Стаття 112. Посягання на державного чи громадського діяча

 

1. Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю,-

 

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

 

2. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю або майну, а також викраденням або позбавленням волі щодо осіб, названих у частині першій цієї статті або їх близьких, з метою впливу на характер їх діяльності або діяльності держави чи органів, які вони представляють,-

 

карається позбавленням волі на строк до п'яти років.

 

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 112, є безпека держави у політичній сфері (у сфері здійснення вищої державної влади, яка забезпечує її нормальне функціонування, та у сфері діяльності політичних партій). Крім того, цей злочин має Й обов'язковий додатковий об'єкт - життя людини.

 

2. Специфічною ознакою злочину є потерпілий.

 

Ним може бути тільки державний чи громадський діяч, вказаний у диспозиції ст. 112, обраний (призначений} на посаду у встановленому Конституцією і законами України порядку. Одна і та сама особа може бути водночас і державним, і громадським діячем (наприклад, народним депутатом України і керівником політичної партії), що треба враховувати в юридичному формулюванні звинувачення.

 

Правильна кваліфікація дій винного за ст. 112 потребує встановлення часових меж, в яких та чи інша особа виконує повноваження державного чи громадського діяча. Згідно з Конституцією і законами України державними (громадськими) діячами як потерпілими згідно зі ст. 112 у відповідних початкових та кінцевих часових межах є:

 

Президент Україна - з моменту складення ним присяги народові і до моменту складення такої присяги новообраним Президентом України або дострокового припинення повноважень Президента України;

 

Голова Верховної Ради України - з моменту прийняття (він же є і моментом набрання чинності) постанови Верховної Ради України про його обрання Головою Верховної Ради України і до моменту прийняття постанови Верховної Ради України про його відкликання;

 

народний депутат України - з моменту складення ним присяги і до моменту припинення повноважень Верховної Ради України, або прийняття рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України (приймається Верховною Радою України або судом - залежно від підстав такого припинення повноважень);

 

Прем'єр міністр України - з моменту прийняття (він же е і моментом набрання чинності) указу Президента України про його призначення (за наявності згоди Верховної Ради України) і до моменту прийняття Президентом України його відставки, або, за наявності доручення Президента України про продовження виконання своїх повноважень після прийняття відставки (цей термін не може тривати більше шістдесяти днів) - до кінцевого моменту дії вказаного доручення, або до складення повноважень перед новообраним Президентом України;

 

член Кабінету Міністрів України (крім Прем'єр-міністра України, членами Кабінету Міністрів є Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри і міністри: аграрної політики; внутрішніх справ; екології та природних ресурсів; економіки; палива й енергетики; закордонних справ; культури і мистецтв; з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; оборони; освіти і науки; охорони здоров'я;

 

праці і соціальної політики; промислової політики; транспорту; фінансів; юстиції) - з моменту прийняття указу Президента України про призначення і до визначеного відповідним актом глави держави моменту відставки, або моменту відставки Прем'єр-міністра України (оскільки він має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України), або, за наявності доручення Президента України про продовження виконання своїх повноважень після прийняття відставки, - до кінцевого моменту дії вказаного доручення, або до складення повноважень перед новообраним Президентом України;

 

Голова Конституційного Суду України - з моменту Його обрання на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України і до моменту обрання нового Голови Конституційного Суду України або прийняття рішення про дострокове звільнення з цієї посади;

 

суддя Конституційного Суду України - з моменту складення присяги судді Конституційного Суду України після його призначення (із вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України по шість призначаються на посаду указом Президента України, постановою Верховної Ради України і рішенням з'їзду суддів України) і до моменту прийняття рішення про припинення його повноважень Конституційним Судом України чи Верховною Радою України - залежно від підстав припинення повноважень;

 

Генеральний прокурор України - з моменту призначення на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України і до моменту звільнення з посади за рішенням Президента України або відставки з посади у зв'язку з висловленням Верховною Радою України недовіри;

 

