Закономірності еволюції релігійних рухів.

Питання до екзамену з соціології

1. Об’єкт соціології. Предмет соціології. Завдання соціології.

2. Поняття соціальної організації. Типологія організацій.

3. Соціологія труда як частина економічної соціології.

4. Методи соціології.

5. Розбудова організацій та функціонування організацій.

6. Поняття труда, його категорії та функції.

7. Специфіка соціологічної системи знання.

8. Поняття та функції соціальних інститутів.

9. Труд як засіб задовольняння людських потреб

10. Зв’язок соціології з іншими суспільними науками.

11. Види соціальних інститутів.

12. Зв’язок соціології труда з іншими науками.

13. Структура соціологічного знання.

14. Дисфункція соціального інституту.

15. Предмет та завдання соціології управління.

16. Функції соціології.

17. Поняття особистості у соціології.

18. Школи соціології управління.

19. Соціально-історичні та теоретичні передумови виникнення соціології.

20. Теорії особистості.

21. Предмет та завдання соціології політики.

22. О.Конт як засновник соціології.

23. Статус, соціальні ролі особистості.

24. Політика як соціальний інститут.

25. Соціологія Г.Спенсера.

26. Структура особистості.

27. Взаємовідносини політики з іншими сферами суспільства.

28. Марксизм та соціологія.

29. Соціальні норми. Соціальні установки.

30. Структура політики.

31. Основні положення соціології Е.Дюркгейма.

32. Соціалізація особистості.

33. Функції політики.

34. “Розуміюча“ соціологія М.Вебера.

35. Агенти та етапи соціалізації.

36. Політика як специфічне середовище соціалізації.

37. Соціологія Г.Зиммеля.

38. Десоціалізація та ресоціалізація.

39. Соціологічні дослідження політичних процесів в Україні.

40. Мікросоціологічні теорії (Ч.Кулі, Дж.Мід, Чикагська школа, Дж.Морено).

41. Індивідуалізація особистості.

42. Предмет та завдання соціології релігії.

43. Структурний функціоналізм Т.Парсонса,

44. Поняття соціальної активності особистості.

45. Вірування, ритуали, етос, світогляд, система символів як предмет вивчення соціології релігії.

46. Конфліктний підхід у соціології.

47. Культура як об’єкт вивчення соціології.

Закономірності еволюції релігійних рухів.

Символічний інтеракціонізм.

Поняття та компоненти культури.

Стратегія соціологічного дослідження

Етнометодологія як напрям соціології.

Основні елементи культури.

Етапи та види соціологічного дослідження.

Поняття суспільства та системи.

Функції культури

Програма соціологічного дослідження.

Типологія суспільств.

Методологічні підходи до аналізу культури.

Об’єкт, предмет, проблемна ситуація дослідження.

61. Циклічний та поступовий патерн розвитку.(Наташа)

Предмет, основні поняття в соціології конфлікту.

Гіпотеза в соціологічному дослідженні.

Соціальна структура суспільства.

Типи та рівні конфліктів.

Вибірковий метод у соціологічному дослідженні.

67. Соціальні спільноти та соціальні групи як елементи соціальної структури. (наташа)

Структура, функції та детермінація соціального конфлікту.

Загальні вимоги до програми дослідження.

70. Охарактеризувати національно-етнічну структуру суспільства. (Наташа)

Символічний інтеракціонізм.

Його головною особливістю є аналіз соціальних взаємодій на основі символічного змісту, який вкладають у свої-конкретні дії люди. В межах цієї теорії важливими є значення символів як необхідних засобів соціальних взаємодій. Причому велика увага приділяється головному символічному засобу взаємодії — мові. Соціальний символ, що має риси знакової структури, є необхідним елементом виконання соціальної ролі, без якої взаємодія неможлива. За соціальним символом приховується зіставлення індивідом своїх дій із соціальними нормами і зразками поведінки. Пізнавши соціальні символи як знаки взаємодії, можна вивчати її особливості.

Засновник символічного інтеракціонізму — американський соціолог Джордж-Герберт Мід (1863—1934), хоча сам термін був запроваджений у науковий обіг його учнем — Гербертом Блумером (1900—1978). Дж.-Г. Мід вважав, що соціальний світ людини і людства формується в результаті процесів соціальних взаємодій, в яких вирішальну роль відіграє «символічне оточення» завдяки двом своїм головним засобам — жестам і мові. Соціальне життя залежить від здатності людини уявляти себе в інших соціальних ролях, а це залежить від здатності до внутрішнього діалогу.

Послідовники Дж.-Г. Міда — Г. Блумер, Т. Шибу-тані, Т. Партленд та інші — представляють дві школи символічного інтеракціонізму — чиказьку та айовську. Прихильники першої, вивчаючи взаємодію, роблять акценти на процесуальній його стороні, представники іншої — на стабільних символічних структурах. Соціальний процес розглядається соціологами як вироблення і зміна соціальних значень, які не мають суворої причинної зумовленості, залежні більше від суб'єктів взаємодії, ніж від об'єктивних причин.

