Небезпечні та шкідливі фактори виробничого середовища

Шкідливі фактори виробничого середовища відповідно до Гігієнічної класифікації праці заза природою дії поділяються на фізичні, хімічні, біологічні та фактори трудового процесу.

Фізичні фактори:

• мікроклімат: температура, вологість, швидкість руху повітря, теплове випромінювання;
• виробничий шум, ультразвук, інфразвук;
• вібрація (локальна, загальна);
• неіонізуючі електромагнітні поля і випромінювання: електростатичні поля, постійні магнітні поля (в т.ч. геомагнітне), електричні і магнітні поля промислової частоти (50 Гц);
• електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону, електромагнітні випромінювання оптичного діапазону (у т.ч. лазерне та ультрафіолетове);
• іонізуючі випромінювання;
• освітлення - природне (відсутність або недостатність), штучне (недостатня освітленість, пряма і відбита сліпуча блискість, пульсація освітленості).

Хімічні фактори: речовини хімічного походження, деякі речовини біологічної природи, що отримані хімічним синтезом, та/або для контролю яких використовуються методи хімічного аналізу. Біологічні фактори: мікроорганізми-продуценти, живі клітини і спори, що містяться в препаратах, патогенні мікроорганізми.Фактори трудового процесу: важкість праці та напруженість.Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі.

До факторів, що характеризують напруженість праці, відносяться: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.

Гігієнічне нормуванняшкідливих речовин проводять за гранично
допустимими концентраціями (ГДК, мг/ м³ ) .

Мікроклімат

Мікроклімат виробничих приміщень - умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням шляхом конвекції, кондукції, теплового випромінювання та випаровування вологи. (ДСН 3.3.6.042-99 Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень).

Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризу­ються такими показниками:

• температура повітря,

• відносна вологість повітря,

• швидкість руху повітря,

• інтенсивність теплового (інфрачервоного) випромінювання,

• температура поверхні.

При санітарно-гігієнічному нормуванні умов мікроклімату від­повідно до ДСН 3.3.6.042-99 виділяють два періоди року: теплий (середньодобова температура зовнішнього середовища вище +10°С і холодний (середньодобова температура зовнішнього сере­довища не перевищує +10°С.

Середньодобова температура зовнішнього повітря - середня величина температури зовнішнього повітря, виміряна у певні години доби через однакові інтервали часу. Вона приймається за даними метеорологічної служби.

Оптимальні мікрокліматичні умови - поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на лю­дину забезпечують зберігання нормального теплового стану ор­ганізму без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечу­ють відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності.

6.3.1.10. Оптимальні умови мікроклімату встановлюються для постійних робочих місць. Показники температури повітря в робочій зоні по висоті та горизонталі протягом робочої зміни не повинні виходи­ти за межі нормованих величин оптимальної температури для да­ної категорії робіт. Оптимальні величини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень згідно з ДСН 3.3.6.042-99 наведені в таблиці.

Період року	Категорія робіт	Температура повітря, °С	Відносна вологість, %	Швидкість руху, м/с
холодний	легка Іа	22-24	60-40	0,1
легка 16	21-23	60-40	0,1
середньої важкості IIа	19-21	60-40	0,2
середньої важкості IIб	17-19	60-40	0,2
важка III	16-18	60-40	0,3
теплий	легка Іа	23-25	60-40	0,1
	легка 16	22-24	60-40	0,2
середньої важкості IIа	21-23	60-40	0,3
середньої важкості IIб	20-22	60-40	0,3
важка III	18-20	60-40	0,4

Допустимі мікрокліматичні умови - поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

Величини показників допустимих мікрокліматичних умов встанов­люються для постійних і непостійних робочих місць. Допустимі вели­чини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень, не повинні виходити за межі показників, наведених в таблиці.

