Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема: «Фінансові ресурси та фінансова діяльність підприємств»

Поиск

Тема: «Фінансові ресурси та фінансова діяльність підприємств»

Питання для самоконтролю

1. Назвіть джерела формування фінансових ресурсів підприємства.

2. Назвіть основні економічні методи регулювання фінансових ресурсів підприємств.

3. Як форма власності та галузева специфіка впливають на особливості організації фінансів підприємств.

4. Розкрийте зміст фінансової роботи на підприємстві. Назвіть основні її напрямки.

Тема: «Платіжна дисципліна»

Питання для самоконтролю

1. Розрахунково-платіжна дисципліна та відповідальність за її порушення.

2. Фінансово-розрахункові аспекти експортно-імпортних контактів.

3. Ким і як здійснюється контроль за дотриманням розрахунково-платіжної дисципліни.

Тема: «Форми безготівкових розрахунків. Касові операції»

Питання для самоконтролю

1. Назвіть і поясніть принципи організації безготівкових розрахунків.

2. У чому полягають особливості акредитивної форми розрахунків?

3. У чому полягають особливості вексельної форми розрахунків?

4. Якими основними правилами визначається касова дисципліна на підприємствах?

Тема: «Розподіл і використання прибутку на підприємстві. Рентабельність»

Питання для самоконтролю

1. Прибутковість підприємств в Україні – сучасний стан та перспективи підвищення.

2. Порядок визначення прибутковості емітованих акцій акціонерними товариствами.

3. Дайте визначення економічної сутності рентабельності.

Тема: «Платежі за ресурси. Сплата підприємством непрямих податків. Місцеві податки та збори»

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте систему оподаткування в Україні.

2. Які ставки і порядок оподаткування податком на прибуток є чинними в Україні?

3. Назвіть основні групи підакцизних товарів.

4. Як стягується мить?

5. Охарактеризуйте платежі за ресурси.

6. Які податки відносяться до місцевих податків і зборів? Охарактеризуйте їх.

Тема: «Джерела формування оборотних коштів та ефективність їх використання»

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення оборотних коштів. У чому їх сутність?

2. Назвіть джерела формування оборотних коштів.

3. Що входить до оборотних засобів за балансом підприємства?

4. Дайте визначення таким термінам: власні оборотні кошти, залучені оборотні кошти, оборотні виробничі фонди, фонди обігу.

Тема: «Небанківське кредитування та кредитування малих та середніх підприємств»

Питання для самоконтролю

1. Назвіть особливості комерційного кредитування підприємств.

2. Які основні особливості лізингового кредитування?

3. Що може бути об’єктом лізингу?

4. Які основні умови і вимоги до укладання кредитної угоди підприємства з банком?

5. Що входить до складу лізингових платежів і на які джерела вони відносяться у підприємства-лізингоотримувача?

Самостійна робота

«Фінансові ресурси та фінансова діяльність підприємств»

 

План

 

1. Місце фінансів підприємств в системі фінансів держави.

2. Сутність фінансової діяльності та фінансової системи.

3. Сутність фінансового механізму.

 

Література:

1. Л. 1 с. 23-28

 

Самостійна робота

«Платіжна дисципліна»

План

1. Розрахунково – платіжна дисципліна та її вплив на фінансово – господарську діяльність підприємств.

 

Література:

1. Л. 1 с. 23-53

 

Самостійна робота

«Форми безготівкових розрахунків. Касові операції»

 

План

 

1. Розрахунки платіжними дорученнями.

2. Розрахунки платіжними вимогами – дорученнями.

3. Розрахунки чеками.

4. Розрахунки акредитивами.

5. Вексельна форма розрахунків.

6. Касові операції.

 

Література:

1. Л. 1 с. 23-53

 

Розрахунки чеками.

Чек - письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунка пред’явнику чека відповідну грошову суму.

У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.

Розрахунковий чек це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред’явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству — отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отри­мувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні застосовуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані по­слуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв’язку.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробіт­ної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати. Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право чекодавця - звертатися до банку з вимогою щодо оплати чека; обов’язок банку — виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом. Відповідно до чекової угоди клієнту дозволяється використовувати його власні, а також залучені кошти для оплати своїх чеків. Банк сплачує готівкою або безготівковим переказом коштів з рахунка чекодавця на рахунок пред’явника чека.

Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів; неможливість розрахунків чеками на велику суму; складність оформлення чека.

Розрахунки акредитивами.

Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця.

Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській установі постачальника за рахунок коштів платника, там задепонованих для цієї мети, або в банку платника — так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Ця форма розрахунків застосовується за наявності угоди між постачальником і платником щодо такої форми розрахунків.

Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов використання задепонованих коштів (власних або залучених). Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готівкою. Чинність акредитива, як правило, не перевищує 15 днів з моменту відкриття. Платнику надано право змінювати умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після повідо­млення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Коли документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.

Існує кілька видів акредитивів.

Покритий — це такий акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з розрахункового рахунка платника і переказує ці кошти в банк постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий рахунок «Акредитив». Депонування коштів в установі банку постачальника можна здійснити також і за рахунок кредиту, отриманого платником у банку-емітенті. Проте для кожного конкретного акредитива можна використати тільки одне джерело платежу, тобто виставляти акредитив частково за рахунок власних коштів, а частково за рахунок кредиту не дозволяється.

Непокритий - це акредитив, коли платежі постачальнику гаран­тує банк. У такому разі платник звертається до свого банку з клопотанням виставити для нього гарантований акредитив. Таке клопотання банк-емітент задовольняє тільки стосовно платоспроможних клієнтів і за умови встановлення між клієнтом і банком, який відкриває акредитив, кореспондентських відносин. Відкриваючи гарантований акредитив, банк-емітент дає банку-виконавцю право списувати платежі на користь постачальника - отримувача коштів зі свого кореспондентського рахунка.

Відзивний - це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником. Але банк-виконавець повинен оплатити документи, які були виставлені постачальником і прийняті банком, до отри­мання останнім повідомлення про зміну чи анулювання акредитива.

Безвідзивний - це акредитив, який не можна змінити або анулювати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.

Використання акредитивної форми розрахунків обумовлюється в угоді між постачальником і покупцем, в якій указують конкретні умови розрахунків за акредитивом, строк його дії, вид акредитива, спосіб його виконання, банк постачальника і покупця.

Підставою для відкриття акредитива платником є повідомлення постачальника про готовність до відвантаження товару. Для від­криття акредитива платник подає в банк заяву встановленого зразка з необхідними реквізитами (номер договору, згідно з яким відкрив­ається акредитив; термін чинності акредитива; рахунок платника і банк, який його обслуговує; документи, згідно з якими здійснюються виплати за акредитивом; строк їх подання; вид акредитива та сума акредитива).

 

Касові операції.

Касові операції підприємства пов’язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ і поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності, а також на фізичних осіб — суб’єктів під-
приємницької діяльності (крім банків і підприємств зв’язку).

Усі підприємства, які мають поточні рахунки в банку, зобов’я­зані саме там зберігати свої кошти. Отримувати готівку з власного рахунка, як зазначалось, підприємства можуть не тільки на заробітну плату, матеріальне заохочення, на відрядження та загальногосподарські витрати, а й на інші цілі (розрахунки за сировину, матеріали, товари тощо).

Отримання готівки з поточного рахунка здійснюється з використанням грошового чека. Виписуючи грошовий чек, підприємство тим самим дає розпорядження банку видати вповноваженій особі за­значену в чекові суму готівки. При оформленні чека не допускається виправлень, які можуть поставити під сумнів його достовірність.

Розрахунки готівкою підприємствами всіх видів діяльності та форм власності проводяться з оформленням таких документів: податкових накладних, прибуткових і видаткових касових ордерів, касового або товарного чека, квитанції, договору купівлі-продажу, актів про закупівлю товарів, виконання робіт (надання послуг) або інших документів, що засвідчують факти якоїсь діяльності, що підлягає оплаті.

Форми податкової накладної, ведення книг обліку придбання та продажу товарів (робіт, послуг), порядок їх заповнення, а також систему обліку цих операцій визначає Державна податкова адміністрація. Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в касі. Цей ліміт для кожного підприємства визначаєть­ся комерційними банками за місцем відкриття рахунка з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, відстані його від установи банку, розміру касових оборотів, установлених строків і порядку передавання готівки в банк. Підприємства мають право тримати в своїх касах готівку в межах лімітів. Ліміти касових залишків за необхідності протягом року можуть бути переглянуті. До встановлення ліміту каси на поточний рік діє ліміт попереднього року. Ліміт залишку готівки в касі не встановлюється фермерським господарствам, які займаються виключно виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, а також індивідуальним підприємцям.

