Класифікація платників податків. Принцип резидентства та принцип територіальності

Вопрос 15

Елементи податку

Основою податкової системи і механізму оподаткування є їх скла­дові елементи. Вони включають:

а) суб´єкти оподаткування — це учасники податкових платежів.

До них належать фізичні та юридичні особи, на яких покладено обов´язки сплачувати, утримувати та перераховувати податки до бюд­жету. Окремими суб´єктами є платники податку (фізичні чи юридичні особи, які безпосередньо сплачують податок) та носії податку (кінцеві споживачі, на яких припадає сплата податку наприкінці усіх про­цесів).

б) об´єкт оподаткування вказує на явище, предмет чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок. Такими об´єктами мо­жуть бути:

- доходи у формі прибутку, заробітної плати, дивідендів тощо;

- рухоме й нерухоме майно;

- вартість продукції (робіт, послуг);

- операції з цінними паперами;

- користування природними ресурсами;

-інші об´єкти, визначені Законом «Про оподаткування».

в) джерелом оподаткування називають дохід, з якого платник сплачує податок. Джерело сплати податку може бути безпосередньо пов´язане з об´єктом оподаткування, а може і не бути пов´язане з об´єктом оподаткування. Податок сплачується із доходу незалежно від джерел його отримання або рухомого чи нерухомого майна, коли для сплати податку витрачається інша його частка;

г) одиницею оподаткування або масштабом вимірювання є оди­ниця виміру об´єкта оподаткування. Вона має фізичні (площа земель­ної ділянки в гектарах або квадратних метрах, об´єм циліндра двигу­на транспортного засобу в кубічних метрах) і вартісні вимірники (гривні);

д) база оподаткування — це законодавчо закріплена частина до­ходів чи майна платника податку за вирахуванням наданих пільг, яка приймається для розрахунку суми податку;

є) ставка податку — За способом побудови податкові ставки поділяються на фіксовані (у гривнях на одиницю оподаткування) та відносні (у відсотках до об´єкта оподаткування у грошовому вираженні). Відносні податкові ставки, у свою чергу, поділяються на постійні (незмінні або тверді), прогресивні і регресивні. Постійними є ставки, що не залежать від розміру об´єкта оподаткування. Вони найбільшою мірою відповіда­ють принципу рівності платників. Прогресивні — це такі ставки, розмір яких зростає у міру збільшення обсягів об´єкта оподаткування. Прогресивні ставки можуть будуватися за принципами пропорційно­го і ступінчастого збільшення. Регресивні ставки зменшуються у міру збільшення об´єкта оподаткування. Вони застосовуються тоді, коли держава намагається стимулювати певне зростання доходів;

є) податкова пільга відображає повне або часткове звільнення від податків для певної категорії платників або об´єктів оподаткування. Всі види пільг можна поділити на такі групи:

- повне або часткове звільнення від сплати податку конкретного платника, певного виду діяльності або об´єкта оподаткування;

- зниження ставок оподаткування і застосування нульової ставки;

- зменшення належної до сплати суми нарахованого податку і на­дання податкового кредиту;

ж) норма оподаткування являє собою відношення обсягу податко­вих надходжень до податкової бази;

з) податкові канікули — це відстрочення на певний період належ­ної до сплати суми податків або повне звільнення від сплати податку на певний період;

и) податковий період відображає термін, протягом якого завер­шується процес формування податкової бази, остаточно визначається обсяг податкового зобов´язання;

і) податковий кредит являє собою термінове відстрочення подат­ку, який належить до сплати юридичною особою до бюджету у кален­дарному році;

й) ухиляння від сплати податків — це дії платників податків, спря­мовані на несплату податків шляхом заниження відомостей про вели­чину доходів та інших об´єктів оподаткування або повне їх прихову­вання.

Елементи податків конкретизують економічний зміст механізму оподаткування та сприяють пізнанню природи та суті функціонуван­ня податків у суспільстві.

Вопрос 16

Вопрос 17

Вопрос 18

Види податкових ставок

Податкова ставка — законодавчо визначена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування.