Період року	Категорія робіт	Температура, ° C	Відносна воло- гість на робочих місцях - постійних і непостій них, (%)	Швидкість руху на робочих місцях - постійних і непостій них, (м/сек.)
верхня межа	нижня межа
на постійних робочих місцях	на непостійних робочих місцях	на постійних робочих місцях	на непостійних робочих місцях
холодний	легка Iа						не більше 0,1
легка Iб						не більше 0,2
серед- ньої важкості IIа						не більше 0,3
	серед-ньої важкості IIб						не більше 0,4
	важка III						не більше 0,5
теплий	легка Iа					55 - при 28° C	0,2 - 0,1
легка Iб					60 - при 27° C	0,3 - 0,1
середньої важкості IIа					65 - при 26° C	0,4 - 0,2
	середньої важкості IIб					70 - при 25° C	0,5 - 0,2
	важка III					75 - при 24° C і нижче	0,6 - 0,5

 

Категорія робіт - розмежування робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму регламентується ДСН 3.3.6.042-99.

Характер роботи	Категорія роботи	Загальні енерговитрати організму, Вт (ккал/год)	Характеристика роботи
легка	Іа	105-140 (90-120)	Робота, що виконується сидячи і не потребує фізичного напруження
		141-175 (121-150)	Робота, що виконується сидячи, стоячи або пов'язана з ходінням, та супроводжується деяким фізичним напруженням
середньої важкості	Па	176-232 (151-200)	Робота, пов'язана з ходінням, пе­реміщенням дрібних (до 1 кг) ви­робів або предметів в положенні сто­ячи або сидячи, що потребує певно­го фізичного напруження
	II	233-290 (201-250)	Робота, що виконується стоячи, пов'язана з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів, та супроводжується помірним фізич­ним напруженням
важка	III	291-349 (251-300)	Робота, пов'язана з постійним пере­міщенням, перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів, які потребу­ють великих фізичних зусиль

Напруженість праці

Людська діяльність носить різноманітний характер і за функціями, які виконуються, поділяється на дві групи: фізичну та розумову. Фізична діяльність – це діяльність, пов’язана з конкретними предметними діями та виконанням людиною енергетичних функцій (наприклад, перевезення вантажу, інструментальне виробництво тощо); а розумова діяльність пов’язана з психічними процесами, під час яких людина планує свої дії, оперуючи образами та мовними символами.

Фізична діяльність людини.

За характером фізичну працю (роботу м’язів) можна поділити на два види – статичну і динамічну. Статична робота пов’язана з дією навантаження на верхні кінцівки, м’язи корпусу і ніг, при утриманні вантажу, при виконанні роботи стоячи або сидячи. При статичній роботі підвищується обмін речовин, збільшується витрата енергетичних ресурсів, але в меншій мірі, ніж при динамічній. Особливістю такого виду праці є її виражена стомлююча дія, що зумовлена довготривалим скороченням і напруженням м’язів, відсутністю умов для кровообігу, внаслідок чого відбувається накопичення кінцевих і проміжних продуктів обміну тощо. Це дуже швидко призводить до розвитку втоми.

Динамічна робота пов’язана з переміщенням у просторі тіла або його частин. У результаті енергія, яка витрачається, перетворюється на механічну і теплову. Динамічні скорочення м’язів мають перервний характер, що сприяє повноцінному кровопостачанню і кисневому обміну, а це, в свою чергу, призводить до меншої втомлюваності.
Працездатність м’язів залежить також і від обсягу навантаження – чим більше, тим швидше втомлюються м’язи. У процесі роботи будь-якої частини тіла до неї надходить більше крові, ніж у стані спокою. Чим більшу роботу здійснюють м’язи, тим більше поживних речовин і кисню надходитиме до них за допомогою крові. Чим більше фізичної праці, занять фізичною культурою, спортом, тим швидше ростуть м’язові волокна, людина стає сильнішою. Фізичні вправи добре впливають на весь організм, зміцнюють здоров’я, загартовують людину, роблять її здатною витримувати різні несприятливі впливи навколишнього середовища. Фізичні навантаження зумовлюють підвищення рівня обмінних процесів, що зростає із зростанням самого навантаження. При інтенсивному навантаженні хвилинний об’єм серця зростає порівняно із станом спокою в 6 разів, кількість засвоєння кисню – у 3 рази. Внаслідок цього збільшується постачання киснем тканин у 18 разів.