Здачу надлишкової готівки підприємства проводять у порядку та у строки, встановлені відповідною установою банку. Ця готівка зараховується на їхні рахунки. Коли ліміту залишку готівки взагалі не встановлено, усю наявну в касі готівку наприкінці дня треба здати в банк. Приймання готівки касами підприємств проводиться за відповідно оформленими (підписаними головним бухгалтером або особою, ним уповноваженою) прибутковими касовими ордерами. Видача готівки касами підприємств здійснюється за видатковими касовими ордерами або за належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.

Усі надходження й видачі готівки в національній валюті підприємства реєструють у касовій книзі.

Приймання та облік готівки підприємствами сфери торгівлі, громадського харчування та послуг, тобто здійснення розрахунків з населенням, проводиться із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів або товарно-касових книг. Порядок застосування ЕККА визначається Державною податковою адміністрацією. Кожне підприємство, що має касу, веде тільки одну касову книгу Записи до касової книги проводяться касиром після одержання або видачі грошей за кожним прибутковим касовим ордером і видат­ковим документом. Щоденно, наприкінці робочого дня касир виводить залишок грошей у касі на наступне число і передає до бухгалтерії як звіт. Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера підприємства. На кожному підприємстві у встановлені керівником строки (але не рідше одного разу на квартал) проводиться ревізія каси. Залишок готівки в касі звіряється з даними обліку за касовою книгою. Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної податкової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служ­би, фінансовими органами та установами банків.

Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладається на керівників підприємств, головних бухгалтерів, керівників фінансових служб і касирів.

 


Самостійна робота

«Розподіл і використання прибутку на підприємстві. Рентабельність»

 

План

 

1. Розподіл прибутку підприємства.

2. Використання прибутку підприємства.

3. Сутність і методи обчислення рентабельності.

 

Література:

1. Л. 1 с. 68-78

 

Місцеві податки і збори.

Мито

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, транспортних засобів, інших предметів, які переміщуються через митний кордон країни.

На практиці застосовується кілька видів мита: ввізне, вивізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети за ввезення таких на митну територію. Воно є диференційованим:

ü щодо товарів, які походять з держав, що входять разом з Україною до митних союзів або утворюють спеціальні митні зони;

ü щодо товарів, котрі походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети за їх вивезення за межі митної території.

Сезонне мито застосовується на окремі товари на строк не більший за чотири місяці від моменту його встановлення. Сезонне мито може бути ввізним і вивізним.

Спеціальне мито застосовується:

ü як спосіб захисту українських виробів у цілому;

ü як спосіб захисту національного товаровиробника, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах або за умов, що можуть завдавати шкоди національному товаровиробнику;

ü як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньо-економічної діяльності;

ü як заходи у відповідь на дискримінаційні або недружні дії інших держав, митних союзів.

Антидемпінгове мито застосовується у разі:

ü ввезення на митну територію товарів, і є об’єктом демпінгу, що завдає шкоди національному товаровиробнику;

ü вивезення за межі митної території товарів за ціною, істотно нижчою від цін інших експортерів подібних або конкуруючих товарів.

Компенсаційне мито застосовується у разі:

ü ввезення на митну територію товарів, які є об’єктом субсидованого імпорту, що завдає шкоди національному товаровиробнику;

ü вивезення за межі митної території товарів для виробництва переробки, продажу або споживання котрих надавалася субсидія, якщо таке вивезення завдає шкоди державі.

Міжнародна практика (а також і досвід України) свідчать, що найбільш поширеними є мито на імпорт.

Платниками мита є фізичні та юридичні особи. Сплата податку здійснюється за перетинання митного кордону. У кінцевому підсумку реальними платниками мита на імпорт є споживачі товарів, що імпортуються. Суб’єкти підприємництва, які імпортують товари для наступної реалізації, під час перетину митного кордону сплачують мито за рахунок своїх оборотних коштів, що, зрозуміло, впливає на їхній фінансовий стан. На період від сплати ввізного мита до реалізації споживачам товарів, що імпортуються, відбувається відволікання (іммобілізація) оборотних коштів імпортерів.

На фінансову діяльність імпортерів - суб’єктів господарювання будуть справляти вплив: визначення об’єкта оподаткування, розмір ставок податку, податкові пільги, терміни сплати ввізного мита до бюджету.

Об’єктом оподаткування є митна вартість товару що переміщується через митний кордон. Для визначення митної вартості товару, що імпортується, вартість товару у валюті, яку визначено укладеним контрактом, перераховується в національну валюту України за курсом Національного банку на день подання митної декларації.

