Забруднення грунту отрутохімікатами та фекаліями може спричинити масове отруєння.

Отрутохімікати у процесі застосування можуть потрапляти в атмосферу, воду, грунт, забруднюючи харчові продукти. Небезпека цих речовин зумовлюється гонадотоксичною, ембріотоксичною, тератогенною (вади розвитку плода), мутагенною (зміни в генетичному матеріалі) та канцерогенною дією.

Фосфорорганічні сполуки. За ступенем токсичності розрізняють ФОС отруйні (меркаптофос, октаметил, метафос, тіофос), що заборонені до використання в сільському господарстві; високотоксичні (метилмеркаптофос, фос-фамід); середнього ступеня токсичності (хлорофос, карбофос, метил-нітрофос та ін.) і малотоксичні (авенін, метилацетофос та ін.).

Отруєння ФОС можливе на виробництві, у сільському господарстві та побуті. Ці сполуки потрапляють в організм через органи дихання, неуражену шкіру і травний канал. Більшість ФОС мають кумулятивну дію. Ознаки отруєння різними видами ФОС подібні, але швидкість їх появи і вираженість залежать від кількості отрути, що потрапила в організм, шляхів її надходження, ступеня токсичності.

Фосфорорганічні сполуки є нейротропною отрутою, що вражає переважно парасимпатичну частину вегетативної нервової системи і діє загальнотоксично на центральну нервову систему. Основну роль у механізмі дії ФОС відіграє пригнічення активності ферменту холі-нестерази, який бере участь у процесі передавання нервових імпульсів. Це призводить до порушення функцій усіх органів, які мають парасимпатичну іннервацію.

Основні симптоми, за якими розпізнається отруєння ФОС, — посилення секреції сльозових, бронхіальних і потових залоз, системи травлення, уповільнення пульсу і розширення кровоносних судин, посилення скорочення гладеньких м'язів очей (колового м'яза, райдужної оболонки), бронхів, кишок, жовчних і сечових шляхів, матки, виникнення м'язової слабкості, підвищення артеріального тиску, ураження центральної нервової системи загальнотоксичного характеру (головний біль, порушення сну, сплутаність свідомості, судоми тощо).

Усі ХОС нерозчинні у воді, але легко розчиняються в жирах та органічних розчинниках. Вони можуть потрапляти в організм через органи дихання під час вдихання пари, порошків та аерозолів, через травний канал у разі забруднення ХОС рук, води та харчових продуктів і через неушкоджену шкіру, що зазвичай пов'язано із забрудненням одягу. Значно посилює всмоктуваність отруйних речовин підвищена температура навколишнього середовища. Більшість препаратів ХОС кумулятивної дії. Накопичуються жиророзчинні речовини в жировій клітковині, мозковій тканині, у печінці та нирках. Виводяться ці препарати з організму через нирки і травний канал. Ці сполуки порушують в організмі людини окисно-відновні процеси у тканинах, внаслідок чого виникає киснева недостатність. Оскільки найчутливішими до нестачі кисню є нервова тканина і серцевий м'яз, основні прояви токсичної дії ХОС пов'язані зі змінами у нервовій системі, серці, а також у печінці. Для гострої інтоксикації характерна передусім контактна подразнювальна дія, клінічні ознаки якої залежать від шляху надходження отрути в організм. У разі вдихання ХОС спостерігається токсичне ураження верхніх дихальних шляхів — гострий фаринголаринготра-хеїт, який проявляється у вигляді кашлю, неприємного відчуття в горлі, загруднинного болю, гіперемії та набрякання слизових оболонок уражених ділянок.

Отруєння РОС може статися як у виробничих умовах у процесі їх виготовлення або застосування, так і внаслідок випадкового вживання в їжу протруєного насіння.

