіональними міжнародними організаціями, такими як СНД, ООН, Європейська економічна співдружність, Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК) та ін. До таких найважливіших доку­ментів належать міжнародно-правові акти ООН, ухвалені біль­шістю країн світу, Декларація та Програма Дій Людства в XXI сто­літті (Ріо-де-Жанейро, 1992), Конвенція з морського права (1984), Монреальський Протокол про обмеження використання речовин, що руйнують озоновий шар (1987), та ін.

II Система екологічних стандартів— найважливіша складова частина природоохоронного законодавства. Недотримання стан­дартів карається законом.

Екологічні стандарти — єдині й обов'язкові для всіх об'єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища.

Є стандарти міжнародні, державні, галузеві й стандарти під­приємств.

Стандарти з охорони природи об'єднано під загальним номе­ром 17: 17.1 — Охорона природи. Гідросфера; 17.2 — Охорона природи. Атмосфера й т. д.

269


Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля


Гпа ваб


Соціоекологія


 



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.230.173.249 (0.041 с.)