Користуються двома видами ставок для обчислення суми мита:

ü у відсотках до митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон;

ü у грошовому розмірі на одиницю товару.

 

Акцизний збір

Акцизний збір - це непрямий податок, що встановлюється на підакцизні товари та включається в їхню ціну.

Платниками податку в бюджет є суб’єкти підприємницької діяльності — виробники (за реалізації товару) або імпортери підакцизних товарів (за перетину митного кордону).

Залежно від виду підприємницької діяльності є деякі особливості щодо обчислення об’єкта оподаткування. Законодавством визначено такі об’єкти оподаткування:

1) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів. При цьому оборотом з реалізації є продаж, обмін на інші товари, безоплатна передача. В оподаткований оборот включається реалізація (передача) товарів для власного споживання, промислової переробки, а також для своїх працівників (у тім числі і в порядку натуральної оплати праці);

2) митна вартість імпортованих товарів, у тому числі в межах бартерних (товарообмінних) операцій, отриманих без оплати їхньої вартості.

Платниками акцизного збору в бюджет є суб’єкти підприємницької діяльності (їхні філії, відділення, підрозділи):

ü

5.4. Непрямі податки, які сплачують підприємства
виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини;

ü нерезиденти, які виробляють підакцизні товари на митній території України, безпосередньо або через їх постійні представництва;

ü суб’єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари;

ü фізичні особи-резиденти або нерезиденти, які ввозять підакцизні речі на митну територію України;

ü юридичні або фізичні особи, які купують підакцизні товари в податкових агентів.

До підакцизних товарів віднесено:

ü бензини моторні;

ü дизельне пальне;

ü автомобілі;

ü тютюнові вироби;

ü ювелірні вироби;

ü спирт етиловий та алкогольні напої;

ü пиво солодове.

Акцизний збір обчислюється за ставками, що визначаються у двох варіантах:

ü у твердих сумах з одиниці реалізованого товару;

ü за ставками у відсотках до обороту з продажу товарів.

Строки сплати акцизного збору в бюджет залежать від виду під­акцизних товарів, суми податку.

— Підприємства-виробники, що реалізують спирт, алкогольні напої, пиво, сплачують податок на третій робочий день після здійснення обороту за реалізації.

— Підприємства-виробники, що реалізують тютюнові вироби, податок сплачують один раз на місяць (до 16 числа), виходячи з фактичного обсягу реалізації за минулий місяць.

— Власники (замовники) алкогольних напоїв, спирту, пива, тютюнових виробів, виготовлених в Україні з використанням давальницької сировини, сплачують податок не пізніше дня отримання продукції.

— Підприємства, (крім указаних вище), в яких середньомісячна сума акцизного збору за минулий рік становила понад 25 тис. грн., сплачують податок щодекади (15, 25 числа поточного місяця і 5 числа місяця, наступного за звітним), виходячи з фактичного обороту за звітну декаду.

— Решта підприємств сплачує податок щомісяця до 15 числа також виходячи з фактичного обороту за минулий місяць.

Пільги щодо акцизного збору. На фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання справляють вплив пільги, надані стосовно акцизного збору.

1. Акцизний збір не справляється в разі реалізації підакцизних товарів на експорт за іноземну валюту. Ця пільга підвищує конкуренто­спроможність відповідних товарів на зарубіжних ринках, сприяє збільшенню надходжень валютних ресурсів.

2. Не обкладаються акцизним збором обороти з реалізації підакцизних товарів для виробництва інших підакцизних товарів. У цьому разі виключається можливість подвійного оподаткування.

3. Не підлягає обкладанню акцизним збором реалізація легкових автомобілів спеціального призначення.

4. Не оподатковується оборот з реалізації спирту етилового для виготовлення лікарських засобів і ветеринарних препаратів.

5. Встановлені певні пільги щодо справлення акцизного збору в спеціальних економічних зонах, визначених відповідними законами України.

Податок на додану вартість

Податок на додану вартість (ПДВ) домінує серед непрямих податків, що надходять до бюджету. Тобто це податок, який виконує яскраво виражену фіскальну функцію. Як уже зазначалось вище, особливість ПДВ полягає в тім, що саме він справляє значний вплив на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання та на їхній фінансовий стан.