У науці існує кілька підходів до класифікації ставок оподаткування. Ми вважаємо за можливе виділити такі підстави диференціації ставок.
1. Залежно від рівня податкового тиску (тягаря) на платника податків:
а) єдина ставка — ставка податку, однакова для всіх категорій платників податків конкретного податку, що забезпечує їхнє рівне положення, однаковий рівень податкового тиску. Фактично в цих умовах йдеться про використання єдиної ставки податку;
б) диференційована ставка — ставка податку, що створює різні умови оподаткування (більш-менш сприятливі для окремих категорій платників податків) і відповідно поділяється на:
- базову (основну) ставку, що застосовується до більшості платників, що не бере до уваги їх особливостей і характер здійснюваної ними діяльності, або інші критерії;
- знижену ставку, що застосовується до певної категорії платників, які характеризуються окремими ознаками або здійснюють певну діяльність, у якій на даному етапі найбільш зацікавлена держава, а тому й обов’язок зі сплати податку встановлюється в розмірі, нижчому за базову ставку;
- підвищену ставку, що застосовується до певної категорії платників, які характеризуються окремими ознаками або здійснюють певну діяльність, в якій на даному етапі найбільш зацікавлена держава, а тому й обов’язок зі сплати податку встановлюється в розмірі, вищому за базову ставку.
2. Залежно від методу встановлення:
а) абсолютна (тверда, фіксована або специфічна) ставка — ставка податку, що встановлюється в чітко визначеній, конкретній величині, вираженій в абсолютній сумі. Останнім часом, зі зниженням рівня інфляції в Україні, спостерігається тенденція до розширення сфери застосування цього виду ставок;
б) відносна ставка — ставка податку, що встановлюється у визначеній пропорції до одиниці оподаткування. Відносні ставки бувають:
- процентні (адвалорні), або квоти — встановлюються у відсотках;
- кратні — встановлюються у величині, кратній певному показнику;
- грошові — встановлюються в конкретній грошовій сумі до частини предмета оподаткування;
в) змішана (комбінована) ставка — ставка податку, що поєднує в собі риси наведених вище видів податкових ставок, диференційованих залежно від методів установлення.
3. Залежно від формування інтересу в платника:
а) стимулююча (позитивна) ставка — ставка податку, що слугує підвищенню ефективності господарської діяльності, створює в платника позитивні стимули, інтерес до розширення і розвитку виробництва;
б) негативна ставка — ставка податку, що спричиняє негативні наслідки і припускає втрату інтересу платника до продовження господарської діяльності в таких умовах;
в) обмежуюча (стабілізуюча) ставка — ставка податку, що впливає на платника, стимулюючи його діяльність у незмінних межах, масштабах, крім якого-небудь розвитку, придушуючи розширення виробництва.
4. Залежно від економічних наслідків оподаткування:
а) фактична ставка — ставка податку, зумовлена співвідношенням розміру податку, що сплачується, і величиною податкової бази;
б) економічна ставка — ставка податку, зумовлена співвідношенням розміру податку, що сплачується, і всього отриманого доходу.

Вопрос 19

Методи оподаткуванння

Розміри ставок податку можуть змінюватися відповідно до обраного методу оподаткування. Під методом оподаткування розуміють механізм зміни ставок оподаткування залежно від збільшення податкової бази.
Існує кілька основних методів оподаткування.
1. Рівне оподаткування — метод оподаткування, за якого однакова сума податку встановлюється для кожного платника податків. Подібний метод припускає подушне оподаткування — самий стародавній і простий вид оподаткування. Цей метод не враховує майнового становища платника податків і тому застосовується лише у виключних випадках (цільові податки).
2. Пропорційне оподаткування — метод оподаткування, за якого встановлюється стабільна ставка, незалежно від збільшення об’єкта оподаткування. Приклад пропорційного оподаткування — податок на прибуток підприємств.
3. Прогресивне оподаткування — метод оподаткування, за якого у разі зростання податкової бази збільшується ставка податку. Вибір прогресивного оподаткування оснований на визначенні дискреційного доходу, тобто вільного доходу, використання якого визначається в основному інтересами платника. Дискреційний доход являє собою різницю між сукупним доходом, отриманим платником, і неоподатковуваним мінімумом доходів.
Метод прогресивного оподаткування передбачає використання кількох видів прогресії:
а) проста порозрядна прогресія. Її суть полягає у тому, що для загального розміру податкової бази встановлюються ступені (розряди) і для кожного розряду визначається сума податку, оклад в абсолютній величині;
б) проста відносна прогресія припускає встановлення для загального розміру податкової бази розрядів, за яких для кожного розряду визначаються різні ставки (як тверді, так і процентні). За цього методу ставка застосовується по всій базі оподаткування залежно від загального розміру бази;
в) складна прогресія, що розділяє базу на податкові розряди. Але кожен розряд існує самостійно й обкладається окремо за своєю ставкою, яка не залежить від загального розміру податкової бази. Прикладом цієї прогресії є шкала прибуткового податку з громадян, коли підвищена ставка застосовується не до всього доходу, а тільки до його частини, яка перевищує певний рівень;
г) приховані види прогресії передбачають використання системи пільг для доходів, що входять у різні розряди. У такому разі розряди та ставки є незмінними і зовні не буде помітною яка-небудь диференціація оподаткування.
4. Регресивне оподаткування — метод, за якого при зростанні податкової бази відбувається скорочення розміру ставки. У цьому разі податкові стягнення пропорційні збільшенню оподаткованого об’єкта. В економічному розумінні регресивними є непрямі податки (акцизний збір, податок на додану вартість), оскільки за самою своєю підставою непрямі податки, що справляються зі споживання, неминуче мають поголовний характер, тобто не розрізняють, хто споживає, чи може він бути визнаний податним суб’єктом, чи ні.
5. Змішане оподаткування передбачає поєднання окремих елементів зазначених вище методів оподаткування. Відбувається начебто дроблення податкового об’єкта, за якого для окремих його елементів використовують різні методи оподаткування.

