Тема 15. . Системи технологічних процесів та їх розвиток

Мета роботи: поглибити, узагальнити знання студентів про:

– схема зв’язків між елементами системи;

– закриті й відкриті системи;

– структура системи промислових технологій.

План вивчення теми

1. Системи технологічних процесів та їх розвиток.

2. Основні технологічні процеси та їх технологічні принципи.

3. Технологічна структура єдиного народногосподарського комплексу, аналіз його формування.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Технологічний процес складає основу будь-якого виробничого процесу, є найважливішою його частиною, пов'язаною з переробкою сировини і перетворенням його в готову продукцію. Технологічний процес включає в себе ряд стадій. Підсумкова швидкість процесу залежить від швидкості кожної стадії. У свою чергу, стадії розчленовуються на операції. Операція - це закінчена частина технологічного процесу, що виконується на одному робочому місці і характеризується сталістю предмета праці, знарядь праці і характером впливу на предмет праці.

Практично будь-який конкретний технологічний процес можна розглядати як частину більш складного процесу і сукупність менш складних технологічних процесів. Відповідно до цього технологічна операція може служити елементарним технологічним процесом. Елементарний технологічний процес це найпростіший процес, подальше спрощення якого приводить до втрати характерних ознак технологічного процесу. Тому найбільш наочну структуру технологічного процесу можна представити на прикладі простої операції, що володіє одним робочим ходом і комплексом допоміжних ходів і пере: ходів, що забезпечують її протікання.

У рамках простого технологічного процесу має місце однозначна залежність між еврістичністю розвитку цього процесу і ростом його рівня технології. З одного боку, прогресивні зміни чи заміна робочого ходу технологічного процесу викликають збільшення рівня технології, з іншого боку, зростання рівня технології можливий тільки при розвитку технологічного процесу по евристичному шляху.

Якщо система технологічних процесів складається з декількох простих процесів, то така залежність уже не буде мати місця через те, що ріст рівня технології систем відбувається не тільки в результаті зміни робочих ходів, але і в результаті зміни пропорцій технологічних процесів, що складають систему. Тому, щоб визначити межу між евристичним і раціоналістичним шляхами розвитку і виявити особливості еволюційного і революційного розвитку, оптимізують пропорції складових системи і проводять економічний аналіз.

Будь-яка система технологічних процесів кількісно може бути оцінена максимумом своєї продуктивності при незмінних рівнях технології складових. Зростання рівня технології, що забезпечує підвищення продуктивності, є результатом якої-небудь раціоналізації технологічних процесів системи. У даному випадку якісної зміни в робочому ході технологічного процесу не відбувається, рівні технології складових системи незмінні. У силу об'єктивних причин технологічного характеру або причин, пов'язаних з обмеженістю фінансових, сировинних,трудових ресурсів, окремі складові системи можуть не відповідати ступеню раціоналістичного розвитку, що забезпечує оптимальну продуктивність системи. Подальший розвиток технологічної системи шляхом оптимізації пропорцій стає можливим тільки за рахунок реалізації потенційних можливостей даного технологічного процесу, в результаті чого буде досягнуто максимальний (потенційний) рівень технології вданій системі при незмінних умовах її складових. Цей рівень технології є верхньою межею. Її досягнення буде означати, що наступний приріст рівня технології даної системи може бути отриманий тільки в результаті кардинальних перебудов її робочих ходів, тобто при евристичному розвитку.

Потенційний рівень системи позначають У. Зростання величини У вважається ознакою евристичного розвитку систем технологічних процесів і показує не тільки збільшення реальної виробничої системи, а й відкриваються можливості для зростання продуктивності праці та оптимізації структури складових системи за допомогою: вкладень, спрямованих на їх раціоналістичне розвиток. Необхідною і достатньою умовою евристичного розвитку технологічної системи є зростання рівня технології хоча б одного зі складових технологічних процесів,що входять до складу системи.

Зростання рівня технології системи технологічних процесів в результаті нарощування рівня технології її складових є складним процесом.

