Культура спілкування. Конфлікти

Мета: показати учням значення добрих взаємин, їх перевагу над конфліктами; розвивати вміння володіти собою; виховувати культуру спілкування.

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

1. Перевірка домашнього завдання

Заслуховування складених учнями сценок-діалогів між гостинним господарем і гостем.

— Які три найголовніші правила поведінки в гостях ви обрали?

Із обраних учнями правил можна скласти збірку правил поведінки в гостях.

— Що таке культура поведінки? (Це вміння поводитися таким чином, щоб бути приємним для всіх.)

2. Слухання й обговорення вірша Є. Гуцала «Їжачиха та їжак»

Їжачиха та їжак

Не помиряться ніяк.

— Ти колючий! Пострижися!

— Ти колюча! Не колися!

— Я колючий? Хто б казав?

— Нащо ти колючу взяв?

Від колючого я чую!

— Я колючій не дивую!

— Не дивуєш? От дивак!

А іще ж, либонь, їжак.

— Не дивуєш? От дивачка,

А іще ж, либонь, їжачка...

Їжачиха і їжак

Не помиряться ніяк.

— Чи сподобалася вам поведінка їжака та їжачихи? Чому?

— Про що ця історія? (Про сварки, конфлікти)

— Що таке, на вашу думку, конфлікт?

Конфлікт — суперечність, що виникає між людьми.

ІІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ

— Сьогодні на уроці ви більше дізнаєтеся про те, що таке конфлікт.

ІV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Робота в групах

— Нерідко наше життя затьмарюють конфлікти. Вони, як правило, є наслідком невміння спілкуватися.

Розгляньте ілюстрації до казок.

— Що було причиною конфлікту між героями казок?

- «Два цапки» (впертість);

- «Кирило Кожум’яка» (жорстокість);

- «Про дідову та бабину дочок» (неприязнь).

Учні складають перелік причин конфліктів.

Причини конфліктів

- Особиста неприязнь;

- різні думки, характери;

- небажання вислухати одне одного;

- зіткнення інтересів;

- невміння слухати;

- знущання над слабшими;

- невміння товаришувати;

- невміння прощати.

2. Робота за підручником (с. 52–55)

Учні виконують завдання рубрики «Повтори те, що знаєш».

Вправа «Мікрофон»

Учні виконують завдання рубрики «Поділися своїми думками».

Потім читають текст рубрики «Я хочу дізнатися».

Опрацьовують матеріали рубрики «Ознайомся з думкою інших людей».

Виконують завдання на с. 53–55.

— Прочитайте і запам’ятайте висновки на с. 55. (Я дізнався, що... Я прагну...)

— Якими словами ви збагатили на уроці свій словник?

3. Фізкультхвилинка

V. УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ

1. Практичні поради «Як побороти гнів»

- Відчувши наближення злості, заплющте очі і полічіть до 10. Наступного разу спробуйте не лічити, а рахувати предмети.

- Відчуваючи приплив гніву, подивіться на годинник та відкладіть спалах гніву на 15 хв. Так можна навчитися контролювати себе.

- Придумайте фрази, які могли б послабити ваш гнів. Наприклад: «Не слід кричати, мене і так всі добре чують», «Йому теж боляче. Не варто підсилювати чужий біль».

— Отже, найкращі ліки від ненависті і гніву — це прощення.

Що означає прощати?

- Не тримати в серці гніву. Гнів завжди породжує гнів.

- Не звинувачувати інших у поганих думках або вчинках.

- Знайти в собі мужність визнати свою помилку.

2. Читання й обговорення оповідань В. Сухомлинського

БО ЦЕ БОЛИТЬ МАРІЇ ПЕТРІВНІ...

Це було в останній рік війни. Якось Володю образила однокласниця Ніна. Вона сказала йому під час перерви:

— П’ять латаних суконь.

Ніна натякала на те, що у Володі п’ять сестричок, мама часто недужає, батько загинув на фронті, ні за що купити новеньке. Того в сестричок латані сукні. Володя не міг витерпіти образи. Він не пішов жалітися до Марії Петрівни. Він ударив Ніну, а вона залилася сльозами. Марія Петрівна все чула,

все бачила. Вона зітхнула й сказала:

— Сьогодні, Володю, я прийду до вас додому.

Марія Петрівна веде їхній клас недавно, всього два тижні. До неї була в них сильно строга вчителька Зоя Миколаївна. Коли вона приходила до когось додому, без ремінця не обходилось. Ми засмутилися. На Володю дивилися співчутливо: будеш битий, Володю...

Наступного дня Володя прийшов до школи радісний. Він не раз повторив:

— До нас приходила Марія Петрівна...

Потім він розповів, що Марія Петрівна ні слова не сказала про те, що він дуже вдарив Ніну. Вона принесла його сестричкам іграшки, а найстаршій — платтячко. А коли вже йшла, то дуже тихо сказала Володі:

— А битися не можна...

— Я більше не битимусь,— сказав Володя,— бо це болить Марії Петрівні...

ЗАПЛЮЩЕНІ ОЧІ

У хаті біля відчиненого вікна сиділа молода мати. На її обличчі — щаслива усмішка. Бо з хати вийшов, став за ворота на зеленій долині її п’ятирічний син. Який він красивий, який він розумний!