Як тільки людина починає конкретну роботу, незалежно від рівня її інтенсивності, з’являється потреба у збільшенні кількості кисню в організмі людини через його дефіцит. Кожній людині притаманна індивідуальна величина максимального споживанню кисню (МСК). Чим вища величина МСК, тим вища працездатність, стійкість до впливу екстремальних факторів. У звичайних чоловіків віком до 25 років МСК становить приблизно 2,8–3,0 л/хв., а у спортсменів – 5,0–6,0 л/хв. Споживання кисню зростає із збі-льшенням навантаження на організм людини. Через певний проміжок часу збільшення навантаження не призводить до збільшення концентрації кисню в організмі. Такий стан насичення киснем називається кисневою межею. Відповідно, таке навантаження за невеликий проміжок часу повністю виснажує людину (за 5–10 хв). Величина фізичної роботи залежить від конкретної професійної діяльності, відповідних особливостей людини, ступеня тренованості, фізичного розвитку тощо.

Таким чином, інтенсивна фізична праця ставить високі вимоги до функцій основних органів і систем людини. Найбільш повно резерви організму розкриваються внаслідок постійних тренувань та фізичних навантажень. Нетренованість призводить до погіршення стану серцево-судинної, дихальної та центральної нервової системи, а постійна фізична активність поліпшує їх функції.

Розумова праця.

Фізіологічною особливістю розумової праці є мала рухливість і вимушена одноманітна поза. При цьому послаблюються обмінні процеси, що обумовлюють застійні явища в м'язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршується постачання кис­ню до головного мозку. У той же час мозок споживає при цьому близько 20% всіх енергетичних ресурсів. Приплив крові до пра­цюючого мозку збільшується в 8-10 разів у порівнянні зі станом спокою. Збільшується споживання амінокислот, вітамінів групи В. Погіршується гостро­та зору, контрастна чутливість і зорова працездатність, в резуль­таті чого збільшується час зорово-моторних реакцій. Тривале розумове навантаження впливає на психічну діяльність, погіршує функції уваги (обсяг, концентрація, переключення), пам'яті (ко­роткочасної і довгострокової), сприйняття (збільшується частота помилок). При значній розумовій напруженості спостерігається тахікардія (частішання пульсу), підвищення кров'яного тиску, зміни в електрокардіограмі, електроенцефалограмі, які характери­зують біоелектричну активність мозку, збільшення легеневої вен­тиляції і споживання кисню. А ці функціональні зміни в орга­нізмі, в свою чергу, викликають настання гальмівних процесів: ослаблення пильності й уваги, стомлення.

Розумова праця поєднує роботи з прийому і переробки інформації, що вимагає напруження сенсорного апарату, пам’яті, уваги, активізації процесів мислення, емоційної сфери.

Показниками напруженості трудового процесу є:

• збільшення складності і швидкості виробничих процесів, що ви­суває підвищені вимоги до точності дій, швидкості при­йняття рішення в здійсненні управлінських функцій;

• збільшення числа об'єктів, якими необ­хідно керувати, та їх параметрів, які необхідно враховувати при цьому. Це ускладнює і підвищує роль операцій з планування й орга­нізації праці, контролю і керування виробничими процесами;

• сприймання сигналів з наступним порівнянням фактичних значень параметрів з їх номінальними значеннями, сприймання сигналів з наступною комплексною оцінкою взаємопов'язаних параметрів, комплексна оцінка всієї виробничої діяльності;

• зростання ступені відповідальності за свої дії, відповідальність за функціональну якість кінцевої продукції, роботи, завдання. Неправильні рішення можуть викликати пошкодження обладнання, зупинку технологічного процесу, можливу небезпеку для життя,а це призводить до збільшення навантаження на нервово-психічну систему людини.