Вопрос 20

Вопрос 21

Вопрос 22

Вопрос 23

Вопрос 24

Вопрос 25

Вопрос 26

Вопрос 27

Вопрос 28

Вопрос 29

Вопрос 30

Ставки та пільги з ПДВ

 

Існує дві можливих ставки оподаткування — звичайна (двадцять відсотків) і нульова (відповідно, нуль відсотків).

Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з:
- продажу товарів, робіт, послуг, що були експортовані платником податку за межі митної території України;
- продажу товарів підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних магазинах);
- продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів;
- продажу переробним підприємствам молока і м”яса сільськогосподарськими товаровирониками;
- продажу бронетехніки, продукції автомобільної, суднобудівної, літакобудівної промисловості. Ці пільги мають тимчасовий характер та застосувуються при виконанні встановлених законом вимог.
Не дозволяється застосування нульової ставки податку до операцій з експорту товарів (робіт, послуг) у разі, коли такі операції звільнено від оподаткування на митній території України.

Наведемо перелік основних операцій, що звільняються від оподаткування (пільги)

1. Операції з продажу:
• вітчизняних продуктів дитячого харчування;
• учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва;
• товарів спеціального призначення для інвалідів;
• лікарських засобів (за встановленим переліком);
• путівок на санаторно-курортне лікування дітей тощо.

2. Операції з надання послуг:

• вищої, середньої, професійно-технічної та початкової освіти закладами освіти тощо;
• доставки пенсій та грошової допомоги населенню;
• охорони здоров'я;
• реєстрації актів громадянського стану державними органами;
• перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом, тарифи на які регулюються державою;
• культового призначення релігійними організаціями;
• з поховання;
• бібліотеками, архівними установами тощо

3. Операції з ввезення (імпорту) на митну територію України:
• товарів, які використовуються для автомобілебудування, суднобудування, літакобудування, виробництва космічної техніки, боєприпасів, бронетехніки тощо.

 

4. Звільняється від оподаткування надання благодійної допомоги та деякі операції в спеціальних економічних зонах.

 

Вопрос 15

Елементи податку

Основою податкової системи і механізму оподаткування є їх скла­дові елементи. Вони включають:

а) суб´єкти оподаткування — це учасники податкових платежів.

До них належать фізичні та юридичні особи, на яких покладено обов´язки сплачувати, утримувати та перераховувати податки до бюд­жету. Окремими суб´єктами є платники податку (фізичні чи юридичні особи, які безпосередньо сплачують податок) та носії податку (кінцеві споживачі, на яких припадає сплата податку наприкінці усіх про­цесів).

б) об´єкт оподаткування вказує на явище, предмет чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок. Такими об´єктами мо­жуть бути:

- доходи у формі прибутку, заробітної плати, дивідендів тощо;

- рухоме й нерухоме майно;

- вартість продукції (робіт, послуг);

- операції з цінними паперами;

- користування природними ресурсами;

-інші об´єкти, визначені Законом «Про оподаткування».

в) джерелом оподаткування називають дохід, з якого платник сплачує податок. Джерело сплати податку може бути безпосередньо пов´язане з об´єктом оподаткування, а може і не бути пов´язане з об´єктом оподаткування. Податок сплачується із доходу незалежно від джерел його отримання або рухомого чи нерухомого майна, коли для сплати податку витрачається інша його частка;

г) одиницею оподаткування або масштабом вимірювання є оди­ниця виміру об´єкта оподаткування. Вона має фізичні (площа земель­ної ділянки в гектарах або квадратних метрах, об´єм циліндра двигу­на транспортного засобу в кубічних метрах) і вартісні вимірники (гривні);

д) база оподаткування — це законодавчо закріплена частина до­ходів чи майна платника податку за вирахуванням наданих пільг, яка приймається для розрахунку суми податку;

