Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру

 

1. Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу.

 

2. Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

 

3. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

 

1. Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності не є метою, до якої слід прагнути при розгляді будь-якої кримінальної справи. За загальним правилом, будь-яка особа, яка вчинила злочин, повинна понести кримінальну відповідальність і бути піддана покаранню. Звільнення від кримінальної відповідальності допускається лише тоді, коли завдання, які стоять перед КК, можуть бути досягнуті і без застосування найбільш суворих кримінально-правових заходів.

 

3. До неповнолітніх можуть бути застосовані як загальні види звільнення від кримінальної відповідальності, так і спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх.

 

Неповнолітній може бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі загальних норм, передбачених КК, а також на підставі акта амністії чи помилування. Застосування більшості норм КК про звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх не відзначається якимись особливостями. Так, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45), у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46), у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47), у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48) до неповнолітніх застосовується на тих самих умовах, що й до повнолітніх. Звільнення від кримінальної відповідальності У зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49) щодо осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується з урахуванням того, що для них ч. 2 ст, 106 передбачає скорочені строки давності.

 

У ст. 97 передбачено застосування щодо неповнолітніх специфічного виду звільнення від кримінальної відповідальності - із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Такі заходи не є кримінальним покаранням, істотно відрізняються від них за своєю суворістю. Водночас вони пов'язані з певними обмеженнями та позбавленнями для особи, щодо якої застосовані. Примусові заходи виховного характеру є мірою державного примусу, яка застосовується незалежно від бажання винного. Їх покладення, крім іншого, зумовлене необхідністю позбавлення неповнолітнього, який вчинив

 

злочин, ілюзії про безкарність його дій та повне прощення вчиненого у зв'язку із звільненням від кримінальної відповідальності.

 

4. Примусові заходи виховного характеру до неповнолітніх можуть застосовуватися і як один із специфічних видів звільнення від кримінальної відповідальності, і в порядку звільнення таких осіб від кримінального покарання. Види цих заходів однакові, вони передбачені ч. 2 ст. 105. Умови ж їх застосування відрізняються щодо кожного із цих кримінально-правових інститутів. У ст. 97 встановлено умови звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру та підстави їх скасування, а в ч. Ї ст. 105 - умови звільнення від покарання із застосуванням таких заходів.

 

5. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру допускається із дотриманням комплексу умов, які стосуються особи винного, вчиненого ним злочину, прогнозу його подальшої поведінки. Відповідно до ч. 1 ст. 97 умовами такого звільнення є:

 

1) неповноліття особи. Видається, що застосування примусових заходів виховного характеру щодо особи, яка вже досягла повноліття, є недоцільним, оскільки ці заходи не в змозі справити на неї очікуваний вплив. Тому звільнення від кримінальної відповідальності з застосуванням вказаних заходів має застосовуватися лише щодо осіб, які є неповнолітніми під час розгляду справи;

 

2) вчинення вперше злочину невеликої" тяжкості. Це насамперед означає, що неповнолітній притягнутий до кримінальної відповідальності за злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання (ч. 2 ст. 12). Неповнолітнього слід вважати таким, що вчинив такий злочин вперше, якщо він не має судимості за будьякий злочин. Не може застосовуватися ст. 97 щодо неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, але раніше чи пізніше вчинив ще й інший злочин. Водночас неповнолітній, судимість якого за раніше вчинений злочин погашена або знята, повинен вважатися таким, "що вчинив злочин вперше;

 

3) можливість виправлення неповнолітнього без застосування покарання. яка повинна визначатися з урахуванням особи винного, його поведінки після вчинення злочину. Про наявність такої можливості може, зокрема, свідчити фактичне вчинення злочину вперше, щире каяття, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, бездоганна поведінка після посягання, втрата зв'язків з попереднім оточенням, яке негативно впливало на неповнолітнього.

 

6. Застосування розглядуваного виду звільнення від кримінальної відповідальності є правом суду, а не його обов'язком. При цьому ^Д може застосувати таке звільнення, лише встановивши наявність умов, зазначених у ч. Ї ст. 97. Позиція самого неповнолітньої'о, його законних представників не має вирішального значення для ^Ау. Однак застосування такого заходу, як передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють (п. З ч. 2 ст. 105), як випливає з самого його характеру, можливе лише за згоди осіб, Щ° здійснюватимуть такий нагляд.

 

7. Вид примусових заходів виховного характеру, тривалість за^сування тих із них, що мають строковий характер, та зміст об-

 

межень обираються судом з урахуванням в принципі тих же обставин, які виступають загальними засадами призначення покарання.