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини - з моменту складення присяги після прийняття постанови Верховної Ради України про його призначення на цю посаду і до моменту складення присяги новообраним Уповноваженим, або подання заяви яро складення повноважень, або набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього чи рішенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісти відсутньою чи

 

оголошення її померлою, або прийняття постанови Верховної Ради України про звільнення з посади;

 

Голова Рахункової палати України - з моменту прийняття Верховною Радою України постанови про призначення на посаду і до моменту призначення нового Голови Рахункової палати України по закінченні строку повноважень попереднього, або прийняття Верховною Радою України постанови про дострокове звільнення, або зупинення діяльності Рахункової палати України;

 

Голова Національного банку України - з моменту прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України постанови про призначення на посаду і до моменту прийняття в такому ж порядку постанови про звільнення з посади;

 

керівних політичної партії - з моменту обрання на цю посаду і до моменту звільнення з посади в порядку, встановленому законами України і статутом відповідної партії. Керівників політичної партії може бути два і більше. Про поняття політичної партії див. коментар до ст. 170.

 

Відповідні часові межі, в яких особа виконує свої повноваження, встановлені законодавством України також щодо Голови та судді Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів України.

 

Перелік осіб, які можуть бути потерпілими відповідно до ст. 112. е вичерпним. Тому посягання на життя інших вищих службових осіб України (наприклад, Голови Центральної виборчої комісії України, Голови Вищої ради юстиції, Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, Державного секретаря Кабінету Міністрів України тощо) за мотивами їх державної діяльності не тягне відповідальності за ст. 112 і за відповідних обставин кваліфікується за п. 8 ст. 115,

 

Не може кваліфікуватися за ст. 112 і посягання на життя осіб, які є членами сім'ї відповідного державного діяча або які тимчасово виконують обов'язки, скажімо, Генерального прокурора України, Голови Національного банку України, міністра тощо. Вбивство або замах на вбивство особи, яка тимчасово виконує обов'язки Генерального прокурора України чи міністра внутрішніх справ України, а,так само близького родича Генерального прокурора України, міністра внутрішніх справ України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків кваліфікується за ст. 348.

 

Убивство ж або замах на вбивство державного діяча, який водночас є членом Уряду України і працівником правоохоронного органу (міністром внутрішніх справ України), або на життя Генерального прокурора України (який також є працівником правоохоронного органу) у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків кваліфікується тільки за ст. 112.

 

Посягання на життя колишніх Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України та інших, вчинене у зв'язку з Їх колишньою державною діяльністю, слід кваліфікувати за п. 8 ст. 115, оскільки при кваліфікації діяння важливим є не тільки мотив злочину, а й фактичний статус потерпілого.

 

3. З об'єктивної сторони розглядуваний злочин полягає у посяганні на життя державного чи громадського діяча.

 

.Посягання на життя означає вбивство або замах (як закінчений, так і незакінчений) на вбивство державного чи громадського діяча, які можуть проявитися у діях (здійснення пострілу, нанесення удару ножем, вкладення радіоактивних речовин у робоче крісло тощо) або у бездіяльності (наприклад, невчинення необхідної медичної процедури). Спосіб посягання значення для кваліфікації не має. Детальніше про поняття вбивство див. коментар до ст. 115.

 

Злочин є закінченим з моменту безпосереднього здійснення замаху, незалежно від настання фактичних наслідків (шкода здоров'ю державного діяча може бути не заподіяна зовсім). Заподіяння шкоди здоров'ю державного чи громадського діяча, навіть і за мотивом його державної чи громадської діяльності, яке завідомо для винного не могло спричинити смерть, кваліфікується як відповідний злочин, передбачений розділами II, XV або.іншим розділом Особливої частини КК.

 

4. Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 112, є осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 1-4 років.