є) ставка податку — За способом побудови податкові ставки поділяються на фіксовані (у гривнях на одиницю оподаткування) та відносні (у відсотках до об´єкта оподаткування у грошовому вираженні). Відносні податкові ставки, у свою чергу, поділяються на постійні (незмінні або тверді), прогресивні і регресивні. Постійними є ставки, що не залежать від розміру об´єкта оподаткування. Вони найбільшою мірою відповіда­ють принципу рівності платників. Прогресивні — це такі ставки, розмір яких зростає у міру збільшення обсягів об´єкта оподаткування. Прогресивні ставки можуть будуватися за принципами пропорційно­го і ступінчастого збільшення. Регресивні ставки зменшуються у міру збільшення об´єкта оподаткування. Вони застосовуються тоді, коли держава намагається стимулювати певне зростання доходів;

є) податкова пільга відображає повне або часткове звільнення від податків для певної категорії платників або об´єктів оподаткування. Всі види пільг можна поділити на такі групи:

- повне або часткове звільнення від сплати податку конкретного платника, певного виду діяльності або об´єкта оподаткування;

- зниження ставок оподаткування і застосування нульової ставки;

- зменшення належної до сплати суми нарахованого податку і на­дання податкового кредиту;

ж) норма оподаткування являє собою відношення обсягу податко­вих надходжень до податкової бази;

з) податкові канікули — це відстрочення на певний період належ­ної до сплати суми податків або повне звільнення від сплати податку на певний період;

и) податковий період відображає термін, протягом якого завер­шується процес формування податкової бази, остаточно визначається обсяг податкового зобов´язання;

і) податковий кредит являє собою термінове відстрочення подат­ку, який належить до сплати юридичною особою до бюджету у кален­дарному році;

й) ухиляння від сплати податків — це дії платників податків, спря­мовані на несплату податків шляхом заниження відомостей про вели­чину доходів та інших об´єктів оподаткування або повне їх прихову­вання.

Елементи податків конкретизують економічний зміст механізму оподаткування та сприяють пізнанню природи та суті функціонуван­ня податків у суспільстві.

Вопрос 16

Класифікація платників податків. Принцип резидентства та принцип територіальності

Платниками податків є суб’єкти податкових правовідносин, на яких за наявності об’єкта оподаткування покладено певний комплекс податкових обов’язків і прав, установлених законодавством.
Платники податків — це суб’єкти, які сплачують податки за рахунок коштів, що їм належать. Хто безпосередньо сплачує податок — другорядне питання: це може бути особисто платник податків, його представник або податковий агент.
Різноманіття платників податків зумовлює потребу їх класифікації за різними підставами. Класифікація має важливе значення як для теорії податкового права, так і для податкового законодавства. По-перше, вона дає вичерпне уявлення про всі різновиди платників податків, і, по-друге, така класифікація закладає основи правового статусу того чи іншого платника податків.
Платників податків можна класифікувати за такими підставами:
I. Залежно від способу організації господарської діяльності:
1) фізичні особи;
2) юридичні особи;
3) іноземні юридичні особи; постійні представництва іноземних юридичних осіб;
4) юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи (іноземні і/чи національні юридичні та фізичні особи, що діють в Україні на правах партнерів у складі групи, яка не є юридичною особою, на підставі договору про спільну діяльність);
5) відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи;
6) консолідована група платників податків.
II. Залежно від податкової юрисдикції держави:
1) резиденти — особи, які мають місце постійного проживання чи місцезнаходження в даній державі і доходи яких підлягають оподатковуванню з усіх джерел (особи, які несуть повну податкову відповідальність);
2) нерезиденти — особи, які не мають місця постійного знаходження в державі і в яких оподатковуванню підлягають лише доходи, отримані ними на даній території (особи, які несуть обмежену податкову відповідальність).
Розмежування резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів:
- постійного місцезнаходження на території держави (найчастіше закріплюється кількісний критерій — в Україні це 183 календарних дні);
- джерела отриманих доходів;
- межі податкової відповідальності — повної чи обмеженої.
Принцип територіальності визначає національну належність джерела доходу. При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи, отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від оподаткування в даній країні.
III. Залежно від розмірів сукупного валового доходу:
1) великий платник податків — це особа (юридичний, відособлений підрозділ без статусу юридичної особи, постійне представництво іноземної юридичної особи), сукупний валовий доход якої становить від 4 до 20 млн. грн.;
2) середній платник податків — це особа (всі платники, перераховані в першій групі), обсяг сукупного валового доходу якої становить до 4 млн. грн. У встановлених законодавством випадках ці суб’єкти можуть виступати малими платниками податків;
IV. Залежно від критерію юридичного та фактичного обов’язку сплати податку:
1) юридичний платник податків;
2) фактичний платник податків. Цей критерій має місце при непрямому оподатковуванні.
Отже, юридичний платник податку — це суб’єкт, який формально зобов’язаний перерахувати податок у бюджет.
Фактичний платник податків — це суб’єкт, що реально зобов’язаний надати грошові кошти в процесі придбання товару (роботи, послуги). До моменту сплати непрямого податку фактичний платник податків виступає носієм податку.