Із символічним інтеракціонізмом пов'язаний так званий соціодраматичний підхід, який тлумачить соціальне життя як реалізацію «драматичної» метафори (переносного значення), аналізує взаємодію у таких термінах: «актор», «маска»

Основні елементи культури.

Основними складовими або елементами культури є:

· Мова як система знаків, наділена певним значенням, котрі використовуються для збереження, перетворювання та передачі інформації. Має особливе значення в системі культури, вона є першоосновою будь-якої культури, не. Не можна оволодіти без спілкування з іншими людьми. Мова підтримує згрунтованість суспільства, допомагає координувати свої дії, відображає загальні знання людини про традиції, сучасні події. Мова є засобом спілкування, мислення і самовираження різноманітних форм духовного виробництві та споживання.

· Цінності є визначальним елементом культури. Це своєрідний механізм, який виявляє, систематизує, підпорядковує, відтворює, зберігає, захищає, розвиває та передає все корисне в суспільстві. Вони являють собою певні еталони соціальної поведінки.

· Норми – це волевиявлення, яке дає змогу здійснювати соціальний контроль і демонструє зразки поведінки. Це певні правила, які регулюють поведінку людей ц відповідності з цінностями даної культури.

· Складні зразки поведінки: звичаї, традиції, обряди, вірування. Зазвичай являє собою звичну соціальну регуляцію, яку взято с минулого.

· Знання та переконання – базові елементи культури, в яких зосереджується те, до чого люди прагнуть, чим керуються у повсякденному житті, втілюють у зарзках, нормах та звичаях, об’єктивно відображають природну ті соціальну суть реальності.

 

Функції культури

В социологической литературе выделяют следующие основные функции культуры:

1) гуманистическая - Культура облагораживает человека, делает его личностью, прививает культуру общения, культуру восприятия, милосердие, альтруизм, такт, любовь к другим людям

2) гносеологическая (познавательная) - Охватывая все сферы общественного сознания, взятых их в единстве, культура дает целостную картину познания и освоения мира, а также уровень навыков и умений людей

3) информационная - Эту функцию называют информационной. Общество не имеет другого механизма передачи социального опыта, "социальной наследственности", помимо культуры. В этом смысле культуру можно назвать "памятью" человечества.

4) коммуникативная - воспринимая информацию, заключенную в памятниках материальной и духовной культуры, человек тем самым вступает в косвенное, опосредованное общение с людьми, создавшими эти памятники. Средством общения выступает прежде всего выступает язык.

5) ценностно-ориентационная - Являясь си­стемой материальных и духовных ценностей, культу­ра дает человеку представление о содержании таких ценностей, как благо, истина, добро, красота, спра­ведливость и др.

6) нормативно-регулирующая (управленческая) - Здесь она выступает как система норм и требований, предъявляемых моралью и правом.

 

Типологія суспільств.

Одной из важных проблем, интересующих социологов, является типология обществ. Все бывшие ранее и существующие в настоящее время общества ученые делят на определенные типы. Существует деление обществ на:

1) простые – нет руководителей, бедных, богатых (например, первобытные племена);

2) сложные – существуют иерархия социальных слоев, несколько уровней управления. Они появились с возникновением государства. Марксистская социология делит общества по отношениям собственности и способу производства материальных благ: это общественно-экономические формации – первобытная, рабовладельческая, феодальная, капиталистическая и коммунистическая.

Социологи Г. Ленски и Дж. Ленски делят общества по добыванию средств к существованию:

1) общества охотников и собирателей;

2) садоводческие;

3) аграрные;

4) промышленные.

Социолог Теннис Ф. делил общества на:

1) допромышленные (сельская община);

2) промышленно-городские. Существует также деление обществ на основе появления письменности: дописьменные и письменные (владение алфавитом).

Широко распространено деление общества, предложенное Д. Беллом и А. Туреном:

1) доиндустриальные (традиционные), где главный фактор – сельское хозяйство, главные институты – церковь и армия. Это закрытые общества;

2) индустриальные – имеют развитую промышленность, свободные, открытые общества;

3) постиндустриальные, – их главная ценность – информация, достижения научно-технической революции.

Существует деление общества по политическим признакам:

1) демократические (гражданское общество);

2) тоталитарное (государство подавляет личность);

3) авторитарное (промежуточное между демократией и тоталитаризмом).

Мы видим, что существует множество классификаций, и ни одну из них мы не можем выделить в качестве главной или назвать неправильной (лишь в прошлом марксистская типология считалась главной, а другие – неверными).

Для социологического анализа и исследования общества важно знать, что именно сейчас мы исследуем: если этнос, то на первый план выходит классификация по этнической принадлежности, а остальные отходят на второй план.

 

Типи та рівні конфліктів.

На основі класифікації визначають види й різновиди конфліктів:

Спосіб розв’язання конфліктів припускає їх розподіл на антагоністичні (насильницькі) конфлікти та компромісні (ненасильницькі). Насильницькі (антагоністичні) конфлікти являють собою способи розв’язання суперечностей шляхом руйнування структур усіх сторін-конфліктерів чи відмови всіх сторін, крім однієї, від участі в конфлікті. Ця сторона і виграє. Наприклад: повна поразка супротивника в суперечці, вибори органів влади і т. д.