 

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу: особа усвідомлює, що вона посягає на життя державного чи громадського діяча, і бажає спричинити його смерть. Мотивами вчинення злочину можуть бути тільки два: бажання припинити державну чи громадську діяльність певної особи або помста за таку діяльність. У будь-якому разі для кваліфікації злочину за ст. 112 достатньо,.щоб ініціатор посягання на життя державного чи громадського діяча (замовник, а за відсутності замовника - організатор, підбурювач чи хоча б один із виконавців, коли їх двоє і більше) керувався вказаними вище мотивами. Інші співучасники можуть діяти з корисливим мотивом, із бажання допомогти ініціатору тощо. В окремих випадках це може мати значення для кваліфікації їхніх дій.

 

Державна діяльність - це діяльність відповідної службової особи у масштабах держави. Громадською діяльністю у складі злочину, передбаченого ст. 112, визнається діяльність громадянина, обумовлена його належністю до політичної партії і спрямована на реалізацію функцій і виконання завдань, які стоять перед нею.

 

Посягання на життя державного діяча не кваліфікується за ст. 112, коли воно вчинене для зведення особистих рахунків, коли Його мотивами є ревнощі, намагання уникнути відповідальності, хуліганський мотив тощо.

 

Наявність, у особи відповідної мети знаходиться за межами складу злочину, передбаченого ст. 112, і може. свідчити про необхідність кваліфікації її дій за сукупністю злочинів, передбачених ст. 111 (у формі надання іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам Допомоги у проведенні підривної діяльності проти України) або ст. 109 (у формі дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади) і ст. 112.

 

Посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене у зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, пов,ністю охоплюється ст. 112 і додаткової кваліфікації за п. 8 ст. 115 не потребує.

 

Якщо винний, бажаючи вбити потерпілого у зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, помилився і позбавив життя

 

іншу людину (скажімо, схожу за зовнішнім виглядом), його дії слід кваліфікувати за правилами фактичної помилки: за ст. ст. 15 і 112 як замах на злочин, котрий він намагався вчинити, та за відповідною частиною ст. 115.

 

6. Певні складнощі може викликати кваліфікація посягання на життя державного чи громадського діяча, коли цей злочин вчиняється на замовлення.

 

У ситуації, коли безпосередній виконавець злочину не знає, кого саме і за яких первинних мотивів замовника він убиває, його дії не можуть кваліфікуватися за ст. 112. Оскільки безпосередній виконавець не усвідомлював справжнього значення вчинюваних ним дій, але його наміром охоплювалось те, що він вчинює вбивство на замовлення, він повинен нести відповідальність за п. 11 ст. 115. Вчинення такого вбивства не тільки на замовлення, а й з корисливих мотивів вимагає додаткової кваліфікації дій виконавця за п. 6 ст. 115. Коли безпосередній виконавець злочину усвідомлює, що вбиває державного чи громадського діяча у зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, його дії треба кваліфікувати за ст. 112, а дії замовника як організацію чи підбурювання до вчинення цього злочину за ст. ст. 27 і 112. Додаткової кваліфікації за п. 11 ст, 115 у такому випадку не потрібно, оскільки посягання на життя державного чи громадського діяча охоплює будь-які об'єктивні ознаки умисного вбивства за обставин, які обтяжують покарання, крім вбивства з корисливих мотивів. -

 

У випадку, коли винний вчинив посягання на життя державного чи громадського діяча і водночас вбивство інших людей шляхом вибуху чи інших загальнонебезпечних дій, відповідальність настає за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 112 і 113 або п. п. 1, 5 ч. 2 ст. 115.

 

Конституція України (ст. ст. 79. 88. 104, 106, 114, 122, 128. 148). Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються

 

міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів від 14 грудня 1973р.

 

Ратифікована СРСР26грудня }975р.

 

Закон УРСР "Про судоустрій України" від 5 червня 1981 р. (ст. 41).

 

Закон України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. (ст. 2).

 

Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. (ст. ст. 2, ІЗ, 14,

 

19).

 

Закон України Про статус народного депутата України в редакції від 22 бе-

 

резня 2001р. (ст. ст. 2. 4).

 

Закон України "Про Рахункову палату України" від 12 липня 1996р. (ст. 10). Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996р. (ст.

