Інституціональна архітектоніка економіки України

Особливості інституціоналізму в українській економічній думці пояснюються специфічними умовами її розвитку. Вектор цього розвитку задавався колоніальним станом українських земель у складі чужих імперських держав. У тому зв’язку економічна теорія інституціоналізму зазнавала відповідних трансформацій, вона служила засобом економічної самооборони населення.

Незважаючи на ці конкретні завдання, українська економічна думка містить цінності інституціоналізму загальноцивілізайного значення. У тому зв'язку достатньо зіслатись на праці представників Київської школи в політекономії, в яких доволі чітко окреслені поняття, якими оперує інституціоналізм. Ще рельєфніше сформульовано положення інституціоналізму в науковій спадщині всесвітньовідомого українського вченого М.Туган-Барановського, який до з'ясування економічних процесів щедро залучав соціологію, психологію, культуру, історію тощо, тобто ті компоненти, що знаходяться в теоретичному арсеналі інституціоналізму.

Теорія і практика інституціоналізму в Україні були пов’язані з кооперативним рухом у якому в умовах імперських режимів українство знаходило можливості для самореалізації. Через те у цій ділянці інституціоналізм має визначні постаті та теоретико-організаційні надбання[19, c. 38].

З теоретичного і практичного погляду, в тому числі й сьогодення, важливим є зіставлення кооперації, соціалізму й комунізму, знаходження спільного й відмінного між ними. "Соціалізм, - відзначав С.Бородаєвський, - полишає для індивідуальності дуже обмежене поле діяльності. Кооперація ж дає своїм членам значні межі свободи для індивідуальних розпочинань. Соціалізм не визнає приватної власності на знаряддя продукції. Кооперація визнає приватну власність на такі знаряддя і лише стремить до пом'якшення негативних наслідків, що з цього виникають..."

Ще більшою є різниця між кооперацією і комунізмом. "Комунізм не визнає грошей, виключає прибутки, не допускає найманої праці і посесій. Кооперація ж працює в умовах грошового господарства. Вона припускає прибутки (лише не надмірні), вона мириться з найманою працею й посесіями, вживаючи всіх заходів до нівелювання їх негативних боків". І далі: "Комунізм існує своєю силою; кооперація міцна силою переконання. Комунізм - це примусовий союз, кооперація-це вільне об'єднання, що стійко оберігає свою незалежність від органів влади." Нарешті, робив висновок учений, соціалізм і комунізм прихильники атеїзму і оголошують релігії жорстоку війну, бо вона гальмує розпалювання в колах пролетаріату непримиренну ненависть до заможних верств та прагнення скинути владу капіталістів. Основна відмінність кооперації від соціалізму і комунізму полягає у методах досягнення мети. Соціалізм і комунізм, зазначав С.Бородаєвський, перебувають "в суперечності зі свободолюбивою людською природою", не рахуючись з почуттям індивідуалізму, притаманного людині, виявляються здатними "зруйнувати блага країни, створені упродовж віків"; комунізм "здібний загубити мільйони людей; цілком знизити продуктивність праці,- але не може дати наслідків хоч яких-небудь для поліпшення матеріальних і духовних умов життя населення, в розумінні приближення його до щастя на землі".

С.Бородаєвський твердив, що "тільки кооперація з її пошаною людської особи, з її захопленням альтруїзмом, з її прагненням уперто й систематично боротися проти болячок сучасного капіталістичного устрою... здібна змінити цей устрій у найліпший спосіб. Тільки кооперація в стані перетворити умови людського існування на більш сприяючі, ясніші і приємніші для всіх.[18, c. 24-25]"

Висновки

Причина виникнення інституціоналізму полягає насамперед у переході капіталізму в монополістичну стадію, який супроводжувався значною централізацією виробництва і капіталу, що й породило соціальні суперечності в суспільстві.

Інституціоналізм (з лат. institutio — "звичай, повчання") — напрям економічної думки, який сформувався у 20— 30-ті роки XX ст. для дослідження сукупності соціально-економічних чинників (інститутів) у часі, а також для запровадження соціального контролю суспільства над економікою.

Інститути — це первинні елементи рушійної сили суспільства, що розглядаються в історичному розвитку. Серед інститутів виділяють:

• суспільні інститути — сім я, держава, правові норми, монополія, конкуренція;

• поняття суспільної психології — власність, кредит, прибуток, податок, звичаї, традиції.

Інституціоналізм характеризується такими основними рисами:

• основа аналізу — метод опису економічних явищ;

• об'єкт аналізу — еволюція соціальної психології;

• рушійна сила економіки поряд із матеріальними чинниками — моральні, етичні та правові елементи в історичному розвитку;

• трактування соціально-економічних явищ з позицій суспільної психології;

• обмежене застосування абстракцій, властивих неокласицизму;

• прагнення до інтеграції економічної науки із суспільними науками;

• необхідність детального кількісного дослідження явищ;

• захист ідеї підтримки антимонопольної політики держави.

У розвитку інституціоналізму виділяють три етапи.

Перший етап — 20—30-ті роки XX ст. — характеризується формуванням основних положень інституціоналізму; родоначальниками цього етапу є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл.

Другий етап — середина XX ст. — досліджуються демографічні проблеми, соціально-економічні суперечності капіталізму, була розроблена теорія профспілкового руху; типовими представниками є Дж.М. Кларк, А. Берлі, Г. Мінз.

Третій етап — 60—70-ті роки XX ст. — цей етап називають неоінституціоналізмом. Тут економічні процеси ставляться в залежність від технократії, а також пояснюється значення економічних процесів у соціальному житті суспільства; видатними ідеологами цього етапу є Дж. Гелбрейт, Р. Коуз.

Модель господарського розвитку у XXI ст. формуватиметься необхідністю забезпечувати зростання і поліпшення якості продукції при обмеженості ресурсів. В умовах глобальної конкуренції це особливо гостро ставить перед усіма країнами завдання не просто підвищити ефективність використання ресурсів і остаточно замінити екстенсивні механізми ресурсопереробки на інтенсивні, а сформувати принципово відмінну від застарілої індустріальної парадигму прогресу. Віднині розвиток суспільства дедалі більшою мірою базуватиметься на інформації, яка - у рамках певних об’єктивних фізичних і ментально-духовних потреб, а також відповідно до рівня прогресу - замінює на себе традиційний природноресурсний потенціал у матеріально-речовій формі. Ця парадигма має базуватися на новій якості знань, новій відповідальності людини у відношенні до іншої людини, природного оточення, планети.