 

Таким чином, при виборі примусових заходів виховного характеру суд має враховувати характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного, обставини, які пом'якшують чи обтяжують покарання за цей злочин, якби воно насправді призначалося. При цьому суд не зв'язаний санкцією статті Особливої частини КК, якою передбачений злочин, від відповідальності за який звільняється неповнолітній. Водночас примусові заходи виховного характеру призначаються з урахуванням положень, викладених у ч. 2 ст. 105: а) можуть бути призначені виховні заходи, лише прямо вказані в цій статті КК (Їх перелік вичерпний); б) тривалість виховного заходу, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 105, - направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи не може перевищувати встановленого КК терміну, тобто не більше трьох років; в) виховні заходи, передбачені п. п. 2 і 3 ч. 2 ст. 105, можуть призначатися на строк не більше ніж до досягнення повноліття.

 

8. До неповнолітнього може одночасно бути застосовано кілька виховних заходів примусового характеру, передбачених ч. 2 ст. 105, якщо застосування одного із них не виключає можливості застосування іншого. Наприклад, направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків робить непотрібним встановлення обмежень дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього або ж передачу неповнолітнього під нагляд батьків. І навпаки, 'покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або, заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків може (і повинно) супроводжуватися застосуванням примусових заходів, пов'язаних із тривалим виховним впливом.

 

Видається, що неповнолітньому в усіх випадках має проголошуватися застереження, зокрема й тоді, коли суд визнає за необхідне застосувати також і більш суворі примусові заходи виховного характеру.

 

Можливість одночасного застосування кількох заходів випливає насамперед зі змісту ст. 97. В її назві і диспозиції йдеться про ці заходи у множиніКрім того, при призначенні таких самих заходів при звільненні від кримінального покарання відповідно до прямої вказівки закону (ч. З ст. 105) може бути застосовано кілька з них.

 

9. Відповідно до ч. 1 ст. 97 примусові заходи виховного характеру призначаються неповнолітнім, які досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, тобто 16-, а в деяких випадках -~

 

14-річного віку.

 

Ці самі заходи, відповідно до ч. 2 ст. 97, можуть бути застосовані і щодо неповнолітнього, який не досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Застосування примусових заходів виховного характеру до такої особи не пов'язане з 'й звільненням від кримінальної відповідальності, оскільки вона, не будучи суб'єктом злочину, не підлягає такій відповідальності.

 

10. Примусові заходи виховного характеру щодо особи, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, здійснюються з дотриманням таких умов; 1) неповнолітньому виповнилося її років; 2) ця особа вчинила діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК.

 

Закон не встановлює якихось додаткових вимог для призначення примусових заходів виховного характеру особам, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, зокрема тих, які стосуються тяжкості вчиненого посягання та його вчинення вперше. Однак потрібно встановити, що такий неповнолітній дійсно вчинив суспільно небезпечне діяння, що він за станом свого розумового розвитку здатний усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Якщо ж в силу відставання у розвитку неповнолітній не розуміє значення своїх дій, то йому не можуть бути призначені примусові заходи виховного характеру.

 

11. Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітнього, який не досяг 16-, а в деяких випадках 14-річного віку, є єдиним і остаточним заходом. Незалежно від його поведінки в період виконання таких заходів вони не можуть бути скасовані і замінені на інші, більш суворі заходи впливу. Закон не передбачає також заміни одного примусового заходу виховного характеру на інший, більш суворий, у зв'язку з невиконанням покладених судом обмежень, вимог, обов'язків.

 

12. Звільнення неповнолітнього, що вчинив злочин, від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру не є остаточним. Можливі два наслідки застосування ст. 97 - позитивний і негативний.

 

Позитивний має місце тоді, коли неповнолітній сприймає застосовувані до нього виховні заходи, виконує покладені обмеження, вимоги, обов'язки. У такому випадку після реалізації виховного заходу разового характеру (проголошення застереження, відшкодування заподіяних майнових збитків) або ж спливу строку, на який були призначені триваючі виховні заходи (обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки, завершення перебування у спеціальній навчально-виховній установі), звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності є остаточним і безповоротним. Незалежно від його подальшої поведінки він не може бути підданий відповідальності за раніше вчинений злочин.

 

Негативний для неповнолітнього наслідок передбачений ч. З ст. 97 і полягає у скасуванні раніше призначених примусових заходів'виховного характеру і притягненні його до кримінальної відповідальності.

 

13. Єдиною підставою для скасування примусових заходів виховного характеру КК називає ухилення неповнолітнього від застосування до нього таких заходів. Певно, йдеться про ухилення від Реалізації призначених судом заходів, яке може полягати у: втечі неповнолітнього з дому;.невиконанні вимог батьків, педагогічного або трудового колективу, окремих громадян, під нагляд яким переданий неповнолітній; невиконанні покладеного судом обов'язку відшкодувати заподіяні майнові збитки або ж інших обмежень чи особливих вимог до його поведінки; втечі зі спеціальної навчальновиховної установи чи порушенні правил поведінки в них тощо. Ухилення від виконання застереження може полягати у вчиненні неповнолітнім злочинів або інших правопорушень після його винесення.