Ртутьорганічні сполуки високотоксичні. Вони легко проходять з током крові в мозок, здатні затримуватись у мозковій тканині, чим пояснюються їх нейротропні властивості. Ці сполуки проникають в організм через дихальні шляхи, травний канал, шкіру, а виводяться через нирки і травний канал. Маючи кумулятивну дію, РОС на тривалий час депонуються в печінці, нирках, головному мозку. Потрапляючи в організм, РОС циркулюють у крові, проникають у різні органи і мають загальнотоксичну дію. Токсична їх дія полягає у порушенні різних видів обміну (вуглеводного, білкового, жирового). Карбамати різняться дією на організм людини. Так, севін (утворення карбамінової кислоти) належить до антихолінестеразних отрут і його дія подібна до дії ФОС. Цинеб може призвести до розвитку гемолізу. Цирам і цинеб спричинюють подразнення шкіри (дерматити).

Тропосферний озон.

Тропосферний озон утворюється в наслідок реакції окислення метану та інших органічних речовин під дією сонячного світла з довжиною хвилі 300-400 нм.

Посилення останнім часом уваги у світі до спостережень тропосферного озону пов*язано з наступними основними факторами: 1) озон є токсичним забруднювачем атмосфери, концентрація якого не рідко перевищує гранично допустиму, внаслідок чого Всесвітня організація охорони здоро*явключила його в список п*яти основних забруднювачів, вміст яких необхідно контрулювати при визначенні якості повітря; 2) озон відіграє ключову роль в хімічних і фотохімічних процесах в тропосфері, обумовлюючи її окислювальну спроможність; 3) стурбованість викликають спостережуваний в обширних континентальних районах Північної півкуллі як загальнезростання тропосферного та прриземного озону, так і його епізоди з підвищеними значеннями.

17. Зважаючи на погіршення екологічної обстановки… Громадські організації.

В 1889 році в Ісландії виникла перша в світі громадська організація з охорони природи. У 1914 р. в Італії виникла національна ліга охорони пам'ятників природи.

Перша світова війна та соціальні потрясіння істотно загальмували природоохоронну роботу в Україні, завдавши довкіллю чималих збитків та руйнації.

У Києві в 1918 р. існував також приватний "Краєвий Природоохоронний Комітет", в Харкові функціонувало Товариство любителів Природи; в Одесі - Спілка наукових товариств природоохоронного спрямування, у Полтаві засновується Комітет Охорони Природи та Старовини.

Становлення та розвиток заповідної справи на науковій основі пов'язано з В.В. Докучаєвим, Г.І. Танфільєвим, В.Л. Талієвим, Г.М. Висоцьким. Перші товариства охорони природи з'явилися в кінці XIX - на початку XX ст. в Харкові, Олександрівську (тепер Запоріжжя), Полтаві, Одесі, на Волині купували цінні території для створення заповідників.

У 1924 р. було створено Всеросійська громадська організація з охорони природи, метою якого було виховання у населення дбайливого ставлення до всього живого.

Гринпіс, Міжнародна організація "Зелений хрест", Федерація природних та національних парків Європи.

Однією з найбільших організацій є Осборнівська громадська організація та Національна федерація з охорони диких тварин у США. Зараз всі природоохоронні організації, течії, рухи об'єдналися в Міжнародний рух "Зелений світ". Це впливова організація, що має розгалужену мережу наукових установ і технічні засоби контролю стану природи у світі та засоби інформування населення планети з екологічних питань.

Останнім часом одержали розвиток екологічні фонди різних рівнів - всесвітні, міжнародні, регіональні, котрі діють на громадських засадах. Їхні основні задачі - фінансова допомога в здійсненні екологічних програм в різних регіонах планети. Прикладом міжнародних фондів можуть бути "Євразія", "Відродження", які спонсують екологічні програми в країнах Європи, Азії, на теренах колишнього СРСР.

Тепер на території України працюють 373 великих громадських неформальних (неурядових) організацій екологічного профілю, одним з головних напрямків роботи яких також є екологічна освіта населення.

Особливе значення в цьому мають студентські дружини охорони природи, які ще в 1988 р. стали основою більш широкого масового руху - Українська екологічна ліга, Соціально-екологічний союз. Більшість з цих формальних і неформальних організацій видають і поширюють серед населення літературу, в якій аналізуються екологічні проблеми, як загальнодержавного, так і регіональних, місцевих масштабів.