 

ст. 5-9. 17,20,23,24)

 

Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997р. (ст. ст. 6, 9).

 

Закон України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб від 4 березня 1998р. (ст. ст. 5-7, 13, 15, 17-18).

 

Закон України "Про Національний банк України" в ід 20 травня 1999р. (ст. 18).

 

Закон України Про політичні партії" від 5 квітня 2001 р. (ст. ст. 1,2).

 

Указ Президента України № 503/97 від 10 червня 1997р. "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" (ст. 7).

 

Указ Президента України № 1572/99 від 15 грудня 1999 р. "Про систему центральних органів виконавчої влади".

 

Указ Президента України № 1574/99 від 15 грудня 1999р. "Про склад Кабінету Міністрів України".

 

Указ Президента України № 345/2001 від 29 травня 2001 р. "Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи".

 

Постанова ПВС № ї від ї квітня 1994 р. Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров'я людини" (п. п. 17-3,28-29,32).

Стаття 113. Диверсія

 

Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій,-

 

карається позбавленням волі на строк, від восьми до п'ятнадцяти років.

 

1. Основний безпосередній об'єкт диверсії - безпека держави в економічній, екологічній, воєнній або будь-якій іншій сфері відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії. Крім того, для цього злочину характерним є обов'язковий додатковий об'єкт, який має різний зміст у різних формах цього злочину: це життя і здоров'я особи, власність, навколишнє середовище.

 

2. Предметом диверсії можуть бути: 1) будівлі, споруди та інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, від діяльності яких залежить життєдіяльність певних регіонів чи інших великих територій, належне функціонування певних галузей економіки, структур державного управління (електростанції, водо-, нафто-, газо-, нафтопродуктопроводи, мости, дамби, греблі, системи інформаційних комунікацій, вокзали, аеропорти, морські чи річкові порти, метрополітени, підприємства по виробництву грошових знаків-України чи інші важливі підприємства, незалежно від форми власності, військові частини тощо), у тому числі підприємства, зруйнування чи пошкодження яких само по собі є фактором небезпеки (хімічні, біологічні підприємства, підприємства з виготовлення вибухових матеріалів і виробів, пожежонебезпечні виробництва чи сховища тощо); 2) стада і колекції тварин, риба, що водиться у ставках та інших водоймищах, пасіки тощо; 3) посіви сільськогосподарських чи інших культур, лісові масиви тощо.

 

3. Об'єктивна сторона диверсії проявляється в семи формах, кожна із яких передбачає вчинення суспільне небезпечних дій (зокрема, вибухів І підпалів), спрямованих на: 1) масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров'ю;

 

2) зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення; 3) радіоактивне забруднення; 4) масове отруєння; 5) поширення епідемій; 6) поширення епізоотій; 7) поширення епіфітотій.

 

Диверсія, вчинена у будь-якій із її форм, є закінченою з моменту вчинення вибуху, підпалу, затоплення, обвалу чи інших дій відпо відної спрямованості, незалежно від того, чи фактично настали ті або інші наслідки (наприклад, в результаті вибуху у зв'язку зі слабкою міцністю заряду може взагалі не настати будь-яких помітних наслідків, через дощ може не загорітися підпалене сховище або отРута виявиться неефективною).

 

Вибух передбачає займання певних об'єктів внаслідок миттєвого хімічного розкладання відповідних хімічних речовин чи їх сумішей та створення сильно нагрітих газів, а підпал - це свідоме викли-

 

кання пожежі шляхом застосування джерела вогню до певних об'єктів.

 

До інших дій. спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення можна віднести, скажімо, пошкодження дамби гідроелектростанції, яке потягло затоплення населеного пункту, вимикання сигналу маяка, наслідком чого стала загибель корабля, пуск ракети, спрямованої на важливий народногосподарський чи воєнний об'єкт, поміщення у воду в місці масового відпочинку людей дроту високовольтної лінії електропередач, організація катастрофи, внесення вірусів у комп'ютерні системи з метою утруднення їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях важливої інформації тощо.