Платники податку. Платниками податку в бюджет є суб’єкти господарської діяльності (юридичні особи) і громадяни (фізичні особи), які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. При цьому податок стягується, якщо обсяг оподаткованих операцій платника з продажу товарів (робіт, послуг) за останні дванадцять календарних місяців перевищував 1200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Об’єкт оподаткування. Об’єктом оподаткування є такі операції, здійснювані платниками податку, суб’єктами господарювання:

ü продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу);

ü

5.4. Непрямі податки, які сплачують підприємства
завезення (пересилання) товарів на митну територію України, виконання робіт (послуг), що здійснюється нерезидентами для використання або споживання цих робіт (послуг) на митній території України; завезення (пересилання) майна згідно з договорами оренди (лізингу), застави, іпотеки;

ü вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України і виконання робіт, надання послуг для споживання за межами митної території України.

Отже, об’єктом оподаткування є операції, зв’язані з продажем товарів (робіт, послуг) усередині держави, їхнім імпортом чи експортом.

Слід звернути увагу, що законодавчо визначено поняття продажу товарів (робіт, послуг). Продаж товарів — це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, іншими цивільно-правовими договорами та передбачають передачу права власності на товари за компенсацію, а також операції з безоплатного надання товарів.

Не є продажем операції з передачі товарів згідно з договорами комісії (консигнації), поруки, відповідального зберігання, довірчого управління, оренди (лізингу) та інших громадянсько-правових договорів, що не передбачають передачу права власності на товари іншій особі.

Продаж послуг (робіт) — це будь-які операції цивільно-пра­вового характеру з надання послуг (робіт) з передачею права користування або розпоряджання товарами, у тім числі нематеріальними активами, за компенсацію, а також операції з безкоштовного надання послуг. Продаж послуг (результатів робіт) включає надання права користування або розпоряджання товарами згідно з договорами оренди (лізингу), продажу, ліцензування, установлених законом способів передачі права інтелектуальної власності.

База оподаткування. База оподаткування для нарахування ПДВ залежить від сфери та виду діяльності суб’єкта господарювання. Розглянемо можливі варіанти визначення бази оподаткування.

База оподаткування з продажу товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості цих товарів (робіт, послуг), розрахованої за вільними або регульованими цінами (тарифами). У базу для розрахунку ПДВ включається акцизний збір та інші загальнодержавні податки і збори.

Податковий кредит виникає (формується) в суб’єктів господарювання, що здійснюють операції з продажу товарів (робіт, послуг), які оподатковуються ПДВ. При цьому в суму податкового кредиту включається та частина сплаченого ПДВ за придбані товари (роботи, послуг), які використано для виробництва і реалізації оподаткованих ПДВ товарів (робіт, послуг).

Згідно із Законом «Про податок на додану вартість» застосовуються дві ставки оподаткування: 20% і нульова. Нульова ставка оподаткування ПДВ застосовується до таких операцій:

ü продаж товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України;

ü продаж робіт (послуг), призначених для використання і споживання за межами митної території України;

ü продаж товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної тор­гівлі, що розміщені на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах);

ü надання транспортних послуг з перевезення пасажирів і вантажів за межами митного кордону України;

ü продаж вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торф’яних брикетів, електроенергії, імпортованого газу.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет суб’єктом господарювання — платником податку, визначається як різниця між загальною сумою його податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, і сумою податкового кредиту, що сформувався протягом того самого періоду.

Платежі за ресурси.

Плата за землю

Плату за землю введено з метою формування ресурсів для фінансування:

ü заходів з раціонального використання й охорони землі, підвищення родючості грунтів;

ü відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які пов’язані з веденням господарства на землях гіршої якості;

ü розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду, стягується орендна плата.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні (у тім числі й на умовах оренди). Платниками є власники землі та землекористувачі (в тому числі орендарі).

Стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землі сільськогосподарського призначення (придатні для сільськогосподарського виробництва або призначені для цієї мети); землі населених пунктів (у межах населених пунктів, установлених законодавством).

Плата за землю сільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлено з одного гектара сільськогоспо­дарських угідь у відсотках від грошової оцінки цих угідь.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного по
датку встановлено в розмірі 1% від грошової оцінки землі. Якщо грошової оцінки земельних ділянок не проведено, то використовуються середні ставки земельного податку (за 1 м2). Ці ставки диференційовано залежно від кількості населення в населеному пункті: вони збільшуються зі збільшенням його кількості.

5.3. Платежі за ресурси
Передбачене також застосування підвищувальних коефіцієнтів до встановлених ставок у населених пунктах курортних зон Чорноморського узбережжя, гірських і пригірських районах Карпат, в інших рекреаційних районах.