Потенційний рівень системи змінюється пропорційно приросту рівня технології технологічного процесу і його питомою вагою в загальному виробництві. Підвищення реального рівня технології системи залежить ще й від ступеню раціоналістичного розвитку її складових і має тенденцію до уповільнення в тому випадку, коли евристичне розвиток не в достатній мірою підкріплюється раціоналістичним розвитком складових. Найбільш ефективним буде нарощування рівня технології в технологічних процесах, що, по-перше, характеризуються найбільшою питомою вагою у сумарної продуктивності системи і, по-друге, є добре розвиненими в раціоналістичному плані, але мають відносно низьким рівнем технології. Системи технологічних процесів неоднорідні по сприйняття еволюційного і революційного шляхів розвитку. Тому можливо, ґрунтуючись на виявлених закономірностях, визначити умови розвитку компонентів системи.

У випадку, коли маються на увазі незначні раціоналізації технологічного процесу на рівні окремих підприємств, можна обмежитися максимізацією ефективності безпосередніх витрат. Коли мова йде про глобальні перебудови в технології виробництва якого-небудь продукту (або групи продуктів), то найбільшу важливість набувають питання пропорційного й оптимального розвитку усіх складових системи технологій.

Евристичне розвиток технологічної системи (комплексу, галузі,підгалузі) може здійснюватися за рахунок відповідним чином організованого раціоналістичного розвитку її елементів. Однак рівень технології завдяки зростанню технологічної озброєності може рости не більше ніж до середньозваженого рівня технології елементів технологічної системи. Очевидно, що сама можливість збільшення рівня технології системи за рахунок технологічної озброєності виникає тільки як наслідок зростання рівнів технології елементів системи.

Рівень технології будь-якого виробництва робить вирішальний вплив на його економічні показники, тому вибір оптимального варіанту технологічного процесу повинен здійснюватися виходячи з найважливіших показників його ефективності; продуктивності, собівартості і якості виробленої продукції.

Продуктивність - показник, що характеризує кількість продукції, виготовленої в одиницю часу.

Собівартість - сукупність матеріальних і трудових витрат підприємства в грошовому виразі, необхідних для виготовлення та реалізації продукції. Така собівартість називається повною. Витрати підприємства,безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, називають фабрично-заводською собівартістю. Співвідношення між різними видами витрат,складових собівартість, представляє собою структуру собівартості.

Всі витрати, необхідні для виготовлення продукції, поділяються на чотири основні групи:

1) витрати, пов'язані з придбанням вихідної сировини,напівфабрикатів, допоміжних матеріалів, палива, води, електроенергії;

2) витрати на заробітну плату всього числа працівників;

3) витрати, пов'язані з амортизацією.

4) інші грошові витрати (цехові і загальнозаводські витрати на утримання і ремонт будівель, обладнання, техніку безпеки, оплата за оренду приміщень, оплата відсотків банку і т.д.).

При складанні калькуляції собівартості одиниці продукції застосовують витратні норми по сировині, матеріалам, паливу і енергії в натуральних одиницях, а потім перераховують в грошовому виразі.

Співвідношення витрат по різним статтям собівартості залежить від виду технологічного процесу. Наприклад, в металургії при виробництві металів головними витратами є витрати на енергію (так, у виробництві алюмінію ці витрати складають 50% собівартості). У більшості ж хімічних процесів, особливо у виробництві продуктів органічного синтезу, полімерів та ін., найважливішою статтею собівартості служать витрати на сировину (близько 70%).

Частка заробітної плати в собівартості продукції тим нижча, чим вище ступінь механізації та автоматизації праці, її продуктивність.

Амортизація складає приблизно 3-4% собівартості і залежить від вартості обладнання, його продуктивності, організації роботи підприємства (відсутність простоїв).

Розрізняють основні витрати (на основні матеріали, технологічне паливо, енергію, покупні напівфабрикати, зарплату основних робітників) і витрати, пов'язані з обслуговуванням процесу виробництва і управлінням.

