Поняття та компоненти культури.

Стратегія соціологічного дослідження

Етнометодологія як напрям соціології.

Основні елементи культури.

Етапи та види соціологічного дослідження.

Поняття суспільства та системи.

Функції культури

Програма соціологічного дослідження.

Типологія суспільств.

Методологічні підходи до аналізу культури.

Об’єкт, предмет, проблемна ситуація дослідження.

61. Циклічний та поступовий патерн розвитку.(Наташа)

Предмет, основні поняття в соціології конфлікту.

Гіпотеза в соціологічному дослідженні.

Соціальна структура суспільства.

Типи та рівні конфліктів.

Вибірковий метод у соціологічному дослідженні.

67. Соціальні спільноти та соціальні групи як елементи соціальної структури. (наташа)

Структура, функції та детермінація соціального конфлікту.

Загальні вимоги до програми дослідження.

70. Охарактеризувати національно-етнічну структуру суспільства. (Наташа)

Моделі розвитку соціального конфлікту на різних рівнях.

72. Спостереження як метод соціологічного дослідження

73. Соціально-поселенська структура суспільства.

74. Основні підходи, стилі та засоби вирішення конфлікту.

75. Опитування: анкетні та інтерв’ю як метод соціологічного дослідження.

76. Соціально-демографічна структура суспільства.

77. Економіка як соціальний інститут.

78. Принципи складання анкети.

79. Професійна структура населення.

80. Економічна сфера, її місце в системі суспільних зв’язків.

81. Експеримент як метод соціологічного дослідження

82. Соціально-класова структура суспільства.

83. Економічна свідомість. Економічна поведінка.

84. Аналіз документів як метод соціологічного дослідження.

85. Соціальна стратифікація та соціальна мобільність.

86. Функції економіки.

87. Поняття документа в соціології.

88. Соціальна структура суспільства.

89. Соціологічні дослідження економічної свідомості та поведінки різних соціальних груп.

90. Аналіз та узагальнення соціологічної інформації.

Закономірності еволюції релігійних рухів.

Фундатором соціології релігії вважається М. Вебер. Теоретичними засадами його розуміння ролі релігії є концепція «про ідеальні типи соціальної дії», заперечення визначальної ролі економічного фактору, об’єктивних закономірностей розвитку суспільства. Предметом соціології релігії, на думку М. Вебера, має стати не саме «суть релігії», а створені релігійним вірувань психологічні стимули, що вказують напрямок поведінці людини та утримують її у покорі. Релігію вчений розглядає як фактор розвитку економіки, а протестантську релігію, зокрема, як одне із важливих джерел розвитку капіталізму.

Соціологія релігія — це галузь соціології, що вивчає релігію як соціальний інститут у взаємодії з іншими соціальними інститутами в суспільстві, як соціальне явище, як важливу структурну складову суспільства в різних її соціальних проявах і на різних соціальних рівнях. Предметом вивчення соціології може бути як релігія в цілому, так і окремі її компоненти: релігійна свідомість, релігійні культи, відносини, організації та інститути в їхньому взаємозв’язку та у зв’язку з іншими складовими соціальної структури суспільства.

Одна из главных закономерностей формирования мировых религий. Чем дальше от места возникновения проникает то или иное религиозное течение, тем больше оно удаляется от первоначального, исходного варианта и насыщается элементами местных религиозных верований, культов, обычаев и традиций.

Символічний інтеракціонізм.

Його головною особливістю є аналіз соціальних взаємодій на основі символічного змісту, який вкладають у свої-конкретні дії люди. В межах цієї теорії важливими є значення символів як необхідних засобів соціальних взаємодій. Причому велика увага приділяється головному символічному засобу взаємодії — мові. Соціальний символ, що має риси знакової структури, є необхідним елементом виконання соціальної ролі, без якої взаємодія неможлива. За соціальним символом приховується зіставлення індивідом своїх дій із соціальними нормами і зразками поведінки. Пізнавши соціальні символи як знаки взаємодії, можна вивчати її особливості.

Засновник символічного інтеракціонізму — американський соціолог Джордж-Герберт Мід (1863—1934), хоча сам термін був запроваджений у науковий обіг його учнем — Гербертом Блумером (1900—1978). Дж.-Г. Мід вважав, що соціальний світ людини і людства формується в результаті процесів соціальних взаємодій, в яких вирішальну роль відіграє «символічне оточення» завдяки двом своїм головним засобам — жестам і мові. Соціальне життя залежить від здатності людини уявляти себе в інших соціальних ролях, а це залежить від здатності до внутрішнього діалогу.

Послідовники Дж.-Г. Міда — Г. Блумер, Т. Шибу-тані, Т. Партленд та інші — представляють дві школи символічного інтеракціонізму — чиказьку та айовську. Прихильники першої, вивчаючи взаємодію, роблять акценти на процесуальній його стороні, представники іншої — на стабільних символічних структурах. Соціальний процес розглядається соціологами як вироблення і зміна соціальних значень, які не мають суворої причинної зумовленості, залежні більше від суб'єктів взаємодії, ніж від об'єктивних причин.

Із символічним інтеракціонізмом пов'язаний так званий соціодраматичний підхід, який тлумачить соціальне життя як реалізацію «драматичної» метафори (переносного значення), аналізує взаємодію у таких термінах: «актор», «маска»