• навантаження на зоровий аналізатор - робота з оптичними приладами (мікроскопи, лупи та ін.), спостереження за екранами відеотерміналів;

• навантаження на голосовий апарат (сумарна кількість годин, що наговорюються протягом тижня)

• монотонність навантажень - кількість елементів (прийомів), необхідних для реалізації простого завдання або в операціях, які повторюються багаторазово; тривалість виконання простих виробничих завдань чи операцій, що повторюються; підвищення ступеня автоматизації виробничих процесів вимагає від оператора готовності до екстрених дій, при цьому відбувається різкий перехід від монотонної роботи до активних енергійних дій, що призводить до виникнення сенсорних, емоційних та інтелекту­альних перевантажень;

• режим праці, а саме:змінність роботи, наявність регламентованих перерв та їх тривалість.

Стомлення і перевтома. Будь-яка діяльність, якщо вона опти­мальна для організму за інтенсивністю і тривалістю та проходить у сприятливих виробничих умовах, благотворно впливає на ор­ганізм і сприяє його удосконалюванню. Ефективність діяльності людини базується на рівні психічної напруги, яка прямо про­порційна складності завдання.

Стомлення — загальний фізіологічний процес, яким супроводжу­ються усі види активної діяльності людини. З біологічної точки зору стомлення — це тимчасове погіршення функціонального стану ор­ганізму людини, що виявляється в змінах фізіологічних функцій і є захисною реакцією організму. Воно спрямоване проти виснаження функціонального потенціалу центральної нервової системи і харак­теризується розвитком гальмових процесів у корі головного мозку. Внаслідок невідповідності між витратами організму в процесі роботи і темпом протікання відновлювальних процесів виникає перевтома. Позамежні форми психічної напруги викликають дезінтеграцію психічної діяльності різної вираженості. При цьому втрачається жвавість і координація рухів, знижується швидкість відповідних реакцій (гальмовий тип), з'являються непродуктивні форми повод­ження — гіперактивність, тремтіння рук, запальність, невластива різкість та ін. (збудливий тип). Обидва типи позамежної напруги супроводжуються вираженими вегетативно-судинними змінами (блідість обличчя, краплі поту, прискорений пульс).

До суб'єктивних ознак перевтоми відноситься почуття втоми, бажання знизити ритм роботи чи припинити її, почуття слабості в кінцівках.

Важке стомлення — крайній варіант фізіологічного стану, що межує з патологічними формами реакції. При перевтомі порушу­ються відновні процеси в організмі, прикмети втоми не зникають до початку роботи наступного дня. При наявності хронічної пере­втоми часто зменшується маса тіла, змінюються показники серцево-судинної системи, знижується опір організму до інфекції і т. ін. Це спричиняє зниження продуктивності праці, збільшує кількість помилок. Такий стан насамперед утрудняє складні (інтелектуальні) і нові, що не стали звичними, дії. Позамежні форми психічної напруги нерідко лежать в основі неправильних дій оператора і сприяють створенню небезпечних ситуацій.

На виникнення стомлення впливають зацікавленість людини в роботі, її функціональний стан, фізичний розвиток, тренованість, досвід роботи тощо. У сучасних умовах особливого значення на­буває стомлення, що розвивається при значних розумових і емоційних навантаженнях, зв'язаних з необхідністю швидкого вибору рішень, труднощами задачі, дефіцитом часу, підвищеною відповідальністю.

Оптимізація трудової діяльності, направлена на зменшення тяжкості і напруженості праці, включає кілька напрямів: раціональне конструювання виробничого устаткування, обладнання, інструментів; раціональне поєднання праці і відпочинку, запровадження виробничої гімнастики, сеансів психофізіологічного розвантаження, функціональної музики; застосування правильного підбору пофарбування інтер’єру, устаткування, приладів, верстатів, машин, покрій і колір спецодягу; для працівників, зайнятих роботами, які вимагають напруження зору - регулярне проведення медичних оглядів.

Оптимізація трудової діяльності, направлена на зменшення тяжкості і напруженості праці, включає кілька напрямів: раціональне конструювання виробничого устаткування, обладнання, інструментів; раціональне поєднання праці і відпочинку, запровадження виробничої гімнастики, сеансів психофізіологічного розвантаження, функціональної музики; застосування правильного підбору пофарбування інтер’єру, устаткування, приладів, верстатів, машин, покрій і колір спецодягу; для працівників, зайнятих роботами, які вимагають напруження зору - регулярне проведення медичних оглядів.