 

14. Час, упродовж якого неповнолітній може бути притягнутий до кримінальної відповідальності в зв'язку з ухиленням від вико-

 

нання примусових заходів виховного характеру, визначається з урахуванням інших статей КК та змісту призначених йому заходів.

 

При цьому треба враховувати такі положення: а) ухилення від при-

 

мусових заходів виховного характеру, які виконуються протягом певного часу, має враховуватися, якщо воно здійснюється протягом терміну, на який застосовано такий захід; б) невиконання певних дій має оцінюватися як ухилення, якщо сплив строк, визначений для цього судом; в) у будь-якому разі притягнення до кримінальної відповідальності неможливе, якщо закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановлений КК. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 106 у даному випадку він становить 2 роки.

 

 

15. Скасування примусових заходів виховного характеру означає, що відновлюється провадження у кримінальній справі неповнолітнього. Він притягується до кримінальної" відповідальності і до нього можуть бути застосовані всі заходи, передбачені КК за вчинений злочин. Водночас повторне звільнення від кримінальної відповідальності - з інших передбачених КК підстав (крім амністії та помилування), хоча прямо й не заборонене законом, навряд чи доцільне, враховуючи характеристику особи винного, який щиро не покаявся, своєю поведінкою не підтвердив, що перестав бути суспільне небезпечним і не виправдав виявленої щодо нього довіри.

 

16. Якщо неповнолітній в період відбування примусових заходів виховного характеру вчиняє інший злочин, то це свідчить про ухилення від таких заходів, насамперед від винесеного йому застереження Тому вони мають бути скасовані, а винний притягатися до кримінальної відповідальності за обидва злочини. Тобто має місце сукупність злочинів, покарання при цьому призначається за правилами, визначеними в ст. 70 та ч. 2 ст. 103.

Стаття 98. Види покарань

 

1. До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

 

1) штраф;

 

2) громадські роботи;

 

3) виправні роботи;

 

4) арешт;

 

5) позбавлення волі на певний строк. 2. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

 

1. З усіх видів покарань, передбачених КК, до неповнолітніх мо жуть бути застосовані лише ті, які прямо вказані в ст. 98. Вони переважно не пов'язані з позбавленням волі,

 

2. Виходячи з положень ст. 98, до неповнолітніх не можуть застосовуватися конфіскація майна, обмеження волі, довічне позбавлення волі. Не можуть бути призначені неповнолітнім і такі специфічні покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні. У тих випадках, коли вказані покарання передбачені санкцією статті Особливої частини КК, за якою засуджується неповнолітній, вони не призначаються, а натомість суд обирає покарання з інших, які названі в ст. 98.

 

Не можуть бути призначені ці покарання і в порядку переходу до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за вчинений злочин (відповідно до ч. 1 ст. 69).

 

3. Основні види покарання у ст. 98 вказані у відповідному порядку - від менш тяжкого до більш тяжкого. З цього слід виходити зокрема при вирішенні питань, що випливають зі ст. 69.

 

4. Штраф до неповнолітніх може застосовуватися і як основне, і як додаткове покарання, а позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - лише як додаткове покарання. Як додаткове покарання штраф може призначатися лише в сукупності з іншим видом основного покарання. Інакше кажучи, штраф як основне покарання (призначений, наприклад, замість іншого, більш тяжкого основного покарання) не може бути призначений одночасно з таким же додатковим покаранням.

 

5. Зміст окремих видів покарань, які застосовуються до неповнолітніх, визначено у ст. 53, 55-57, 60, 63 з урахуванням особливостей, вказаних у ст. 99- 102.

Стаття 99. Штраф

 

1. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

 

2. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

1. Кримінальне покарання має особистісний характер. Тому закон передбачає певні заходи проти того, щоб штраф, призначений неповнолітньому, сплачувався за нього батьками чи іншими особами. З цією метою встановлено, що штраф застосовується лише щодо неповнолітніх, які можуть його сплатити за рахунок свого доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення.

 

2. Питання, які стосуються призначення штрафу неповнолітньому, а також виникають у зв'язку з ухиленням від його сплати, вирішуються відповідно до ст. 52.

 

3. Мінімальний розмір штрафу, який призначається неповнолітнім, становить тридцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 53). Максимальний же розмір штрафу для неповнолітнього визначається санкцією статті Особливої частини КК, але не може перевищувати п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

4. У разі неможливості сплати штрафу суд відповідно до ч. 4 ст. 53, може замінити засудженому неповнолітньому у віці від 16 до 18 років несплачену суму штрафу на покарання у виді громадських робіт із розрахунку десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, Однак тривалість виправних робіт для неповнолітнього і в цьому випадку не може перевищувати одного року.