 

Масове знищення людей - це позбавлення життя багатьох людей. Конкретна кількість людей, знищення яких можна визнати масовим, визначається з урахуванням обставин справи. Це може бути як Декілька тисяч осіб, що скупчені в одному місці під час, наприклад, демонстрації, так і декілька десятків осіб, які знаходяться, скажімо, у будинку посольства, у міському транспорті, дитячому садку, лікарні, відділенні міліції, іншому громадському місці.

 

Під тілесними ушкодженнями розуміється порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних, а під іншою шкодою здоров'ю людей - неврологічний розлад, втрата працездатності тощо. Детальніше про поняття тілесні ушкодження див. коментар до ст. ст. 121, 122, 125.

 

До дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, можуть бути віднесені, наприклад, зруйнування чи пошкодження ядерних установок, інших джерел іонізуючого випромінювання, порушення корпусу, оболонки агрегату, виробу, де знаходяться радіоактивні речовини, шляхом його розбирання чи підпалювання тощо.

 

Під масовими отруєннями розуміється заподіяння шкоди життю і здоров'ю більш-менш широких кіл населення шляхом їх отруєння. Масове отруєння тварин і рослин має кваліфікуватися за ст. 441 як екоцид. Дії, спрямовані на масове отруєння, полягають у домішуванні токсичних (отрутних) речовин до води, повітря, продуктів харчування, лікарських засобів і т. ін.

 

Епідемія - це такий, що відбувається на значній території за відносно короткий проміжок часу, процес масового поширення заразних захворювань людей (чуми, холери, віспи, тифу, дифтерії, туберкульозу, поліомієліту, кашлюку, грипу, правцю, кору тощо), коли показник інфекційної захворюваності серед населення певної місцевості та у певний час перевищує звичайний рівень, характерний для даної інфекційної хвороби, та характеризується відповідною динамікою. Окремі випадки захворювання людей, навіть на особливо небезпечні інфекційні хвороби або екзотичні чи невиявленої етіології хвороби, не можуть визнаватися епідемією. Умисне зараження однієї, двох чи кількох осіб венеричною хворобою кваліфікується за ст. 133, а вірусом імунодефіциту людини чи іншої

 

невиліковної інфекційної хвороби - за ст. 130. Загибель людей в результаті епідемії охоплюється складом цього злочину і додаткової кваліфікації не потребує.

 

Епізоотія - це такий, що характеризується безперервністю на значній території за відносно короткий проміжок часу, процес масового поширення заразних (інфекційних та паразитарних) захворювань (сказу, чуми, ящуру, вірусного ентериту, сапу, туберкульозу, сибірки, бруцельозу тощо) сільськогосподарських, домашніх, зоопаркових, лабораторних, диких, циркових тварин та хутрових звірів, домашньої і дикої птиці, бджіл, риби, жаб, молюсків, раків, шовкопрядів, інших представників фауни, а також ембріонів, інкубаційних яєць, заплідненої ікри, зиготи, сперми тощо.

 

Епіфітотія полягає у значному поширенні грибкових, вірусних чи бактеріологічних захворювань сільськогосподарських рослинних культур, лісових насаджень, водних та інших рослин (фомопсису соняшнику, гельмінтоспоріозу кукурудзи, рису чи сорго, опіку плодових, хвороби Пірса винограду, стеблової та жовтої іржі пшениці, пірікуляріозу рису тощо). Такі захворювання можуть, бути спричинені дією шкідників (комах, кліщів, мікроорганізмів) чи фітопатогенів (вірусів, бактерій, грибів).

 

Дії, спрямовані на поширення епідемії, епізоотії чи епіфітотії. можуть полягати у розповсюдженні будь-яким способом на території України збудників чи переносників відповідних хвороб (гризунів, комах, кліщів тощо) чи у спробі такого розповсюдження.