 

5.3. Платежі за ресурси

Місцеві податки та збори.

Суб’єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори. Це має важливе значення для розвитку місцевої інфраструктури, яка забезпечує реалізацію соціальної та економічної політики.

5.6. Місцеві податки і збори
Сплачуючи місцеві податки і збори, суб’єкти господарювання забезпечують наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільських Рад фінансовими ресурсами, що, у свою чергу, справляє позитивний вплив на діяльність підприємств.

Місцеві податки:

ü комунальний податок;

ü податок на рекламу.

Місцеві збори:

ü за право використання місцевої символіки;

ü за паркування автотранспорту;

ü за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

ü за дозвіл на проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

ü за право проведення кіно- і телезйомок;

ü за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що вирушає за кордон, та інші.

Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. Особливості їх стягнення і впливу на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання полягають у такому.

1. Місцеві податки і збори включаються до складу валових ви­трат, які виключаються зі скоригованого валового доходу, а отже, зменшують суму оподатковуваного прибутку.

2. Місцеві податки і збори суб’єкти господарювання відносять на собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування їхнього прибутку.

Органи місцевого самоврядування мають право:

ü запроваджувати тільки ті податки і збори, що передбачені законодавчими актами;

ü установлювати ставки, що не перевищують граничних розмірів, передбачених законодавчими актами;

ü установлювати додаткові пільги для окремих платників по-
датків (установлення ставки нижче за мінімальну, звільнення від податку).

Комунальний податок. Платниками податку згідно з декретом було визначено юридичних осіб усіх форм власності, що функціонують на території України.

Об’єктом для розрахунку податку прийнято фонд оплати праці, який обчислюється множенням середньоспискової кількості працівників на місячний неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Граничний розмір ставки податку визначено у розмірі 10% від об’єкта оподаткування (розрахункової величини фонду оплати праці). Податок сплачується щомісяця, виходячи з суми, яка оподатковувалась у попередньому місяці.

Податок з реклами. Платниками вказаного податку було визначено суб’єктів підприємницької діяльності, їхні філії, відділення, представництва, постійні представництва нерезидентів: замовників реклами (рекламодавців), вироб­ників і розповсюджувачів реклами.

Податок з реклами має стягуватися з усіх видів комерційних оголошень і повідомлень, що поширюються з допомогою засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса), афіш, плакатів, рекламних щитів (на вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті); друкуються на спортивному одязі чи майні.

 


Самостійна робота

«Джерела формування оборотних коштів та ефективність їх використання»

 

План

 

1. Власні джерела формування оборотних коштів.

2. Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів.

3. Залучення коштів інших суб’єктів господарювання.

 

Література:

1. Л. 1 с. 117-126

Самостійна робота

«Небанківське кредитування та кредитування малих та середніх підприємств»

 

План

1. Види, умови та порядок небанківського кредитування підприємств.

2. Кредитування малих та середніх підприємств.

 

Література:

1. Л. 1 с. 126-150

 

Самостійна робота

«Оцінка фінансової стійкості і майнового стану підприємства»

 

План

 

1. Показники оцінки фінансової стійкості підприємства.

2. Показники оцінки майнового стану підприємства.

 

Література:

1. Л. 1 с. 236-287

 

Самостійна робота

«Баланс грошових надходжень і витрат. Плановий баланс активів та пасивів в системі фінансового планування»

 

План

 

1. Завдання, методи та значення фінансового планування.

2. Баланс грошових надходжень та витрат.

3. Плановий баланс активів та пасивів в системі фінансового планування.

Література:

1. Л. 1 с. 325 - 340

 

1. Завдання, методи та значення фінансового планування.

 

Можливість і необхідність планування як певного виду діяльності управлінського персоналу зумовлені загальними умовами господарювання.

За допомогою планування зводиться до мінімуму невизначеність ринкового середовища та його негативні наслідки для суб’єкта господарювання.

Фінансове планування – це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді.

Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Принципи фінансового планування:

ü принцип фінансового співвідношення строків;

ü принцип платоспроможності;

ü принцип рентабельності капіталовкладень;

ü принцип збалансованості ризиків;

ü принцип пристосування до потреб ринку;

ü принцип максимальної рентабельності.

Методи фінансового планування – це конкретні способ



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-12-10; просмотров: 233; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.133.122.95 (0.012 с.)