Аналіз структури собівартості необхідний для виявлення резервів виробництва, інтенсифікації технологічних процесів. Основними шляхами зниження собівартості при збереженні високої якості продукції є:економне використання сировини, матеріалів, палива, енергії; застосування високопродуктивного обладнання; підвищення рівня технології.

Відповідно до методики оцінки якості промислової продукції встановлено сім груп показників якості.

Показники призначення, які характеризують корисний ефект від використання продукції по призначенню і обумовлюють область її застосування;

1. Показники надійності - безвідмовність, сохраняемость, ремонтопридатність, довговічність (ресурс, термін служби);

2. Показники технологічності характеризують ефективність конструкторських і технологічних рішень, що забезпечують високу продуктивність праці при виготовленні і ремонті продукції (коефіцієнт сборності, коефіцієнт витрати матеріалів, питомі показники трудомісткості);

3. Показники стандартизації і уніфікації показують ступінь використання стандартизованих виробів і рівень уніфікації складових частин виробів;

4. Ергономічні показники враховують комплекс гігієнічних,антропологічних, фізіологічних, психологічних властивостей людини,проявляються у виробничих і побутових процесах;

5. Естетичні показники характеризують такі властивості продукції,як оригінальність, виразність, відповідність стилю, середовищу і т.п.;

6. Патентно-правові показники, що характеризують ступінь патентоспроможності виробу в країні і за кордоном, а також його патентну чистоту;

7. Економічні показники, що відображають витрати на розробку,виготовлення і експлуатацію виробів, а також економічну ефективність експлуатації. Економічні показники відіграють особливу роль: за їх допомогою оцінюють якість, надійність, ремонтопридатність продукції.

Суспільне виробництво характеризується набором технологій,що використовуються галузями. Галузь, в свою чергу, можна розглядати як набір однорідних технологій з різною інтенсивністю їх застосування.

Подібно до того, як галузі утворюють в народному господарстві тісно пов’язані блоки (комплекси), технології з'єднуються в більш-менш великі системи. Такі системи зв'язані зсередини потоками засобів виробництва,які для одних технологій представляють собою продукти (відходи)виробництва, а для інших служать ресурсами.

Системою називається сукупність, утворена з кінцевого безлічі елементів, між якими існують Певні стосунки. Елемент може одночасно бути системою менших елементів. Система може бути розділена на підсистеми різної складності.

Класифікація технологічних систем: чотири ієрархічних рівня технологічних систем: технологічний процес, виробничий підрозділ, підприємство, галузь промисловості; три рівні автоматизації: механізовані системи,автоматизовані та автоматичні; три рівні спеціалізації: спеціальна технологічна система, тобто система, призначена для виготовлення чи ремонту виробу одного найменування і типорозміру; спеціалізована, тобто призначена для виготовлення або ремонту групи виробі; універсальна система,забезпечує виготовлення виробів з різними конструктивними і технологічними ознаками.

По мірі розвитку і зміни технологічних зв'язків змінюється і організаційна структура системи управління ними. Наприклад, початковий цех видозмінюється в мануфактуру з послідовними технологічними процесами. У міру подальшого розвитку виробництва роль початкового цеху вже грають ділянки (паралельне з'єднання) з однорідним обладнанням. Звідси можна зробити наступні висновки:

1) організаційні структури управління є відображенням структур технологічних систем;

2) технологічні зв'язки первинні щодо організаційних;

3) технологічні процеси та їх системи будуються за своїми законами,організація і управління виробництвом покликані забезпечити їх функціонування і розвиток.

Отже, перераховані рівні управління (вертикальні зв'язки) утворюються на основі чергуються послідовних і паралельних зв’язків технологічних структур і відображають їх діалектичну єдність і протиріччя. У міру формування управлінського рівня згідно з тим чи іншим типом технологічних зв'язків слабшають і обриваються зв'язку іншого типу. Структуру системи управління формують технологічні зв'язки, найбільш сильні на даному рівні. Система управління повинна змінюватися разом зі зміною технологічних зв'язків, а саме управління повинно найбільш повно використовувати внутрішні закономірності науково-технічного розвитку технологічних систем.