 

4. Суб'єктом злочину є осудна особа, якій виповнилось 14 років,

 

5. Суб'єктивна сторона диверсії характеризується виною у виді прямого умислу і спеціальною метою. Характерною ознакою диверсії є те, що вчинення зазначених вище дій не є самоціллю, а використовується винним як засіб досягнення його головної мети - ослаблення держави. Саме за ознакою спеціальної мети (не враховуючи деяких інших ознак) диверсію треба відмежовувати від таких суміжних умисних злочинів, як, наприклад, умисне вбивство двох чи більше осіб або способом, небезпечним для життя багатьох осіб, терористичний акт, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, умисне знищення або пошкодження майна, забруднення моря, випуск або реалізація недоброякісної продукції, зараження венеричною хворобою, екоцид тощо.

 

Вказана мета означає наявність прагнення знизити економічний, науково-технічний, військовий потенціал держави тощо. При цьому не вимагається, щоб винний намагався суттєво ослабити державу (повалити, підірвати її), достатньо його бажання хоча б певним чином вплинути на 'ту чи іншу складову її потенціалу. Склад злочину побудований як формальний, а тому на перший план виступає не фактичний результат (ослаблення держави чи принаймні реальна загроза такого ослаблення), а саме вороже ставлення особи до держави.

 

Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р.

 

Закон України"Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку від 8 лютого 1995р. (ст. 1).

 

Закон України Про ветеринарну медицину в редакції від 5 грудня 1996 р. (ст. I).

 

Закон України "Про захист населения від інфекційних хвороб" від 6 квітня 2000 р.

 

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затверджені наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995р. (п. 1.2).

 

Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб. Затверджений наказом МОЗ № 133 від 19липня 1995р.

 

Постанова ПВС № 1 від 1 квітня 1994 р. "Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров'я людини" (п. 17).

Стаття 114. Шпигунство

 

1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства,-

 

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

 

2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

 

1. Безпосереднім об'єктом злочину є державна безпека України в інформаційній, а також політичній, економічній, воєнній і науково-технологічній сферах.

 

2. Предметом шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, які матеріалізовані у відповідному документі чи виробі.

 

Відомості, що становлять державну таємницю, - це інформація у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення. якої може завдати шкоди національній безпеці України і які рішенням державних експертів з питань таємниць визнано державною таємницею та включено до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ). З моменту опублікування вказаного Зводу (змін до нього) ці відомості підлягають охороні з боку держави як такі, що становлять державну таємницю, хоча б на цей час вони ще не були матеріалізовані.

 

Зовнішньою (матеріальною) ознакою віднесення документа, виробу або іншого матеріального носія інформації до предметів,, що містять відомості, які становлять державну таємницю, є наданий йому гриф секретності - реквізит матеріального носія таємної інформації, який засвідчує ступінь її секретності ("особливої важливості", "цілком таємно", "таємно"). Строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, встановлюється Державним експертом з питань таємниць, але не може перевищувати для зазначених видів інформації відповідно 30, 10 і 5 років. Проте після закінчення зазначеного строку його може бути подовжено.

 

Конкретні види інформації, яка належить до державної таємниці, перелічені у Законі України "Про державну таємницю". Ними є

 

інформація: 1) у сфері оборони; 2) у сфері економіки, науки і техніки; 3) у сфері зовнішніх відносин; 4) у сфері державної безпеки

 

та охорони правопорядку.

 

Конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно" лише за умови, що вони належать до зазначених чотирьох категорій і їх розголошення завдаватиме шкоди інтересам

 

національної безпеки України.

 

Забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим звужуватимуться зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров'ю та безпеці населення.

 

Не належить до державної таємниці інформація; про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; про факти порушень прав і свобод людини і громадянина; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та Їх посадових осіб; інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, не може бути засекречена. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам такої інформації не може кваліфікуватися як шпигунство.

 

Відомості у різних сферах, які визнані державною таємницею, конкретизовані у Зводі відомостей, що становлять державну таємницю. Питання про те, чи становлять ті або інші відомості державну таємницю, у кожній кримінальній справі має вирішуватися на підставі висновку експертизи.