Компромісні конфлікти допускають декілька варіантів їх вирішення за рахунок взаємної зміни цілей учасників конфлікту, термінів, умов взаємодії.

Сфери прояву конфліктів украй різноманітні: політика, економіка, соціальні відносини, погляди й переконання людей. Виділяють політичні, соціальні, економічні, організаційні конфлікти.

Політичні конфлікти — зіткнення з приводу розподілу владних повноважень, форми боротьби за владу.

Соціальний конфлікт являє собою суперечності в системі стосунків людей (груп), що характеризується посиленням протилежних інтересів, тенденцій соціальних спільнот та індивідів. Різновидом соціальних конфліктів вважаються конфлікти трудові чи соціально-трудові, тобто у сфері трудової діяльності.

Економічні конфлікти являють собою широкий спектр конфліктів, в основі яких лежать суперечності між економічними інтересами окремих особистостей, груп. Це боротьба за певні ресурси, пільги, сфери економічного впливу, розподіл власності тощо. Зазначені види конфліктів поширені на різних рівнях управління [16, c. 40].

Організаційні конфлікти є наслідком ієрархічних відносин, регламентування діяльності особи, застосування розподільчих відносин в організації: використання посадових інструкцій, функціонального закріплення за працівником прав та обов’язків; упровадження формальних структур управління; наявності положень з оплати й оцінювання праці, преміювання співробітників.

За спрямованістю впливу виділяють вертикальні й горизонтальні конфлікти. Характерною рисою їх є розподіл обсягу влади, який знаходиться в опонентів на момент початку конфліктних взаємодій.

У вертикальних конфліктах обсяг влади зменшується по вертикалі зверху донизу, що й визначає різні стартові умови для учасників конфлікту: начальник — підлеглий, вища організація — підприємство, засновник — мале підприємство.

У горизонтальних конфліктах відбувається взаємодія рівноцінних за обсягом наявної влади чи ієрархічним рівнем суб’єктів: керівники одного рівня, фахівці — між собою, постачальники — споживачі.

Ступінь виразності конфліктного протистояння припускає виділення прихованих і відкритих конфліктів.

Відкриті конфлікти характеризуються явно вираженим зіткненням опонентів: сварки, суперечки, зіткнення. Взаємодія регулюється нормами, що відповідають ситуації й статусу учасників конфлікту.

У разі прихованого конфлікту відсутні зовнішні агресивні дії між сторонами-конфліктерами, але при цьому використовуються непрямі способи впливу. Це відбувається за умови, що один з учасників конфліктної взаємодії побоюється іншого, або ж у нього немає достатньої влади й сил для відкритої боротьби.

Кількість учасників конфліктної взаємодії дозволяє поділяти їх на внутріособистісні, міжособистісні, міжгрупові.

 

Питання до екзамену з соціології

1. Об’єкт соціології. Предмет соціології. Завдання соціології.

2. Поняття соціальної організації. Типологія організацій.

3. Соціологія труда як частина економічної соціології.

4. Методи соціології.

5. Розбудова організацій та функціонування організацій.

6. Поняття труда, його категорії та функції.

7. Специфіка соціологічної системи знання.

8. Поняття та функції соціальних інститутів.

9. Труд як засіб задовольняння людських потреб

10. Зв’язок соціології з іншими суспільними науками.

11. Види соціальних інститутів.

12. Зв’язок соціології труда з іншими науками.

13. Структура соціологічного знання.

14. Дисфункція соціального інституту.

15. Предмет та завдання соціології управління.

16. Функції соціології.

17. Поняття особистості у соціології.

18. Школи соціології управління.

19. Соціально-історичні та теоретичні передумови виникнення соціології.

20. Теорії особистості.

21. Предмет та завдання соціології політики.

22. О.Конт як засновник соціології.

23. Статус, соціальні ролі особистості.

24. Політика як соціальний інститут.

25. Соціологія Г.Спенсера.

26. Структура особистості.

27. Взаємовідносини політики з іншими сферами суспільства.

28. Марксизм та соціологія.

29. Соціальні норми. Соціальні установки.

30. Структура політики.

31. Основні положення соціології Е.Дюркгейма.

32. Соціалізація особистості.

33. Функції політики.

34. “Розуміюча“ соціологія М.Вебера.

35. Агенти та етапи соціалізації.

36. Політика як специфічне середовище соціалізації.

37. Соціологія Г.Зиммеля.

38. Десоціалізація та ресоціалізація.

39. Соціологічні дослідження політичних процесів в Україні.

40. Мікросоціологічні теорії (Ч.Кулі, Дж.Мід, Чикагська школа, Дж.Морено).

41. Індивідуалізація особистості.

42. Предмет та завдання соціології релігії.

43. Структурний функціоналізм Т.Парсонса,

44. Поняття соціальної активності особистості.

45. Вірування, ритуали, етос, світогляд, система символів як предмет вивчення соціології релігії.

46. Конфліктний підхід у соціології.

47. Культура як об’єкт вивчення соціології.

Закономірності еволюції релігійних рухів.

Символічний інтеракціонізм.