Ось до маленького Віті підходять два хлопчики — сини інших матерів — Коля та Боря. Вони такі ж п’ятирічні хлоп’ята, як і Вітя. «Але,— думає Вітіна мама,— їм далеко до її сина. Адже Вітя й розумніший, і сміливіший, і спритніший.»

Дивиться мати на дітей, усміхається. Ось вони засперечались, махають руками, мов півники крилами. Вітя стиснув кулачка і... вдарив Колю. А Коля стоїть і мовчить.

Мати заплющила очі... «Нічого страшного в тому немає,— думає мати.— Діти ж не б’ються, граються». Розплющила очі й побачила, як Боря стиснув кулачок і вдарив Вітю. Вітя голосно заплакав. Від жаху в матері затрусилися руки. Вона вибігла з хати й закричала:

— Що ж це ви знущаєтесь із беззахисного дитяти? Як вам не соромно! Ви ж бачите, що він скромний і привітний. Вона підбігла до гурту, взяла сина за руку. Той розплакався ще дужче та притулився до мами. На лавці біля сусідньої хати сидів дідусь. Він усе бачив.

Дідусь тихо промовив:

— Любов із заплющеними очима — майже ненависть. А неправда з відкритими очима — гірше за ненависть.

Та мати не чула цих мудрих слів.

ПОЗБИРАЙ ЇЇ СЛЬОЗИ

Анатолій дружив із гарною дівчиною — Ольгою. Вони були одноклассники (сьомаки!), але хлопець був на рік від дівчини старший. Він добре знав математику, то й не раз допомагав їй, коли було важко. От прийшли вони до школи, як ще нікого не було. Ольга й просить допомогти з алгебри. Посідали вони в класі, захопилися задачами. Хтось побачив їх удвох та й став насміхатися: ось, мовляв, молодий та молода. Анатолій побоявся глузування. Підійшов він на перерві до дівчини та

сказав:

— Більше не підходь до мене. Це ти винна, що наді мною сміються.

Ольга ошелешено дивилася на Анатолія:

— Чого ж це я винна? Не звертай на дурниці уваги — от і добре буде. Тут Анатолій випалив дівчині грубе слово. Ольга — в плач. Так і простояла біля вікна цілу годину, на урок не пішла.

Анатолій схаменувся: навіщо ж дівчину образив? От досада! Йому заболіло. Він прийшов додому й не міг заспокоїтися. Мучили докори сумління. З думки не йшли слова дівчини. Він зараз бачив її заплакані очі. Увечері він розповів усе матері.

— Мамо, дорога, ну, скажи, що мені робити, щоб Ольга забула те слово?

— Скажу. Позбирай її сльози. До єдиної. Тільки тоді, може, дівчина забуде, як образив її хлопець.

КАМІНЬ ЗА ПАЗУХОЮ

Були собі два селяни — Молодий і Старий. От запросив Старий селянин Молодого в гості.

Прийшов Молодий селянин до сусіда. Правою рукою тисне сусідові руку, вітається, а ліву за пазухою заховав: камінь тримає.

Пильним оком помітив Старий селянин камінь за пазухою в Молодого, та змовчав.

Посадив Старий Молодого за стіл, пригощає, їсть Молодий та все вихваляє страви, лівої руки з пазухи не виймає.

— А тепер,— каже Старий селянин,— пригощу тебе медом. Але ж звичай у нас такий: із діжки дорогому гостеві наливають меду в тарілку, і він бере тарілку й несе до рота обома руками. Як совість у гостя чиста — жодна крапля меду не розіллється.

Зблід Молодий селянин, та що поробиш — звичай. Налив Старий повну тарілку меду, поставив перед сусідом. Вийняв Молодий селянин ліву руку із пазухи, ледве хотів доторкнутися обома руками до тарілки, а камінь вислизнув з-під сорочки, упав і розбив тарілку з медом.

Ось що буває, коли тримаєш камінь за пазухою.

ТАТКО З МАМОЮ ПОСВАРИЛИСЯ...

Татко з мамою ще вчора посварилися. Татко щось говорив мамі, а мама, схиливши голову, плакала. Потім мама вийшла з кімнати, а татко довго ходив із кутка в куток.

Сьогодні, повернувшись із роботи, татко і мама не сіли обідати, як завжди, разом за стіл, не посадили поруч із собою маленьку Тіну. Спочатку сів обідати татко, потім мама. І татко, і мама окремо просили Тіну: «Сідай, доню, обідати...». Але Тіні не хотілось їсти.

Коли Тіна залишилася у кімнаті сама, до неї підходили то мама, то татко, гладили по голівці, цілували. Але Тіні здавалося, що вони пестять її крадькома.

Настав вечір. Мама сіла за стіл — читає книгу. Татко сів на канапу — теж читає книгу.

Тіна вмостилася між татком та мамою. Вона взяла мамину руку, опустила її на канапу й поклала на таткову руку. І тої миті відчула, як і таткова, і мамина руки здригнулися. Мама немовби хотіла відірвати свою руку від таткової, але Тіна не пускала.

У дитячих очах засяяла усмішка.

Татко міцно стиснув мамину руку.

3. Гра «П’ять речень»

Учні в п’яти реченнях формулюють засвоєні на уроці знання.

VІ. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ. РЕФЛЕКСІЯ

— Що нового ви дізналися на сьогоднішньому уроці?

— Що означає слово конфлікт?

VІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підручник (с. 52–55). Скласти поради «Якщо ти в класі новачок...».

 

Урок 13