 

Крім безпосередньо відомостей, що становлять державну таємницю України, Україна взяла зобов'язання перед країнами СНД забезпечувати збереження державних секретів країн СНД, переданих ними у рамках здійснення політичного, економічного, науково-технічного та військового співробітництва, а також секретів, що створюються у процесі спільних робіт. Проте передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що є міждержавними секретами, але, при цьому не становлять державної таємниці України, не створюють підстав для кваліфікації цих дій як шпигунства.

 

Не тягнуть відповідальності за КК України і вчинені на території України передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну таємницю іншої країни. Відсутність відповідної норми дає можливість використовувати територію України як плацдарм для здійснення шпигунських дій щодо інших країн.

 

Передача або збирання іноземцем чи особою без громадянства з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам будь-яких інших відомостей, крім тих, що станов

 

лять державну таємницю, у тому числі в одержанні яких зацікавлена іноземна розвідка (скажімо, відомостей про місткість того чи іншого аеродрому цивільної авіації, про пропускну спроможність того чи іншого напрямку залізниці, про потреби.певної галузі народного господарства у дорогоцінних металах і природних алмазах, про номенклатуру, обсяг і фінансування конкретної операції з експорту, імпорту певних видів сировини і продукції, про науково-технічне співробітництво України з окремою іноземною державою, відомостей про фахівців у галузі військових наук, про систему охорони конкретного військового арсеналу, про виробничу потужність конкретного підприємства з ремонту озброєння тощо) та які, на її погляд, можуть бути придатні для використання на шкоду інтересам України (для вчинення диверсій чи іншого використання в умовах воєнного стану чи в інший особливий період, або для виконання перспективних вербувальних завдань тощо), не містить складу злочину, передбаченого ст. 114.

 

Передача або збирання з метою передачі іноземним організаціям, підприємствам, установам або їх представникам економічних, науково-технічних або інших відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, у тому числі вчинені іноземцем або особою-без громадянства, яким ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, кваліфікується за ст. 330, а передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, вчинені, скажімо, особою, яка здійснює ці заходи, за певних обставин, - за ст. 381. Крім того, збирання,з метою, передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять комерційну таємницю, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту,господарської діяльності, кваліфікується за ст. 231.

 

3. З об'єктивної сторони шпигунство полягає у таких діях; 1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю; 2) збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю.

 

Ініціатива збирання чи передачі відповідних відомостей може належати як виконавцю, так і адресату шпигунства. Для кваліфікації злочину це значення не має,

 

Передача відомостей - це їх усне повідомлення (безпосередньо, по радіо, по телефону) іноземній державі, іноземній організації, їх представникам, вручення певних документів, виробів чи інших матеріальних носіїв інформації (безпосередньо, через посередників, з використанням тайників тощо) або їх пересилання (з використанням пощтового, електронного зв'язку, за допомогою тварин тощо). Якщо вказані відомості було передано іншій державі у порядку, передбаченому законодавством України, це не є злочином.

 

Збирання зазначених відомостей полягає в їх пошуку і добуванні (шляхом розпитування певних осіб, візуального спостереження та підслухування, зняття інформації з каналів зв'язку, проникнення до комп'ютерних систем, виготовлення копій документів тощо}, придбанні будь-яким способом (таємне чи відкрите викрадення, купівля, обмін документів чи зразків зброї, боєприпасів, макетів секретного об'єкта тощо) з наступним зосередженням їх в одному чи кількох місцях.

 

В окремих випадках способами збирання відомостей, що становлять державну таємницю, можуть бути "благочинні" акції, спрямовані нібито на виявлення талановитих молодих вчених або на визначення можливих об'єктів інвестицій (опитування, анкетування, конкурси та ін.). Не виключається і такий спосіб, як використання спеціальних космічних (супутникових), повітряних, морських і наземних технічних засобів.

 

Якщо шпигунство вчинене шляхом незаконного втручання в роботу автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп'ютерних мереж, це потребує додаткової кваліфікації за ст. 361, а шляхом викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службової особи своїм службовим становищем, - за ст.362.