Недооблік взаємозв'язку технологічних та організаційних структур тягне за собою суттєві порушення у виробничій діяльності.

У сучасній економічній науці приділяється велика увага дослідженню технологічних змін. Опубліковано багато робіт,присвячених вивченню різних інноваційних процесів, зрушень у галузевій структурі господарства, змін тих чи інших економічних пропорцій, що відбуваються під впливом НТП, і т. п. У той же час,незважаючи на порівняно непоганий вивченість багатьох приватних проблем,окремих явищ і процесів, пов'язаних з НТП, залишається недослідженим ряд глибинних взаємозв'язків і залежностей, що визначають структуру техніко-економічного розвитку, без розуміння яких окремі розробки приватних проблем не складаються в цілісне уявлення про НТП. Невивченості загальних закономірностей НТП проявляється, зокрема, зберігається розрив між макро- і мікрорівні економічного аналізу.

З одного боку, в дослідженнях окремих інноваційних процесів макроекономічний аспект обмежується зазвичай аналізом впливу того чи іншого конкретного нововведення на макроекономічні показники або вивченням загальної інноваційної активності в економіці (частоти появи нововведень і винаходів, швидкості їхнього практичного освоєння і розповсюдження та інших середніх величин). З іншого боку, вивчення структурних зрушень зосереджується, як правило, на розгляді змін до галузевих і міжгалузевих пропорціях, у співвідношеннях між першим і другим підрозділами суспільного виробництва, частинами національного доходу, що направляються на споживання і накопичення, та інших макроекономічних параметрів. Що ж стосується взаємозв'язку тих чи інших структурних зрушень з поширенням відповідних нововведень, то в кращому випадку такий взаємозв'язок лише констатується, а в багатьох роботах взагалі не згадується.

Питання для самоконтролю

1. Що таке технологічний процес?

2. Абстрактні й матеріальні системи – це?

3. Яка структура системи промислових технологій.?

4. Роль окремих технологій в формуванні вихідного продукту, особливості їх розвитку і впливу на систему в цілому.

5. Які особливості взаємодії з технологічними системами інших підприємств?

Тести

1. Технологічний процес це:

а) сукупність дій пов’язаних з прогнозуванням, науково-технічними і конструкторським розробленнями, проектуванням, транспортуванням і зберіганням сировини, виготовленням проміжної (напівпродукції) та готової продукції, її випробуванням, пакуванням, обліком;

б) послідовний набір операцій, в ході кожної з яких із сировини отримують проміжну або готову продукцію з певними властивостями.

 

2. Технологічною операцією називають:

а) закінчену частину технологічного процесу, яку виконують на одному місці праці (роботи) один або кілька працівників над одним або кількома об’єктами, які одночасно обробляються;

б) певне положення заготівки на верстаті відносно різального інструменту.

 

3. Технологією називають науку:

а) про отримання сировини;

б) про отримання сировини та виготовлення з неї певної продукції;

в) про процес виготовлення потрібних речей.

 

4. Технологічним процесом називають:

а) сукупність дій пов’язаних з прогнозуванням, науково-технічними і конструкторськими розробленнями, проектуванням, транспортуванням і зберіганням сировини, виготовленням проміжної (напівпродукції) та готової продукції, її випробуванням, пануванням, обліком та зберіганням, ремонтом обладнання тощо;

б) наслідовний набір операцій, в ході кожної з яких із сировини отримують проміжну або готову продукцію з певними властивостями.

5. Технологічною системою можна назвати:

а) сукупність виконуємих в певній послідовності технологічних операцій над переробляємим продуктом;

б) сукупність виконуємих в будь-якій послідовності технологічних операцій над переробляємим продуктом.

 

6. Технологічну систему можна сформувати:

а) із різних окремих елементів в різній комбінації, але при цьому повинна бути чітко сформульована технологічна мета системи у вигляді кількісних та якісних характеристик;

б) із однакових окремих елементів в послідовній комбінації, але при цьому повинна бути чітко сформульована технологічна мета системи у вигляді кількісних та якісних характеристик.

Бібліографічний список

[2; 6;11;13;15]